Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №577/622/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/622/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Галян С. В.

Номер провадження 33/816/194/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 серпня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 577/622/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07.02.2025, якою

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

установив:

У поданій апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати постанову судді суду першої інстанції, а провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністю складу правопорушення, оскільки справа розглянута без його участі та без повідомлення про дату і місце розгляду справи.

Постановою судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07.02.2025 ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права керування т/з строком 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_4 605,60 грн судового збору.

Згідно постанови судді, ОСОБА_4 24.01.2025 о 17:35 в м. Конотоп по вул. Р. Шухевича 37 керував т/з ВАЗ 2110 д. н. з. НОМЕР_1 під дією лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції, що підтверджується лікарським висновком № 9 Конотопської ЦРЛ, чим порушив вимоги п. 2.9а ПДР.

Апеляційний розгляд справи призначався на 24.07.2025, 11.02.2026 та 20.08.2026, але ОСОБА_4 , будучи відповідно вимог ст. 268, 277-2 і 294 КУпАП своєчасно сповіщеним у встановленому законом порядку про дату і місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явився, будь-яких заяв чи клопотань від нього не надійшло.

Відповідно ч. 4-6 ст. 294 КУпАП, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання. Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у §1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р, «не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції і переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати §1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). «Роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними» (п. 28 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04; рішення від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України») і «запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у процесі є завданням саме державних органів» (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», заява № 26976/06). «Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02; рішення від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96).

У іншому своєму рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S.A. v. Spain), ЄСПЛ зазначив, що «заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у відсутності ОСОБА_4 , оскільки це не суперечить положенням ст. 268, 294 КУпАП. Апеляційним судом було надано достатньо можливостей для ОСОБА_4 реалізувати своє право на доступ до суду, брати участь в розгляді справи, так як судові засідання призначалися три рази протягом тривалого періоду часу, в жодне судове ОСОБА_4 не з`явився, рухом справи не цікавився, своєї правової позиції, в тому числі через захисника, в будь-який доступний спосіб не висловив, а відтак такі дії неодмінно перешкоджають справедливому розгляду справи і спрямовані на свідоме затягування судового процесу, що є проявом зловживання процесуальним правом, незважаючи на відсутність у КУпАП загального положення (визначення) про заборону зловживання процесуальними правами, так як така заборона є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права.

Відповідно ч. 1 ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і копія цієї постанови протягом 3-х днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно ч. 2 ст. 294 цього Кодексу постанова судді може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення; апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду; рівень доступу, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, та з боку держави не повинно чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У рішенні від 28.01.2021 у справі «Кушнір проти України» ЄСПЛ, констатуючи порушення п. 1 ст. 1 Конвенції, зазначив, «…що право на доступу до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк; заявник не був присутній у судовому засіданні суду першої інстанції, оскільки засідання проводилося на підставі письмових доводів сторін і, таким чином, без їхнього виклику; отже, заявник не знав зміст постанови, прийнятої за результатами розгляду його позову, у тому числі наведене судом обґрунтування; це означає, що він не зміг би оскаржити постанову своєчасно, не маючи її паперової копії…» (п. 30-32).

Враховуючи, що ОСОБА_4 не був присутній під час ухвалення суддею суду першої інстанції рішення 07.02.2025, а апеляційна скарга подана ним 03.03.2025, тому строк на апеляційне оскарження судового рішення підлягає поновленню, оскільки цей процесуальний термін пропущений з поважних (об`єктивних) причин.

Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, здійснивши розгляд протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 232664 від 28.01.2025, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 керував т/з під дією лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано та, крім протоколу, об`єктивно підтверджується наявними у справі доказами, а саме: відеозаписами події правопорушення з технічних засобів поліцейських, на яких зафіксовані обставини зупинки т/з під керуванням водія ОСОБА_4 ; висновком КНП Конотопської міської ради «Конотопська ЦРЛ ім. академіка Михайла Давидова» № 9 від 28.01.2025 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно якого ОСОБА_4 перебував у стані сп`яніння, викликаного бензодіазепіном.

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколі поліцейського та у постанові судді присутнє посилання на порушення ОСОБА_4 вимог 2.9а ПДР, згідно яких забороняється керувати т/з під дією лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції, а процедура огляду на стан закріплена у ст. 266 КУпАП розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».

Так, у разі наявності підстав вважати, що водій т/з перебуває під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в розділу I «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», така особа підлягає огляду на відповідний стан.

Згідно визначеної процедури огляд водія щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Тобто, у разі наявності підстав вважати, що водій т/з перебуває під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в розділі I «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я (п. 12 розділу ІІ Інструкції).

Відеозаписи події правопорушення є об`єктивними доказами у справі і не залежать від суб`єктивного сприйняття будь-якою особою певної обставини, а засвідчують, що у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм дій поліцейських, у тому числі і щодо забезпечення проходження водієм ОСОБА_4 огляду щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Із самих відеозаписів є очевидним, що вони здійснювалися поліцейськими, які оформлювали матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 , а той факт, що зафіксовані на них події за участю останнього мали місце у реальності та стосуються саме цієї справи, ніким не оспорюється.

