Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №280/4705/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 серпня 2026 року Справа № 280/4705/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025, з урахуванням внесених змін Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025, з урахуванням внесених змін Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не досяг 25 років станом на день укладання контракту про проходження військової служби, контракт було укладено у період дії на території України воєнного стану, позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком більше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, має поранення, одержане під час захисту Вітчизни, вважаю, ОСОБА_1 , виконав всі вимоги передбачені Постановою №153, а тому має повне право на отримання спірної грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді від 20.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач брав безпосередню участь в бойових діях після його прийняття на військову службу за контрактом (10.03.2023) до набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) 160 днів, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, яка є в матеріалах справи. мета постанови № 153 чітко визначена – це підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом. Виплата одноразової грошової допомоги Позивачу не лише суперечитиме змісту Постанови № 153, а й не відповідатиме її меті. До такого ж висновку дійшла комісія військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України при розгляді 04.05.2026 рапорту позивача. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначено, що відповідач безпідставно, виходячи за межі своїх повноважень, незаконно не виплатив ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, передбачену пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану", з урахуванням внесених змін Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942. Просить задовольнити позовну заяву.

Ухвалою суду від 03.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив відповідно до яких зазначено, що для отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови № 153, Позивач, як особа, що була прийнята на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу, має відповідати вимогам абзацу 2 пункту 4 Постанови № 153, в саме: за період з 10.03.2023 (дата підписання контракту Позивачем) по 13.02.2025 (дата набрання чинності Постанови № 153) брати безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог

Суддя Стрельнікова Н.В. з 01.07.2026 по 02.08.2026 перебувала у відпустці.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 07.05.2021 проходив строкову військову службу. 10.03.2023 позивач уклав контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України.

Відповідно до довідки від 25.03.2026 №616 позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської федерації проти України у період з 03 по 31 липня 2022 року, 01 по 06 серпня 2022 року, з 11 по 30 вересня 2022 року, з 01 по 11 жовтня 2022 року, 17-31 грудня 2022 року, 01-17 січня 2023 року, 17-28 лютого 2023 року, 18-31 березня 2023 року, 01-18 квітня 2023 року, 20-31 травня 2023 року, 01-21 червня 2023 року, 08-31 липня 2023 року, 01-05, 20-31 серпня 2023 року, 01-15 вересня 2023 року, 27-31 січня 2024 року, 01-29 лютого 2024 року, 01-15 березня 2024 року, 06-31 жовтня 2025 року, 01-30 листопада 2025 року, 01-28 грудня 2025 року, перебуваючи в Донецькій та Запорізьких областях.

Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей» ФОВА-006230937 ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягалася.

Згідно довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» від 02.10.2025 №1661/С позивач 16.09.2023 отримав травму пов`язану із захистом Батьківщини.

Вказані обставини не заперечуються сторонами по справі.

Відповідно до витягу від 04.05.2026 з протоколу №6 засідання комісії щодо виплати одноразової грошової допомоги визначеною постановою КМУ від 11.02.2025 №153, від 30.07.2025 №942 відповідач відмовив у виплаті відповідної одноразової грошової допомоги.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025, з урахуванням внесених змін Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч.1, ч.3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII)).

За правилами ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі Постанова №153).

Пунктом 3 Постанови №153, чинної станом на час виникнення спірних відносин установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, із аналізу норм Постанови №153, тобто станом на час проходження позивачем військової служби, слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Національної гвардії України, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.

У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000000 грн. виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців. У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців.

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. №153", яка набула чинності 07.08.2025, внесені зміни до Постанови №153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

"виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу".

Зважаючи на внесені Постановою №942 зміни до Постанови №153, суд звертає увагу, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.

Позаяк, інше тлумачення приписів Постанови №153, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови №153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.

Суд зауважує, що у 2023 році, під час дії воєнного стану, позивач уклав контракт про проходження військової служби, який і є належною юридичною підставою для застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Право на отримання зазначеної виплати виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).

Більше того, тлумачення п.4 Постанови №153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, котрі станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі та у подальшому уклали контракт на проходження військової служби.

Як встановлено судом позивач у відповідності до абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 у віці до 25 років (20 років) уклав контракт про проходження військової служби під час воєнного стану. Також, позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій, що підтверджується довідкою про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 25.03.2026 №616, в якій наявні посилання на відповідні журнали бойових дій та накази. Крім того, позивач 16.09.2023 отримав травму, пов`язану із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» від 02.10.2025 №1661/С.

Докази притягнення позивача до кримінальної відповідальності відсутні, притягнення до відповідальності два або більше рази за сукупністю дисциплінарних стягнень, строк дії яких не закінчився, також відсутні.

Таким чином, суд вважає, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно пункту 4 Постанови № 153 яка особа, яка отримала поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Вітчизни. При цьому, наявність такої складової як поранення пов`язане із захистом Батьківщини виключає обов`язкову складову як "брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців". Положення Постанови № 153 щодо таких осіб чітко говорять про "участь у бойових діях строком менше шести місяців".

Отже, відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. (один мільйон гривень), передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи з`ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі у розмірі 6000,00 грн., суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження надання позивачу правничої допомоги представником позивача долучено ордер на надання правничої допомоги від 15.05.2026 серія АР №1297756, договір про надання правничої допомоги від 19.03.2026 №б/н, додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги від 19.03.2026 №б/н, акт виконаних робіт від 15.05.2026.

Відповідно до акту виконаних робіт від 15.05.2026 представником позивача надано позивачу юридичні послуги у розмірі 6000,00 грн., які складаються з консультації, підготовки адвокатського запиту та позовної заяви.

Також у вказаному акті виконаних робіт від 15.05.2026 вказано, що представник позивача своїм підписом підтверджує оплату позивачем наданих послуг.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 05.03.2021 у справі №200/10801/19-а, від 16.03.2021 у справі №520/12065/19, постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, у зв`язку з чим вважає безпідставними твердження відповідача щодо відсутності доказів сплати таких витрат.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18.

Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Разом з тим, суд зазначає, що у постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На думку суду, вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Отже суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

На думку суду, обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 3000,00 грн.

Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.

Таким чином, понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями ст. ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139,241, 243-246, 255 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. (один мільйон гривень), передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. (один мільйон гривень), передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на надання правничої допомоги в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова