Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №320/48373/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року м. Київ справа №320/48373/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 22869098; 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104) з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) у якому просить суд стягнути з відповідача на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 73402,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем на виконання статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не сплачено адміністративно-господарські санкції у відповідному розмірі.

Зазначає, що дана сума заборгованості підтверджується розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку із невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік та квитанцією про розміщення розрахунку в електронному кабінеті роботодавця.

Наголошує, що несплата адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року відкрите провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Станом на час прийняття даного рішення по справі, відзив відповідача не надходив. В матеріалах справи наявні відомості про направлення позову відповідачу на адресу реєстрації ( АДРЕСА_1 ) згідно з відправленнями №0315000667871 та ухвали про відкриття провадження згідно з відправленням №R067070569326.

Згідно з ч. 10 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України відповідне поштове відправлення вважається належним чином врученим - 23.01.2026 року.

Відтак 15-ти денний строк на подання відзиву до суду, з урахуванням поштового перебігу, сплинув.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Спір у цій справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем у 2024 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та несплатою адміністративно-господарських санкцій, нарахованих за невиконання такого нормативу, а також пені за порушення строку їх сплати.

Правовідносини, які є предметом спору, регулюються, зокрема, Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII), Законом України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI та Господарським кодексом України.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші передбачені законодавством соціально-економічні гарантії, а також надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу та здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею.

При цьому порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи зі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, зазначеними у частині першій статті 20 Закону № 875-XII, самостійно у строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Судом встановлено, що відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій за 2024 рік середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2024 рік становила 24 особи.

Отже, відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для відповідача у 2024 році встановлено норматив у кількості одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю.

Водночас середньооблікова чисельність штатних працівників - осіб з інвалідністю - у відповідача у 2024 році становила 0 осіб.

Таким чином, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем фактично не виконано.

Разом із тим саме по собі невиконання нормативу не є достатньою підставою для покладення на роботодавця відповідальності без встановлення наявності у його діях господарського правопорушення.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для вирішення питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій у цій справі необхідно встановити не лише факт невиконання нормативу, а й те, чи вжив відповідач усіх залежних від нього заходів, спрямованих на виконання передбаченого законом обов`язку щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.04.2020 у справі № 824/643/18-а та від 21.05.2020 у справі № 520/3919/19, відповідно до яких роботодавець не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення такого правопорушення, зокрема створено робочі місця та своєчасно і належним чином повідомлено державну службу зайнятості про наявність відповідних вакансій, а фактичне працевлаштування не відбулося з причин, що не залежали від роботодавця.

Водночас наведені правові висновки Верховного Суду не свідчать про покладення на роботодавця обов`язку самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю поза межами передбаченого законодавством механізму сприяння їх працевлаштуванню.

Як убачається з наведених у матеріалах справи правових позицій Верховного Суду, обов`язок роботодавця полягає у створенні відповідних робочих місць та належному інформуванні органів зайнятості про наявність вакансій, тоді як обов`язок щодо організації працевлаштування осіб з інвалідністю реалізується також через державну службу зайнятості. Аналогічний правовий підхід наведено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 09.06.2021 у справі № 920/474/20 та від 22.08.2023 у справі № 120/2403/20-а.

Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання та судової практики для звільнення від відповідальності роботодавець повинен підтвердити вчинення ним залежних від нього дій, спрямованих на виконання нормативу, зокрема створення відповідного робочого місця та належне інформування органів зайнятості про наявність вакансії.

У цьому контексті суд враховує також положення пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», відповідно до якого роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам державної служби зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) у встановленому порядку.

На виконання зазначених законодавчих положень наказом Міністерства соціальної політики України від 12.04.2022 № 827-22 затверджено форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання.

Відповідно до наведеного у матеріалах справи Порядку № 827-22 інформація за формою № 3-ПН подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії.

Таким чином, подання роботодавцем у встановлений строк інформації про відкриту вакансію є одним із передбачених законодавством заходів, спрямованих на забезпечення можливості організації працевлаштування особи з інвалідністю.

Судом встановлено, що відповідачем не надано доказів створення у 2024 році робочого місця, призначеного для працевлаштування особи з інвалідністю, та належного інформування органів зайнятості про наявність такого робочого місця шляхом подання відповідної інформації за формою № 3-ПН.

Також відповідачем не надано доказів того, що у 2024 році особа з інвалідністю зверталася до нього з метою працевлаштування, була направлена державною службою зайнятості для працевлаштування, однак їй було безпідставно відмовлено у прийнятті на роботу.

Разом з тим відсутність таких доказів з боку відповідача має значення не як доказ того, що він був зобов`язаний самостійно розшукувати осіб з інвалідністю, а для встановлення того, чи вжив ним передбачених законом та залежних від нього заходів для виконання нормативу.

У постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, на яку посилається суд, також вбачається з необхідності оцінки доказів щодо створення робочих місць та повідомлення центру зайнятості про наявність вакансій. При цьому Верховний Суд пов`язує можливість звільнення роботодавця від відповідальності саме з доведеністю вжиття ним передбачених законом заходів.

Аналогічний підхід наведено у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22, на які посилаються сторони та які враховуються судом при застосуванні положень статей 18- 20 Закону № 875-XII.

У цій справі відповідачем не подано відзиву на позовну заяву та не надано суду жодних доказів на підтвердження вжиття ним у 2024 році залежних від нього заходів, спрямованих на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Зокрема, матеріали справи не містять доказів створення відповідачем відповідного робочого місця та належного інформування органів державної служби зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю.

За таких обставин суд не встановив об`єктивних причин, незалежних від відповідача, які унеможливили виконання ним нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році. Відповідно, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зазначеного нормативу відсутні.

Отже, відповідачем не доведено, що невиконання нормативу робочих місць у 2024 році відбулося виключно з причин, які від нього не залежали.

При цьому суд враховує, що правовий висновок Верховного Суду у справі № 520/3919/19 був сформульований саме за встановлення обставин виконання роботодавцем передбачених законом заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. За відсутності таких доказів зазначений правовий висновок не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності.

Таким чином, встановлені у цій справі обставини свідчать не лише про формальне невиконання відповідачем нормативу, а й про відсутність підтвердження вжиття ним залежних від нього заходів, необхідних для його виконання.

Щодо розміру адміністративно-господарських санкцій суд зазначає, що відповідно до розрахунку за 2024 рік за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю та не зайняте нею, відповідачу визначено до сплати адміністративно-господарські санкції у розмірі 68 409,18 грн.

Зазначений розрахунок було розміщено 04.03.2025 в електронному кабінеті роботодавця. Факт його розміщення підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями Пенсійного фонду України.

Відповідачем наведений розрахунок, його арифметичний розмір та визначену кількість незайнятих робочих місць не спростовано належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 20 Закону № 875-XII граничним строком самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій за 2024 рік було 15.04.2025.

Оскільки відповідачем до зазначеної дати адміністративно-господарські санкції у розмірі 68 409,18 грн не сплачено, на суму недоїмки відповідно до статті 20 Закону № 875-XII підлягає нарахуванню пеня.

Позивачем визначено розмір пені у сумі 4 993,20 грн, нарахованої починаючи з 16.04.2025 відповідно до встановленого законом порядку.

Розрахунок пені відповідачем також не спростовано, доказів її сплати до суду не надано.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача за адміністративно-господарськими санкціями та пенею становить 73 402,38 грн.

Суд також бере до уваги, що відповідачем не надано доказів працевлаштування у 2024 році хоча б однієї особи з інвалідністю у рахунок встановленого нормативу, доказів належного повідомлення органів зайнятості про відповідну вакансію, доказів направлення особи з інвалідністю органами зайнятості та безпідставної відмови такій особі у працевлаштуванні або інших доказів, які б підтверджували вжиття ним усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не довів відсутності своєї вини у невиконанні нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік у розумінні частини другої статті 218 Господарського кодексу України.

Відтак наявні правові підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875-XII, та стягнення пені за порушення строку їх сплати.

Посилання відповідача на відсутність обов`язку самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю не спростовує наведеного висновку суду, оскільки предметом оцінки у цій справі є не невиконання відповідачем обов`язку щодо самостійного пошуку таких осіб, а недоведеність ним факту вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на створення відповідного робочого місця та інформування органів зайнятості про його наявність.

За встановлених обставин позивачем доведено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, розмір адміністративно-господарських санкцій та пені, а відповідачем не доведено обставин, які відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України звільняли б його від відповідальності.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 68 409,18 грн та пені у розмірі 4 993,20 грн, а всього 73 402,38 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до правил частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивачем не надано доказів понесення витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (ЄДРПОУ 22869098; Україна, 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 104) адміністративно-господарські санкції в розмірі 68409,18 грн та пені в розмірі 4993,20 грн, разом 73402,38 грн (сімдесят три тисячі чотириста дві гривні 38 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.08.2026.

Суддя Панченко Н.Д.