Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №344/21285/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/21285/25

Провадження № 22-ц/4808/1384/26

Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Томин О.О., Бойчука І.В.,

секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго», ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Кіндратишин Л.Р. 07 травня 2026 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 12 травня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» та ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01 березня 2025 року за адресою: вул. Хотинська, 12 у м. Івано-Франківську сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Volvo XC90, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля Peugeot Partner, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 червня 2025 року у справі № 344/4294/25 провадження щодо ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП закрито на підставі ст. 38 та п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому суд не досліджував питання вини ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та не встановлював її наявності чи відсутності.

04 березня 2025 року водій пошкодженого автомобіля Peugeot Partner, ОСОБА_3 , повідомив АТ «Страхова компанія «ІНГО» про настання страхового випадку.

19 березня 2025 року страховиком складена ремонтна калькуляція № 7978188, відповідно до якої вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становила 44 948,86 грн.

21 березня 2025 року власник пошкодженого автомобіля звернувся до страховика із заявою про направлення ремонтної калькуляції через месенджер Viber на номер телефону НОМЕР_3 .

25 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Страхова компанія «ІНГО» із заявою про перегляд розміру страхового відшкодування, оскільки визначена страховиком сума не покривала фактичної вартості відновлювального ремонту автомобіля. До заяви додано рахунок ТОВ «Модерн-Авто» № 0000000313 від 04.03.2025 року на суму 80 621,81 грн. Крім того, позивачка просила надати звіт про визначення вартості матеріального збитку транспортного засобу. 28 березня 2025 року на замовлення АТ «Страхова компанія «ІНГО» складено Звіт № 83794 про визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, відповідно до якого вартість ремонту становила 41 885,36 грн (з ПДВ на запасні частини). Незважаючи на неодноразові звернення Позивачки, зазначений звіт їй надано не було.

У період із березня по червень 2025 року позивачка та її чоловік неодноразово телефонували до страхової компанії з вимогою надати копію звіту та повідомити про результати розгляду заяви. Представники страховика повідомляли, що відповідні документи направлені поштовим зв`язком, однак фактично позивачка їх не отримувала. Згодом телефонні номери, з яких здійснювалися звернення (зокрема НОМЕР_5) були заблоковані, що фактично позбавило пеозивачку можливості підтримувати зв`язок із страховиком та отримувати інформацію щодо врегулювання страхового випадку.

У зв`язку із бездіяльністю страховика 18 червня 2025 року позивачкою подано скаргу до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо порушення АТ «Страхова компанія «ІНГО» вимог законодавства в частині ненадання інформації та порушення строків розгляду її звернення. Лише після звернення до МТСБУ пеозивачка отримала лист АТ «Страхова компанія «ІНГО» від 04 липня 2025 року, в якому страховик повідомив про відмову у здійсненні страхового відшкодування, мотивуючи це тим, що вина водія автомобіля Volvo XC90 ОСОБА_2 у вчиненні ДТП не встановлена судовим рішенням.

З метою визначення фактичного розміру матеріальної шкоди позивачка звернулася до Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України. Відповідно до висновку експертного дослідження від 03 жовтня 2025 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Peugeot Partner, без урахування коефіцієнта фізичного зносу становить 50 977,92 грн.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачці завдано не лише майнової, а й моральної шкоди. Пошкоджений автомобіль був сімейним транспортним засобом, придбаним за рахунок багаторічних заощаджень, та використовувався для забезпечення повсякденних потреб сім`ї, зокрема перевезення дітей, поїздок до навчальних закладів, медичних установ, здійснення покупок та виконання інших сімейних обов`язків.

Після ДТП позивачка втратила можливість користуватися автомобілем, що істотно ускладнило її повсякденне життя, змусило використовувати альтернативні види транспорту, витрачати додаткові кошти, час та організовувати побут за нових обставин. Крім того, тривалий процес врегулювання страхового випадку, неодноразові безрезультатні звернення до страхової компанії, ненадання запитуваних документів, відсутність належної комунікації, а також подальша відмова у виплаті страхового відшкодування стали для позивачки джерелом постійного психологічного напруження, тривоги та емоційних переживань.

Позивачка тривалий час перебувала у стані невизначеності щодо можливості відновлення свого автомобіля та отримання належного відшкодування завданої шкоди. Усвідомлення того, що її майно пошкоджено внаслідок порушення правил дорожнього руху іншою особою, а також необхідність самостійно докладати значних зусиль для захисту своїх прав, викликали почуття несправедливості, безсилля та обурення.

Враховуючи характер порушених прав, тривалість моральних переживань, ступінь душевних страждань, а також засади розумності, виваженості та справедливості, позивачка оцінює розмір завданої їй моральної шкоди у 10 000 грн.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просить стягнути з АТ «Страхова компанія «Інго» на її користь майнову шкоду у розмірі 50977, 92 грн, моральну шкоду у розмірі 10000 грн та понесені судові витрати.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду:

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2026 року позов задоволено частково.

Суд стягнув з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» на користь ОСОБА_1 46 517 гривень матеріальної шкоди, а із ОСОБА_2 - 3 000 гривень моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд також розподілив судові витрати, стягнувши з АТ «Страхова компанія «Інго» на користь ОСОБА_1 883,65 грн та з ОСОБА_2 на її користь 290,50 грн судового збору.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги:

ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2026 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а також неповне з`ясування обставин справи та неналежну оцінку наявних доказів.

Апелянт зазначає, що під час оформлення дорожньо-транспортної пригоди ним послідовно стверджувалося про наявність вини обох водіїв транспортних засобів у настанні ДТП, яка мала місце 01 березня 2025 року.

На думку апелянта, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували його винуватість у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди. Зокрема, у справі відсутній висновок судової автотехнічної експертизи, який міг би встановити механізм ДТП, дії кожного з водіїв та причинний зв`язок між ними і наслідками пригоди. Натомість висновки суду ґрунтуються переважно на поясненнях учасників ДТП, що не може вважатися достатнім доказом для встановлення вини однієї зі сторін.

Апелянт також звертає увагу на те, що водій транспортного засобу ОСОБА_3 , за його твердженням, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, у тому числі пов`язані з дорожньо-транспортними пригодами. На його думку, зазначені обставини суд першої інстанції належним чином не дослідив та не врахував при оцінці причин виникнення спірної ДТП.

Позивачка не була безпосереднім учасником дорожньо-транспортної пригоди. При цьому належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральної шкоди, її характер, обсяг та розмір, до матеріалів справи не подано. Зокрема, позивачка не надала висновку судово-психологічної експертизи або іншого належного доказу, який би підтверджував, що подія дорожньо-транспортної пригоди була для неї психотравмуючою, визначав ступінь і тривалість психотравмуючого впливу, встановлював наявність заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди, а також давав можливість об`єктивно оцінити її розмір.

З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Позиція інших учасників справи:

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про день, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не обґрунтована, виходячи з таких підстав.

Фактичні обставини справи:

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 червня 2025 року у справі № 344/4294/25, провадження в справі щодо ОСОБА_2 за ст.124 КУпАП закрито на підставі ст.38, п.7 ст.247 КУпАП у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення на момент розгляду справи. Разом з тим, з цієї постанови суду встановлено, що ОСОБА_2 допустив порушення учасником дорожнього руху Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за наступних обставин. Так, 01 березня 2025 року близько 10 год 12 хв в м. Івано-Франківську по вул. Хотинська, 12, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Volvo XC90», номерний знак НОМЕР_4 , допустив наїзд на транспортний засіб «Peugeot Partner» н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , який зупинився щоб його пропустити, так як вулиця вузька. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.2.3б), 13.1 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення» (а.с.57 зворот, а.с. 58, т.1).

Вказане відповідає викладеним обставинам у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №259364 від 01.03.2025.

Відповідно до схеми місця ДТП від 01.03.2025р. зафіксовано розташування транспортних засобів в результаті дорожньо-транспортної пригоди та напрямок їх руху, зазначено перелік видимих (зовнішніх) пошкоджень транспортних засобів, отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Проїзд, де відбулось ДТП становить 4, 65 м, відстань від краю проїзду до автомобіля Клапцуняка становила 2,30 см., зіткнення відбулось на відстані 2,10 см від вул. Хотинська,12, при цьому автомобіль Сорочинського зафіксований на відстані 0,7 см. від вулиці Хотинської,12. Схема місця ДТП підписана водіями. Також, будь-яких зауважень до складання вищевказаної схеми учасниками не висловлено (а.с. 49-50, т.1).

Згідно із поясненням водія ОСОБА_2 від 01.03.2025р., що відібрано інспектором УПП в Івано-Франківській області, він, виїхавши від будинку, де проживає, з місця паркування через вузьку дорогу, так як по сусідству проходить будівництво, зустрічне авто, водій якого бачив його, спеціально під`їхав до його автомобіля впритул, що унеможливило його. Авто ОСОБА_2 , проїжджаючи по бордюру, зіскочило та зачепило автомобіль ОСОБА_3 (а.с. 51, 243, т.1).

При цьому, водій ОСОБА_3 дав пояснення, що при виїзді на вул. Хотинська, назустріч йому рухався автомобіль «Volvo XC90». Він прийняв праву сторону до металевого паркану, водій почав об`їжджати автомобіль не вибравши достатньої дистанції, внаслідок чого зачепив автомобіль ОСОБА_3 . Разом з тим, на початку вулиці встановлений знак переваги у русі зі сторони ОСОБА_3 (а.с. 51 зворот, а.с. 242, т.1).

Згідно із полісом №226525884, оформленим Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго», забезпечено транспортний засіб «Volvo XC90», д/н. НОМЕР_4 у період з 16.01.2025 по 15.01.2026 за шкоду заподіяну майну потерпілих становить 1 250 000 грн. незалежно від кількості потерпілих, на одну потерпілу особу - 250 000 грн (а.с.112-114, т.1).

04.03.2025 ОСОБА_3 звернулася до АТ « СК « Інго» із повідомленням про вищевказану дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 115-116, т.1).

21.03.2025р. ОСОБА_1 будучи власником ТЗ «Peugeot Partner» д/н НОМЕР_2 звернулась до АТ « СК «Інго» із заявою про надання калькуляції по справі №7978188 (а.с.117, т.1).

25.03.2025 ОСОБА_1 звернулась до АТ « СК «Інго» із заявою, у якій просила здійснити перерахунок відшкодування, у зв`язку з тим, що визначена сума є недостатньою для відновлення автомобіля, згідно рахунку СТО №000000313 від 04.02.2025, така становить 80861, 81 грн. Також просила надати звіт оцінки матеріального збитку на фірмовому бланку із печаткою, надіслати на її адресу вул. Довженка, 25, с. Крихівці за рахунок одержувача (а.с.118, т.1).

Згідно із звітом про визначення відновлювального ремонту транспортного засобу від 01.03.2025р. за замовленням АТ « СК « Інго», складений суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 № 83794 від 28.03.2025, вартість відновлювального ремонту КТЗ складає 41 885,36 грн. з врахуванням ПДВ на запасні частини, та 40 358, 03 без врахуванням ПДВ на запасні частини станом на 01.03.2025 (а.с.119-132, т.1).

19.03.2025 у межах страхової справи, складена ремонтна калькуляція №7978188, відповідно до якої вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ «Peugeot Partner». н.з. НОМЕР_2 склала 44 948, 86 грн (а.с.148-152, т.1).

Листами вих. №1031 від 29.04.2025, №1697 від 04.07.2025, №1983 від 01.08.2025, що адресовані ОСОБА_1 , №1805 від 21.07.2025, адресованим МТСБУ, АТ « СК « Інго» відмовлено у виплаті позивачу страхового відшкодування, посилаючись на відсутність вини заподіювача шкоди. Належних доказів про надсилання їй Звіту за її запитом, відповіді на звернення страховою компанією не надано, незважаючи на таке твердження та доручення тексту відповіді. Також у текстах відповіді зазначено відмінну адресу ОСОБА_1 , від тієї на яку вона просила надіслати відповідь (а.с. 153-166, т.1).

Поряд з цим, відповіддю №1984 від 04.08.2025, що надана МТСБУ, повідомлено, що листом №1983 від 01.08.2025 страхова компанія погоджується із рекомендаціями МБСБУ, що зазначена дорожньо-транспортна пригода, має всі ознаки страхового випадку, та приймає рішення щодо виплати страхового відшкодування (а.с. 167-168, т.1).

Листом №1983 від 01.08.2025 АТ « СК «Інго» ще раз звернулося до ОСОБА_1 з детальним роз`ясненням необхідності надання заяви на виплату страхового відшкодування за формою, встановлено страховика (а.с.165-166, т.1).

Згідно із висновком експерта Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 03.10.2025 за №СЕ-19/109-25/13860-АВ, вартість матеріального збитку транспортного засобу марки «Peugeot Partner» д/н НОМЕР_2 станом на 01.03.2025 становила 46 517,25 грн (а.с. 9 зворот-16).

Застосовані норми права і висновки апеляційного суду:

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч.2 цієї ж статті ЦК України втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, яка її завдала за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Отже, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними щодо статті 1167 ЦК України, тому за загальним правилом перевага у вирішенні такого спору мала б надаватися спеціальним нормам.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13.

В силу положень ст. 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

За змістом частини 1 статті 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня2024 року№ 3720-IX відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим Законом, іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» У разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.

Розміри страхових сум за внутрішніми договорами страхування встановлюються за шкоду, заподіяну: 1) життю та здоров`ю потерпілих осіб, - у розмірі, еквівалентному не менше 1,3 мільйона євро на одну потерпілу фізичну особу, та у розмірі, еквівалентному не менше 6,45 мільйона євро на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб; 2) майну потерпілих осіб, - у розмірі, еквівалентному не менше 1,3 мільйона євро на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб.

Умови відшкодування моральної шкоди у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди життю та здоров`ю потерпілої фізичної особи визначені п. 4 частини 1 статті 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого відшкодування пов`язується із моральною шкодою, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала потерпіла фізична особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Положеннями ч.6 ст.82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача.

Тлумачення статті 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП- через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах:від 07 лютого 2018 року в справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року в справі № 927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від 29 квітня 2020 року в справі №№ 686/4557/18.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.

Отже, правовідносини між сторонами регулюються положеннями статті 1188 і 1167 ЦК України з урахуванням положень Законів щодо страхування, оскільки дорожньо-транспортну пригоду слід кваліфікувати як взаємодію двох джерел підвищеної небезпеки (автомобіль, належний позивачці, зупинився для роз`їзду, а автомобіль під керуванням відповідача зіткнувся з ним) відповідно відповідальність володільців транспортних засобів визначається за принципом вини.

Із матеріалів справи встановлено, що підчас розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо відповідача його представником адвокатом Лукинівим М.В. заявлялося клопотання про закриття провадження у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності відповідача.

А ні під час розгляду справи судом про адміністративне правопорушення, а ні під час розгляду цієї справи судом першої інстанції відповідачем не подавалася заява про призначення авто технічної експертизи, що не дає підстав дійти висновку про відсутність вини відповідача у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Таким чином, за завдання шкоди є відповідальним ОСОБА_2 , майнова шкода за якого стягнена судом із АТ « СК «Інго» на підставі договору страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу і в цій частині рішення суду страховою компанією не оскаржено.

Відповідальність за завдану моральну шкоду власнику пошкодженого транспортного засобу настає на загальних підставах відповідно до положень ст..ст. 23, 1167 ЦК України, оскільки Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодування шкоди власникам наземних транспортних засобів, які не є потерпілими у ДТП, не передбачено .

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна (п.3). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачка обґрунтовує завдання їй моральної шкоди втратою можливості користуватися автомобілем, що істотно ускладнило її повсякденне життя, змусило використовувати альтернативні види транспорту, витрачати додаткові кошти, час та організовувати побут за нових обставин. Тривалий процес врегулювання страхового випадку став для неї джерелом постійного психологічного напруження, тривоги та емоційних переживань. Усвідомлення того, що її майно пошкоджено внаслідок порушення правил дорожнього руху іншою особою, а також необхідність самостійно докладати значних зусиль для захисту своїх прав, викликали почуття несправедливості, безсилля та обурення.

Враховуючи характер порушених прав, тривалість моральних переживань, ступінь душевних страждань, а також засади розумності, виваженості та справедливості, судом першої інстанції вірно задоволено позов частково та стягнено 3 000 гривень як відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачка є власником пошкодженого транспортного засобу, тому право вимагати відшкодування моральної шкоди відповідно до п. 3 статті 23 ЦК України за пошкодження її майна належить лише їй; дії відповідача були неправомірними, бо полягали у порушенні Правил дорожнього руху; позивачкою надані об`єктивні докази завдання їй моральної шкоди, зокрема у зв`язку із обмеженням можливості користуватися транспортним засобом і необхідністю застосування додаткових зусиль для організації своїх звичних умов життя, що зумовило відчуття психо-емоційного напруження і тривоги, що і є моральними стражданнями.

При цьому не є обов`язковим подання такого доказу як висновок психологічної експертизи для підтвердження моральної шкоди, оскільки для визначення її немає необхідності у застосуванні спеціальних знань.

Таким чином усі елементи деліктного правовідношення наявні (склад правопорушенн, вина, причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і наслідками, наявність шкоди).

Розмір відшкодування відповідає характеру та обсягу страждань позивачки, обставинам справи та судовій практиці.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, однак не містять посилань на нові обставини чи докази, які б спростовували встановлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач І.О. Максюта

Судді: О.О.Томин

І.В. Бойчук

Повний текст постанови складено 21 серпня 2026 року