Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №761/21764/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/21764/25

Провадження № 2/761/2480/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Савчук Ю.Н.

при секретарі Фортуні М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ «Фарби України» про визнання майнових прав, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги наступним.

17.11.2014 між ОСОБА_3 (покупець) та ТОВ ВКФ «Фарби України» (продавець) було укладено договір купівлі - продажу майнових прав № 82/1/ШК.

Відповідно до п.2.2 Договору сторони домовились, що об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 з наступними характеристиками: квартира АДРЕСА_2 , кількість кімнат 2, поверх АДРЕСА_3 , загальною площею 64,15 кв. м. Згідно з п. 2.4 Договору запланований термін будівництва та введення об`єкта в експлуатацію 4 квартал 2015 року. П.4.1 Договору передбачено, що вартість майнових прав 1 кв.м. об`єкта нерухомості складає 7000 грн., в тому числі ПДВ 1 166,67 грн. За умовами договору (п.4.2, п.п.4.3.1 п.4.3 ) вартість майнових прав на об`єкт нерухомості складає 449 050,00 грн., в тому числі ПДВ 74841,67 грн., які повинні були сплачуватися у наступному порядку : 50% вартості об`єкту фінансування, що складає 224 525,00 грн.- до 20.08.2015; Залишок-, а саме 224 525,00 грн.- протягом 5-ти робочих днів з дати отримання повідомлення про введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію.

На виконання умов договору ОСОБА_3 сплачено на рахунок Товариства 50% вартості майнових прав об`єкта нерухомості за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 224 525,00 грн, що підтверджується квитанціями від 11.08.2015, від 31.08.2015 та випискою по картковому рахунку від 28.08.2015.

Отже, інвестором виконано умови договору. Разом з тим відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, не завершив будівництво та не ввів будинок і експлуатацію. За таких обставин, представник позивача просить суд визнати за ОСОБА_1 50 % майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва - двохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:91:050:0046.

Провадження у справі відкрито 08.08.2025 року відповідно до положень ст. ст. 19, 274 ЦПК України вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження.

10.04.2025 представником відповідача подано відзив на позов, у якому представник відповідача заперечує щодо його задоволення, зазначає, що позивач не успадкувала майнові права на квартиру, оскільки постановою Київського апеляційного суду від 19.02.2025 року у справі №357/12462/23 свідоцтво про право на спадщину за законом від 23.11.2022 року № 2-1386 визнано недійсним. Апеляційний суд у своїй постанові зазначив, що відповідач не позбавлена права звернутися до нотаріуса для оформлення спадщини після встановлення обсягу спадкового майна померлого ОСОБА_3 . Однак таке своє право ОСОБА_1 не реалізувала. За таких обставин перехід прав і обов`язків за Договором позивача не є доведеними. Позивач не довела набуття статусу сторони Договору, що виключає можливість захисту прав у даному спорі. У рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29.07.2025 року у справі № 761/9837/23 також зазначено, що вказане відповідно до ст.ст. 512,520 ЦК України потребує заміни сторони в Договорі шляхом укладення додаткового договору до Договору купівлі-продажу майнових прав № 82/1/ШК від 17.11.2014 року або ж сплати залишку вартості квартири та звернення з позовом до суду про визнання майнових прав на вказане нерухоме майно. Крім того, в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває справа № 761/8124/23, за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ВКФ «Фарби України», провадження у якій зупинено. Предметом спору є визнання за ОСОБА_1 права власності на майнові права згідно Договору купівлі-продажу майнових прав № 82/1/ШК від 17.11.2014 року. Таким чином, в провадженні суду є справа між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, що, відповідно до п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України є підставою для залишення позову без розгляду. Крім того, за змістом п.2.2. Договору об`єктом будівництва є квартира АДРЕСА_5 , в той час, коли позивач просить визнати за нею майнові права на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_6 , керуючись даними технічного паспорту, при цьому зміни до договору в частині зміни характеристик нерухомого майна не вносилися. Крім того, ОСОБА_3 було порушено строки розрахунків за договором, що відповідно до положень п.п. 8.3.1, 8.3.2 п. 8.3 Договору має наслідком його розірвання продавцем в односторонньому порядку. У зв`язку з цим Продавець, на виконання умов Договору (п.п. 8.3.6 п.8.3) направив ОСОБА_3 повідомлення про припинення дії Договору. Оскільки відповідно до п.п. 8.3.6 п. 8.3 Договору за таких обставин Договір вважається розірваним на двадцятий день з моменту вручення повідомлення, Договір вважається розірваним з 14.02.2023 року. Щодо порушення умов договору з боку продавця, зазначає, що строк завершення будівництва є запланованим (орієнтовним), а строк прийняття будинку в експлуатацію сторонами не визначений, а тому твердження позивача, що Товариством порушено взяті на себе зобов`язання є безпідставними. Крім того, позивачем пропущено встановлений законом строк позовної давності.

Просив здійснити розгляд справи без його участі.

Ухвалою суду від 16.03.2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено судовий розгляд справи по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши наявні в справі докази, та надавши їм належну правову оцінку, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, і не заперечується сторонами, що 17.11.2014 між ОСОБА_3 (покупець) та ТОВ ВКФ «Фарби України» (продавець) було укладено договір купівлі - продажу майнових прав № 82/1/ШК, відповідно до якого Продавець продає, а Покупець купує Майнові права на Об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначається загальні положення про купівлю-продаж майнових прав. Сторони домовилися, що Об`єкт нерухомості, Майнові права на який передаються за даним договором, є об`єкт нерухомості, розташований в Об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 з наступними характеристиками: квартира АДРЕСА_2 , кількість кімнат 2, поверх 3, загальною площею 64,15 кв. м.

Згідно з п. 2.4 Договору запланований термін будівництва та введення об`єкта в експлуатацію 4 квартал 2015 року.

Відповідно до п. 3.1.Договору, майнові права на Об`єкт нерухомості за цим Договором передаються Продавцем Покупцеві шляхом підписання Акту прийому-передачі майнових прав на Об`єкт нерухомості. Акт підписується Сторонами не пізніше 60-ти робочих днів дня введення Об`єкта капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків відповідно до п. 4.3. даного Договору.

Згідно із 3.3. Договору сторони погоджуються, що у випадку часткової оплати вартості зазначеної площі Об`єкта нерухомості, Покупець не набуває права власності на частину майнових прав.

Відповідно до п. 4.2. Договору загальна вартість майнових прав на Об`єкт нерухомості у день укладення цього договору складає 449 050 грн., в тому числі ПДВ 20% - 74 841,67 грн.

Пунктом 4.3.1 визначено наступний порядок розрахунків за договором: покупець перераховує 50 % вартості об`єкту фінансування визначеної у п. 4.2 цього договору, а саме 224 525 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 37 420 грн 84 коп., на поточний рахунок продавця до 20 серпня 2015 року. Покупець перераховує 50 % вартості об`єкту фінансування визначеної у пункті 4.2 цього договору, а саме 224 525 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 37 420 грн 84 коп., на поточний рахунок продавця протягом 5-ти робочих днів з дати отримання повідомлення про введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію.

Відповідно до п.п 5.4.1. п.5.4 Договору Покупець зобов`язується здійснити оплату майнових прав в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

Як вбачається із квитанцій від 11.08.2015, від 31.08.2015, що не оспорюється представником відповідача, ОСОБА_3 відповідно до умов Договору, сплатив продавцю грошові кошти у розмірі 224 525,00 грн., що складає 50% вартості майнових прав на об`єкт нерухомості.

Судом встановлено, що Покупець за Договором купівлі - продажу майнових прав № 82/1/ШК від 17.11.2014 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 21.01.2022, виданим Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ст.1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як вбачається із Свідоцтва про право на спадщину від 23.11.2022 року, виданого державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченком І.О., зареєстрованого у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2-1386, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , є його дружина ОСОБА_1 . Спадщина складається з майнових прав на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_7 .

Позов до суду подано дружиною померлого інвестора як спадкоємцем першої черги за законом та відповідно, правонаступником ОСОБА_3 .

Рішенням Білоцерківського районного суду Київської області від 02.05.2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ «Фарби України» до ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 23.11.2022 року, видане державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченком І.О., зареєстроване у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2-1386

Постановою Київського апеляційного суду від 19.02.2025 року у справі №357/12462/23 рішення Білоцерківського районного суду Київської області від 02.05.2024 року апеляційну скаргу задоволено частково: рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено з інших підстав.

Як вбачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції судом відмовлено у позові лише з огляду на те, що повна вартість квартири відповідно до умов Договору не була сплачена, та те, що за змістом Договору право власності на майнові права переходить до Покупця з моменту підписання Акту прийому-передачі, що здійснюється після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, та сплати залишку вартості квартири, чого на даний час не зроблено, а відтак визнання права власності на нерухоме майно суперечить вимогам закону.

За змістом ч.2 ст.273 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Постанова Київського апеляційного суду в силу приписів ст.384 ЦПК України набрала законної сили в момент її проголошення. Як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, вказана постанову в касаційному порядку не оскаржувалася.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини, встановлені рішенням Білоцерківського районного суду Київської області від 02.05.2024 року у справі №357/12462/23 є преюдиційними, тобто такими, що не потребують доведення.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

За змістом ч.1 ст.608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Договір купівлі - продажу майнових прав № 82/1/ШК від 17.11.2014 року може бути виконаний іншою особою, тобто позивачкою як спадкоємцем померлого інвестора ОСОБА_3 шляхом сплати 50 % вартості об`єкта будівництва, що складає 224 525,00 грн.- протягом 5-ти робочих днів з дати отримання повідомлення про введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію (п.п.4.3.1 п.4.3 Договору), а відтак Договір не припинив свою дію зі смертю боржника.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва регулюються законами України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" та "Про інвестиційну діяльність".

Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою (частина перша статті 4, частини п`ята та шоста статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

У статті 2 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" визначено, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та права вимоги.

Концепція "майна" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяви у справі "Броньовські проти Польщі" (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96; пункт 22 рішення від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України", заява № 10972/05).

Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Визначення майнового права як "права очікування" та повноваження власника таких прав вказано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 2610/22985/2012, від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц та постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 520/4555/17, від 26 січня 2022 року у справі № 761/3462/13-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 947/25597/19, від 21 червня 2022 року у справі № 947/25617/19.

Таким чином, майнове право, яке є предметом договору купівлі-продажу - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до закону (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначено, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, однак самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20) суд, з урахування "mutatis mutandis" (урахування особливостей конкретної справи), дійшов висновків про те, що позивачем здійснено всі заходи щодо поновлення своїх прав у зобов`язальному правовідношенні, водночас такого захисту він не отримав.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій зробили законні й обґрунтовані висновки про те, що позивач правомірно набула право власності на квартиру як новостворене майно у зв`язку з повним та належним виконанням умов договору, тому невизнане відповідачами право позивача на спірну квартиру підлягає захисту на підставі статті 392 ЦК України шляхом визнання права власності за позивачем на спірне нерухоме майно.

Отже саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.

Укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, у разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 753/6287/19.

Отже, до завершення будівництва об`єкта нерухомості, та введення його в експлуатацію позивачу, як інвестору належать майнові права на цей об`єкт, такими, що ґрунтуються на законі.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові № 14-461 цс19 від 09.10.2019.

У постанові Великої Палати ВС у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) -

Велика Палата ВС дійшла висновку, що інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна.

Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно до вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України).

Саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, споруджений за її кошти.

Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкта нерухомого майна. Тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав.

Окрім того, ВП ВС частково відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 24 червня 2015 року в справі № 367/5136/13-ц (провадження № 6-318цс15), про необхідність позивача захищати свої майнові права, а не право власності, яке ще не виникло. На переконання Великої Палати ВС, у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З наведеного випливає, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.

Ч.4 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 761/5156/13-ц (провадження № 14-425цс19) вказано, що:"під майновим правом слід розуміти "право очікування", що є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна (див. постанову Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16).

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527 ЦК України).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (стаття 876 ЦК України).

Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов`язань за договором, не визнає майнових прав позивачки на спірне нерухоме майно, хоч вона і сплатила пайові внески у повному обсязі, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимагати переходу майнових прав на об`єкт, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що є підстави для визнання за позивачкою майнових прав на квартиру".

Щодо способу захисту порушеного права шляхом визнання майнових прав з врахуванням того, що відповідачем заперечується чинність цього договору, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18) зазначено, що: "захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17).

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частини перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України (частина перша статті 637 ЦК України).

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 зазначено, що "у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків".

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину, як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати, чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору, передбачені договором та/або законом). Це пояснюється тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) і підстави для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Вимоги про визнання незаконним розірвання інвестиційного договору та визнання таким, що зберігає свою дію інвестиційний договір, не є належними способами захисту прав позивача, оскільки встановлення наслідків вчинення одностороннього правочину щодо розірвання договору є передусім питаннями доведення чи спростування відповідних обставин, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про такі факти не є необхідним.

Вказане викладене в постанові Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 752/24044/21 (провадження № 61-4985св24).

Таким чином, правильним способом захисту порушеного права за обставин, коли відповідач заперечує чинність Договору купівлі-продажу та стверджує про його дійсність, є визнання майнових прав за Договором.

Однак при цьому судом береться до уваги наступне.

Відповідно до п. 2.1 Договору, предметом купівлі-продажу є майнові права на об`єкт нерухомості.

За змістом п. 1.3 Договору майнові права - це всі права на об`єкт нерухомості, які належать ТОВ «ВКФ «Фарби України. Майнові права відчужуються покупцю, який у зв`язку щ цим набуває у майбутньому право власності на об`єкт нерухомості.

П.3.1 Договору передбачено, що майнові права на Об`єкт нерухомості за цим Договором передаються Продавцем Покупцю шляхом підписання Акту прийому-передачі майнових прав на Об`єкт нерухомості. Акт підписується Сторонами не пізніше 60 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення Покупцем оплати 100% загальної площі Об`єкта нерухомості, що визначена у пункті 2.2. цього Договору, введення Об`єкту капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків відповідно до п.4.3. даного Договору.

П.3.2.Договору визначено, що право власності на Майнові права переходить від Продавця до Покупця після підписання Акту прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості, для підписання якого та отримання інших документів Покупець має з`явитися до Продавця протягом 3-х (трьох) днів з моменту отримання відповідного повідомлення. При наявності поважних причин Покупець має письмово попередити про них Продавця та отримати згоду Продавця на продовження терміну підписання Акту

Відповідно до п. 3.3 Договору Сторони погоджуються, що у випадку часткової оплати вартості загальної площі Об`єкта нерухомості, Покупець не набуває права власності на частину майнових прав.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 березня 2019р. у справі № 6-14-39цс-19 та від 27 лютого 2019р. у справі № 6-14-606цс18 у разі невиконання належним чином взятих на себе зобов`язань, а також, відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування. Така ж позиція висловлена і у постанові Верховного Суду по справі № 761/17864/16-ц, від 13 травня 2019р.

Таким чином, ані законом, ні Договором не передбачено визнання виникнення майнових прав на об`єкт інвестування до моменту сплати його повної вартості.

Майнові права виникають на увесь об`єкт інвестування, а не на його частину, тобто до моменту сплати їх повної вартості не виникають.

Крім того, визнання за інвестором 50 % майнових прав на квартиру порушило б права продавця з врахуванням збільшення площі об`єкта інвестування у порівнянні із проектною, яка становила 64,15 кв.м., та за даними технічного паспорту на даний час становить 68,3 кв.м., оскільки різницю у площі у розмірі 4,15 кв.м. за умовами п.2.2, 4.4. Договору позивач повинен доплатити в подальшому при проведенні повного розрахунку з відповідачем, а відтак 50 % майнових прав буде становити більшу суму, аніж первісно визначено у Договорі.

У постанові від 30 листопада 2023 року у справі №524/8967/21 (провадження № 61-8216св22) Верховний Суд зазначив наступне.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2022 року у справі № 372/4235/19 (провадження № 61-655св21), вказано, що спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав як таких, що входять до складу спадщини. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 707/1803/16-ц (провадження № 61-1132св17), на який позивач покликається у касаційній скарзі. Подібні висновки Верховний Суд зробив також у постановах від 12 серпня 2019 року у справі № 607/9408/16-ц (провадження № 61-27922св18) та від 28 травня 2020 року у справі № 2-2317/11 (провадження № 61-13194св18)".

Суди не врахували, що до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; позивач звернувся в суд за захистом своїх спадкових правна спірні майнові права, які належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини на підставі відповідних договорів купівлі-продажу та судового рішення, оскільки в позасудовому порядку не зміг оформити право на спадщину; у справах про визнання права власності (майнових прав) у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування; приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи.

Колегія суддів враховує, що спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав як таких, що входять до складу спадщини; спадкодавцю позивача належали саме майнові права на об`єкти інвестиційної діяльності - квартиру та гараж, а не право власності на це майно як нерухоме, яке виникає після завершення будівництва об`єкта нерухомості.

Як вбачається зі змісту постанови Київського апеляційного суду від 19.02.2025 року у справі № 357/12462/23, загальна вартість майнових прав на об`єкт у день укладання договору становить 449 050 грн, в тому числі ПДВ 20% - 74 841 грн 67 коп. Зазначена сума є фіксованою, остаточно узгоджена сторонами і не підлягає коригуванню (пункт 4.2 договору).

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 здійснив оплату 50% загальної вартості майнових прав у розмірі 224 525 грн, що підтверджується роздруківкою картки рахунку 484 та квитанцією №467361000504961441001968 від 31 серпня 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що 21 січня 2022 року складено відповідний актовий запис № 201, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районні Київської області .

23 листопада 2022 року державним нотаріусом Другої білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко І.О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано у реєстрі за № 2-1386.

Із свідоцтва про право на спадщину вбачається, що спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 , 1948 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_1 , у тому числі з урахуванням 2/3 часток від яких відмовились діти померлого - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Спадщиною, на яку було видано свідоцтво про право на спадщину складається з: майнових прав на об`єкт нерухомості (двокімнатна квартира АДРЕСА_8 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:050:0046). Загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості на день укладання договору становить 449 050 грн, у тому числі ПДВ 20% - 74 841 грн 67 коп., і належали померлому на підставі договору № 82/1/ШК купівлі продажу майнових прав, укладеного 17 листопада 2014 року між ТОВ «ВКФ Фарби України» (код ЄДРПОУ 31108022) та ОСОБА_3 .

Пунктом 3.2 договору визначено, що право власності на майнові права переходить від продавця до покупця після підписання акту прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості, для підписання якого та отримання інших документів покупець має з`явитися до продавця протягом 3-х робочих днів з моменту отримання відповідного повідомлення. При наявності поважних причин покупець має письмово попередити про них продавця про продовження терміну підписання акту і зазначити строк підписання.

Сторони погоджуються, що у випадку часткової оплати вартості загальної площі об`єкта нерухомості, покупець не набуває права власності на частину майнових прав (п. 3.3 договору).

Продавець закріплює за покупцем майнові права на об`єкт нерухомості в момент підписання сторонами на строк до повного виконання сторонами цього договору (пункт 5.2.1 договору).

Матеріали справи не містять доказів того, що сплачено повну вартість загальної площі об`єкта нерухомості та такий об`єкт введено в експлуатацію, а також не містять доказів підписання акта прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості, а отже майнові права на об`єкт нерухомості ОСОБА_3 не передані.

ОСОБА_3 частково сплачено вартість площі об`єкта нерухомості, однак така часткова сплата відповідно до змісту пункту 3.3 договору не є підставою набуття ним права власності на частину майнових прав, а тому такі права не можуть входити до складу спадкового майна.

Відповідач є спадкоємцем прав та обов`язків померлого ОСОБА_3 за цим договором.

Тобто ОСОБА_1 набула прав покупця за цим договором щодо об`єкта нерухомого майна, зокрема: здійснити розрахунок на умовах цього договору, в тому числі оплатити залишок вартості об`єкта нерухомості; підписати акт прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості; отримати право власності на майнові права на об`єкт нерухомості; отримати право власності на об`єкт нерухомості; відмовитися від цього договору, шляхом його дострокового розірвання; уступити (відступити) право вимоги та свої зобов`язання на об`єкт нерухомості на користь третьої особи; змінити об`єкт нерухомості на інший з переліку об`єктів нерухомості, що є у пропозиції продавця (пункт 5.3 договору); отримати грошові кошти, сплачені ОСОБА_3 у разі розірвання договору на умовах статті 6 цього договору.

Також ОСОБА_1 набула обов`язки покупця щодо об`єкта нерухомого майна, за цим договором, зокрема: здійснити оплату майнових прав; з`явитися для оформлення акта; прийняти майнові права від продавця та ін. (пункт 5.1 договору).

З письмових пояснень нотаріуса Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко І.О. вбачається, що їй для визначення обсягу спадкового майна померлого ОСОБА_3 не було надано указаний договір, а також передбачений пунктом 3.1 цього договору акт прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості на підставі якого набувається право власності на майнові права.

Враховуючи викладене, видача нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко І.О. свідоцтва про право на спадщину за законом, без указаних документів є передчасним та відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтва про право на спадщину за законом підлягає визнанню недійсним.

Апеляційний суд зауважує, що визнання недійсним оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом повертає сторони у попередній стан та відповідач не позбавлена права звернутися до нотаріуса для оформлення спадщини після встановлення обсягу спадкового майна померлого ОСОБА_3 на підставі належних та достатніх доказів.

Отже, апеляційним судом встановлено факт переходу прав покупця за Договором від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 . Вказані обставини за змістом ст.82 ЦПК України є преюдиційними та не потребують доведення.

Даючи оцінку твердженням представника відповідача про припинення дії Договору купівлі - продажу майнових прав № 82/1/ШК від 17.11.2014, майнові права за яким позивач просить визнати за нею, суд зазначає наступне.

Як вбачається із п.п. 5.4.1 Договору Покупець зобов`язаний здійснити оплату майнових прав в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 4.2. Договору загальна вартість майнових прав на Об`єкт нерухомості у день укладення цього договору складає 449 050 грн., в тому числі ПДВ 20% - 74 841,67 грн.

Пунктом 4.3.1 визначено наступний порядок розрахунків за договором: покупець перераховує 50 % вартості об`єкту фінансування визначеної у п. 4.2 цього договору, а саме 224 525 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 37 420 грн 84 коп., на поточний рахунок продавця до 20 серпня 2015 року. Покупець перераховує 50 % вартості об`єкту фінансування визначеної у пункті 4.2 цього договору, а саме 224 525 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 37 420 грн 84 коп., на поточний рахунок продавця протягом 5-ти робочих днів з дати отримання повідомлення про введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію.

Як вбачається із квитанцій від 11.08.2015, від 31.08.2015, що не оспорюється представником відповідача, ОСОБА_3 відповідно до умов Договору, сплатив продавцю грошові кошти у розмірі 224 525,00 грн., що складає 50% вартості майнових прав на об`єкт нерухомості.

Отже, ОСОБА_3 було порушено строки оплати вартості майнових прав на нерухоме майно за Договором.

За змістом п.п.8.3.1, 8.3.2 п.8.3 Договору Продавець має право розірвати Договір в односторонньому порядку, наслідком чого є його припинення лише у таких випадках: неперерахування та/або несвоєчасне перерахування Покупцем зазначених в п.4.2 даного Договору без поважних причин; порушення Покупцем строку оплати майнових прав, зазначеного у п. 4.3.1 Договору без поважних причин.

Згідно з п.п. 8.3.6 п. 8.3 Договору одностороннє рішення Продавця про розірвання цього Договору з причин, зазначених в п.8.3 цього Договору, оформляється у формі письмового повідомлення про припинення дії даного Договору, яке направляється Покупцю. Договір є розірваним на двадцятий день з моменту вручення повідомлення. Після розірвання договору в односторонньому порядку Продавець після повернення грошових коштів Покупцеві вважатиметься вільним від зобов`язань щодо відчуження майнових прав на об`єкт нерухомості.

Відповідно до п.11.5 Договору будь-які повідомлення за цим Договором повинні бути здійснені у письмовій формі і спрямовані іншій Стороні поштовими відправленнями у вигляді рекомендованих листів з повідомленням про вручення по адресах, зазначених у цьому Договорі, або вручені особисто.

П. 11.6 Договору передбачено, що датою одержання будь-якого повідомлення стороною, якщо інше не передбачено Договором, в залежності від того, котра з цих подій відбулася раніше, є: дата одержання іншою Стороною рекомендованого листа з повідомленням про вручення; або дата, вказана на письмовому повідомленні стороною-одержувачем при особистому отриманні повідомлення уповноваженою на те особою.

У позовній заяві у новій редакції у справі № 761/8124/23, яка долучеаі до матеріалів справи, представник позивача вважає розірвання Договору відповідачем в односторонньому порядку таким, що не відповідає вимогам закону з огляду на те, що 50 % вартості майнових прав була сплачена позивачем.

Як вбачається зі змісту письмового повідомлення про припинення дії Договору купівлі-продажу майнових прав від 17.11.2014 року № 82/1/ШК, відповідач інформував позивача про те, що загальна вартість майнових прав складає 449 050 грн., станом на дату направлення цього повідомлення за покупцем обліковується заборгованість в сумі 224 525 грн. Факт надіслання повідомлення на адресу ОСОБА_3 , яка зазначена в Договорі, підтверджується описом вкладення у цінний лист від 25.01.2023 року, накладною № 0305613295440 та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 25.01.2023 року. В той же час відповідачем не подано доказів одержання вказаного письмового повідомлення ОСОБА_3 , як це передбачено п. 11.6 Договору та п.8.3 Договору, яким визначено, що Договір є розірваним на двадцятий день з моменту вручення повідомлення.

Також слід зазначити, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 21.01.2022, виданим Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а відтак повідомлення від 25.01.2023 року не могло бути ним отримане.

Крім того, така обставина могла вважатися поважною причиною несвоєчасно проведеного розрахунку за Договором (у разі порушення строків розрахунків), а за таких обставин відповідно до п.п. 8.3.1, 8.3.2 п.8.3 Договору у продавця право на одностороннє дострокове розірвання Договору, не виникає.

Також суд зазначає, що п.п.8.3.1, 8.3.2 п.8.3 передбачено право продавця на одностороннє розірвання договору у разі порушення Покупцем строку оплати майнових прав без поважних причин, однак наявність чи відсутність поважних причин несвоєчасного розрахунку за Договором відповідачем не встановлювалася.

Окрім того, у письмовому повідомленні відповідача про розірвання Договору зазначено про необхідність сплати вартості майнових прав в розмірі 224 525 грн. Вказану суму відповідно до п.п.4.3.1 п. 4.3 Договору ОСОБА_3 повинен був сплатити протягом п`яти робочих днів здати отримання повідомлення про введення об`єкта в експлуатацію. Запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - 4 квартал 2015 року. Однак в порушення умов договору відповідачем до цього часу не введено будинок в експлуатацію.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 610 Цивільного кодексу України встановлює, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора (стаття 613 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 538 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність прострочення відповідачем виконання його договірних зобов`язань за укладеним між сторонами Договором, до виконання яких позивач не міг у повному обсязі та належним чином виконати свій обов`язок щодо оплати вартості майнових прав, оскільки такий обов`язок у нього за умовами Договору до введення об`єкта будівництва в експлуатацію, не виник, а відтак і про відсутність порушень позивачем умов спірного Договору в частині несвоєчасного проведення, за твердженням відповідача, розрахунку за Договором.

Твердження представника відповідача про те, що повну оплату вартості майнових прав в сумі 224 525 грн. ОСОБА_3 провів лише 31.08.2015 року, в той час, коли кінцевий строк оплати 50% вартості майнових прав становив до 20 серпня 2015 року, не береться судом до уваги, оскільки, як вбачається зі змісту письмового повідомлення про припинення дії Договору купівлі-продажу майнових прав від 17.11.2014 року № 82/1/ШК, воно надсилалося ОСОБА_3 у зв`язку з несплатою другої частини вартості майнових прав в розмірі 224 525 грн., яка повинна була сплачуватися протягом 5-ти робочих днів з дати отримання повідомлення про введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію.

Крім того, несвоєчасна оплата 50 % вартості майнових прав ОСОБА_3 ( 11 днів прострочення) мала місце ще в 2015 році, однак відповідач своїм правом на дострокове розірвання Договору у вказаний період не скористався. Письмове повідомлення про припинення дії Договору було направлено відповідачем ОСОБА_3 лише 25.01.2023 року.

За таких обставин суд приходить до висновку, що Договір купівлі-продажу майнових прав від 17.11.2014 року № 82/1/ШК не припинив свою дію.

Щодо невідповідності площі та інших характеристик квартири, майнові права на яку просить визнати за собою позивач, що, на думку представника відповідача, потребує внесення змін в умови договору, що посилається представник відповідача, вказане не береться судом до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається із п. 2.2 Договору об`єктом інвестування є квартира АДРЕСА_9 . Загальна площа об`єкту нерухомості, вказана в п. 2.2 Договору, є проектною та підлягає уточненню за даними технічного паспорту, оформленого БТІ згідно Договору.

За змістом 4.4. Договору у випадку, якщо за результатами обміру БТІ при оформленні паспорту на об`єкт нерухомості, фактична загальна площа збільшиться (чи зменшиться) відносно площі, вказаної в п. 2.2 даного Договору, то Продавець направляє Покупцю письмове повідомлення про зміну загальної площі.

П.п. 4.4.1 п. 4.1 Договору передбачено, що якщо за результатами обміру фактична загальна площа об`єкту нерухомості більша, ніж загальна площа за проектом, і ця різниця становить більше 0,5 кв.м., покупець зобов`язаний протягом 20 банківських днів з момент отримання такого повідомлення, сплатити вартість майнових прав на додаткові кв.м. об`єкту нерухомості за ціною, визначеною в п.4.1 цього Договору на поточний рахунок Продавця, вказаний в повідомленні, а в разі, якщо в повідомленні рахунок не вказаний, на рахунок, зазначений в реквізитах цього Договору.

