Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №524/9967/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/9967/24 Номер провадження 22-ц/814/2733/26Головуючий у 1-й інстанції Мельник Н. П. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Панченка О.О.,

суддів: Чумак О.В., Лобова О.А.

при секретарі Ванді А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 березня 2026 року ухвалене у складі головуючого судді Мельник Н.П. повний текст судового рішення виготовлено - 13.03.2026 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди землі,-

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди. У позові зазначено, що позивач судових витрат не поніс і не очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Позовні вимоги мотивував тим, що постановою Верховного Суду від 09.02.2022 по справі № 524/528/17 визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 01.11.2016, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом Д.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1575.

За договором оренди квартири від 25.06.2015, постановою від 11.05.2022 Полтавський апеляційний суд постановив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по платі за найм (оренду) житла в сумі 14537,00 грн. та заборгованість по оплаті житлово - комунальних послуг в сумі 12985,39 грн (заборгованість по грудень 2016 року включно за позовом ОСОБА_1 від 26.01.2017).

Полтавським апеляційним судом встановлено, що Постановою Верховного Суду від 09.02.2022 договір дарування квартири ОСОБА_2 визнаний недійсним, тобто таким, що не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю та поновлено право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру.

За договором оренди квартири від 25.06.2015 ОСОБА_1 передав вказану квартиру у тимчасове користування для проживання ОСОБА_4 та члена його сім`ї ОСОБА_2 на строк з 25.06.2015 по 25.06.2016 з можливістю пролонгації за згодою обох сторін.

Сторонами договору погоджений обов`язок орендаря вносити орендну плату за користування квартирою та майном в сумі 2900,00 грн на місяць до 25 числа кожного місяця, а також оплату за усі комунальні послуги шляхом перерахування коштів на банківську карту орендодавця за весь час проживання.

Згідно договору оренди квартири від 25.06.2015 за період з січня 2017 року по серпень 2024 року включно ОСОБА_2 має заборгованість по орендній платі за користування квартирою та майном в сумі 266 800,00 грн.

Зазначену суму заборгованості позивач просив стягнути з відповідача, а також судовий збір у сумі 2134,40 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 березня 2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди відмовлено.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку подавши апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позиція інших учасників справи

21.05.2026 року представник ОСОБА_2 адвокат Олійник Л.М. надала Полтавському апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає, що воно є законним, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Просила стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підтвердження позовних вимог позивачем долучені до позову договір оренди квартири АДРЕСА_1 , укладений 25.06.2015 між ОСОБА_1 (орендодавцем) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (орендарем). Підписаний ОСОБА_4 .

Згідно цього договору орендодавець передав орендарю в користування вказану квартиру для проживання орендаря, яка належить ОСОБА_1 на праві власності. Термін оренди: з 25.06.2015 по 25.06.2016 з можливістю пролонгації за умови взаємної згоди обох сторін.

Також на підтвердження позовних вимог позивачем долучена до позову копія постанови Полтавського апеляційного суду від 11.05.2022 по справі № 524/528/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним, стягнення боргу по орендній платі, оплаченої вартості житлово-комунальних послуг, скасування та вилучення всіх записів про реєстрацію права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу удаваним.

Цією постановою апеляційний суд скасував рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 10.04.2019 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення боргу по орендній платі, оплаченої вартості житлово-комунальних послуг та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість по платі за найм (оренду) житла та заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг. У іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Зі змісту постанови Полтавського апеляційного суду від 11.05.2022 по справі № 524/528/17 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29.07.2011, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ліньковою І. Б., зареєстрованого в реєстрі за № 3014, який є правомірним в силу приписів ст. 204 ЦК України.

За договором оренди квартири від 25.06.2015 ОСОБА_1 передав вказану квартиру у тимчасове користування для проживання ОСОБА_4 та члена його сім`ї ОСОБА_2 на строк з 25.06.2015 по 25.06.2016 з можливістю пролонгації за згодою обох сторін.

Сторонами договору оренди погоджений обов`язок орендаря вносити орендну плату за користування квартирою та майном в сумі 2900,00 грн на місяць до 25 числа кожного місяця, а також оплату за комунальні послуги шляхом перерахування коштів на карту, відкриту у Приватбанку № НОМЕР_1 або іншу відому для орендаря карту зі збереженням чеків оплати (оренда та комунальні послуги) за весь час проживання. Договір сторонами виконувався, орендна плата за квартиру вносилась орендарем (наймачем) до 01.11.2016.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивачем не доведено, що саме з відповідачем укладено договір оренди та те, що відсутні належні та достовірні докази на підтвердження строку дії договору оренди та внесення змін до нього в частині заміни орендаря, продовження строку (пролонгація) дії цього договору не доведено.

Позиція суду апеляційної інстанції

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. ст. 626,628 ЦК України).

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ст. 639 ЦК України).

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить висновку, що договір оренди квартири не містив вимог щодо форми його зміни, а тому зміни до нього в частині продовження строку його дії, підлягали вчиненню у такій самій формі, що й договір оренди згідно ст. 654 ЦК України.

Аналізуючи наявні по справі докази та обставини встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторони договору погодили строк його дії до 25.06.2016 із погодженням, що договір може бути продовжений виключно за взаємною домовленістю сторін.

Таким чином, оскільки протилежного позивачем не доведено, а відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог, вказуючи на відсутність будь-яких договірних відносин, колегія суддів зазначає, що відсутні належні та достовірні докази на підтвердження продовження строку дії договору оренди та внесення змін до нього в частині заміни орендаря, а тому на 27.01.2017 (дата подання позову по справі № 524/528/17) у позивача не було наміру на продовження строку дії цього договору.

Зазначене виключає можливість застосувати принцип мовчазної згоди щодо продовження строку дії договору оренди з урахуванням принципу свободи договору.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо стягнення витрат на правову допомогу адвоката Олійник Л.М. колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначалося, у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача прохала суд, зокрема, стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача, разом з відзивом на апеляційну скаргу, було подано до суду: ордер на надання правничої (професійної) допомоги ОСОБА_4., копію договору про надання правничої допомоги ОСОБА_4.; копію квитанції № 245 від 14 травня 2026 року на суму 20 000 грн.; копію акту приймання - передачі наданих правничих послуг № 245 від 20 травня 2026 року.

Згідно частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У відповідності до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки заперечень щодо витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем не надано, враховуючи, що договором встановлений фіксована вартість послуг, оцінюючи надані відповідачу адвокатські послуги, беручи до уваги що суд апеляційної інстанції прийшов до переконання про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи принципи справедливості, розумності, співмірності та верховенства права, колегія суддів вважає за потрібне стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 березня 2026 року без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесені сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 березня 2026 рокузалишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 серпня 2026 року.

Головуючий О.О. Панченко

Судді О.В. Чумак

О.А. Лобов