Необхідно зауважити, що лише Правила дорожнього руху України відповідно ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил; учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3).

На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність т/з; в) дати можливість оглянути т/з відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану т/з, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю (п. 2.4 ПДР), тому вимога поліцейських до ОСОБА_4 про зупинку т/з під його керуванням і проходження ним огляду у закладі охорони здоров`я у передбачений законом спосіб відповідає легітимній меті та завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а застосування уповноваженими на те посадовими особами Національної поліції заходів адміністративного впливу провадилось в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП), оскільки керування т/з означає не тільки виконання водієм технічних дій для приведення т/з в рух та зміни його напрямку або швидкості, але й включає також усі дії, пов`язані з наданням, зупиненням та маневруванням т/з. Тобто, керуванням т/з є процес управління та експлуатації будь-якого т/з, який використовується для пересування людей або вантажів, із дотримання правил дорожнього руху та забезпечення безпеки, ураховуючи мету поїздки, її особливості, термін, маршрут руху, дорожні умови, швидкісний режим на різних ділянках, зупинки.

Іншими словами, водієві забороняється керувати т/з під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції у будь-якому випадку, незважаючи на наявність чи відсутність підстав для зупинки т/з поліцейськими, а правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, вважається закінченим з моменту, коли т/з почав рухатись, хоч своїм ходом, хоч за допомогою буксирування, і не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, керувала т/з (абз. 3 і 4 п. 27 постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами).

Саме недотримання ОСОБА_4 вимог ПДР, а не дії інших осіб, призвело до складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, який містить всі обов`язкові елементи, які закон встановлює до його змісту (ст. 256 КУпАП), зокрема суть правопорушення (об`єктивна сторона) – керування т/з під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, конкретний пункт ПДР – 2.9а і нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за невиконання водієм цього обов`язку – ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що поліцейським при складанні протоколу дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси ОСОБА_4 як учасника дорожнього руху.

Вищенаведене підтверджує не лише факт керування ОСОБА_4 т/з під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а й дотримання поліцейськими самої процедури відповідного огляду, що повністю відповідає імперативним приписам законодавства України про адміністративні правопорушення, які водій т/з зобов`язаний виконувати (п. 2.9а ПДР), так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).

Доводи апеляційної скарги про те, що суддею суду першої інстанції не були дотримані вимоги ст. 277-2 КУпАП дійсно знайшли своє підтвердження.

Так, відповідно приписів зазначеної норми суд зобов`язаний повідомляти особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, про розгляд справи шляхом направлення судової повістки, що у даному випадку судом першої інстанції виконано не було, а отже мало місце недотримання вимог цієї процесуальної норми закону.

Разом із тим, апеляційний суд виходить із того, що саме по собі формальне порушення порядку повідомлення не може автоматично свідчити про істотне порушення процесуальних прав особи, якщо з матеріалів справи вбачається, що така особа була повідомлена і фактично обізнана про час, день і місце судового розгляду, маючи реальну можливість реалізувати свої процесуальні права.

Як убачається з матеріалів провадження, справа була розглянута судом першої інстанції у день, прямо зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме 07.02.2025, примірник якого був отриманий ОСОБА_4 на руки, що об`єктивно свідчить про відсутність підстав вважати, що останній не володів інформацією про судовий розгляд або перебував у стані правової невизначеності щодо подальшого руху справи.

Крім того, матеріали справи не містять жодних даних про те, що ОСОБА_4 звертався до суду першої інстанції з клопотаннями про відкладення розгляду справи, про надання часу для підготовки до захисту чи про участь у судовому засіданні, що свідчить про відсутність перешкод у реалізації ним процесуальних прав. При цьому апеляційним судом у повному обсязі поновлено процесуальні права ОСОБА_4 , зокрема йому надано можливість викласти та обґрунтувати свою правову позицію, надати пояснення, доводи та заперечення у суді апеляційної інстанції.

За таких умов апеляційний суд доходить висновку, що формальне недотримання судом першої інстанції вимог ст. 277-2 КУпАП у цьому конкретному випадку не спричинило обмеження прав ОСОБА_4 на захист і доступ до суду настільки, щоб це могло вплинути на законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення.

Отже, наведені доводи апеляційної скарги, хоча й частково підтверджені, але не є такими, що тягнуть за собою скасування постанови судді суду першої інстанції.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП), тому послідовність викладення в диспозиціях наведених правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків.

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень порядку проведення огляду щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, на доказове значення отриманих у його результаті відомостей чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суддя повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Сукупність всіх фактичних обставин справи, безсторонній і неупереджений аналіз зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин саме ОСОБА_4 керував т/з під дією лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції, оскільки будь-який наявний у справі обґрунтований сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.

Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, –

постановив:

Поновити ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження постанови судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07.02.2025.

Постанову судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07.02.2025 відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю постанову – без задоволення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов