Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №2-425/11 — Миколаївський апеляційний суд

18.08.26

22-ц/812/1762/26

Справа №2-425/11

Провадження № 22-ц/812/1762/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 серпня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В.,

за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

Державної іпотечної установи

на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2026 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Цурканом Р.С., повна ухвала складена 22 червня 2026 року, за заявою Державної іпотечної установи про заміну стягувача у рішенні Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2011 року у цивільній справі №2-425/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Державна іпотечна установа (далі - ДІУ) звернулась до суду з заявою про заміну стягувача у рішенні Заводського районного суду м.Миколаєва від 25 лютого 2011 року у справі №2-425/11.

Заява мотивована тим, що 25 лютого 2011 року Заводським районним судом м. Миколаєва ухвалено рішення по справі №2-425/11 за позовом ПАТ «Комерційний банк «Надра» (далі- ПАТ «КБ «Надра») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яким з боржників на користь Банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 064 626,91 грн, а також по 850 грн. держмита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення з кожного.

21 травня 2020 року між Державна іпотечна установа та ПАТ «КБ «Надра» укладено Договір відступлення прав вимоги №б/н, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстраційним номером 1436.

Відповідно до Договору Сторони уклали цей Договір на виконання умов укладеної між сторонами Мирової угоди від 18 травня 2020 року в господарській справі №910/19158/16, яка знаходилась в провадженні Господарського суду міста Києва за позовом ДІУ до Банку про звернення стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав №7/1-З від 15.10.2008 року.

За умовами договору первісний кредитор відступив, а новий кредитор набував всі права вимоги Банку до заставодавців/ іпотекодавці та/або поручителів та/або майнових поручителів, зазначених у додатку №1 до цього договору.

Відповідно до пункту 2 Договору новий кредитор/іпотекодержатель/ заставодержатель в день настання відкладальної умови, визначеної в пункті 14.1 цього Договору, а саме - набрання законної сили ухвали Господарського суду м. Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження Мирової угоди, набуває усі права кредитора за Основними договорами.

Згідно інформації, яка міститься під порядковим номером 18 в Додатку № 1 до Договору, ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 63/П/35/2006-840 від 26.12.2006 року. Згідно Договору іпотеки б/н від 26.12.2006 року до Кредитного договору № 63/П/35/2006-840 від 26.12.2006 року ОСОБА_1 є майновим поручителем. А згідно Договору поруки №б/н від 26.12.2006 року поручителем боржника є ОСОБА_2 . Відповідно до п.2 Договору новий кредитор/іпотекодержатель/ заставодержатель в день настання відкладальної умови, визначеної в п. 14.1 цього Договору, а саме – набрання законної сили ухвали Господарського суду м. Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження Мирової угоди, набуває усі права кредитора за Основними договорами.

Таким чином, згідно умов Договору - ДІУ є Новим кредитором/ іпотекодержателем/ заставодержателем за Кредитним договором № 680/2008 від 24.03.2008 року. Оскільки 25 лютого 2011 року Заводським районним судом м. Миколаєва ухвалено рішення на користь Банку про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , то ДІУ є новим стягувачем та стороною по цивільній справі №2-425/11.

Згідно відповіді Макарівського відділу ДВС у Бучанському районні Київської області від 23 грудня 2025 року виконавчий документ на виконання рішення суду на виконання не надходив та не перебуває на виконанні. Із автоматизованої системи виконавчого провадження також вбачається відсутність будь-яких виконавчих проваджень про стягнення боргу з боржників на користь банку.

Посилаючись на викладене, заявник просив замінити стягувача у рішенні Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2011 року у справі №2-425/11 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, держмита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення з ПАТ «КБ «Надра» на Державну іпотечну установу.

Ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 15 червня 2026 року у задоволенні заяви про заміну сторони стягувача в судовому рішенні відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що 21 травня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та Державною іпотечною установою, укладено договір відступлення прав вимоги.

Згідно пункту 4 даного договору передача Новому кредитору/ іпотекодержателю / заставодержателю документів, що підтверджують права вимоги до боржників за основними договорами, здійснюється в термін до 10-ти днів з моменту набрання законної сили ухвалою Господарського суду м. Києва про затвердження Мирової угоди в справі №910/19158/16.

