Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №753/2484/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/2484/26

провадження № 2/753/6233/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Каліушка Ф.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну за позовом Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року Фізична-особа підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач), в якому просить суд: стягнути з відповідача на свою користь безпідставно отримані кошти у розмірі 801 000,00 грн, 275 300,00 грн інфляційних втрат та 3% річних. Окрім того, позивач просить суд стягнути із відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 10 763,00 грн та витрати понесені позивачем на правову допомогу, що складає 30 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час внутрішньої бухгалтерської перевірки у липні 2025 року було виявлено факт помилкового перерахування відповідачу грошових коштів у розмірі 801 000,00 грн без наявності будь-яких договірних або інших правових підстав. Оскільки грошові кошти загальним розміром 801 000,00 грн зараховані на картковий рахунок відповідача без законних підстав, такі кошти є безпідставно набутим майном.

Крім того, за твердженням позивача відповідач незаконно користувалася вказаними коштами, не повернув їх позивачці, у зв`язку з чим остання вважає за доцільне стягнути з відповідача 3 %, а також інфляційні втрати, обґрунтовуючи свою позицію посиланням на вимоги статті 625 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року відкрито провадження в даній справі в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Учасників справи повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, яким одночасно сторонам роз`яснено їх процесуальні права на подачу відповідних заяв по суті справи у встановлені строки.

Відзив на позовну заяву, заяви з процесуальних питань від сторони відповідача до суду не надходили.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено частиною восьмою статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, у відповідності до положень частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки клопотання про інше від сторін не надходили. Такий висновок суду, зважаючи, що відповідачем не подано відзив на позовну заяву та не повідомлено про причину не вчинення ним своєчасно такої процесуальної дії, узгоджується також із положеннями частини восьмої статті 178 вказаного Кодексу. Заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін не надходило.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до платіжної інструкції № ВМХ7-276Р-Е50Р-К1Х8 від 24 серпня 2023 року ОСОБА_1 перерахувала на рахунок ОСОБА_2 НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 200 000,00 грн. Призначення платежу: відзнака «хрест сухопутних військ» з футляром та посвідченням; відзнака «за звитягу» з футляром та посвідчення;

Відповідно до платіжної інструкції № С369-СХ37-021А-7ТРО від 11 серпня 2023 року ОСОБА_1 перерахувала на рахунок ОСОБА_2 НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 501 000,00 грн. Призначення платежу:відзнака «хрест сухопутних військ», відзнака «щит переможців», відзнака «за особисту хоробрість», відзнака «за звитягу»

Відповідно до платіжної інструкції № 7С1М-Т183-1882-ОРАТ від 28 серпня 2023 року ОСОБА_1 перерахувала на рахунок ОСОБА_2 НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн. Призначення платежу: за металеві вироби.

Позов про стягнення з відповідача коштів в сумі 801 000,00 грн пред`явлений позивачем з підстав помилкового перерахування коштів, тобто набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави, з посиланням на статтею 1212 ЦК України.

Як визначено у статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частина друга статті 11 ЦК України.

Отже, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 910/7123/18.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачка самостійно здійснила перерахування грошових коштів на рахунок відповідача. За таких обставин поведінка позивача (який, за приписами статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», зобов`язаний використовувати платіжну картку відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень) утворив правову підставу для набуття (збереження) грошових коштів відповідачем.

Отже, не можна вважати, що кошти, які позивачка перерахувала відповідачу згідно платіжних інструкцій: № ВМХ7-276Р-Е50Р-К1Х8 від 24 серпня 2023 року; № С369-СХ37-021А-7ТРО від 11 серпня 2023 року; № 7С1М-Т183-1882-ОРАТ від 28 серпня 2023 року, були списані без законних на те підстав.

Згідно статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у частинах першій та другій статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частин першої та шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У судовій практиці (зокрема, позиція Верховного Суду у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 522/19144/17, від 25 березня 2021 року у справі № 761/29825/18) визначено, що для задоволення вимог за статтею 1212 ЦК України позивач повинен довести: факт набуття майна відповідачем; що майно отримано за рахунок позивача; що не існує правової підстави для такого набуття; що майно набуте помилково або за відсутності волі позивача.

Позивачкою не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження помилковості перерахування відповідачу коштів та обставин, які б свідчили про можливість такої помилки, суд не встановив.

Зміст квитанцій дає підстави стверджувати, що позивачка особисто надала касиру банку інформацію про отримувача коштів, його ідентифікаційний код та картковий рахунок з метою переказу коштів.

Отже, суд дійшов висновку, що перерахунок коштів позивачкою здійснювалося не помилково, а свідомо, цілеспрямовано та виключно в силу відносин, які склалися у неї з відповідачем і такі відносини передбачали необхідність перерахунку коштів. Іншої причини і конкретної мети перерахунку коштів позивачка не наводить. У чому полягає помилковість її дій, чи то стосовно отримувача коштів, чи їх цільового призначення, не зазначає.

Крім того, судом враховано, що після виявлення помилкового перерахування коштів позивачка не звертався до банківської установи з питанням повернення коштів. Лише після спливу більше ніж двох років з часу здійснення останнього перерахунку коштів, позивачка звернулася з вимогою до відповідача, що також не може вказувати на їх помилковість.

За таких обставин суд вважає, позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Беручи до уваги, що вимога позивача про стягнення з приватного виконавця 3 % річних та інфляційних втрат є похідною, суд також приходить до висновку що вона задоволенню не підлягає.

За правилами статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-82, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СУДДЯ: Федір КАЛІУШКО