Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №573/2088/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №573/2088/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Черкашина М. С.

Номер провадження 33/816/666/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 172-20 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 серпня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., з участю секретаря судового засідання Кислої Ю. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 573/2088/25 за апеляційною скаргою захисника ГУМЕНЮКА О. Р. на постанову судді Білопільського районного суду Сумської області від 14.10.2025, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчинені правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_2

захисника – адвоката Гуменюка О. Р.,

установив:

У поданій апеляційній скарзі захисник ГУМЕНЮК О. Р. просить скасувати постанову судді, а провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, оскільки місцем дислокації в/ч є один н. п., а правопорушення було вчинено в іншому н. п., протокол був складений не уповноваженими на це особами, на місці його складення не були присутні свідки відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, на ОСОБА_2 незаконно покладено обов`язок зі сплати судового збору.

Постановою судді Білопільського районного суду Сумської області від 14.10.2025 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 17000 грн. Стягнуто судовий збір на користь держави в сумі 605,60 грн.

Згідно постанови судді, солдат ОСОБА_2 , являючись військовою службовою особою військової служби у порушення вимог ст. 13, 59, 241 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, ст.1-4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, виконуючи обов`язки військової служби за призначенням, в умовах воєнного стану, 24.09.2025 близько 09:00 в місці тимчасової дислокації в/ч у Сумському районі Сумської області перебував з ознаками алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці, зміна покриву обличчя. Від проходження медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, відмовився у присутності свідків, про що свідчить акт фіксації відмови від 24.09.2025.

Вислухавши доводи ОСОБА_2 та його захисника Гуменюка О. Р., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії А7031 № 15/1 від 24.09.2025, суддя суду першої інстанції дійшла правильного висновку, що ОСОБА_2 в умовах воєнного стану під час виконання обов`язків військової служби був виявлений на території тимчасової дислокації в/ч із ознаками алкогольного сп`яніння, від проходження медичного огляду відмовився, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано та, крім протоколу, об`єктивно підтверджується наявними у справі доказами, а саме:

- актом фіксації відмови, згідно якого солдат ОСОБА_2 перебував на військовій службі у нетверезому стані, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився, що підтверджено його особистим підписом (а. с. 5);

- письмовими поясненнями військовослужбовців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 24.09.2025, згідно яких вони були свідками того, як 24.09.2025 був виявлений військовослужбовець ОСОБА_2 із ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з ротової порожнини, порушення координації рухів, порушення мови, різка зміна шкіряного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці), йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в КНП СОР «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань», однак останній в їх присутності відмовився від проходження медичного огляду (а. с. 16, 17);

- письмовими поясненнями ОСОБА_2 у протоколі про адміністративне правопорушення, в яких він свою вину визнав.

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам. При цьому, досліджуючи під час розгляду письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на предмет їх достовірності та допустимості, апеляційний суд вважає за можливе використати їх як доказ вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, оскільки ці письмові пояснення містять фактичні дані, на основі яких встановлюється певний юридичний факт і їх зміст об`єктивно узгоджується та співпадає з іншими безпосередньо дослідженими доказами в справі, враховуючи, що ці свідки, будучи повідомленими в установленому законом порядку про час і місце розгляду справи, не спростували перед судом у будь-який спосіб викладені ними у їх письмових поясненнях обставини, що не протирічить принципам, які застосовуються у випадках, коли свідки обвинувачення не з`являються у судове засідання і надані ним раніше показання визнаються допустимими як докази, які узагальнені та уточнені ЄСПЛ у справі «Аль-Хавайя й Тахері проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom), заяви № 26766/05 і № 22228/06, ECHR 2011), згідно яких необхідно проводити три етапний аналіз відповідності положенням п. 1 і пп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції того провадження, у якому показання свідка, який не був присутнім та допитаним у судовому засіданні, були визнані допустимими як доказ, оскільки у справі мали місце достатні урівноважуючи фактори, які забезпечили належну і чітку оцінку достовірності таких доказів, та надійні процесуальні гарантії, що компенсували недоліки, з якими зіткнулася сторона через допустимість неперевірених доказів, а також забезпечена загальна справедливість судового розгляду. Письмові пояснення вказаних свідків не є єдиними або ж вирішальними доказами для притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, ці пояснення не є більш значущими, ніж інші безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, які є достатньо вагомими для визнання особи винною, і лише об`єктивно та органічно доповнюють останні у їх сукупності.

Адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП настає, зокрема, за відмову військовослужбовців від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, вчинене в умовах особливого періоду.

Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 № 2102-ІХ (зі змінами) в Україні введено воєнний стан, який був продовжений відповідними Указами Президента України і продовжував діяти на момент вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.

Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану»).

Особливий період – це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, ЗСУ, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Крім того, відповідно ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території в/ч або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза в/ч, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Отже, встановлені обставини в їх сукупності об`єктивно і в повній мірі підтверджують факт відмови ОСОБА_2 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння під час виконання обов`язків військової служби в умовах особливого періоду, а складений відносно останнього протокол за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП відповідає приписам «Інструкції зі складання протоколів та оформлення матеріалів про військові адміністративні правопорушення», затвердженої наказом МОУ від 23.10.2021 № 329.

Згідно п. 4 розділу II цієї Інструкції у протоколі зазначаються: дата і місце його складання, посада, прізвище, імена, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена та по батькові (за наявності), адреси свідків, понятих і потерпілих (якщо вони є); пояснення особи, яка притягається до відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Наявний у справі протокол про військове адміністративне правопорушення серії А7031 № 15/1 від 24.09.2025 ґрунтується на вимогах закону, а саме він складений уповноваженою на те особою, суть правопорушення відповідає диспозиції ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, викладені в ньому відомості відповідають фактичним обставинам справи, істотних недоліків, які б тягли за собою визнання цього протоколу недопустимим чи недостовірним доказом апеляційним судом не встановлено, тому відповідні твердження сторони захисту з приводу його недійсності на увагу не заслуговують. При цьому необхідно ураховувати, що наказом командира в/ч від 30.07.2025 № 432дск уповноваженими на оформлення протоколів про військові адміністративні правопорушення призначено командирів підрозділів всіх рівнів та їх заступників (а. с. 8), яким у даному випадку і є заступник командира батальйону з психологічної підтримки персоналу 1 батальйону в/ч (а. с. 7).

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність в діях ОСОБА_2 складу правопорушення є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, а місцем тимчасової дислокації в/ч у даному випадку необхідно вважати те місце, де військовослужбовець ОСОБА_2 перебував фактично і виконував при цьому покладені на нього обов`язки військової служби у складі певного окремого підрозділу в/ч.

Є безпідставними і доводи апеляційної скарги захисника про відсутність на місці вчинення правопорушення двох свідків, оскільки вони суперечать викладеним вище доказам. Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надали свої письмові пояснення, склали акт фіксації відмови від добровільного проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, власноруч розписались, тому апеляційний суд не убачає підстав не довіряти цим доказам.

Твердження сторони захисту про необхідність закриття провадження у справі через сплив строку накладення стягнення апеляційний суд також вважає необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства України про адміністративні правопорушення, а саме положенням ч. 2 ст. 38 КУпАП, згідно яких стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ст. 172-20 цього Кодексу, може бути накладене не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.

Тільки після спливу цього процесуального терміну провадження у справі може бути закрите на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП – закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП строку, передбаченого ст. 38 цього Кодексу.

З аналізу правових норм убачається, що закриття провадження на підставі ч. 2 ст. 38, п. 7 ст. 247 КУпАП можливе за одночасної наявності таких умов: 1) вчинення особою адміністративного правопорушення; 2) сплив встановленого законом трьохмісячного строку, перебіг якого розпочинається з дня вчинення адміністративного правопорушення і закінчується накладенням передбаченого санкцією цього правопорушення стягнення.

Під строком розуміють тривалість часу, з початком перебігу або із спливом якого правові норми пов`язують настання певних юридичних наслідків. При цьому строк розглядається у двох формах існування: позитивній (коли юридичні наслідки пов`язуються із спливом строку) і негативній (коли юридичне значення має саме перебіг строку).

Законодавець розглядає встановлений трьохмісячний строк у його позитивній формі, адже передбачає такі правові наслідки його спливу як закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. При визначенні початку перебігу вказаного строку законодавець використовує суб`єктивні та об`єктивні критерії. Використання об`єктивного критерію передбачає обчислення строку з моменту вчинення правопорушення, суб`єктивного з моменту, коли уповноважена особа отримала чи повинна була отримати інформацію щодо порушення належного йому права, свободи чи охоронюваного законом інтересу. Для обчислення встановленого законом строку для накладення стягнення та закриття провадження в справі у зв`язку з його спливом необхідним є встановлення факту вчинення правопорушення протиправної, винної дії чи бездіяльності.

Таким чином, закриття провадження у справі за п. 7 ст. 247 КУпАП можливе лише за умови встановлення судом факту вчинення особою винної протиправної дії чи допущення винної протиправної бездіяльності, що підпадає під ознаки правопорушення. Наявність можливого правопорушення, не доведеного та не підтвердженого належними та допустимими доказами, не може бути достатньою підставою для закриття провадження у справі з цих підстав.

Як убачається з матеріалів справи, правопорушення було вчинене ОСОБА_2 24.09.2025, а стягнення за його вчинення було накладене суддею суду першої інстанції 14.10.2025, тобто в межах трьохмісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 38 КУпАП для правопорушень за ст. 172-20 КУпАП.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, крім іншого, є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Послідовність викладення в диспозиціях правових норм наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона прав і свобод громадян, конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень порядку проведення огляду на стан сп`яніння на доказове значення отриманих у його результаті відомостей чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративне правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суддя повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Здійснене апеляційним судом дослідження зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин військовослужбовець ОСОБА_2 в умовах особливого періоду знаходився на території тимчасової дислокації в/ч при виконанні обов`язків військової служби з ознаками сп`яніння і відмовився проходити огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, так як будь-який наявний у справі обґрунтований сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.

Не заслуговують на увагу апеляційного суду і посилання захисника в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_2 як військовослужбовець ЗСУ повинен бути звільненим від сплати судового збору, оскільки згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків (п. 12 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір»).

Однак, для звільнення від сплати судового збору на підставі вказаного пункту особа повинна мати статус військовослужбовця, а спір у справі повинен бути пов`язаний із проходженням нею військової служби, тобто професійною діяльністю особи, пов`язаною із обороною України, тому положення п. 12 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» не поширюється на особу (військовослужбовця), на якого накладено адміністративне стягнення за відмову від проходження медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння під час виконання обов`язків військової служби.

Суддя суду першої інстанції не вийшла за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

постановив:

Постанову судді Білопільського районного суду Сумської області від 14.10.2025 відносно ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ГУМЕНЮКА О. Р. на цю постанову – без задоволення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов