Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №761/985/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/985/26

Провадження № 2/761/7646/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Савчук Ю.Н.,

за участі секретаря судового засідання Фортуни М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 ., у якому просить стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на її утримання, які були отримані відповідачем та використані не за цільовим призначенням.

В обґрунтування своїх вимог щодо предмету спору позивачка посилалася на те, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 26.05.2016 року у справі № 761/1070/16-ц було позбавлено батьківських прав ї батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 02.02.2018 року № 48 відповідача було призначено опікуном на малолітньою дитиною ОСОБА_1 . Починаючи з 2022 року відповідач припинив надавати позивачці кошти на її утримання, здійснював нецільове використання вказаних коштів, які є власністю дитини. Відповідно до відповіді Управління соціальної та ветеранської політики Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.10.2025 року № 12/35-7595 на адвокатський запит з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року ОСОБА_2 отримав допомогу на утримання ОСОБА_1 в розмірі 78 540 грн. та 12000 грн. аліментів; 01.01.2023 року по 31.12.2023 року ОСОБА_2 отримав допомогу на утримання ОСОБА_1 в розмірі 78 540 грн. та 24000 грн. аліментів; 01.01.2024 року по 31.12.2024 року ОСОБА_2 отримав допомогу на утримання ОСОБА_1 в розмірі 78 540 грн. та 24000 грн. аліментів. З врахуванням наведеного позивачка змушена звертатися до суду з позовом та просить стягнути із відповідача заборгованість за аліментами та допомогою на дитину, а також вішкодувати завдану неправомірними діями відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2026 року передано справу в провадження судді Савчук Ю.Н.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 28.01.2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду в порядку загального позовного позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

У встановлені судом строки відповідач відзив на позов не подав.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25.05.2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач у судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце судового належним чином повідомлений.

Суд, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, доходить висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 26.05.2016 року у справі № 761/1070/16-ц позбавлено батьківських прав ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 02.02.2018 року № 48 «Про призначення опіки над малолітньою дитиною, позбавленою батьківського піклування, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , її житлом та майном» відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 було призначено опікуном на малолітньою дитиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , її житлом та майном.

Як стверджує позивач у позовній заяві, починаючи з 2022 року відповідач припинив надавати позивачці кошти на її утримання, здійснював нецільове використання вказаних коштів, які є власністю дитини.

Відповідно до відповіді Управління соціальної та ветеранської політики Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.10.2025 року № 12/35-7595 на адвокатський запит з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року ОСОБА_2 отримав допомогу на утримання ОСОБА_1 в розмірі 78 540 грн. та 12000 грн. аліментів; 01.01.2023 року по 31.12.2023 року ОСОБА_2 отримав допомогу на утримання ОСОБА_1 в розмірі 78 540 грн. та 24000 грн. аліментів; 01.01.2024 року по 31.12.2024 року ОСОБА_2 отримав допомогу на утримання ОСОБА_1 в розмірі 78 540 грн. та 24000 грн. аліментів..

Вказане підтверджується також довідками про отримання (неотримання) допомоги від 08.10.2025 року .

Як вбачається із відповіді Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України в м.Києві від 17.12.205 року № 2600-0201-8/217906 та довідок про отримання (неотримання) допомоги з січня 2022 року по грудень 2024 року опікуном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 отримано 47 220 грн.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з нецільовим використання аліментів та допомоги на утримання дитини її опікуном.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Статтею 55 ЦК України передбачено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Ст.58 ЦК України передбачено, що опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

За приписами ч.3 ст.60 ЦК України суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Згідно з ст.60 ЦК України орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.

П.2.2 Правил опіки та піклування передбачено, що опіка встановлюється над неповнолітніми віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років та над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Піклування також може бути встановлене над особами, які за станом здоров`я не можуть самостійно захищати свої права. Опіка (піклування) над неповнолітніми дітьми встановлюється, якщо батьки: померли; невідомі; визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.

Опіку (піклування) може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини.

Ч. 1 ст.56 ЦК України визначено, що органами опіки та піклування є районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад.

Відповідно до ч.1 ст.63 ЦК України опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу.

Згідно з ст.247 СК України дитина, над якою встановлено опіку або піклування має право:1) на проживання в сім`ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку;2) на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;3) на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;4) на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника. Встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на отримання пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв`язку з втратою годувальника та інших соціальних виплат, призначених дитині відповідно до законів України, а також права власності дитини на ці виплати.

Ст.72 ЦК України передбачено, що опікун зобов`язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховувати її бажання. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв`язку з втратою годувальника, допомоги на підопічну дитину та інших соціальних виплат, призначених на підопічну дитину відповідно до законів України, доходів від майна підопічного тощо.. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.

За змістом ч.1 ст.179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Згідно преамбули Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім`ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється.

П. 4 ч.1 ст.3 цього Закону передбачено, що відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім`ям з дітьми: допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування.

Ст.16 цього Закону передбачено, що допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається особам, призначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які позбавлені батьківського піклування. Така допомога вважається власністю дитини.

Відповідно до ст.186 СК України контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.

Згідно зі статтями 67, 69 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, також опікун малолітньої та неповнолітньої особи зобов`язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.

Відповідно до статті 75 ЦК України за заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов`язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров`я або закладу соціального захисту.

Згідно з пунктом 4.3 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року за № 34/166/131/88, як правило, опікун (піклувальник) повинен проживати разом з підопічним і може бути прописаний на житловій площі останнього на період виконання своїх обов`язків.

П. 4.9 Правил опіки і піклування передбачено, що суми, які належать підопічним у вигляді пенсій, допомоги чи аліментів, інших поточних надходжень або прибутків від належного їм майна, переходять у розпорядження опікуна і витрачаються на утримання підопічних .

Відповідно до пункту 5.2 зазначених Правил органи опіки та піклування за своєю ініціативою, за клопотанням підопічних, державних або громадських організацій, а також згідно з обґрунтованими заявами будь-яких осіб можуть звільнити опікуна або піклувальника від виконання покладених на нього обов`язків, якщо встановлять, що опікун чи піклувальник не відповідає своєму призначенню або належним чином не виконує своїх обов`язків.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що відповідач ОСОБА_2 є опікуном позивачки ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку аргументам сторін, суд наголошує на тому, що обов`язок опікуна щодо утримання підопічного, випливає із положень СК та ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.76 ЦК України опіка припиняється у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов`язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.

Відповідно до п.5.4 Прави опіки і піклування після досягнення підопічним п`ятнадцяти років опіка припиняється і призначається піклування. Опікун стає піклувальником.

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а відтак, опіка відповідача над нею припинилася в силу закону.

Проте до закінчення 2024 року (досягнення повноліття ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та аліменти та державна допомога на дитину виплачуються.

Відповідно до наявних у матеріалах справи довідок, заборгованість за допомогою та аліментами виникла за попередні періоди: з 01.01.2022 року по 31.12.2024 року.

Доказів того, що кошти аліментів та допомоги використано за цільовим призначенням або перераховано на картковий рахунок позивачки відповідачем не подано.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позов частині стягнення з відповідача 295 620 грн. коштів підлягає до задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди в сумі 10 000 грн., суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

За загальним правилом, яке встановлено у частині першій статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У ч.2 ст.22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 3, 5, 9, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N4 від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Крім того, у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду унормовані відповідно до положень статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, судом враховуються правові висновки, здійснені Верховним Судом, викладені у постановах від 12.06.2023 у справі №686/7245/22, провадження №61-2174св23; від 29 травня 2023 року у справі №757/13867/21, провадження № 61-11498св22; від 02 березня 2023 року у справі №607/21703/21, провадження № 61-11873св22.

Суд зауважує, що Верховний Суд у постановах: від 20 березня 2019 року у справі №918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі №904/3667/19, зробив висновок, який є застосованим й до даних правовідносин, про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

При цьому, суд виходить з того, причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Натомість, ані особливостей психічного / психологічного стану, зумовленого пошкодженням майна позивача внаслідок ДТП, ані змін / погіршення стану здоров`я, прийому медичних препаратів у даній справі не підтверджено. Суду не надано й доказів того, що внаслідок протиправних дій відповідача погіршились відносини із оточуючими людьми.

У ч.1-3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди не доведені належними та допустимими доказами, а твердження позивача про завдану моральну шкоду не зумовлюють настання обов`язку з її відшкодування з боку відповідача. Тому за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про те, що права та інтереси позивача відновлені в судовому порядку, за результатами розгляду цивільної справи, а сам по собі факт завдання шкоди майну позивача не підтверджує наявність правових підстав для відшкодування шкоди.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані стороною позивача на підтвердження позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди письмові докази, суд дійшов висновку про те, що позов в цій частині за наявної аргументації та доведеності не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Відмовляючи у стягненні моральної шкоди на користь позивача, суд не оцінює розмір заявлених позовних вимог з точки зору справедливості та розумності за умови не доведення підстав для її стягнення.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги суд задовольняє повністю, з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір в розмірі 4 158,78 грн. (295 620 грн. /305 620,00 грн.= 0,97%х 4 287,40 грн.)

На підставі статей 150, 180-182, 183 СК України та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 295 620 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 4 158,78 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 21.08.2026 року.

Суддя: