Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №759/23485/23 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1339/26; 22-ц/821/1340/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №759/23485/23 Категорія: 305010900 Биченко І.Я.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Костенко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пересунько Людмили Андріївни на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2026 року та на додаткове рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2026 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року ФОП ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказала, що 11 січня 2020 року між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» (далі - ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.») та ОСОБА_1 було укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) №АО/2425683, забезпечений транспортний засіб «Mercedes» номерний знак НОМЕР_1 .

25 січня 2020 року о 01 год 30 хв. в м. Ірпені по вул. Соборній, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Mercedes», номерний знак НОМЕР_1 , не обрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку та здійснив наїзд на припарковані автомобілі «Ford» номерний знак НОМЕР_2 , «Daewoo» номерний знак НОМЕР_3 та «Fiat» номерний знак НОМЕР_4 . Після цього автомобіль «Mercedes», номерний знак НОМЕР_1 в`їхав в торгівельний магазин, в результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби та магазин зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Mercedes», визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Згідно з умовами Полісу № АО/2425683, на підставі страхового акту № 20.2425683-864 від 05 березня 2020 року, заяви про страхове відшкодування та зібраних документів, розмір виплати за пошкоджений транспортний засіб «Ford» номерний знак НОМЕР_2 складає 105 852 грн 96 коп.

Відповідно до умов договору страхування ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» відшкодувало власнику «Ford» номерний знак НОМЕР_2 витрати на ремонт автомобіля в сумі 105852 грн 96 коп.

Згідно з умовами Полісу №АО/2425683 на підставі страхового акту № 20.2425683-696 від 03 березня 2020 року, заяви про страхове відшкодування та зібраних документів, розмір виплати за пошкоджений транспортний засіб «Fiat» номерний знак НОМЕР_4 , складає 71 437 грн 28 коп.

Відповідно до умов договору страхування ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» відшкодувало власнику «Fiat» номерний знак НОМЕР_4 витрати на ремонт автомобіля в сумі 71 437 грн 28 коп.

Згідно з умовами Полісу № АО/2425683, на підставі страхового акту № 20.2425683-727 від 05 березня 2020 року, заяви про страхове відшкодування та зібраних документів, розмір виплати за пошкоджене майно складає 76 503 грн 45 коп.

Відповідно до умов договору страхування ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» відшкодувало власнику ФОП ОСОБА_3 витрати за пошкоджене майно в сумі 76503 грн 45 коп.

Згідно з умовами Полісу № АО/2425683, на підставі страхового акту № 20.2425683-717 від 08 квітня 2020 року, заяви про страхове відшкодування та зібраних документів, розмір виплати за пошкоджений магазин складає 84 885 грн 69 коп..

Відповідно до умов договору страхування ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» відшкодувало власнику магазину витрати на ремонт магазину в сумі 84885 грн 69 коп.

Відтак, на підставі викладеного та, враховуючи, що винуватець ДТП залишив місце пригоди, відповідно до вимог чинного законодавства, ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» має право зворотньої вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 338679 грн 38 коп.

14 травня 2021 року між ФОП ОСОБА_4 та ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» укладено Договір №1/АК про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого право грошової вимоги відносно ОСОБА_1 перейшло від ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» до ФОП ОСОБА_4

01 грудня 2021 року між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги №1/1/АК від 01.12.2021 відповідно до умов якого право грошової вимоги відносно ОСОБА_1 перейшло від ФОП ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 338 679,38 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 25 січня 2020 року.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2026 позов ФОП ОСОБА_2 - задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 в порядку регресу 338 679,38 грн. виплаченого страхового відшкодування та 3 386,79 грн. судового збору, а всього - 342 066,17 грн.

Додатковим рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2026 року заяву представника позивача адвоката Каплі А.С. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 15 000,00 грн. понесених нею витрат на правничу допомогу.

Рішення суду мотивовано тим, що, аналізуючи в сукупності досліджені судом докази, а саме: письмові пояснення ОСОБА_1 , потерпілих та свідків, суд дійшов до переконання, що в діях водія транспортного засобу « Мерседес » ОСОБА_1 наявний умисел на залишення місця дорожньо-транспортної пригоди з метою приховати факт ДТП перед страховиком, уникнути спілкування з працівниками поліції чи іншим чином унеможливити встановлення обставин ДТП.

Приймаючи до уваги вимоги ст. 1191 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до яких особа, яка відшкодувала шкоду завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, суд приходить до висновку, що у ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» виникло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача.

На підставі договору № 1/1/АК про відступлення права вимоги від 01 грудня 2021 року, укладеного між ТДВ СК «Ю.ЕС.АЙ.» та суб`єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 , остання набула право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

Оскільки на підставі договору про відступлення права вимоги відбулось передання прав вимоги у наведеному вище зобов`язанні до позивача, а тому останньою, відповідно до вимог закону, правомірно, заявлено вимоги до відповідача як винної особи.

В частині застосування строків позовної давності, суд зауважив, що виплату страхового відшкодування первісною страховою компанією було здійснено у період з травня по серпень 2020 року.

Відповідно, з урахуванням вимог ст. 257 ЦК України строк позовної давності мав сплинути у травні-серпні 2023 року в залежності від дати виплати кожному з потерпілих.

Однак, строк позовної давності за вимогами вважається продовженим на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до закінчення карантину встановленому Кабінетом Міністрів України, а потім, на підставі п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України - зупиненими до закінчення воєнного стану.

Додаткове рішення суду мотивовано тим, що, при вирішенні питання про стягнення витрат на правову допомогу, судом врахований зазначений в заяві обсяг виконаних адвокатом робіт, реальність адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі. Суд дійшов висновку про неспівмірність розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 46867,94 грн., яка є очевидно завищеною, однак вважав, що підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн. Саме такий розмір витрат на оплату послуг адвоката у спірному випадку є співмірним із складністю даної справи та обсягом виконаних робіт.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Пересунько Л.А. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судові рішення є незаконними, прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що предметом позову є стягнення страхового відшкодування в порядку регресу на підставі п. п. «в» п. 38.1.1 ст. 38 закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в зв`язку з тим, що позивач вважав наявним факт самовільного залишення Мельником С.В. місця ДТП.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, протокол щодо порушення ОСОБА_1 ст. 122-4 КУпАП не складався, постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 122-4 КУпАП не виносилась.

Те, що відповідач після ДТП вийшов з автомобіля і пішов в лікарню для отримання необхідної медичної допомоги в зв`язку з отриманням травми голови, про що було видано медичну довідку медичною установою, та даний факт був перевірений поліцією, не є залишенням ОСОБА_1 місця ДТП, до якої він причетний в розумінні ст. 122-4 КУпАП, що підтверджується тим, що при з`ясуванні обставин справи при ДТП працівниками патрульної поліції не було складено протокол за ст. 122-4 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

В мотивування підстав оскарження додаткового судового рішення сторона відповідача зазначає, що при поданні до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області представником позивача адвокатом Каплею А.С. заяви про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації понесених ФОП ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 46 867,94 грн. у справі №759/23485/23, не було надіслано копії заяви сторонам, що в свою чергу позбавило відповідача та його представників право подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Капля А.С. вказує, що Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкової умови притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 122-4 КУпАП для виникнення у страховика права на регресну вимогу. Натомість визначальною є саме наявність встановленого факту самовільного залишення місця дорожньо-транспортної пригоди.

Вказує, що доводи викладені представником відповідача у апеляційній скарзі, а саме, що відповідач після ДТП вийшов з машини і пішов в лікарню для отримання необхідної медичної допомоги, підтверджує, що останній залишив місце пригоди.

Разом з тим, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження звернення останнього до медичного закладу з метою отримання медичної допомоги. Крім того, зазначена довідка відсутня як у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, так і у матеріалах кримінального провадження №1202011004000137 від 25.01.2020 року, а також не була долучена ані до відзиву на позовну заяву, ані до апеляційної скарги. в межах розгляду даної справи.

Твердження відповідача про те, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх процесуальних повноважень, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовується наступним.

У постанові 24 липня 2019 року у справі № 316/1654/15-ц Верховний Суд зазначив, що у разі відсутності преюдиційного доказу вини особи у завданні шкоди, зазначена обставина підлягає встановленню в ході розгляду цивільної справи. Не притягнення особи до адміністративної відповідальності з будь-яких причин за порушення Правил дорожнього руху не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. Винність особи у вчиненні ДТП та завданні шкоди у цивільній справі підлягає доведенню у загальному порядку. Обов`язок доведення відсутності вини у заподіянні шкоди покладається на особу, яка завдала шкоду.

Щодо додаткового судового рішення, то сторона позивача вказує, що 09.04.2026 року представником ФОП ОСОБА_2 на адресу проживання відповідача було направлено цінний лист з описом вкладення, який містив заяву про ухвалення додаткового рішення з доданими до неї документами, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0880100146010, долученим до матеріалів заяви. Крім того, на особистий номер телефону відповідача було направлено SMS - повідомлення про доставку поштового відправлення.

Разом з цим, копія вказаної заяви була скерована і представнику відповідача адвокату Заволокіну О.О. через підсистему «Електронний Суд».

Тому представником позивача в повній мірі було виконано вимоги п. 7 ст. 43 ЦПК України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши адвоката Пересунько Л.А. та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду оскаржується лише в частині позовних вимог щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою, а тому перегляду судом апеляційної інстанції підлягає тільки у даній частині.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 січня 2020 року між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» (далі - ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.») та ОСОБА_1 було укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) №АО/2425683, забезпечений транспортний засіб «Mercedes» номерний знак НОМЕР_1 .

Відповідно до полісу АО/2425683 договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів сума заподіяна майну на одного потерпілого становить 130 000,00 грн.

25 січня 2020 року в м. Ірпені по вул. Соборній, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Mercedes», номерний знак НОМЕР_1 , не обрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку та здійснив наїзд на припарковані автомобілі «Ford» номерний знак НОМЕР_2 , «Daewoo» номерний знак НОМЕР_3 та «Fiat» номерний знак НОМЕР_4 . Після цього автомобіль «Mercedes», номерний знак НОМЕР_1 в`їхав в торгівельний магазин, в результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби та магазин зазнали механічних пошкоджень.

25 січня 2020 року ОСОБА_3 звернулася до ВП СРПП №1 м. Ірпінь із заявою про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується в якій зазначила, що водій транспортного засобу «Мерседес» в`їхав у її магазин, що розташований в АДРЕСА_1 .

25 січня 2020 року Ірпінським ВП ГУНП в Київській області внесено відомості до ЄРДР за №12020110040000137 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Відповідно до фабули кримінального правопорушення: «25 січня 2020 року за адресою м. Ірпінь, вул. Соборна, 98/1, водій автомобіля «Мерседес Віто» номерний знак НОМЕР_1 , порушив правила дорожнього руху, спричинивши матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_3 »

Також , 25 січня 2020 року було внесено відомості до ЄРДР за фактом того, що «25 січня 2020 року близько о 01 год 30 хв. за адресою: Київська область в м. Ірпені по вул. Соборна, 98, автомобіль марки «Mercedes», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , рухаючись в напрямку м. Буча, здійснив зіткнення з автомобілем марки «Fiat» номерний знак НОМЕР_4 за кермом якого знаходився ОСОБА_5 (який був припаркований біля проїзної частини автодороги в напрямку до м. Київ), внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем марки «Daewoo» номерний знак НОМЕР_3 , який був припаркований поряд, після чого відбулося зіткнення передньої частини автомобіля марки «Mercedes», номерний знак НОМЕР_1 з задньою частиною автомобіля марки «Ford» номерний знак НОМЕР_2 за кермом знаходився ОСОБА_6 , який був припаркований біля проїзної частини в напрямку м. Буча. Внаслідок чого ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження.»

Постановою слідчого Ірпінського відділу поліції ГУНП в Київській області від 31 січня 2020 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12020110040000137 від 25 січня 2020 року за ознаками вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України закрито, у зв`язку з відсутністю в діянні учасників дорожньо-транспортної пригоди складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Виділено матеріали із кримінального провадження для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Mercedes», номерний знак НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

28 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до звернувся до ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду.

04 лютого 2020 року ОСОБА_6 , користувач транспортного засобу «Форд Фокус» номерний знак НОМЕР_2 , звернувся до ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду.

04 лютого 2020 року ОСОБА_7 , власник транспортного засобу «Форд Фокус» номерний знак НОМЕР_2 , звернувся до ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» із заявою про страхове відшкодування.

05 березня 2020 року засіданням комісії ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» прийнято рішення щодо затвердження страхового акту та виплати ОСОБА_7 страхового відшкодування в розмірі 105 852 грн 96 коп.

Факт виплати страхового відшкодування підтверджується платіжним дорученням № 6760 від 06 травня 2020 року на суму 20 000,00 грн., платіжним дорученням № 6851 від 07 травня 2020 року на суму 20 000,00 грн., платіжним дорученням №6944 від 08 травня 2020 року на суму 20 000,00 грн., платіжним дорученням №7005 від 12 травня 2020 року на суму 20 000,00 грн., платіжним дорученням №7175 від 15 травня 2020 року на суму 15852 грн 96 коп. та платіжним дорученням №7208 від 18 травня 2020 року на суму 10 000,00 грн.

Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , власником транспортного засобу «Fiat» номерний знак НОМЕР_4 є ОСОБА_5

29 січня 2020 року ОСОБА_5 , власник транспортного засобу «Fiat» номерний знак НОМЕР_4 , звернувся до ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та із заявою про страхове відшкодування.

Як вбачається із звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу №17100 від 12.02.2020, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику після аварійного пошкодження КТЗ «Fiat» номерний знак НОМЕР_4 станом на 04.02.2020 дорівнює без врахування ВТВ 132 737 грн 28 коп.

У вказаному звіті зазначено пошкодження транспортного засобу та види робіт, які необхідно провести по його ремонту.

Також до матеріалів справи додано фотокопії пошкодженого автомобіля та ремонтну калькуляцію із зазначенням заміни матеріалів, деталей та вартості робіт.

03 березня 2020 року засіданням комісії ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» прийнято рішення щодо затвердження страхового акту та виплати ОСОБА_5 страхового відшкодування в розмірі 71 437 грн 28 коп.

Факт виплати страхового відшкодування підтверджується платіжним дорученням №6500 від 30 квітня 2020 року на суму 71 437 грн 28 коп.

29 січня 2020 року ФОП ОСОБА_3 звернулася до ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та 04 березня 2020 року із заявою про страхове відшкодування.

05 березня 2020 року засіданням комісії ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» прийнято рішення щодо затвердження страхового акту та виплати ФОП ОСОБА_3 страхового відшкодування в розмірі 76 503 грн 45 коп.

Факт виплати страхового відшкодування підтверджується платіжним дорученням № 8315 від 12 червня 2020 року на суму 26503 грн 45 коп., платіжним дорученням № 8360 від 15 червня 2020 року на суму 25 000 грн. 00 коп. та платіжним дорученням №8430 від 16 червня 2020 року на суму 25 000 грн 00 коп.

29 січня 2020 року представник ТОВ «Бігуді» звернувся до ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та 07 квітня 2020 року із заявою про страхове відшкодування.

Як вбачається із звіту №17102 про незалежну оцінку вартості матеріальних збитків, що виникли внаслідок ДТП, майна за адресою: АДРЕСА_2 , вартість збитку, нанесеного через пошкодження майна, приміщення МАФУ за вказаною адресою складає: 86185 грн 69 коп. в т.ч. ПДВ., або 71821 грн 41 коп. без ПДВ.

До вказаного звіту додано акт №17102 огляду та обстеження будівлі, будинку, споруди та встановлення стану майна з додатками до нього.

Також представником ТОВ «Бігуді» додано договір генерального підряду №0402/20-1 від 04 лютого 2020 року, графік виконання робіт, локальний кошторис на будівельні роботи, відомості ресурсів до локального кошторису №2-1-1 та рахунок на оплату реконструкції (відновлення) торгівельного павільйону на суму 101 510 грн 24 коп.

08 квітня 2020 року засіданням комісії ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» прийнято рішення щодо затвердження страхового акту та виплати ТОВ «Бігуді» страхового відшкодування в розмірі 84 885 грн 69 коп.

Факт виплати страхового відшкодування підтверджується платіжними дорученнями № 12932 від 10 серпня 2020 року на суму 10 000 грн 00 коп., платіжним дорученням №13050 від 11 серпня 2020 року на суму 20 000 грн 00 коп., платіжним дорученням №13271 від 13 серпня 2020 року на суму 15 000 грн 00 коп., платіжним дорученням №13488 від 17 серпня 2020 року на суму 10 000 грн 00 коп., платіжним дорученням №14040 від 21 серпня 2020 року на суму 10 000 грн., платіжним дорученням №14276 від 26 серпня 2020 року на суму 10 000 грн. та платіжним дорученням №14390 від 27 серпня 2020 року на суму 9 885 грн 69 коп.

Відповідно до вимог ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму(страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта, який складається страховиком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування у випадках передбачених цією статтею.

Так, відповідно до пункту "в" п. 38.1.1 ч. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ФОП ОСОБА_2 , як на підставу права регресної вимоги до відповідача у справі, як винуватця ДТП, посилалася на факт самовільного залишення ним місця дорожньо-транспортної пригоди.

У той же час, в обґрунтування апеляційної скарги, спростовуючи вказані доводи позивача, представник відповідача посилається на те, що відповідача не було притягнуто до адміністративної відповідності за ст. 122-4 КУпАП, яка передбачає відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні. Залишення ним місця ДТП було зумовлено необхідністю отримання медичної допомоги.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

«У разі відсутності преюдиційного доказу вини особи у завданні шкоди, зазначена обставина підлягає встановленню у ході розгляду цивільної справи. Не притягнення особи до адміністративної відповідальності з будь-яких причин за порушення Правил дорожнього руху не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. Винність особи у вчиненні ДТП, завданні шкоди у цивільній справі повинна бути доведена у загальному порядку.». Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №638/16723/15-ц.

Колегія суддів враховує, що для можливості реалізації страховиком права на регресну вимогу у порядку визначеному ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не є визначальним наявність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 122-4 КУпАП, оскільки встановлення зазначених обставин є можливим в межах розгляду цивільної справи на підставі належних та допустимих доказів, які підтверджують або спростовують дані факти.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Таким чином, при розгляді даної справи суд, крім іншого, також має враховувати принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішень «справедливого балансу» сторін.

Як вбачається з повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду адресовану директору ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» від 04 лютого 2020 року, ОСОБА_8 , користувач транспортного засобу «Форд Фокус» номерний знак НОМЕР_2 , який отримав пошкодження в дорожньо-транспртній пригоді повідомив, що водій транспортного засобу «Мерседес» ОСОБА_1 з місця пригоди зник.

Згідно письмових пояснень, наданих ОСОБА_1 від 31 січня 2020 року, останній зазначив, що дійсно він рухався на транспортному засобі «Мерседес» номерний знак НОМЕР_1 в м. Ірпінь по вул. Соборній, не впорався з керуванням та в`їхав у транспортні засоби. Під час зіткнення він ударився головою, йому стало зле та він залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається з письмових пояснень ОСОБА_9 від 25.01.2020 року, згідно яких 25 січня 2020 року він керував автомобілем «Volvo» до м. Ірпеня з с. Романівка. Водій автомобіля «Merсedes» не давав проїхати йому та водію автомобіля «Chevrolet». В подальшому, він, ОСОБА_9 , під`їхав до паспортного відділу в м. Ірпені де з правої сторони був припаркований автомобіль «Merсedes», а два чоловіки були на дорозі, кидались до нього та розпочинали бійку. Уникнувши зіткнення, він продовжив рух далі до центру м. Ірпеня. Побачивши патруль поліції він звернувся до них щодо неправомірних дій водія автомобіля «Merсedes». В цей час водій автомобіля «Merсedes» під`їхав до нього та поліцейських, однак, на вимогу працівників поліції водій автомобіля «Мерседес» не зупинився, натомість почав швидко їхати. Працівники поліції поїхали за ним.

Як видно з протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 31 січня 2020 року, останній, крім обставин дорожньо-транспортної пригоди, повідомив, що водій автомобіля «Мерседес» зник з місця ДТП.

До того ж, з витребуваних судом матеріалів кримінального провадження №1202011004000137 від 25.01.2020 року, а саме з рапорту інспектора српп №3 Литвинчук В.І. відділу поліції №2 (м. Ірпінь) Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області вбачається зафіксоване зведення №25 від 25.01.2020 року, вбачається наявність інформації, що винуватець аварії з місця пригоди зник (а.с. 83 т. 2).

Отже, колегія суддів, надаючи оцінку доказам у справі у їх сукупності погоджується з висновками міськрайонного суду, що водій транспортного засобу «Мерседес» ОСОБА_1 самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, тобто у даній справі доведено належними доказами право страховика на звернення до суду з регресним позовом до відповідача у зв`язку з наявністю підстав передбачених пунктом "в" п. 38.1.1 ч. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому, аргументи апеляційної скарги в тій частині, що ОСОБА_1 залишив місце ДТП з метою отримання медичної допомоги не знайшли свого належного підтвердження, оскільки доказів з лікувальних установ про звернення вказаної особи для отримання медичної допомоги до суду надано не було.

Факт вимушеного залишення місця пригоди, а не самовільного відповідачем, як водієм забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не підтверджено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

14 травня 2021 року між ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» (первісний кредитор) та суб`єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги №1/АК, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, в тому числі права вимоги на сплачений судовий збір, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за укладеними договорами страхування і понесеними судовими витратами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.

Відповідно до п.3.1.3. Договору про відступлення права вимоги право вимоги переходить до нового кредитора з моменту перерахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, внаслідок чого новий кредитор набуває прав нового кредитора по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей, які виникли внаслідок заподіяння боржниками збитків страхувальникам первісного кредитора, які уклали договір страхування із первісним кредитором або третім особам.

Згідно п. 4.1. Договору про відступлення права вимоги ціна договору складає 100 785 грн 76 коп.

Відповідно до квитанції №0.0.2126968570.1 від 17 травня 2021 року ФОП ОСОБА_4 сплачено СК «Ю.ЕС.АЙ» 100 785 грн 76 коп. за договором про відступлення прав вимоги 1/АК від 14.05.2021.

За додатком № 1 до договору про відступлення права вимоги №1/АК про відступлення права вимоги, який є частиною договору, відбулося відступлення щодо справи де страхувальником та боржником значиться ОСОБА_1

01 грудня 2021 року між суб`єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_4 та суб`єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги №1/1/АК, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за укладеними договорами страхування, які перейшли до первісного кредитора за договором про відступлення права вимоги №1/АК від 14 травня 2021 року.

Відповідно до п.3.1.3. Договору про відступлення права вимоги право вимоги до нового кредитора переходить з моменту його підписання сторонами, внаслідок чого новий кредитор набуває прав нового кредитора по відношенню до боржників.

Згідно п. 4.1 Договору про відступлення права вимоги ціна договору складає 25 000 грн 00 коп.

Відповідно до квитанції №0.0.2362441158.1 від 01 грудня 2021 року ФОП ОСОБА_2 сплачено ФОП ОСОБА_4 25 000 грн 00 коп. за договором про відступлення прав вимоги 1/1/АК від 01.12.2021.

Відповідно до додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги №1/1/АК, який є частиною договору, відбулося відступлення щодо справи де страхувальником та боржником значиться ОСОБА_1 .

Відтак, з урахуванням положень ст. 1191 ЦК України та п. 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність у ФОП ОСОБА_2 права на відшкодування шкоди в порядку регресу.

Щодо додаткового судового рішення

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Пересунько Л.А., в частині оскарження додаткового судового рішення, вказує про те, що заява про його ухвалення щодо компенсації понесених ФОП ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 46 867,94 грн. не була надіслана на адресу відповідача та його представників, що позбавило можливості сторону відповідача заявити клопотання про їх неспівмірність. До того ж, судом, окрім витрат пов`язаних з наданням адвокатських послуг, стягнуто також частину узгодженого між адвокатом та клієнтом «гонорару успіху».

Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні».

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано до суду наступні докази: договір № 2 про надання правової допомоги від 01 грудня 2021 року; додаткову угоду від 01 грудня 2022 року №1 до договору про надання правової допомоги № 2 від 01.12.2021; акт приймання-передачі наданих послуг №4 за договором про надання правової допомоги № 2 від 01.12.2021 та додаткової угоди №1 від 01.12.2022; рахунок фактичних витрат з надання правової допомоги фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 за договором №2 від 01.12.2021 (станом на 08.04.2026); квитанцію №2 від 08.04.2026 до додаткової угоди до договору №2 про надання професійної правничої допомоги від 27.06.2025.

Як убачається з договору № 2 про надання правової допомоги від 01 грудня 2021 року, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та адвокатом Каплею А.С., сторони погодили, що за цим договором адвокат зобов`язується вчинити від імені та за рахунок клієнта юридичні дії з метою стягнення суми заборгованості з фізичних та юридичних осіб, відповідальних за завдані збитки, до яких клієнт має право зворотної вимоги відповідно до договору про відступлення права вимоги від 01 грудня 2021 року.

Згідно з п. 5.1. договору клієнт сплачує адвокату гонорар: за написання та подання позовної заяви до суду в інтересах клієнта у розмірі 3 000,00 грн; за написання та подання відповіді на відзив до суду першої інстанції чи інших письмових пояснень у розмірі 2000,00 грн; за написання та подання письмових клопотань та заяв до суду першої інстанції, пов`язаних з розглядом справи у розмірі 1 000,00 грн.

Клієнт також сплачує адвокату гонорар за участь у судовому засіданні суду першої інстанції у межах м. Києва у розмірі 1 500,00 грн. За межами м. Києва сума гонорару визначається за домовленістю сторін, враховуючи територіальність суду та фактичні витрати адвоката (п.5.2 договору).

Клієнт сплачує додатково адвокату гонорар у разі успішного вирішення справи (Гонорар успіху адвоката) у розмірі 10% від присудженої судом на користь клієнта грошової суми (п.5.3 договору).

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг №4 від 08 квітня 2026 року за договором про надання правової допомоги № 2 від 01.12.2021 та додаткової угоди №1 від 01.12.2022, а також рахунком фактичних витрат адвокат Капля А.С надала, а ФОП ОСОБА_2 отримала наступні послуги: підготовка та подання до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області в межах цивільної справи №759/23485/23 клопотання про витребування копії матеріалів кримінального провадження від 05.11.2025 - 00 год. 45 хв - 1 000,00 грн; підготовка та подання до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області в межах цивільної справи №759/23485/23 клопотання про виклик свідків від 17.12.2025 - 00 год. 45 хв - 1 000,00 грн; підготовка та подання до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області в межах цивільної справи №759/23485/23 клопотання про витребування доказів від 17.12.2025 - 00 год. 45 хв - 1 000,00 грн; підготовка та подання до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області в межах цивільної справи №759/23485/23 клопотання про виступ в судових дебатах від 24.03.2026 - 01 год. 30 хв - 1 000,00 грн; участь у судових засіданнях в режимі відео конференції - 30.07.2025, 05.11.2025, 26.01.2026, 26.02.2026, 18.03.2026, 26.03.2026 - 9 000,00 грн. Сплата за досягнути адвокатом результат («гонорар успіху») - 33867,94 грн. Загальна вартість послуг адвоката - 46 867 грн. коп.

Відповідно до квитанції №2 від 08.04.2026 ФОП ОСОБА_2 сплатила адвокату Каплі А.С. 46 867,94 грн.

Також представником позивача до заяви про ухвалення додаткового рішення додано підтвердження направлення на адресу фактичного місця проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) цінний лист з описом вкладення, який містив копію заяви про ухвалення додаткового рішення з додатками.

При перевірці судом апеляційної інстанції трекінга поштового відправлення №0880100146010 з`ясовано, що відповідач відправлення не отримав та його було повернуто відправнику 30.04.2026 з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Крім того, квитанція №6643109 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС свідчить про те, що представник відповідача - Заволокін О.О. отримав 09.04.2026 12:13 заяву про ухвалення додаткового рішення разом з іншими документами через підсистему «Електронний Суд».

Отже, стороною позивача виконано вимоги частини 7 статті 43 ЦПК України та відповідач міг скористатися належним чином своїм правом на подання заперечень щодо неспівмірності заявлених витрат.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому, при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (див. зокрема, постанову Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 757/59959/18-ц (провадження № 61-15847св24)).

Колегія суддів звертає увагу, що з рахунку фактичних витрат з надання правової допомоги ФОП ОСОБА_2 за договором №2 від 01.12.2021 (станом на 08.04.2026 р.) такі витрати в грошовому еквіваленті становлять 46867,94 грн. При цьому, 13000 грн. складають витрати щодо підготовки справи до розгляду, складення процесуальних документів та участі представника у судових засіданнях та 33867,94 грн. є «гонораром успіху» (10% від суми задоволених позовних вимог).

Суд першої інстанції, здійснюючи розподіл зазначених витрат, урахував критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі дійшов висновку про їх стягнення у розмірі 15 000,00 грн.

Та обставина, що у загальний розмір витрат на правничу допомогу входить 2 000,00 грн. «гонорару успіху», не свідчить про необгрутованість визначеного судом розміру, оскільки хоча зобов`язання щодо сплати «гонорару успіху» не є обов`язковими для суду, однак можуть бути враховані ним при розподілі таких витрат.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пересунько Людмили Андріївни - залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2026 року та додаткове рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 серпня 2026 року.

Судді