Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №128/4832/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/4832/25

Провадження № 22-ц/801/1793/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 рокуСправа № 128/4832/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Голоти Л. О., Сала Т. Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Пономаренка Д. Ю. на рішення Вінницького районного суду Вінницької області у складі судді Бондаренко О. І. від 07 травня 2026 року (дата складання повного тексту рішення відповідає даті його ухвалення),

встановив:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 40 140 грн 00 к. заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 492322 від 18 листопада 2022 року (далі кредитний договір № 492322), яка складається з:

- 4 500 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту;

- 35 640 грн 00 к. заборгованості за процентами.

На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 18 листопада 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (далі ТОВ «Селфі Кредит») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 492322, за умовами якого позичальниці надано кредит в сумі 4 500 грн 00 к., зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.

ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у зазначеному розмірі.

01 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 01022024, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до осіб, які є боржниками ТОВ «Селфі Кредит», в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 492322 від 18 листопада 2022 року.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 07 травня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 40 140 грн 00 к. заборгованості за кредитним договором № 492322 від 18 листопада 2022 року; 2 422 грн 40 к. у відшкодування сплаченого судового збору та 8 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли кредитні відносини, позичальниця отримала кредитні кошти, свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, в результаті чого утворилась заборгованість за тілом кредиту та процентами. Суд першої інстанції визнав правомірним перехід права вимоги від ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на підставі договору факторингу. Крім того, на підставі 141 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) та з урахуванням наданих позивачем доказів, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача 2 422 грн 40 к. судового збору та 8 000 грн 00 к. витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Пономаренко Д. Ю., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 07 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовицею та проходить службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , а тому відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на час проходження військової служби в особливий період вона звільнена від нарахування та сплати процентів за користування кредитом і штрафних санкцій, у зв`язку з чим вимоги про стягнення 35 640 грн 00 к. процентів є незаконними. Крім того заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн 00 к. є неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих послуг та виконаної роботи, тому що справа є нескладною, містить один том, представник позивача не брав участі в судових засіданнях, а позов подано через систему «Електронний суд».

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених судом фактичних обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 18 листопада 2022 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 492322 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, за умовами якого позичальниці надано кредит в сумі 4 500 грн 00 к., зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.

Пунктом 1.4. договору установлено, що кредит надається строком на 365 днів, періодичністю зі сплати процентів кожних 20 днів, детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до договору.

Тип процентної ставки – фіксована. Стандартна процента ставка – 2,2 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у пункті 1.4. цього договору, а знижена процентна ставка становить 1,54 % в день та застосовується у випадку, якщо споживач, як учасник програми лояльності товариства, до 08 грудня 2022 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів (пункт 1.5. договору).

Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № 414962хххххх0092 (пункт 2.1. договору).

Відповідно до довідки про ідентифікацію, виданої ТОВ «Селфі Кредит», підписання кредитного договору ОСОБА_1 здійснила аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора – К119.

Факт перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» від 20 жовтня 2025 року № 1-2010, за змістом якого 18 листопада 2022 року о 10:39:28 відбулася транзакція в системі iPay.ua (№ 179906610) на суму 4 500 грн 00 к. на платіжну картку НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 40 140 грн 00 к., з яких 4 500 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту; 35 640 грн 00 к. заборгованості за процентами.

01 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 01022024, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до осіб, які є боржниками ТОВ «Селфі Кредит», в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 492322 від 18 листопада 2022 року.

Станом на дату подання позову заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 492322 від 18 листопада 2022 року становить 40 140 грн 00 к., з яких 4 500 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту; 35 640 грн 00 к. заборгованості за процентами.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальницею.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону).

Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та / або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.

Як видно з матеріалів справи кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначила свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, місце проживання, номер телефону.

ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подала заявку на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав ОСОБА_1 за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявниця використала для підтвердження підписання договору позики.

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредити, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку, визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором є правильним.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним між первісним кредитором і ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, а також нарахування процентів.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність факту перерахування позивачем кредитних коштів та отримання їх відповідачкою.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте ОСОБА_1 чи її представник – адвокат Пономаренко Д. Ю. не надали суду жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору, як і доказів, які б спростовували розмір заборгованості або свідчили про її погашення.

Щодо застосування пільги, передбаченої частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон), як до військовослужбовиці, то апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 1-2 цього Закону визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, – штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та / або автомобіля.

Як видно з матеріалів справи та розрахунку заборгованості нарахування процентів за кредитним договором № 492322 здійснювалося у період з 18 листопада 2022 року по 01 лютого 2024 року. Водночас з наданих довідки командира військової частини НОМЕР_1 № 1579/7/11986 від 04 травня 2026 року (за формою 5) та копії військового квитка серії НОМЕР_3 від 04 липня 2025 року видно, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом з 16 квітня 2025 року.

Отже нарахування процентів за кредитним договором відбувалося до прийняття відповідачки на військову службу. Доказів нарахування процентів у період проходження ОСОБА_1 військової служби матеріали справи не містять, як і доказів її перебування на військовій службі у період з 18 листопада 2022 року по 01 лютого 2024 року.

Таким чином підстави для застосування до спірних правовідносин пільг, передбачених частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону, відсутні. Нарахування процентів за кредитним договором здійснювалося кредитором на законних підставах, тому що позичальниця у встановленому порядку належних доказів проходження військової служби у спірний період не надала.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд виходить із такого.

Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої вказаної статті до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої, третьої – шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються відповідача.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частини перша, друга статті 15 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано суду: договір про надання правничої допомоги від 01 липня 2025 року, акт № 818 наданих послуг від 10 листопада 2025 року; детальний опис наданих послуг до акту за договором про надання правничої допомоги від 10 листопада 2025 року, з якого видно, що адвокатом виконані такі роботи: консультація щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором; ознайомлення з матеріалами кредитної справи; складання позовної заяви. Розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги становив 8 000 грн 00 к.

За змістом частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Доводи адвоката Пономаренка Д. Ю. про те, що витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн 00 к. є неспівмірними, тому що справа містить лише один том, є нескладною, позов подано через систему «Електронний суд», а представник не брав участі в судових засіданнях, суд апеляційної інстанції відхиляє.

Визначення розміру гонорару є диспозитивним правом сторін договору про надання правничої допомоги. Подання позовної заяви через систему «Електронний суд» є лише процесуальною формою направлення документів до суду і жодним чином не зменшує обсягу та складності роботи адвоката щодо аналізу законодавства, детального вивчення наданих позивачем доказів та формування правової позиції у позові.

З опису наданих послуг видно, що до суми гонорару увійшли лише консультація, вивчення матеріалів справи та складання позовної заяви, а послуга з участі у судових засіданнях до складу витрат не включалася. При цьому розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін сам по собі не є підставою для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, тому що основним обсягом роботи адвоката на цій стадії є саме підготовка процесуальних документів та збір доказової бази.

Суд першої інстанції, дослідивши наявні докази, дотримався критеріїв пропорційності і співмірності та прийшов до правильного висновку про стягнення 8 000 грн 00 к. витрат на правничу допомогу, що відповідає складності справи, обсягу наданих послуг, а також засадам розумності та справедливості, у зв`язку з чим підстав для їх зменшення апеляційний суд не вбачає.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).

За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Пономаренка Д. Ю. залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 07 травня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: Л. О. Голота

Т. Б. Сало