Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №349/1095/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 349/1095/25

Провадження № 22-ц/4808/1288/26

Головуючий у 1 інстанції Могила Р. Г.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Томин О.О., Бойчук І.В.,

секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», в інтересах якого діє адвокат Гурський Герман Юрійович, на заочне рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Могилою Р.Г. 04 травня 2026 року у м. Рогатин Івано-Франківської області у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог:

У серпні 2025 року ТОВ «Кошельок» подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01 лютого 2022 року ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 уклали за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/) електронний договір №3591210870-603065 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності.

Відповідно до умов договору, ТОВ «Кошельок» взято на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб.

Зазначений договір укладено згідно ст.ст. 207, 639 ЦК України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про споживче кредитування», Правил надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок».

Позивач взяті на себе зобов`язання виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору та перерахувавши грошові кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 , який відповідач вказав в особистому кабінеті.

Проте ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим в нього утворилась заборгованість у розмірі 20 869,80 грн, що складається із заборгованості за тілом позики в розмірі 7 000,00 грн та заборгованості за процентами за користування позикою в розмірі 13869,80 грн.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача на його користь вищезазначену заборгованість за договором позики, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду:

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №3591210870-603065 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 01 лютого 2022 року.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги:

ТОВ «Кошельок» подано апеляційну скаргу на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року у якій зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту укладення між сторонами кредитного договору, оскільки такий висновок не ґрунтується на належних, допустимих та достатніх доказах, а також судом неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють порядок укладення електронних правочинів.

Відповідач вчинив дії, які чітко вказують про його свідомий вибір та волевиявлення на укладання кредитного договору. Без цих дій саме з боку відповідача укладення цього договору було б неможливе. Тобто без входу відповідача на веб-сайт позивача, без отримання ним SMS-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт до особистого кабінету, без отримання SMS повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, тобто без виконання відповідачем всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, кредитний договір між ним та ТОВ «КОШЕЛЬОК» не був би укладений.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач до моменту укладення кредитного договору належним чином ознайомився з усіма його умовами, оскільки інформаційно-телекомунікаційна система позивача технічно унеможливлювала перехід до наступного етапу оформлення кредиту без попереднього ознайомлення з текстом договору та вчинення відповідних дій, спрямованих на підтвердження згоди з його умовами. Отже, укладення договору відбулося внаслідок вільного та усвідомленого волевиявлення відповідача, а сам електронний договір відповідно до вимог законодавства прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та породжує для сторін усі передбачені ним права й обов`язки.

Відповідачем не доведено обставин, яка б вказували на відсутність його волевиявлення щодо укладення кредитного договору або про його підписання іншою особою. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що номер телефону, за допомогою якого здійснювалося укладення договору, не належав відповідачу, використовувався сторонніми особами без його відома чи що його персональні дані були незаконно використані для оформлення кредиту. Водночас відсутні будь-які докази протиправного заволодіння персональними даними відповідача, а також судові рішення про визнання спірного договору недійсним або припинення його дії. Факт наявності кримінального провадження за ознаками шахрайства не є належним доказом того, що кредитний договір укладений невстановленими особами без волі відповідача, оскільки не підтверджує незаконного використання його персональних даних саме при укладенні цього договору.

Вважає, що договір є чинним та обов`язковим для виконання сторонами, а доводи відповідача не спростовують факту його належного укладення. Зазначений правовий підхід узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 та від 21 липня 2024 року у справі № 638/161/22.

Крім того, те, що платіжна картка, зазначена для зарахування кредитних коштів, не належала відповідачу, не свідчить про неукладення ним кредитного договору чи відсутність його волевиявлення, оскільки законодавство не забороняє позичальнику використовувати банківський рахунок або платіжну картку третьої особи для отримання кредитних коштів. При цьому відповідач не заперечував факту отримання кредиту в сумі 7 000,00 грн на вказану ним картку. Додатково факт укладення договору підтверджується тим, що він містить достовірні персональні дані відповідача, зокрема його паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу реєстрації, контактний номер телефону та адресу електронної пошти, які відповідають дійсності. Отже, саме відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення кредитного договору, а відтак договір є належним чином укладеним, чинним та породжує для сторін передбачені ним права й обов`язки.

Щодо нарахованих процентів після закінчення лояльного періоду апелянт зазначив, що умовами кредитного договору сторони чітко погодили механізм продовження строку користування кредитом після закінчення Лояльного періоду, визначивши факт неповернення кредитних коштів у цей строк як відкладальну обставину у розумінні статті 212 ЦК України. Настання такої обставини не є порушенням зобов`язання чи підставою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності, а свідчить про перехід сторін до іншого, заздалегідь погодженого режиму користування кредитом.

Відтак, у разі неповернення кредиту протягом лояльного періоду строк кредитування автоматично продовжується на умовах, визначених пунктами 3.7 та 3.8 Договору, а позичальник продовжує користуватися кредитними коштами зі сплатою процентів у погодженому сторонами розмірі. Оскільки відповідач не повернув кредит та не сплатив проценти до закінчення лояльного періоду, він фактично реалізував передбачену договором можливість подальшого користування кредитом, у зв`язку з чим продовження строку кредитування до 104 днів та нарахування процентів за цей період є наслідком виконання погоджених сторонами умов договору, а не застосуванням санкцій за прострочення. За таких обставин нараховані позивачем проценти відповідають умовам договору, вимогам цивільного законодавства та підлягають стягненню як плата за правомірне користування кредитними коштами протягом узгодженого сторонами строку кредитування.

Щодо справедливості розміру нарахованих процентів за користування кредитом апеллянт вказав, що значний розмір процентної ставки, погоджений сторонами при укладенні кредитного договору, не є підставою для визнання відповідних умов несправедливими чи такими, що порушують права споживача. Для застосування положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» необхідно встановити сукупність обставин, а саме порушення принципу добросовісності, істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін і заподіяння шкоди споживачу, чого у даному випадку не доведено. Нараховані проценти є не санкцією за невиконання зобов`язань, а платою за користування кредитними коштами відповідно до статті 1048 ЦК України та умов договору, які чітко, зрозуміло й однозначно викладені та доведені до відома відповідача до моменту його укладення.

Відповідач добровільно погодився з усіма істотними умовами договору, зокрема зі строками кредитування, механізмом їх продовження та розміром процентної ставки, отримав кредитні кошти, не скористався передбаченим законом правом на відмову від договору протягом чотирнадцяти днів, а також протягом тривалого часу не заявляв вимог щодо недійсності договору чи окремих його положень. Матеріали справи не містять доказів введення відповідача в оману, відсутності його вільного волевиявлення або недобросовісної поведінки позивача під час укладення договору.

Тому апелянт вважає, що немає підстав для незастосування пунктів 3.7 та 3.8 кредитного договору або визнання їх несправедливими чи такими, що суперечать вимогам законодавства, а нарахування процентів здійснено відповідно до умов договору, принципу свободи договору та усталеної практики Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, ТОВ «Кошельок» просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04.05.2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю стягнувши із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 3591210870-603065 від 01.02.2022 у розмірі 20 869,80 грн., що складається з заборгованості за кредитом - 7 000,00 грн та заборгованості за процентами - 13 869,80 грн.

Також апелянт просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені судові витрати, а саме: судовий збір, сплачений при зверненні до суду першої інстанції у розмірі 2 422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 10 000,00 грн, а також судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн і витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 000,00 грн.

Позиція інших учасників справи:

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:

Представник особи, в інтересах якої подана апеляційна скарга, позивача ТОВ «Кошельок», адвокат Гурський Г.Ю., відповідач ОСОБА_1 та третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, оскільки суд виконав свій обов`язок щодо їх повідомлення належним чином про день, місце та час розгляду справи.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Встановлені обставини справи:

01 лютого 2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3591210870-603065.

Відповідно до умов договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 7000 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених договором.

Пунктом 1.2. договору визначено тип кредиту – споживчий кредит.

Проценти за користування кредитом 9.80 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.3.2. договору).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.3.3 договору).

Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк лояльного періоду (п.1.3.3.1 договору).

Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.3.4., 3.5., 3.6. цього Договору (п.1.4. договору).

Відповідно до п.2.1. договору, кредит надається строком на 14 днів («лояльний період») початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Сторони договору погодили, що встановлений в п.2.1 договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (пункт 2.2. договору).

В п.3.3. договору зазначено, що сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є додатком до договору.

Згідно із п.3.6. договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом, зокрема, за умови зобов`язання щодо повернення основної суми переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду.

До матеріалів справи долучено паспорт споживчого кредиту до договору №3591210870-603065 від 01 лютого 2022 року, де в реквізитах сторін не зазначено одноразового ідентифікатора (а.с.8-9).

В договорі №3591210870-603065 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 01 лютого 2022 року з графіком розрахунків також не зазначено одноразового ідентифікатора сторін (а.с.9 зворот-14).

З детального розрахунку заборгованості за договором №3591210870-603065 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 01 лютого 2022 року встановлено, що 01 лютого 2022 року позичальнику ОСОБА_1 видано кредит в сумі 7 000,00 грн, нараховано проценти в межах лояльного періоду в сумі 9,80 грн, нараховано проценти за продовжений строк користування позикою в сумі 13 860,00 грн, залишок заборгованості згідно кредитного договору складає 20 869,80 грн. Розрахунок заборгованості не містить даних про те, що позичальник сплачував кошти (а.с.15 -17 ).

ПАТ «МТБ Банк» підтверджується проведення операції через систему xPAY та зарахування суми платежу 7 000,00 грн на картку № НОМЕР_1 (а.с.20).

З повідомлення від 01 лютого 2022 року через платіжну систему xPAY Group LLC встановлено, що успішно проведено зарахування на картку клієнта НОМЕР_2 суму операції 7 000,00 грн, опис замовлення: видача кредитних коштів, договір займу №3591210870-603065 (а.с.21).

Також до матеріалів справи долучено Правила надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» від 2021 року та правовстановлюючі документи ТОВ «Кошельок» (а.с.22-35).

У матеріалах справи наявна візуальна форма послідовності дій клієнта ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» щодо укладення електронного договору про надання кредиту №3591210870-603065 від 01 лютого 2022 року в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства на сайті https://koshelok.ua/, яка підписана директором ТОВ «Кошельок», де дата вчинення дій товариства та клієнта в ІТС вказана 01 лютого 2021 року, що не відповідає даті договору (а.с. 51).

17 березня 2026 року представник позивача подав до суду виправлений документ - візуальну форму послідовності дій клієнта ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» щодо укладення електронного договору про надання кредиту №3591210870-603065 від 01 лютого 2022 року в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства на сайті https://koshelok.ua/, де дата вчинення дій товариства та клієнта в ІТС вказана 01 лютого 2022 року (а.с. 149).

З виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 , яка надана АТ КБ "ПриватБанк" встановлено, що вказана карта емітована на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 та на яку 01 лютого 2022 року зараховано переказ в сумі 7 000,00 грн (а.с. 63-66).

Застосовані норми права:

Згідно з частинами першою, третьою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Положення частини першої статті 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з нормою ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Загальні вимоги до письмової форми правочину встановлені у статті 207 ЦК України. Так, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764 св 18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин.

Згідно зі статтею 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

У частині першій статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Із матеріалів справи встановлено, що кредитні кошти від позивача надійшли на банківську картку емітовану не на ім`я позичальника за договором(відповідача по справі ОСОБА_1 ), а на ім`я третьої особи ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що договір укладався саме з відповідачем, який подав номер банківської картки, на яку і були перераховані кошти, однак умови договору не містять жодних доказів про те, що кошти мали бути перераховані на банківську картку третьої особи, що не дає підстав вважати, що позивач належним чином ідентифікував позичальника і перерахував йому суму кредиту.

Інших електронних доказів, які б свідчили про те, що кредитний договір був укладений саме з відповідачем ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:

Оскільки, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, однак не містять посилань на нові обставини чи докази, які б спростовували встановлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення .

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», в інтересах якого діє адвокат Гурський Герман Юрійович, залишити без задоволення, а заочне рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач І.О. Максюта

Судді: О.О. Томин

І.В. Бойчук

Повний текст постанови складено 21 серпня 2026 року