Вирок від 17 серпня 2026 р. у справі №704/1229/24 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/469/26 Справа № 704/1229/24 Категорія: ч. 2 ст. 2861 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

обвинуваченого - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу прокурора Звенигородської окружної прокуратури Черкаської обл. ОСОБА_9 на вирок Тальнівського райсуду Черкаської обл. від 19.02.2026 р. у кримінальному провадженні № 12024250360001021 від 01.08.2024 , -

В С Т А Н О В И В:

Зазначеним вироком ОСОБА_8 ,

який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ус. Антонівка Звенигородського р-ну Черкаської обл., українець, громадянин України, має вищу освіту, не одружений, не працює, є особою з інвалідністю 2 групи, раніше не судимий, проживає АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 2861 КК України, та йому призначено покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді штрафу у розмірі десять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить сто сімдесят тисяч грн., з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_8 у виді застави залишений без зміни до набрання вироком законної сили.

Судові витрати по справі відсутні.

Цивільний позов не заявлявся.

Арешт на майно накладений ухвалою слідчого судді Звенигородського райсуду Черкаської обл. від 12.08.2024 р. на автомобіль ВАЗ-217030, р/номер НОМЕР_1 , автомобіль MAN TGX 18.440, р/номер НОМЕР_2 , з напівпричепом General Trailers, р/номер НОМЕР_3 , - скасований.

Питання про речові докази судом вирішені відповідно до вимог КПК України.

Вироком суду встановлено, що 1.08.2024 р. приблизно о 18:30 год. ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп?яніння, відповідно до висновку судово-медичної (токсикологічної) експертизи №05-3-08/1890 від 14.08.2024 р., керуючи автомобілем ВАЗ- 217030, р/номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою сполученням с. Кобринова Гребля Звенигородського р-ну Черкаської обл. - автодорога Н-16 сполученням Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань, в порушення вимог п. п. 12.6. ґ), 16.11., 33.2.1. ПДР, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306 зі змінами та доповненнями, відповідно до яких, на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху, на перехресті автодороги H-16 сполученням Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань та автодороги сполученням с. Кобринова Гребля Звенигородського р-ну Черкаської обл., виїхав на проїжджу частину автодороги Н-16, не надавши перевагу у русі вантажному автомобілю MAN TGX 18.440, р/номер НОМЕР_4 , з напівпричепом General Trailers, р/номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_10 , який рухався по проїжджій частині вказаної автодороги в напрямку від м. Черкаси до м. Умань, тобто зліва направо відносно напрямку руху автомобіля ВАЗ-217030, р/номер НОМЕР_1 , внаслідок чого відбулося зіткнення вищевказаних транспортних засобів в смузі руху автомобіля MAN TGX 18.440, р/номер НОМЕР_4 , з напівпричепом General Trailers, р/номер НОМЕР_3 .

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди:

- пасажир автомобіля ВАЗ-217030, р/номер НОМЕР_1 , малолітня ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно висновку СМЕ № 05-7-01/534 від 29.10.2024 р., отримала тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми: відкрита проникна черепно-мозкова травма: забій головного мозку середнього ступеню тяжкості, вдавлений уламковий імпресійний перелом лобної кістки праворуч, епідуральні геморагічні нашарування в правій лобній ділянці, закритий перелом середньої третини та акроміального кінця лівої ключиці із незначним зміщенням, забита рана ділянки лівого плечового суглобу, множинні поверхневі рани та садна тулуба і кінцівок.

Вказані ушкодження утворились від дії твердих тупих предметів, можливо в час та при обставинах вказаних в постанові (ДТП 1.08.2024 р.) та відносяться:

- відкрита проникна черепно-мозкова травма: забій головного мозку середнього ступеню тяжкості, вдавлений уламковий імпресійний перелом лобної кістки праворуч, епідуральні геморагічні нашарування в правій лобній ділянці до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя;

- закритий перелом середньої третини та акроміального кінця лівої ключиці із незначним зміщенням до категорії ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

- пасажир автомобіля ВАЗ-217030, р/номер НОМЕР_1 , малолітній ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно висновку СМЕ № 05-7-01/535 від 29.10.2024 р., отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми: закритий перелом верхньої третини правої променевої кістки, закритий перелом обох кісток середньої третини правого передпліччя із незначним зміщенням.

Вказані ушкодження утворились від дії твердих тупих предметів, можливо в час та при обставинах вказаних в постанові (ДТП 1.08.2024 р.) та відносяться до категорії ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

- пасажир автомобіля ВАЗ-217030, р/номер НОМЕР_5 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно висновку СМЕ № 05-7-01/540 від 29.10.2024 р., отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому щелепи.

Вказані ушкодження утворились від дії твердих тупих предметів, можливо в час та при обставинах вказаних в постанові (ДТП 1.08.2024 р.) та відносяться до категорії ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля ВАЗ-217030, р/номер НОМЕР_1 , ОСОБА_8 , а саме вимог пунктів 12.6. ґ), 16.11., 33.2.1. ПДР, згідно висновку експерта № СТ/322Е-24 від 18.10.2024, знаходиться у причинному зв`язку з виникненням ДТП та настанням наслідків у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_11 та заподіяння потерпілим ОСОБА_12 і ОСОБА_13 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор Звенигородської окружної прокуратури Черкаської обл. ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

В апеляційній скарзі прокурор, зазначає, що суд першої інстанції без достатніх правових підстав застосував положення ч. 1 ст. 69 КК України та безпідставно перейшов до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не передбаченого санкцією ч. 2 ст. 2861 КК України.

На думку прокурора, обставини, які суд визнав такими, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття обвинуваченого, повне визнання вини, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування потерпілим завданої матеріальної та моральної шкоди, позитивні характеристики, відсутність судимостей, наявність інвалідності 2 групи та згода на перерахування внесеної застави на підтримку Збройних Сил України, самі по собі не є винятковими, істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та не можуть бути підставою для застосування ст. 69 КК України.

Апелянт звертає увагу, що обвинувачений керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, грубо порушив вимоги ПДР, а наслідком його дій стало заподіяння малолітній потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, а ще двом потерпілим - тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Вказані наслідки, на думку прокурора, свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення та не дають підстав вважати, що виправлення обвинуваченого можливе шляхом призначення покарання у виді штрафу.

Прокурор зазначає, що суд першої інстанції, застосовуючи положення ч. 1 ст. 69 КК України, фактично не навів переконливих мотивів, які б свідчили про наявність виняткових обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому призначене покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України щодо його справедливості, необхідності та достатності для виправлення засудженого і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Крім того, прокурор вважає, що призначення покарання у виді штрафу за вчинення тяжкого кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху, вчиненого особою у стані алкогольного сп`яніння, за наявності тяжких наслідків для потерпілих, не забезпечує реалізації принципів законності, справедливості та невідворотності кримінальної відповідальності, не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі винного, а також не досягає мети покарання.

Просить ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 2861 КК України, та призначити покарання у виді до 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 7 років.

Законний представник потерпілих ОСОБА_14 та потерпілі ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 належним чином були повідомлені про час та дату судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ( а. пр. 172, 173, 179 та 180), заяви про відкладення розгляду справи апеляційному суду не надавали, з урахуванням думки інших учасників справи, провадження було розглянуто без їх участі, тому що відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України їх участь не є обов`язковою.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити з наведених у ній підстав, захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просили вирок суду першої інстанції залишити без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався зазначених вимог закону.

Висновок суду щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 2861 КК України, при обставинах, наведених у вироку, відповідає матеріалам провадження і не оспорюється прокурором, а фактичні обставини кримінального правопорушення встановлені у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.

Дії ОСОБА_8 судом кваліфіковані за ч. 2 ст. 2861 КК України та не оспорюються сторонами кримінального провадження, тому суд не проводить детальний їх аналіз і відповідно до ст. 404 КПК України перевіряє вирок суду лише в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів і повинно відповідати принципам законності, справедливості, обґрунтованості і гуманізму.

Принцип гуманізму у кримінальному праві - це не лише гуманне ставлення до особи, яка вчинила злочин, але і в першу чергу до потерпілого і до встановлених суспільством непорушних правил суспільних відносин.

Тому, при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особливості конкретного злочину, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали та взяти до уваги інтереси потерпілих, які зазнали шкоди.

Проте зазначених вимог закону судом першої інстанції належним чином дотримано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Згідно ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, а саме про можливість застосування вимог ст. 69 КК України та перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті КК України за це кримінальне правопорушення у виді штрафу.

Зміст ст. 69 КК України визначає, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин.

Згідно ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Обираючи вид покарання обвинуваченому, суд першої інстанції не в повній мірі врахував суспільну небезпечність вчиненого злочину, який хоча вчинений з необережності, проте відноситься до категорії тяжких, вчинений в стані алкогольного сп`яніння, оскільки ОСОБА_8 , діючи з необережності, керуючи автомобілем та рухаючись другорядною дорогою, не надав переваги в русі транспортному засобу, який рухався головною дорогою, що призвело до ДТП із заподіянням тяжких наслідків.

Так, суд першої інстанції, мотивуючи свій висновок про наявність підстав для призначення обвинуваченому більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного у санкції ч. 2 ст. 2861 КК України, а саме штрафу, послався на позицію прокурора, потерпілих та їх законного представника, які просили суворо обвинуваченого не карати, позицію обвинуваченого, який також просив суворо його не карати, запевнивши, що подібного ніколи не повториться, позицію захисника, який просив врахувати щире каяття, повне відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відсутність претензій потерпілого, стан здоров`я обвинуваченого, наявність у нього інвалідності, а також його добровільне розпорядження на перерахування коштів, які були внесені ним як застава, на підтримку Збройних Сил України, при цьому суд вважав, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції його від суспільства та обрав покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі десять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить 170 000 грн., а також призначити передбачене санкцією додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Апеляційний суд вважає, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції не виконав вимоги ст. ст. 50, 65, 66 та 67 КК України.

Апеляційний суд дійшов висновку, що призначаючи покарання обвинуваченому із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, місцевий суд не навів переконливих підстав та переконливих мотивів свого рішення. Судом не наведено у вироку достатніх обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Суд першої інстанції фактично, при призначенні покарання обвинуваченому не врахував та не вмотивував, яким чином обставини, що пом`якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень та свідчать про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_8 із застосуванням вимог ч. 1 ст. 69 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосував закон, який підлягає застосуванню.

Апеляційний суд вважає, що аргументи апеляційної скарги прокурора в цій частині є обґрунтованими, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції свого вироку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України у зв`язку з необхідністю призначення більш суворого покарання обвинуваченому.

Конституційний Суд України у Рішенні від 2.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 2861 КК України, апеляційний суд, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, на спеціальних обліках не перебуває, вину визнав повністю, вчинив кримінальне правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, до кримінальної відповідальності притягується вперше, позицію представника потерпілих ОСОБА_14 , яка просила призначити обвинуваченому покарання без позбавлення волі, відсутність цивільного позову.

В якості обставин, що пом`якшує покарання, апеляційний суд враховує обставини встановлені судом першої інстанції, а саме: щире каяття, визнання вини, повне добровільне відшкодування завданої потерпілим шкоди, а також його добровільне розпорядження на перерахування коштів, які були внесені ним як застава, на підтримку Збройний Сил України як обставини, що пом`якшують покарання.

Обставин, які обтяжують покарання в суді першої інстанції встановлено не було.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора, що визнання вини ОСОБА_8 та дача ним показань не вказують на активне сприяння з боку обвинуваченого розкриттю кримінального правопорушення, а лише свідчать про усвідомлення ним невідворотних наслідків у виді понесення покарання за скоєне.

З огляду на викладене, враховуючи щире каяття, повне відшкодування матеріальної та моральної шкоди, стан здоров`я обвинуваченого, який є особою з інвалідністю 2-ї групи за загальним захворюванням, здійснює догляд за своєю хворою бабусею ( а. пр. 115, 116), а також його добровільне розпорядження на перерахування коштів, які були внесені ним як застава, на підтримку Збройний Сил України у їх сукупності, проте на переконання апеляційного суду вони не мають вирішального значення та не можуть бути підставами для застосування ч. 1 ст. 691 КК України з огляду на суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_8 злочину у сфері безпеки руху та наслідків його злочинних дій.

Зважаючи на наведене, а саме неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, вирок суду підлягає скасуванню в частині призначеного покарання та постановлення нового вироку в цій частині, яким обвинуваченого необхідно засудити до реальної міри покарання, але ближче до мінімального розміру, передбаченого санкцією відповідної статті КК України.

На переконання апеляційного суду, саме таке покарання у виді реального відбуття покарання і саме на такий строк, а також з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами у розмірі 5 роківбуде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

В інший частині вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та не підлягає зміні чи скасуванню.

Запобіжний захід у кримінальному провадженні стосовно обвинуваченого не обирався і в апеляції питання про нього не ставиться.

З урахуванням викладеного, призначаючи покарання ОСОБА_8 , апеляційний суд, дотримуючись вимог КК України, вважає необхідним призначити покарання у межах санкції ч. 2 ст. 2861 КК України у розмірі 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, що цілком відповідає принципам індивідуалізації та справедливості покарання.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а вирок суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання - скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого з постановленням нового вироку.

Керуючись ст. ст. 374, 404, 407, 409, 413, 414, 418 та 420 КПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Вирок Тальнівського райсуду Черкаської обл. від 19.02.2026 р. щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 2861 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.

Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Зарахувати ОСОБА_8 у строк відбування покарання строк його затримання як особи, підозрюваної у вчиненні злочину, з 02.08.2024 р. по 03.08.2024 р. та строк попереднього ув`язнення з 20.08.2024 р. по 21.08.2024 р. з розрахунку день за день.

Запобіжний захід ОСОБА_8 не обирати.

В решті вирок суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу прокурора Звенигородської окружної прокуратури Черкаської обл. ОСОБА_9 - задовольнити.

Вирок суду може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий

Судді