Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №527/944/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 527/944/25 Номер провадження 22-ц/814/415/26Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А. В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Панченка О.О., Чумак О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 23 червня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року до суду звернулося ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 06.05.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06.05.2024-100001493.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 4000,00 грн. Проте, відповідач належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 9363,51 грн.

Вказану заборгованість, а також понесені судові витрати позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» відмовлено за недоведеністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, його в апеляційному порядку оскаржив позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр».

Посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення районного суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи внаслідок неправильної оцінки доказів.

Вказує, що матеріали справи містять достатній об`єм доказів, що свідчать про підписання кредитного договору, отримання боржником кредитних коштів та наявності заборгованості.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З.Я. зазначає, що рішення районного суду є законним обґрунтованим, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи, ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом встановлено, що на підтвердження обставин якими позивач обґрунтовує свої вимоги, до позовної заяви додано пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), заявку від 06.05.2024 зі змісту якої вбачається, що вона є невід`ємною частиною електронного кредитного договору, який укладається в порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», а також додаток до анкети позичальника, паспорт споживчого кредиту та квитанцію про перерахування коштів на картку НОМЕР_1 .

Також судом зазначено, що позивач посилається на те, що ОСОБА_1 електронним цифровим підписом підписав Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти) кредитний договір (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтвердивши укладення договору, отже ним було акцептовано умови Договору. Також позивачем на підтвердження заявлених вимог до позовної заяви додано квитанцію від 06.05.2024 про перерахування грошових коштів у сумі 4000 грн. на картку/рахунок НОМЕР_1 . За даними позивача заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складає 9363,51 грн. Позивач стверджує, що між сторонами склалися правовідносини, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та Законом України "Про електрону комерцію".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами у справі, що ОСОБА_1 було підписано кредитний договір (оферти) № 06.05.2024-100001493 від 06.05.2024 року і що саме йому були перераховані кредитні кошти.

Проте з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо виникнення договірних відносин

Згідно ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним

Укладаючи договір, кредитодавець та позичальник визнають усі документи ( в тому числі Договір), підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), еквівалентним за значенням документам у письмовій формі, підписаним власноручно, що повністю відповідає положенням ч.12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію».

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 06.05.2024 р.; 2) подання відповідачем Заявки № 06.05.2024-100001493 від 06.05.2024; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №06.05.2024 100001493 (кредитної лінії) від 06.05.2024.

Відповідно до умов зазначеної Пропозиції кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови, зокрема: дана пропозиція, заявка та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформованої на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода) «E237», отриманого позичальником в повідомленні на номер телефону НОМЕР_2 , вказаний при ідентифікації на сайті.

З довідки наданої ТОВ «Стар-Мобайл» вбачається , що за даними системи, на номер абонента НОМЕР_3 06.05.2024 о 14:44:38 було доставлено СМС повідомлення з текстом : «код підтвердження: Е237 для Договору».

Отже, вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий ОСОБА_1 .

Підписанням кредитний договір № 06.05.2024-100001493 відповідач підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що договір №06.05.2024-100001493 від 06.05.2024 був підписаний позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Доказів того, що указані в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, відповідачем не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти.

Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від її імені, відповідачем не надані, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19.

До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій позичальник не зверталась.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначений договір є чинними та підлягає виконанню сторонами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про доведеність наявності кредитних правовідносин між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем.

Щодо перерахування коштів та стягнення заборгованості

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб відбувається з урахуванням приписів статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», який застосовується до відносин споживчого кредиту у частині, що не суперечить Закону Україну «Про споживче кредитування».

Як вже встановлено судом апеляційної інстанції, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 06.05.2024 укладено Кредитний договір (оферти) № 06.05.2024-100001493.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 4000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 06.05.2026, строком на 98 днів. Дата повернення (виплати) кредиту - 11.08.2024.

Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позивальнику Відповідач зазначила НОМЕР_1.

Судова колегія зазначає, що ні первісний кредитор, ні позивач, як його правонаступник, не є банківськими (фінансовими) установами, та відповідно не здійснюють відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, не мають обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно з Закону України «Про банки та банківську діяльність», у тому числі Інструкції, затвердженої Постановою Національного банку України від 27.12.2007 за №481.

Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті заяви на отримання кредиту та у договорі про споживчий кредит.

Надавши оцінку зазначеним доказам як кожному окремо, так і в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про встановлення як факту підписання кредитного договору так і факт перерахування коштів позичальнику.

Таким чином, факт перерахування коштів на платіжну карту, номер якої було самостійно внесено позичальником до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доводиться наявними в матеріалах справи доказами.

Ставлячи під сумнів факт перерахування коштів позичальнику відповідач, в свою чергу, не спростував ані належності їй вказаного банківського рахунку, ані факту зарахування на нього грошових коштів, тому місцевий суд дійшов передчасного висновку недоведеність позовних вимог.

Договором передбачено, що процента ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка 1,18%.

Пунктом 8 Договору передбачена комісія за надання кредитних коштів - 400,00 грн.

Також пунктом 13 Договору була визначена неустойка 40,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, що стало підставою підписання такого договору сторонами. Позивачем було перераховано відповідачу кошти у сумі 4000,00 грн, що підтверджується документально. Разом з тим, судова колегія зауважує, що відповідач, маючи безперешкодний доступ до свого банківського рахунку, вказане не спростував не спростував.

Згідно довідки розрахунку про стан заборгованості, заборгованість по кредитному договору складає 9363,51 грн, з яких: 3611,46 грн - основний борг, 3792,05 грн проценти, 1960,00 - неустойка.

Колегія суддів, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи, доходить висновку, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, що підтверджується документально. Виходячи з умов договору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 06.05.2024-100001493 від 06.05.2024 року в сумі 7403,51 грн, з яких: 3611,46 грн - основний борг, 3792,05 грн - проценти.

Щодо стягнення неустойки

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Подібний правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), постанові КЦС ВС від 21.01.2025 № 751/3052/23 (61-17991св23).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що не підлягає стягненню з відповідача сума заборгованості у вигляді неустойки за кредитним договором № 06.05.2024-100001493 від 06.05.2024 в розмірі 1960,00 грн, оскільки перехідними положеннями ЦКУ визначено, що у період воєнного стану позичальник звільняється від сплати визначеної ст.625 ЦК України від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені).

Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасуванню рішення районного суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).

При подачі позову позивачем було сплачено 2422,40 грн судового збору, при подачі апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, позов задоволено на 79,07 % , тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в загальній сумі 4788,48 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" - задовольнити частково.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 23 червня 2025 року - скасувати, ухвалити нове.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором 06.05.2024-100001493 від 06.05.2024 в сумі 7403,51 грн, з яких: 3611,46 грн - основний борг, 3792,05 грн - проценти.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати на сплату судового збору по справі в загальній сумі 4788,48 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 серпня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді: О.О. Панченко

О.В. Чумак