Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №592/14581/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/14581/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Литовченко О. В.

Номер провадження 33/816/563/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 126 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 серпня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 592/14581/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.09.2025, якою

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_3 ,

установив:

У поданій апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати постанову судді суду першої інстанції в частині позбавлення права керування т/з строком 5 років та призначити більш м`яке стягнення в межах санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП, а саме мінімальний строк позбавлення права керування т/з або заміну на інший вид стягнення у виді штрафу чи громадських робіт, оскільки судом не враховано його молодий вік, відсутність стабільного доходу, визнання ним вини та щире каяття.

Постановою судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.09.2025 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 грн з позбавленням права керування т/з строком 5 років без оплатного вилучення т/з. Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Згідно постанови судді, 29.08.2025 о 19:46 м. Суми вул. Вільного Козацтва, 61, ОСОБА_3 керуючи т/з Opel Omega н. з. НОМЕР_1 , не мав при собі посвідчення водія на право керування т/з відповідної категорії. Дане порушення вчинено повторно протягом року, чим порушив п. 2.1(а) ПДР.

Відповідно ч. 1 ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і копія цієї постанови протягом 3-х днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно ч. 2 ст. 294 цього Кодексу постанова судді може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення; апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду; рівень доступу, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, та з боку держави не повинно чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У рішенні від 28.01.2021 у справі «Кушнір проти України» ЄСПЛ, констатуючи порушення п. 1 ст. 1 Конвенції, зазначив, «…що право на доступу до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк; заявник не був присутній у судовому засіданні суду першої інстанції, оскільки засідання проводилося на підставі письмових доводів сторін і, таким чином, без їхнього виклику; отже, заявник не знав зміст постанови, прийнятої за результатами розгляду його позову, у тому числі наведене судом обґрунтування; це означає, що він не зміг би оскаржити постанову своєчасно, не маючи її паперової копії…» (п. 30-32).

Враховуючи, що копію постанови судді Середа К. С. отримав 17.09.2025, а апеляційна скарга подана ним 24.09.2025, то строк на апеляційне оскарження судового рішення підлягає поновленню, оскільки цей процесуальний термін пропущений з поважних (об`єктивних) причин.

Вислухавши доводи ОСОБА_3 , який підтримав свою апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 437914 від 29.08.2020, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, ОСОБА_3 повторно протягом року керував т/з без посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1а ПДР, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і, окрім протоколу, об`єктивно підтверджується доказами у справі, а саме:

- відеозаписами події правопорушення з технічних засобів поліцейських, на яких зафіксовані обставини зупинки т/з під керуванням ОСОБА_3 , виявлення у нього відсутності посвідчення водія відповідної категорії та вчинення правопорушення повторно протягом року;

- копією постанови судді Зарічного районного суду м. Суми від 27.06.2025 (дата набрання законної сили – 08.07.2025), згідно якої на ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 126 КУпАП накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн за керування т/з, не маючи права керування таким т/з.

Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо.

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.

Відеозаписи події правопорушення є об`єктивними доказами в справі і не залежать від суб`єктивного сприйняття будь-якою особою певної події, а засвідчують, що у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм дій поліцейських, а із самих відеозаписів є очевидним, що вони здійснювалися поліцейськими, які формували матеріали справи про адміністративне правопорушення, а той факт, що зафіксовані на них події за участю ОСОБА_3 мали місце та стосуються саме цієї справи, ніким не оспорюється.

Необхідно зауважити, що саме Правила дорожнього руху України відповідно ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил; учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3).

На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність т/з; в) дати можливість оглянути т/з відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану т/з, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю (п. 2.4 ПДР).

Відповідно п. 2.1а ПДР водій механічного т/з повинен мати при собі посвідчення на право керування т/з відповідної категорії, а ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених ч. 2-4 цієї статті, а саме, за керування т/з особою, яка не має права керування таким т/з, або передача керування т/з особі, яка не має права керування таким т/з (ч. 2 ст. 126 КУпАП), керування т/з особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування т/з (ч. 3 ст. 126 КУпАП), керування т/з особою, позбавленою права керування т/з (ч. 4 ст. 126 КУпАП), тому вимога поліцейських до ОСОБА_3 про зупинку т/з і надання відповідних документів відповідає легітимній меті та завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а застосування уповноваженими на те посадовими особами Національної поліції заходів адміністративного впливу провадилось в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП).

Тобто, саме внаслідок недотримання імперативних вимог ПДР, а не дій поліцейських чи інших осіб, відносно ОСОБА_3 був складений протокол про адміністративне правопорушення, який містить всі обов`язкові елементи, які закон встановлює до змісту протоколу (ст. 256 КУпАП), зокрема суть правопорушення (об`єктивна сторона) – керування т/з особою, яка не має права керування таким т/з, вчинене повторно протягом року, конкретний підпункт пункту ПДР – 2.1а і нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність – ч. 5 ст. 126 КУпАП, тому апеляційний суд вважає, що поліцейським при складанні протоколу про адміністративне правопорушення дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси ОСОБА_3 як учасника дорожнього руху.

Вищенаведене підтверджує не лише факт керування ОСОБА_3 т/з без відповідних документів, а й дотримання поліцейськими законодавства України про адміністративні правопорушення, так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 про підстави зміни постанови судді, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони суперечать вимогам КУпАП.

Так, згідно санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП повторне протягом року вчинення порушень, передбачених ч. 2-4 цієї статті тягне за собою накладення штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування т/з на строк від 5 до 7 років та з оплатним вилученням т/з чи без такого, тому стягнення на ОСОБА_3 було накладене суддею суду першої інстанції в межах закону і підстав для його зміни апеляційний суд не вбачає. При цьому відсутність у ОСОБА_3 посвідчення водія не виключає можливість застосування до нього такого стягнення як позбавлення права керування т/з (правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04.09.2023, справа № 702/301/20), а нормами матеріального права чинного КУпАП не тільки не передбачено будь-яких обмежень щодо накладення стягнення у виді позбавлення права керування т/з у даній конкретній ситуації, а й навпаки санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП прямо вимагає застосувати таке додаткове стягнення до осіб, які на момент вчинення правопорушення не мали права керування т/з або були позбавлені такого права, а правова природа адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування т/з не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія і не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом на підставі санкції відповідної частини статті КУпАП, і полягає у забороні керування т/з. Позбавлення права керування т/з має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст. 23 КУпАП.

Ті обставини, що ОСОБА_3 визнав вину, щиро розкаявся, має молодий вік та потребує права керування т/з із метою отримання прибутку, не звільняють від відповідальності за вчинене ним правопорушення і не можуть бути застосовані для пом`якшення фіксованого (безальтернативного) стягнення, встановленого санкцією ч. 5 ст. 126 КУпАП. Крім того, вказані обставини не враховуються при накладенні стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (ч. 2 ст. 33 КУпАП).

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП), тому послідовність викладення в диспозиціях наведених правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків.

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень закону на результат судового розгляду чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суддя повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Враховуючи викладене, сукупність всіх фактичних обставин справи, здійснена апеляційним судом перевірка, безсторонній і неупереджений аналіз зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення і постанові судді обставин ОСОБА_3 повторно протягом року керував т/з, не маючи права керування таким т/з, так як будь-який наявний у справі обґрунтований сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.

Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення – ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, –

постановив:

Поновити ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження постанови судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.09.2025.

Постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.09.2025 відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю постанову – без задоволення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов