Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №730/1055/26 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01

Справа №730/1055/26

Провадження № 3/730/308/2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" серпня 2026 р. м. Борзна

Суддя Борзнянського районного суду Чернігівської області Ріхтер В.В., розглянувши матеріали про адміністративні правопорушення, які надійшли від відділення поліції № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Семенівка Чернігівської області, громадянина України, із середньою технічною освітою, не одружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця ЗСУ,

за ст. 124; ч. 2 ст. 130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

31.05.2026 приблизно о 18:20 год. на трасі М 02 Кіпті-Глухів-Бачівськ 96 км водій ОСОБА_1 (далі – особа, що притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 ) під час керування автомобілем Опель, д.н.з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримувався безпечного інтервалу, у результаті чого втратив керування транспортним засобом та здійснив з`їзд у кювет та перекинувся. Унаслідок ДТП автомобіль отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 1.5; п. 2.3.б; п. 12.1; п. 13.1 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Крім того, 31.05.2026 приблизно о 18:20 год. на трасі М 02 Кіпті-Глухів-Бачівськ 96 км водій ОСОБА_1 керував автомобілем Опель, д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у Ніжинській ЦМЛ та підтверджується результатом токсикологічного дослідження № 1012 від 05.06.2026, результат тесту становить 3,10 ‰, чим порушив п. 2.9а ПДР України. Правопорушення вчинено повторно протягом року.

Оскільки дії водія ОСОБА_1 носять ознаки правопорушень, передбачених ст. 124; ч. 2 ст. 130 КУпАП, справи направлено для розгляду до суду.

Справи, що надійшли до суду за ст. 124 КУпАП та ч. 2 ст. 130 КУпАП підлягають об`єднанню та розгляду в одному провадженні.

ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується копією повідомлення про вручення повістки, проте, в судове засідання не з`явився.

Окремо суд уважає зупинитися на питанні явці ОСОБА_1 в судове засідання.

Так, до початку розгляду справи до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Вказане клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_1 перебуває на бойових позиціях із захисту держави, а також тим, що він оскаржує постанову за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Однак, суд оцінює таке клопотання критично.

Дійсно, ст. 268 КУпАП передбачає, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Однак, клопотання, яке надійшло на електронну пошту суду, не підписано ЕЦП, а тому суд позбавлений можливості ідентифікувати належним чином особу, яка звернулася до суду.

Також, до клопотання не долучено жодних доказів, які б підтверджували зазначене у клопотанні.

Також, з відкритих джерел убачається, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності та, зазвичай, отримував судові виклики, але в судове засідання не з`являвся. Така поведінка може свідчити про усвідомлене ставлення до викликів суду та їх ігнорування, що, у даному випадку, також може свідчити про штучне затягування розгляду справи та ухилення від передбаченого законом стягнення з урахуванням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Тому, оцінюючи в сукупності зазначені обставини, суд уважає за можливе розглянути справу у відсутність ОСОБА_1 , незважаючи на його заяву про відкладення розгляду справи.

Приймаючи рішення про розгляд справи суд також ураховує, що згідно письмової, власноручно написаної заяви, яка міститься у справі, ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні ДТП визнав повністю, а з іншими заявами по суті, у тому числі, де б він заперечив свою винуватість, до суду протягом тривалого часу не звертався.

Одночасно суд ураховує, що оскарження в апеляційному порядку притягнення за ст. 126 КУпАП жодним чином не впливає на розгляд даної справи.

Також, право особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, бути присутнім під час розгляду справи в суді, в разі необхідності, може бути поновлене апеляційним судом (постанова Чернігівського апеляційного суду від 26.03.2026 року у справі № 728/2870/25).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням письмових та зафіксованих на нагрудний відеореєстратор працівника поліції пояснень особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступних висновків.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Пунктами 1.3. та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно п. 1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Відповідно до п. 2.3.б ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Згідно п. 12.1 ПДР України під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним

Відповідно до п. 13.1 ПДР України, водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Згідно зі ст. 124 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Згідно з ч. 2 ст. 130 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до вимог п. 2.9.а Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ України № 1306 від 10.10.2001, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Аналогічні положення щодо порядку проведення огляду водіїв транспортних засобів про визначення стану сп`яніння закріплені у п.п. 3, 6, 7 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1103, та п.п. 6, 7 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС та МОЗ за № 1452/735 від 09.11.2015 року.

Статтями 251, 280 КУпАП визначено фактичні дані, обставини, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Як убачається з матеріалів адміністративної справи, вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124; ч. 2 ст. 130 КУпАП, повністю доведена у розумінні ст. 251 КУпАП належними та допустимими доказами, а саме:

- протоколами про адміністративне правопорушення, які складені у максимальній відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та містять необхідні у них відомості, зокрема, щодо дати, часу, місця та способу вчинення самих адміністративних правопорушень, які призвели до порушення ПДР України, зі змістом яких ОСОБА_1 погодився;

- копією рапорту працівника поліції;

- довідкою інспектора САП ВВГ Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, згідно якої ОСОБА_1 посвідчення водія на право керування транспортними засобами не отримував;

- письмовими та зафіксованими на нагрудний відеореєстратор працівника поліції поясненнями ОСОБА_1 ;

- копією письмових пояснень командира ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ;

- копією письмових пояснень свідка ДТП ОСОБА_3 ;

- схемою місця ДТП, яка містить графічно зображені та зафіксовані об`єкти про обставини дорожньої пригоди (ділянка дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода, сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив`язка об`єктів, транспортні засоби, причетні до ДТП, координати їх розміщення відносно елементів проїзної частини та інше), таблицю дорожніх умов, в якій зазначені назви об`єктів, зображених на схемі, на зворотному боці схеми зазначено характеризуючі дані транспортного засобу та відомості про його пошкодження;

- результатом токсикологічного дослідження № 1012 від 05.06.2026, згідно якого ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, результат – 3,10 ‰;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

- копією постанови Козелецького районного суду Чернігівської області від 08.04.2026 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП;

- відеозаписами з нагрудного відеореєстратора працівника поліції, що здійснював оформлення вчиненого особою, що притягується до адміністративної відповідальності, адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124; ч. 2 ст. 130 КУпАП, які кореспондуються з фактичними обставинами справи та вказують на факт порушення водієм указаних правил ПДР.

При цьому, зазначена інформація підтверджена підписом водія транспортного засобу, у зв`язку з чим з неї вбачається, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, дійсно порушила зазначені положення ПДР України.

На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.

Судом не встановлено порушень порядку проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, визначеного «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».

До того ж, будь-яких зауважень чи заперечень щодо порядку проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння та оформлення протоколу щодо нього, ОСОБА_1 не зазначав, із заявами про неправильність дій чи порушення його прав під час огляду на стан сп`яніння та складання протоколу до компетентних органів не звертався і матеріали справи таких не містять.

Одночасно судом встановлено, що підтверджується матеріалами справи, а саме копією постанови Козелецького районного суду Чернігівської області від 08.04.2026, що ОСОБА_1 вже притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього було накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваним мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 17 000 грн.

Частина 2 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою статті 130 КУпАП, а тому ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Досліджені та перевірені судом обставини, поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме, повторного протягом року керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, що охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

Згідно абз. 1, 4 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14, що відповідальність за ст. 130 КпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції. Стан сп`яніння встановлюється шляхом огляду правопорушника. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, коли він почав рухатись /згідно з Постановою Верховного Суду № 18 від 19.12.2008 року/.

Відповідно до ст. 10 КпАП України адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. The United Kingdom») [GC] no. 15809/02 і 25624/02 ECHR 29.06.2007 постановлено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд, у відповідності до положень ст. 251 та ст. 252 КУпАП, вважає, що у діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 130 КУпАП, оскільки останній керував автомобілем, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.9а ПДР України, будучи особою, яка повторно протягом року вчинила правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП.

Підстав, що виключають адміністративну відповідальність, згідно ст. 17 КУпАП України, у справі не встановлено. Терміни притягнення до адміністративної відповідальності не збігли.

Відповідно до ст. 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Згідно ст. 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

У цій ситуації суд ураховує обставини, визначені ст. 33 КУпАП, вважає, що обставин, що обтяжують та пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, згідно ст.ст. 34, 35 указаного Кодексу, немає, і вважає за необхідне накласти адміністративне стягнення у межах санкції статті 130 КУпАП, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.

Санкція ч. 2 ст. 130 КУпАП передбачає альтернативні види стягнення: штраф з позбавленням права керування транспортними засобами та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт з позбавленням права керування транспортними засобами та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого та інших осіб накладення штрафу з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Що стосується стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами

Відповідно до довідки інспектора САП ВВГ Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, ОСОБА_1 посвідчення водія на право керування транспортними засобами не отримував.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що суди не в праві застосовувати позбавлення права керувати транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.

Обмірковуючи зазначене, суд виходить з того, що в постанові від 3 лютого 2022 у справі № 755/11024/20 Верховний Суд у т.ч. звернув увагу, що роз`яснення судам загальної юрисдикції з питань кримінального права та інтерпретаційні норми, які містяться в постановах ВСУ, не є джерелом кримінального права. Разом з тим, змінами, внесеними до Кримінального процесуального кодексу України та змінами від 3 жовтня 2017 до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016, введені нові механізми єдності правових позицій та застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, врахування іншими судами при застосуванні таких норм права висновків, які викладені в рішеннях палат Верховного Суду, Об`єднаної палати та Великої Палати, тому посилання на Постанови Пленуму Верховного Суду України є неправильним, тим самим в ключі наведеного в цій справі сприймаються і дані Узагальнення ВССУ № 9-49/0/4-17 від 12 січня 2017, а саме, як такі, що не витікають з нині сталої практики ККС та ВПВС в питанні застосування положень ст. 214 КПК України, а тому саме позиція Верховного Суду має бути ключовою з 09 лютого 2022 (дати оприлюднення в ЄДРСР висловленої позиції ВС з указаного питання в справі №755/11024/20).

Тобто, за суперечливих обставин, суд має керуватися постановами Верховного Суду, а не постановами Пленуму Верховного Суду України.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно з п. 1.10 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

При цьому, ч. 2 ст. 130 КУпАП передбачає накладення штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

У той же час, законодавцем не передбачено іншої правової підстави для незастосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення не отримала посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245).

Обмірковуючи вказану ситуацію, звертаю увагу на позицію, висловлену у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справах № 753/18479/16-к від 22.05.2018, № 171/869/21 від 21.06.2022, в яких колегія суддів дійшла висновку, що рівними перед законом у частині призначення покарання та реалізації своїх прав будуть як особи, які на час вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, мали право на керування транспортним засобом, так і особи, які його не мали. Тому та обставина, що обвинувачений вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 286-1 КК України, не маючи права на керування транспортними засобами, не є перешкодою для застосування до нього обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права на керування транспортними засобами, оскільки після відбуття основного покарання останній може мати змогу набути відповідне право, отримавши посвідчення водія.

Сталість та послідовність вказаної позиції знайшла своє відображення й у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 у справі № 702/301/20, де Верховний Суд досліджував це питання та зробив висновки, що виходячи із системного аналізу законодавчих норм, об`єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286, 286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу у зв`язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов`язків, а також роз`яснення особі наслідків невиконання покладених обов`язків та ухилення від відбування додаткового покарання.

Як висновок, об`єднана палата зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

Згідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 КУпАП позбавлення права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.

При цьому, безпосередньо у ст. 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо застосування адміністративного стягнення виді позбавлення права керування транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті КУпАП, особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.

Санкція ч. 2 ст. 130 КУпАП встановлює, окрім накладення штрафу, також безальтернативне адміністративне стягнення на водіїв у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Проступок, передбачений ч. 2 ст. 130 КУпАП, за своєю суттю відноситься до категорії грубих порушень користування правом керування транспортними засобами.

Сам же ОСОБА_1 перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння (3.1%).

Отже, вищеокреслені норми КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винної особи, яка керувала транспортним засобом, посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).

Згідно з ч. 1 ст. 317-1 КУпАП, виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд вважає, що правова природа адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Суд повторно звертає увагу на висновок об`єднаної палати, де остання звернула увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.

Викладений у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» підхід щодо неможливості застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами особі, яка взагалі його не мала (не отримувала посвідчення водія), не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

При цьому, вказана постанова Пленуму Верховного Суду України не є нормою права й не носить загальнообов`язкового характеру.

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

З урахуванням зазначеного, рівними перед законом, в частині накладення стягнення та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного адміністративного правопорушення офіційно не отримали посвідчення водія на право керування транспортними засобами, так і особи, які отримали таке посвідчення.

Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що узгоджується з положеннями КУпАП.

Тому, з урахуванням вищевказаних обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_1 висновків для себе не робить, з метою виховного впливу та запобігання скоєння аналогічних правопорушень в подальшому, до нього слід застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.

Що стосується стягнення у виді оплатного вилучення транспортного засобу

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою, яка достеменно знала, що він є особою, яка (1) посвідчення водія не отримувала, (2) позбавлена права керування транспортними засобами, але знову умисно сів за кермо.

Метою стягнення у виді оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення є позбавлення порушника права володіння предметом, який ним використовується незаконно або з порушенням загальнообов`язкових правил користування, встановлених законодавством.

У даній справі, враховуючи, що ОСОБА_1 висновків не робить, байдуже ставиться до дотримання законодавства, легковажно розраховує на те, що після вчинених правопорушень буде відсутнє відповідне стягнення, суд вважає, що такий вид стягнення, як оплатне вилучення транспортного засобу, фактично перешкоджатиме особі вчинити нове аналогічне правопорушення, тобто є превентивним заходом.

Відповідно до принципу індивідуалізації стягнення, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження правопорушень та виправлення ОСОБА_1 необхідно призначити йому стягнення у виді оплатного вилучення транспортного засобу, що є, безсумнівно, доцільним у цій ситуації.

Окремо суд вважає необхідним зазначити, що така безвідповідальна поведінка особи щодо джерела підвищеної небезпеки є недопустимою, оскільки виникає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам.

Судом враховується й те, що саме на вказаному автомобілі ОСОБА_1 вчиняє аналогічні правопорушення.

При цьому, суд зважує і на те, що положення ст. 28 КУпАП, які регламентують оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення, на відміну від ст. 29 КУпАП (конфіскація такого предмета), не містять імперативної вимоги, щоб зазначений предмет перебував у приватній власності правопорушника. Адже, суть оплатного вилучення вказаного предмета полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета. До того ж, згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує й не може бути використана на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відтак, у цьому випадку взамін оплатно вилученого предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення, колишній власник отримує відповідний еквівалент грошей, що не є порушенням принципу «пропорційності втручання в право власності» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягнення відповідно до положень ст. 40-1 КУпАП.

При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року, справа № 450/205/19 /провадження № 51-1306 км 22/, надано оцінку невиконання заборони керування транспортними засобами, особою до якої застосовано адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, її ухилення від виконання постанови суду, що є однією з форм невиконання судового рішення, як підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 382 КК (постанова ККС ВС від 27.02.2023 р. у справі № 450/205/19 та вирок апеляційного суду Львівської області у цій же справі від 05.04.2023 р. - https://reestr.court.gov.ua/Review/109446243, https://reestr.court.gov.ua/Review/110046045).

У даній справі встановлені обставини вказують на можливе вчинення кримінального правопорушення - умисне невиконання судового рішення.

Згідно зі ст. 253 КУпАП, якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки кримінального правопорушення, він передає матеріали прокурору або органу досудового розслідування. Тому, у даному випадку, копію постанови щодо таких дій ОСОБА_1 необхідно направити прокурору для вирішення питання в порядку ст. 214 КПК.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 36, 122-2, 126, 130, 251, 252, 283-285, 307-308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

ПОСТАНОВИВ:

Справи № 730/1055/26 та № 730/1080/26 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130, ст. 124 КУпАП об`єднати в одне провадження, присвоїти об`єднаній справі єдиний номер № 730/1055/26 номер провадження 3/730/308/2026.

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124; ч. 2 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення, з урахуванням положень ст. 36 КУпАП, у виді у виді штрафу на користь держави в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 34 000 грн (тридцять чотири тисячі гривень), з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки з оплатним вилученням транспортного засобу Opel Vectra, 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , № кузова НОМЕР_3 , сірий колір, власник ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_1 судовий збір в сумі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Копію постанови направити до Ніжинської окружної прокуратури для прийняття рішення про реєстрацію в ЄРДР кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

На підставі ст. 308 КУпАП, у разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Строк пред`явлення до виконання три місяці.

Відсутність у постанові в справі про адміністративні правопорушення, як виконавчому документі, у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані, згідно постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18), у розрізі ст. 18 указаного Закону, не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання (відмови у відкритті виконавчого провадження).

Суддя Ріхтер В.В.