Згідно пункту14.1 відкладальною умовою, за якою сторони пов`язують набрання чинності цим договором та перехід прав вимоги за основними договорами від Банку до нового кредитора/іпотекодержателя/заставодержателя, є - набрання законної сили ухвалою Господарського суду м. Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження Мирової угоди. Моментом настання відкладальної умови вважається - день набрання законної сили ухвалою Господарського суду м. Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження Мирової угоди.

Дана ухвала, яка набрала законної сили, суду не надана, у зв`язку із чим, не доведені підстави щодо набрання чинності цим договором.

Крім того, виходячи з матеріалів справи №2-425/11, у ній відсутні відомості про видання виконавчих листів.

Також, рішення у справі №2-425/11 ухвалено 25 лютого 2011року, у зв`язку із чим на даний час пропущений строк для пред`явлення виконавчого документа за цим рішенням до виконання. Тому, разом з питанням правонаступництва за кредитним договором має вирішуватись і питання поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. У той же час, таких вимог представник заявника не висуває.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Державна іпотечна установа подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду скасувати та прийняти нове, яким заяву задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції не досліджено матеріали по справі; не встановлено на якій стадії судового розгляду заявник просить замінити сторону у судовому рішенні, оскільки ДІУ, просила у заяві про заміну сторони стягувача у судовому рішенні по справі, а не у виконавчому листі чи виконавчому провадженні; не враховано, що вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду.

Судом першої інстанції не було належним чином з`ясовані обставини можливості звернення ДІУ до суду, у порядку статті 55 ЦПК України, про заміну стягувача в судовому рішенні. Відповідно судом першої інстанції нівелюється право ДІУ, як нового кредитора боржників та правонаступника Банку на отримання погашення заборгованості позичальниками згідно рішення суду, що є прямим порушенням положень статей 512, 514 ЦК України, а також порушенням положень статей 2, 18, 55 ЦПК України.

Зазначають, що згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

ДІУ критично ставиться до висновків суду першої інстанції щодо неможливості звернення до суду із даною заявою без пред`явлення вимог про поновлення строків на пред`явлення виконавчих листів є нелогічними, адже суд першої інстанції сам констатує відсутність відомостей про видачу виконавчих листів. Окремо ДІУ звертає увагу суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції обмежився поверхневим дослідженням обставин набуття ДІУ права вимоги до позичальника, зазначаючи, що ДІУ не було подано доказів набуття права вимоги, а саме ухвали суду про затвердження мирової угоди.

Однак у заяві ДІУ зазначало, що мирова угода була затверджена у справі №910/19158/16. З відомостей ЄДРСР вбачається, що дійсно у межах справи №910/19158/16 Господарським судом м. Києва було постановлено мирову угоду, яка була затверджена відповідною ухвалою суду, датованою 02.06.2020 року.

Посилання на зазначену ухвалу суду були наявні й в договорі відступлення права вимоги, який подавався до суду першої інстанції. При цьому у відкритому доступі ЄДРСР, до якого суд має доступ, вбачається що вказана вище ухвала Господарського суду м. Києва від 02.06.2020 року у справі №910/19158/16 набрала чинності 02.06.2020 року, тобто у момент проголошення її судом.

Окрім того, не міг бути укладений договір на підставі мирової угоди між сторонами, яка не була затверджена судом чи не набрала чинності, адже ці обставини перевіряються нотаріусом на момент укладення угоди.

Заінтересовані особи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Справу розглянуто за відсутності учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справу, що не суперечить приписам частини 2 статі 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 26 грудня 2006 року було укладено кредитний договір № 63/П/35/2006-840 строком на 240 місяців до 22 грудня 2026 року ( т.1 а.с.6-8).

Виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором було забезпечено договором поруки К №63/П/3512006-840, яке укладено 26 грудня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 ( т.1 а.с.15-16).

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва (справа №2-425/11) від 25 лютого 2011 року позов ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 064 626,91 грн, а також по 850 грн. держмита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення з кожного( т.1 а. с.60).

Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» №514-УІ від 17 вересня 2008 року були внесені зміни до статуту ВАТ «КБ «Надра», відповідно до яких найменування банку стало ПАТ «КБ «Надра».

21 травня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та Державною іпотечною установою, укладено договір відступлення прав вимоги.

Згідно пункту 4 даного договору передача Новому кредитору/ іпотекодержателю/ заставодержателю документів, що підтверджують Права вимоги до Боржників за Основними Договорами, здійснюється в термін до 10-ти днів з моменту набрання законної сили ухвалою Господарського суду м. Києва про затвердження Мирової угоди в справі №910/19158/16.

Згідно пункту 14.1 відкладальною умовою, за якою Сторони пов`язують набрання чинності цим Договором та перехід Прав вимоги за Основними договорами від Банку до Нового кредитора/іпотекодержателя/заставодержателя, є - набрання законної сили ухвалою Господарського суду м. Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження Мирової угоди. Моментом настання відкладальної умови вважається, - день набрання законної сили ухвалою Господарського суду м. Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження Мирової угоди( т.2 а.с.8-46).

За інформацією, яка міститься під порядковим номером 18 у Додатку № 1 до Договору, ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 63/П/35/2006-840 від 26.12.2006 року; майновим поручителем за Договором іпотеки б/н від 26.12.2006 року до Кредитного договору № 63/П/35/2006-840 від 26.12.2006 року. А згідно Договору поруки №б/н від 26.12.2006 року поручителем боржника є ОСОБА_2 .

Відповідно до п.2 Договору новий кредитор/іпотекодержатель/ заставодержатель в день настання відкладальної умови, визначеної в п. 14.1 цього Договору, а саме - набрання законної сили ухвали Господарського суду м. Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження Мирової угоди, набуває усі права кредитора за Основними договорами.

Згідно відповіді Макарівського відділу ДВС у Бучанському районні Київської області від 23 грудня 2025 року за результатами перевірки автоматизованої системи виконавчих проваджень( спецрозділ) встановлено , що виконавчий документ №2/425/11 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором станом на надання відповіді не надходив та на виконання не перебуває ( а.с.6,7).

Із автоматизованої системи виконавчого провадження також вбачається відсутність будь-яких виконавчих проваджень про стягнення боргу з боржників на користь банку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно із пунктом 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з частинами першою та другою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець (частини перша та друга статті 442 ЦПК України). Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина п`ята статті 442 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з положеннями статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріально-правовою підставою звернення із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, стало укладення 21 травня 2020 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «КБ «Надра» Договору відступлення права вимоги №б/н, відповідно до якого Сторони уклали цей Договір на виконання умов укладеної між сторонами Мирової угоди від 18 травня 2020 року в господарській справі №910/19158/16, яка знаходилась в провадженні Господарського суду міста Києва за позовом ДІУ до Банку про звернення стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав №7/1-З від 15.10.2008 року.

За умовами пункту 2 Договору новий кредитор/іпотекодержатель/ заставодержатель в день настання відкладальної умови, визначеної в пункті 14.1 цього Договору, а саме - набрання законної сили ухвали Господарського суду м. Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження Мирової угоди, набуває усі права кредитора за Основними договорами.

Згідно інформації, яка міститься під порядковим номером 18 в Додатку № 1 до Договору, ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 63/П/35/2006-840 від 26.12.2006 року.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналіз матеріалів цієї справи та Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ухвала Господарського суду міста Києва від 02 червня 2020 року у справі №910/19158/16 набрала а законної сили 02.06.2020 року.

Таким чином, згідно умов Договору - Державна іпотечна установа є Новим кредитором/ іпотекодержателем/ заставодержателем за Кредитним договором № 680/2008 від 24.03.2008 року.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Отже, виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов`язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), зазначено, що «на стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства […]

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.

Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу […]

Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом про виконавче провадження. А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 2-870/11 (провадження № 61-4429св22) зазначено, що «стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання, оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. Отже, за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Така правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/10031/13 та від 11 березня 2021 року у справі № 910/2954/17, від якої Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу […]

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником полягає в поширенні на правонаступника законної сили судового рішення з усіма її наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю. Отже, у випадку неможливості виконання судового рішення за відсутності підстав для поновлення строків для виконання наказу суду (виконавчого листа) або у випадку, якщо судове рішення не підлягає виконанню у примусовому порядку через органи виконавчої служби, правонаступник не може бути замінений у виконавчому провадженні, яке не здійснюється».

Саме тільки матеріальне правонаступництво без процесуальної мети не є достатнім аргументом, оскільки не відповідає вимогам частини першої статті 2 ЦПК України. Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства. Якщо, наприклад, суд підтвердив зобов`язання однієї сторони договору перед іншою та відповідне судове рішення набуло законної сили, то суд не здійснює заміну його сторони у випадку уступки відповідним кредитором за цим договором своїх прав та обов`язків іншій особі на цю іншу особу лише заради процесуальної констатації цього матеріального правонаступництва. Суд може здійснити заміну учасника справи виключно для виконання вимог частини першої статті 2 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, який був чинним станом на час ухвалення рішення, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом року, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

У правовому висновку, сформульованому Верховним Судом в постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 2-904/11 (провадження № 61-14135св23), з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), зазначено, що правонаступник стягувача може звернутися до суду з заявою про заміну стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження в межах строків пред`явлення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то подаючи заяву про заміну стягувача у виконавчому листі, такий правонаступник має одночасно подати заяву про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, обґрунтовуючи поважність причин цього. У разі відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, заява про заміну стягувача у виконавчому листі на правонаступника задоволенню не підлягає, оскільки в цьому випадку така заміна носить виключно формальний характер, не сприяє реалізації завдань цивільного судочинства та не відповідає принципу ефективності, оскільки не дає можливості виконати рішення суду без звернення до суду для вжиття додаткових заходів.

Інше тлумачення закону (зокрема, про можливість здійснювати заміну сторони стягувача протягом необмеженого строку, незалежно від того чи закінчився встановлений строк пред`явлення до виконання виконавчого листа) означатиме, що стягувач після спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого строку. Таке тлумачення може порушити принцип правової визначеності, яке є одним з основоположних аспектів верховенства права.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/10031/13, від 30 липня 2019 року у справі № 5/128, від 21 серпня 2020 року у справі № 905/2084/14-908/4066/14.

Отже, у справі Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 2-904/11, провадження № 61-14135св23, з урахуванням встановлених обставин, які подібні до обставин у справі, що переглядається, а саме що виконавчі листи не видавались та не пред`являлись до примусового виконання, як судовий процес, так і виконавче провадження на час розгляду цієї заяви відсутні, а строк для пред`явлення виконавчих документів до виконання закінчився, констатував, що оскільки передумовою для заміни сторони поза судовим процесом правонаступником є дотримання заявником строку звернення до суду для вирішення указаного питання, суд апеляційної інстанції, встановивши, що АТ «Альфа-Банк» пропустило строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання та не навело поважних причин для поновлення цього строку, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про заміну сторони у справі.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва (справа №2-425/11) від 25 лютого 2011 року позов ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 064 626,91 грн, а також по 850 грн. держмита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення з кожного. Відомості з Єдиного реєстру судових рішень свідчать, що це рішення набрало законної сили.

Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо звернення та отримання первісним та/або новим кредитором виконавчого листа на виконання рішення Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва (справа №2-425/11) від 25 лютого 2011 року.

Із відповіді Макарівського відділу ДВС у Бучанському районні Київської області від 23 грудня 2025 року вбачається, що за результатами перевірки автоматизованої системи виконавчих проваджень( спецрозділ) встановлено, що виконавчий документ №2/425/11 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором станом на надання відповіді не надходив та на виконання не перебуває.

Отже, Державна іпотечна установа звертаючись до суду з заявою про заміну сторони (стягувача) її правонаступником не надало доказів існування виконавчого провадження чи потенційної можливості його відкриття.

Зазначені обставини виключають можливість заміни сторони у справі на підставі статті 55 ЦПК України.

А відтак за встановлених обставин, враховуючи, що правонаступник не може бути замінений у виконавчому провадженні, яке не здійснюється, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про заміну стягувача його правонаступником.

Доводи апеляційної скарги, що суттю звернення Державної іпотечної установи є не заміна сторони виконавчого провадження відповідно до статті 442 ЦПК України, а заміна сторони у справі саме в судовому рішенні відповідно до статті 55 ЦПК України, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому судом апеляційної інстанції не приймаються.

Крім того, заміна сторони в судовому рішенні, про що акцентує увагу представник заявника, після набрання рішенням законної сили не передбачена.

Враховуючи вищевикладене, в змісті оскаржуваної ухвали суду першої інстанції не вбачається невідповідностей правовим висновкам Верховного Суду у справах, на які посилається Державна іпотечна установа в апеляційній скарзі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва 15 червня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Н.О. Шаманська

Повний текст постанови складено 24 серпня 2026 року.