Відповідно до надано позивачем технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_10 , яка знаходиться на 14 поверсі 22 поверхового будинку, квартира складається з 2-х кімнат, загальна площа квартири становить 68,3 кв.м., житлова- 34,2 кв.м.

Оскільки проектна площа квартири відповідно до п. 2.2. Договору складала 64,15 кв.м., а загальна площа квартири за даними технічного паспорту становить 68,3 кв.м., різниця у площі перевищує 0,5 кв.м., що, за умовами договору, потребує доплати вартості майнових прав на додаткові кв.м. об`єкту нерухомості за ціною, визначеною в п.4.1 цього Договору.

Таким чином, зміна площі об`єкту нерухомості за умовами договору не потребує внесення до нього змін шляхом укладення додаткових договорів до нього, проте передбачає обов`язок інвестора здійснити відповідну доплату.

З врахуванням того, що 50 % вартості майнових прав на нерухоме майно повністю оплачена ОСОБА_3 , а відповідачем не введено будинок в експлуатацію у встановлений договором строк, позов про визнання майнових прав підлягав би до задоволення, однак як вже було зазначено, повна оплата вартості майнових прав за Договором ОСОБА_3 та його правонаступником не проведена, а Договором та законом встановлено можливість визнати майнові права лише на увесь об`єкт інвестування після повної оплати його вартості.

Крім того, ОСОБА_1 не зверталася із відповідною заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину у обсязі сплачених у розмірі 50 % майнових прав за Договором.

Доказів того, що ОСОБА_1 зверталася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на майнові права за Договором № 82/1/ШК , сплачені у обсязі 50 %, та того, що нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позивачкою не подано.

Також позивачка не позбавлена можливості здійснити повну оплату вартості майнових прав і звернутися із позовом до суду про їх визнання.

З таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем неправильно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

Позивач не позбавлена іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний спосіб судового захисту у спірних правовідносинах не є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин.

Відповідачем у відзиві на позову заяву заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення суду.

Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Схожий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) , у якому зазначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш, ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності, у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

При цьому строк позовної давності позивачкою не пропущено з огляду на наступне.

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

ОСОБА_1 є правонаступником померлого інвестора ОСОБА_3 , яка у встановлений ст.1270 ЦК України строк подала заява про прийняття спадщини.

Рішення Білоцерківського районного суду Київської області, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ «Фарби України» до ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право на спадщину задоволено, постановлено 02.05.2024 року та набрало законної сили 19.02.2025 року.

Свідоцтво про право на спадщину за законом видане державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченком І.О. від 23.11.2022 року, зареєстроване у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2-1386, а відтак про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася з моменту набрання чинності вказаним рішенням суду, тобто 19.02.2025 року, а відтак строк позовної давності за даною вимогою розпочав свій перебіг з наступного дня, тобто з 20.02.2025 року, повинен був закінчитися 20.02.2028 року та станом на момент подання позову не сплив.

Доказів того, що письмове повідомлення від 23.01.2023 року про припинення Договору одержано позивачкою, відповідачем не подано., а відтак встановити початок перебігу строку позовної давності неможливо.

Крім того, навіть, якщо припустити, що таке повідомлення було одержано, строк позовної давності за вказаною вимогою за таких обставин повинен був розпочати свій перебіг після одержання повідомлення у 2023 році та станом на момент звернення до суду не сплив.

Крім того, в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває справа № 761/8124/23, за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ВКФ «Фарби України», предметом спору у якій є, відповідно до нової редакції позовної заяви, є визнання права власності на майнові права за Договором купівлі-продажу майнових прав № 82/1/ШК від 17.11.2014 року, визнання Договору дійсним, визнання протиправним дій ТОВ «ВКФ «Україна» щодо розірвання Договору, провадження у якій було відкрито 01.06.2023 року, зупинено 01.06.2023 року та відновлено 20.05.2026 року.

Відповідно до ч.2, 3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, строк позовної давності перервався пред`явлення вказаного позову та розпочав свій перебіг спочатку.

Також слід зазначити, що строки позовної давності відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України зупинялися на весь строк дії карантину та воєнного стану.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Виходячи з наведеного, керуючись статтями Законом України «Про захист прав споживачів», статтями 526, 539,549, 599,610, 635,651, 653, 655,691 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ «Фарби України» про визнання 50% майнових прав на права на квартиру АДРЕСА_11 , що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 800000000: 91:050:0046 за Договором купівлі - продажу майнових прав № 82/1/ШК від 17.11.2014 -відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17.08.2026 року

Суддя: