Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №758/2273/25 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/2273/25

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.

за участю:

секретаря судового засідання Білоус А.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ОСОБА_3 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що починаючи з 16.10.2009 вона та відповідач ОСОБА_4 перебували у шлюбі, який рішенням Подільського районного суду м. Києва у 2016 році був розірваний. Від шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З моменту народження та до ІНФОРМАЦІЯ_2 їх спільний син проживав із матір`ю та лише після того, як батько шляхом обману (сказав, що забирає на вихідні, а сам забрав назавжди) забрав ОСОБА_5 від неї та почав проживати із сином. Після цього у 2016 році позивач почала активно звертатися зі скаргами на дії служби у справах дітей Подільського району до контролюючих органів, зокрема, до голови Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, Уповноваженого Президента з прав дитини ОСОБА_6 та Представника Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та тендерної рівності ОСОБА_7 , оскільки стало зрозумілим, що керівник служби діє упереджено. Тільки після цього органи опіки та піклування стали діяти відповідно до чинного законодавства.

Крім того, 13.02.2017 позивач подала до Подільського районного суду м. Києва позов про визначення місця проживання сина з нею, який ухвалою суду від 22.01.2022 був залишений без розгляду.

30.03.2017 рішенням органу опіки та піклування Подільського району було надано висновок, яким рекомендовано визначити місце проживання дитини - сина ОСОБА_5 з його матір`ю ОСОБА_8 . Позивач звертає увагу, що з дня народження сина до ІНФОРМАЦІЯ_2 (дата неповернення дитини відповідачем) їх сім`я разом мешкала у побудованому для позивачки її батьком ОСОБА_9 приватному будинку за адресою АДРЕСА_1 . Тобто, дитина з народження завжди проживала з матір`ю в її будинку.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19.12.2023 у справі № 758/12721/16 вирішено позов ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини з батьком задовольнити, визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_10 з батьком ОСОБА_4 до досягнення дитиною 14-річного віку.

Однак 13.11.2024 Київським апеляційним судом вказане рішення Подільського районного суду м. Києва було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком відмовлено.

Як правильно зазначив Київський апеляційний суд у своїй постанові, «Згідно з висновком № 107 від 11.11.2016 психологічного обстеження Виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) Служби у справах дітей та сім`ї Міського центру дитини за результатами проведеного психологічного обстеження стало відомо, що ОСОБА_5 має високий рівень емоційної прихильності до батька, переживання, почуття, інтереси якого повністю ототожнює з власними та сестрички ОСОБА_11 , за якою сумує та потребує спілкування з нею. Визначається прихильність і до найближчих родичів, зокрема в методиках були виокремлені бабуся ОСОБА_12 , хрещена ОСОБА_13 , дядько ОСОБА_14 , дядько ОСОБА_15 . Діагностовано емоційний зв`язок з матір`ю, ззовні дитина проявляє до неї почуття образи, яке трансформувалося в агресивне сприйняття її як материнського об`єкта та небажання жити з нею. Однак, за результатами інтерпретації діагностичних методик, визначається підсвідома незадоволена потреба у наявності матері в його житті, її ласки та турботи.

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.03.2017 щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 комісія з питань захисту з прав дитини вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_3 .

З урахуванням викладеного апеляційний суд за результатами психологічних досліджень та спостережень та встановленою прихильністю дитини до батька, з урахуванням обставин справи, віку дитини, для забезпечення прав та інтересів, дійшов висновку про те, що місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може бути визначено разом із батьком ОСОБА_4 , тому що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, а особливо матері. Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору надає першочергове значення саме найкращим інтересам дитини.

Думки дитини щодо її бажання проживати разом з батьком є непереконливими з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання з батьком та конфлікт між батьками щодо визначення місця її проживання.

Схожий за змістом висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 09.11.2020 у справі № 487/7241/18.

Виходячи із встановленим судом обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, визначаючи місце проживання малолітньої дитини у цій справі з батьком, дійшов необґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини з огляду на її вік, з огляду на те, що буде позбавленим у задоволенні потреби материнської турботи, догляді, повноцінному вихованні та розвитку».

Позивач також зазначила, що дійсно останні роки між сторонами по справі склалися неприязні стосунки через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та виховання дітей та через небажання відповідача працювати.

Разом із цим, позивач звертає увагу на те, що вона має жодної шкідливої звички, за місцем роботи і проживання характеризується лише позитивно, має другу педагогічну освіту, знає дві іноземні мови, дуже любить своїх дітей.

У 2017 році Службою у справах дітей Подільської районної державної адміністрації було прийнято рішення про зобов`язання відповідача до прийняття остаточного рішення судом про визначення місця проживання дитини надавати матері три рази на тиждень дитину з правом ночувати. Однак відповідач відмовився виконувати це рішення та ховає від матері сина ОСОБА_5 , забороняючи їм спілкуватися.

02.10.2016 відповідач у присутності адвоката та свідка попросив дозволу взяти дитину для спілкування з ним, однак фактично викрав дитину. Зараз відповідач не надає дитині слухавку, тим саме перешкоджаючи матері бачитись із сином.

Крім того, коли 01.09.2016 малолітній ОСОБА_5 мав піти до першого класу, позивач до початку навчального року 2016-2017 подала до школи № 91 документи з метою оформлення сина у перший клас. Однак відповідач перешкодив дитині піти до школи № 91, про яку ОСОБА_5 давно мріяв, що підтверджує те, що батько не цікавиться побажаннями та інтересами дитини, а діє виключно за своїми особистими примхами. У зв`язку з цим ОСОБА_5 не зарахували в школу № 91, через скандали, які влаштував відповідач та написані ним скарги про ненадання згоди на навчання сина у цій школі.

Відповідно до заяви відповідача від 12.03.17 наказом від 14.03.2017 № 126 «Про зарахування» ОСОБА_10 зараховано до першого класу НВК ШДС «Поділля» з 15.03.2017 на підставі заяви батька та медичної довідки. Таким чином, відповідач, нехтуючи виконанням батьківського обов`язку щодо забезпечення отримання дитиною загальної освіти, подав заяву про зарахування до першого класу лише у березні місяці 2017 року, тобто наприкінці навчального року. Тобто з вересня 2016 по березень 2017 року ОСОБА_5 ніде не навчався, а сидів у тата вдома, не розвиваючись. Крім того, законодавством чітко передбачено, що заява подається батьками або особами, що їх замінюють. У той же час, позивач не підписувала заяву із проханням про зарахування сина у НВК ШДС «Поділля» та згоду на його навчання у цьому освітньому закладі не давала. Крім того, відповідач не надав разом із заявою довідку форми 086-0, як того вимагають чинні нормативні акти. Таким чином, імперативні вимоги законодавства щодо порядку прийому дітей до першого класу відповідачем виконано не було, а директор НВК ШДС «Поділля» сприяла протиправним діям відповідача у перешкоджанні дитині отримувати у належний спосіб загальну освіту. Крім того, річні перевірні роботи ОСОБА_5 за перший клас не виконував. Відповідно до відповіді на адвокатський запит, директорка НВК ШДС «Поділля» зазначила, що із квітня місяця ОСОБА_4 на зв`язок із адміністрацією школи не виходив, довідок про причини відсутності ОСОБА_5 на заняттях у школі не надавав.13.03.2017 у школі складено протокол обстеження ОСОБА_5 , у якому зазначено, що дитина знає букви і складає склади, але не з усіма голосними і приголосними. Рука не підготовлена до письма взагалі. З математики вільно орієнтується в межах 20. Обчислює усно елементарні задачі, але нічого не може записати.

Станом на сьогоднішній день відповідач навмисно почав створювати штучні перешкоди позивачці щодо її вільного та нормального спілкування із сином. Всі мирні намагання позивача з моменту розлучення, нормальним, мирним шляхом врегулювати даний спір призводили лише до конфліктів зі сторони відповідача, оскільки відповідач чинить перешкоди у спілкуванні позивача з сином та штучно створює такі обставини, щоб позивач не могла зустрітися з сином.

Більше того, відповідач агресивно та негативно налаштовує сина ОСОБА_5 проти матері, розповідаючи йому, що вона його покинула в дитинстві та не цікавиться його життям, що насправді не відповідає дійсності. Кожен раз, коли позивач хоче більш-менш налагодити зв`язок із сином, відповідач втручається та своїми діями негативно впливає на стосунки матері та сина. Позивачу не раз доводилося бачити та чути по телефону (ще до того, як позивач забрав

дитину і обмежив їх спілкування), як її син ОСОБА_5 , маючи намір та бажання побути з мамою, через втручання відповідача починав плакати. Такі ситуації вкрай важко та негативно впливають на розвиток дитини, її характер, поведінку тощо. Сину сторін з раннього дитинства доводилося бачити різні неприємні ситуації, ініціаторами яких був відповідач. Допускати виникнення таких ситуацій є неприпустимим. Такі непорозуміння повинні вирішуватися за відсутності дитини.

Позивач зазначає, що має до свого сина ОСОБА_5 дуже високу прив`язаність. З огляду на досвід, який є в суспільстві, проживання дитини саме з матір`ю є для дитини більш прийнятним, оскільки в матері більше емоційно-вольової мотивації можливостей та часу приділяти дитині увагу. Ніхто не може замінити дітям рідну матір.

Після чисельних марних спроб вирішити дане питання мирним шляхом, шляхом переговорів, взаємних поступок з метою недопущення страждань та негативного впливу на дитину, позивач вимушена звернутися до суду із даною позовною заявою. При цьому позивач зазначає, що вона не має наміру перешкоджати відповідачу в здійсненні його прав та обов`язків щодо виховання та спілкування з сином.

Ухвалою суду від 20.02.2025 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення визначених недоліків.

Ухвалою суду від 24.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

24.03.2025 представник відповідача подав до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, вказуючи на відсутність предмета спору у зв`язку з тим, що син сторін досяг 14-річного віку та має право самостійно визначати своє місце проживання відповідно до ст. 160 СК України та ст. 29 ЦК України.

Крім того, 24.03.2025 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши наступне.

1. Щодо фактичних обставин справи.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 16.10.2009.

Від шлюбу мають спільного сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Подільського районного суду м. Києва у 2016 році шлюб було розірвано.

З моменту розлучення у 2016 році та до теперішнього часу син ОСОБА_5 проживає разом з батьком ОСОБА_4 , який належним чином піклується про його виховання, розвиток, навчання та здоров`я. ОСОБА_5 має всі необхідні умови для навчання та розвитку.

Твердження позивача про те, що дитина була забрана батьком шляхом обману не відповідає дійсності. ОСОБА_5 самостійно виявив бажання проживати з батьком з огляду на встановлений психологічний зв`язок та сприятливі умови для повноцінного розвитку.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт «відібрання» дитини батьком «шляхом обману». Всі твердження позивача ґрунтуються виключно на її суб`єктивному сприйнятті ситуації та не підтверджуються об`єктивними доказами. Таким чином, порушується принцип змагальності сторін, закріплений у статті 12 ЦПК України, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Крім того, позивачем порушується принцип добросовісності, закріплений у статті 44 ЦПК України, оскільки безпідставне звинувачення відповідача у протиправних діях без надання відповідних доказів має ознаки зловживання процесуальними правами.

Необхідно також зауважити, що позивач посилається на обставини, які мали місце майже дев`ять років тому (2016 рік), що ставить під сумнів доцільність та своєчасність подання цього позову, особливо з огляду на те, що за цей час дитина вже досягла 14-річного віку і має право самостійно визначати своє місце проживання.

2. Щодо віку дитини та відсутності предмета спору.

На момент подання позовної заяви ОСОБА_16 вже виповнилось 14 років, оскільки він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з положеннями чинного законодавства України, зокрема, ст. 160 Сімейного кодексу України та ст. 29 Цивільного кодексу України, дитина, яка досягла 14-річного віку, самостійно визначає своє місце проживання.

Отже, в даній справі фактично відсутній предмет спору, оскільки законодавець прямо встановив, що питання визначення місця проживання дитини, яка досягла 14 років, вирішується не батьками і не судом, а самою дитиною.

Таким чином, суд не має юрисдикції розглядати спір щодо визначення місця проживання ОСОБА_5 , оскільки це є його власним правом, гарантованим законом.

Відсутність предмета спору є підставою для закриття провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Крім того, сам факт отримання дитиною права самостійно визначати своє проживання після досягнення 14-річного віку фактично робить неможливим застосування судом примусу в цьому питанні. Навіть якщо суд, гіпотетично, прийме рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, то подальша реалізація такого рішення буде неможливою, оскільки дитина, яка досягла 14 років, фактично може самостійно змінити своє місце проживання, незалежно від судового рішення.

Крім того, відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Примусове виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини, яка досягла 14 років і висловила своє бажання проживати з іншим з батьків, не відповідатиме найкращим інтересам дитини.

В даному випадку продовження розгляду справи про визначення місця проживання дитини, яка вже досягла 14-річного віку і має право самостійно визначати своє місце проживання, може бути розцінене як таке, що не відповідає принципу процесуальної економії, закріпленому в ст. 11 ЦПК України, і не сприяє ефективному захисту прав та інтересів учасників справи.

Оскільки в даній справі предмет спору відсутній через досягнення дитиною 14-річного віку, подальший розгляд справи по суті фактично не має юридичного сенсу.

3. Щодо інтересів дитини.

ОСОБА_5 має високий рівень емоційної прихильності до батька, що підтверджується результатами психологічного обстеження, яке цитується в позовній заяві. Згідно з висновком Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 29.05.2023 № CЕ-19/111-23/19728-ПС дитина має тісну, надійну прив`язаність та позитивну прихильність до батька, який є її опорним об`єктом і якого вона чітко пов`язує з відчуттям захищеності та безпеки.

У позовній заяві позивач посилається на висновок органу опіки та піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.03.2017, проте ігнорує більш пізні висновки спеціалістів та рішення судів, які враховують актуальний стан відносин.

Згідно з висновком Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 08.12.2023 № 106-1059 орган опіки та піклування вважає за недоцільне визначати місце проживання ОСОБА_5 з матір`ю.

ОСОБА_5 адаптувався до проживання з батьком, успішно навчається в школі, має стабільний розпорядок дня і коло спілкування. Зміна місця проживання дитини у такому віці може негативно вплинути на його психологічний стан та розвиток.

На підставі наведеного, посилаючись на положення ст. 160 СК України, ч. 2 ст. 29 ЦК України, ст. 12 Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої Україною 27.02.1991, п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, представник відповідача вказує на необґрунтованість позовних вимог та просить закрити провадження у справі за відсутності предмета спору.

Ухвалою суду від 24.04.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі відмовлено.

Крім того, 24.04.2025 судом постановлено ухвалу, якою доручено органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації підготувати та надати до суду письмовий висновок щодо розв`язання даного спору.

01.09.2025 Службою у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надано до суду висновок на виконання ухвали суду, а також заяву про розгляд справи за відсутності представника органу опіки та піклування.

05.09.2025 представником відповідача подано до клопотання про долучення додаткових доказів по справі.

Ухвалою суду від 19.11.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві та із урахуванням наданих стороною відповідача доказів та висновку органу опіки і піклування у даній справі.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Із урахуванням наявної в матеріалах справи заяви третьої особи про розгляд справи за відсутності представника та висновку органу опіки і піклування, заслухавши думку представників сторін, суд постановив проводити розгляд справи за відсутності представника третьої особи.

Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що з 16.10.2009 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Подільського районного суду міста Києва від 14.11.2016.

Від шлюбу у сторін є син ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З моменту розлучення у 2016 році та до теперішнього часу син ОСОБА_5 проживає разом з батьком ОСОБА_4 .

Зазначені обставини сторонами не оспорюються та були встановлені Подільським районним судом міста Києва в ході судового розгляду цивільної справи № 758/12721/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком.

Встановлено також, що з 2016 року між сторонами існує тривалий спір щодо визначення місця проживання їхнього спільного сина ОСОБА_5 та щодо визначення способів участі батьків у вихованні дитини.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №758/12721/16 було задоволено позов ОСОБА_4 та визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_10 разом з батьком, до досягнення дитиною 14-річного віку.

Однак постановою Київського апеляційного суду від 13.11.2024 вказане рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з батьком відмовлено.

Предметом даного спору є визначення місця проживання сина сторін ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У відповідності до частин першої, другої статті 2 Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України»).

Отже, при розгляді справ, в тому числі і щодо місця проживання дитини, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до статті 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Згідно із статтею 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Водночас частиною другою статті 29 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20.05.2026 у справі № 195/533/24.

Як встановлено судом, спір у даній справі виник між сторонами, як батьками неповнолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо визначення його місця проживання разом із матір`ю.

Також встановлено, що на момент ухвалення даного рішення сину сторін виповнилося шістнадцять років.

В матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява ОСОБА_17 від 19.06.2025, у якій він заявив про своє безумовне бажання проживати разом із батьком ОСОБА_4 .

Крім того, органом опіки і піклування Подільської районної у місті Києві державної адміністрації надано до суду висновок щодо розв`язання даного спору від 29.08.2025, у якому зазначено, що оскільки син сторін досяг чотирнадцятого віку (на час складення висновку - п`ятнадцяти років), то з урахуванням діючих норм сімейного та цивільного законодавства, відсутні підстави для визначення місця проживання дитини з кимось із батьків.

Підсумовуючи усе наведене вище, ураховуючи, що син сторін ОСОБА_17 , який на час розгляду цієї справи та ухвалення рішення досяг шістнадцятирічного віку, у зв`язку із чим в силу положень частини третьої статті 160 СК України, частини другої статті 29 ЦК України набув право самостійно визначати своє місце проживання, приймаючи до уваги, що під час розгляду справи він висловив бажання щодо проживання разом із батьком, що не буде суперечити найкращим інтересам дитини, з огляду на положення статті 163 СК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення судом місця проживання дитини сторін.

З огляду на викладені обставини суд відмовляє у задоволенні позову.

Ураховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 23, 81, 89, 141, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування сторін та третіх осіб по справі:

позивач - ОСОБА_3 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, місцезнаходження: м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 14, код ЄДРПОУ 37393756.

Повний текст рішення складено 24.07.2026.

Суддя О. О. Ковбасюк