Окрема думка від 17 серпня 2026 р. у справі №910/18114/23 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

судді Кібенко О.Р.

18 серпня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/18114/23

1. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - Об`єднана палата), перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Об`єднаної палати справи за касаційними скаргами Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Массив Плюс" (далі - ТОВ "Массив Плюс") на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 у справі за позовом заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради до Держгеонадр, ТОВ "Массив Плюс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Комунальне підприємство "Житомирводоканал" Житомирської міської ради про визнання недійсними результатів проведення електронного аукціону з продажу спеціального дозволу, договору купівлі-продажу, спеціального дозволу на користування надрами, вирішив повернути справу відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

2. Не можу погодитися з ухваленим Об`єднаною палатою рішенням, виходячи з таких міркувань.

3. Так, ухвалою від 29.07.2026 колегія суддів передала цю справу на розгляд Об`єднаної палати для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.12.2025 у справі №910/5314/24 та від 27.05.2026 у справі №910/10893/25. Об`єднана палата, повертаючи справу, виснувала, що зазначені постанови не містять висновків щодо застосування норм права, а правовідносини не є подібними. З таким висновком погоджуюся лише в частині постанови у справі №910/5314/24, однак щодо постанови у справі №910/10893/25 вважаю висновок Об`єднаної палати помилковим.

4. У справі №910/5314/24 прокурор обґрунтовував недійсність результатів аукціону, договору та спеціального дозволу тим, що межі родовища частково охоплюють землі оборони. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що спеціальний дозвіл на користування надрами не надає надрокористувачу речового права на земельну ділянку, а таке право може бути набуте за двома процедурами: шляхом надання земельної ділянки в користування з дотриманням процедури погодження за ст.18-1 Кодексу України про надра або шляхом встановлення земельного сервітуту в порядку статей 66, 99 Земельного кодексу України (п.37 постанови), у зв`язку з чим суди мали з`ясувати, чи виник між сторонами саме земельний спір (п.43 постанови). У цій частині правовідносини справді не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

5. Помилка правозастосування виникла у справі №910/10893/25, де наведений висновок перенесено у принципово іншу правову ситуацію. Спеціальний дозвіл у тій справі охоплював русло гірської річки Черемош, тоді як ч.1 ст.86 Водного кодексу України допускає на землях водного фонду видобування корисних копалин "крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок". Верховний Суд у п.54 цієї ж постанови визнав, що видобування піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок "законодавство імперативно забороняє і жодних винятків з цього правила не передбачає", однак у п.55 виснував, що включення русла гірської річки до ділянки надр з наданням дозволу на видобуток у її межах "саме по собі не свідчить про порушення означених норм ВК України та не є безумовною підставою для визнання незаконними рішень Служби та недійсними правочинів". Ця заборона прив`язана не до земельного титулу, а до самої діяльності у визначеному просторі, тому питання про наявність земельного спору для її застосування значення не має: жодне подальше оформлення земельної ділянки чи сервітуту не здатне зробити заборонену діяльність правомірною. Відповідно, посилання у пунктах 43, 44 постанови на те, що надрокористувач не розпочав робіт, а оформлення прав на землю та оцінка впливу на довкілля відбудуться у майбутньому, не усувають невідповідності правочинів закону, яка існує з моменту їх вчинення (ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК)). Застосування висновку, побудованого на розмежуванні прав на надра і прав на землю, до випадків прямої законодавчої заборони діяльності є поширенням правильного висновку поза межами його дії.

6. Справа, що розглядається, за змістом спірних правовідносин тотожна саме справі №910/10893/25. Прокурор не посилається на права на землю, а зазначає, що родовище розташоване у поясах зони санітарної охорони питного водозабору, в межах яких ст.36 Закону "Про питну воду та питне водопостачання" забороняє видобування гравію чи піску. В обох справах ідеться про дійсність однотипного ланцюга правочинів (результати аукціону, договір купівлі-продажу спеціального дозволу, спеціальний дозвіл) з підстав суперечності безумовній законодавчій забороні видобування, а юридичною підставою вимог є ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК, що свідчить про подібність правовідносин за змістовим критерієм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19). Положення п.55 постанови у справі №910/10893/25 сформульоване в узагальненій формі, містить посилання на конкретні норми права та розраховане на застосування в інших справах, тобто відповідає критеріям висновку щодо застосування норми права, наведеним у цій же ухвалі Об`єднаної палати. Показово, що сама колегія у п.62 постанови застосувала висновок зі справи №910/5314/24 з прямим посиланням на неї, тобто надала цим положенням значення саме правових висновків, а не оцінки обставин конкретного спору. Висновки, викладені у постановах, якими справу направлено на новий розгляд, мають таку саму юридичну силу, що й викладені у постановах, якими розгляд справи завершено (пп.69-71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/22858/17).

7. Підхід про передчасність позову до оформлення права на земельну ділянку та початку видобування не узгоджується і з усталеною практикою щодо ефективності способів захисту. Якщо правочин виконано, визнання його недійсним саме по собі не відновлює порушених прав, і належним способом захисту стає застосування наслідків недійсності або відшкодування завданої шкоди. Основною ж метою визнання недійсним правочину, який ще не виконувався, є недопущення розвитку правовідносин на його підставі та заборона його виконання. Із цього випливає, що період до початку виконання є саме тим моментом, коли такий позов працює як ефективний спосіб захисту. Позов у цій справі подано у цей період: видобування не розпочалося, шкода довкіллю не завдана, надрокористувач не інвестував у розробку родовища. Визнання правочинів недійсними на цій стадії запобігає незворотній екологічній шкоді, зберігає ресурси самого суб`єкта господарювання та мінімізує ризики відповідальності держави за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка виникає, коли наслідки помилок державних органів покладаються на приватну особу після того, як вона добросовісно вклала кошти у реалізацію наданого їй права (рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", заява №29979/04). Натомість підхід, застосований у справі №910/10893/25, створює замкнене коло: до початку видобування позов кваліфікується як передчасний, після початку визнання недійсним втрачає ефективність. У результаті правочин, вчинений усупереч прямій забороні закону, взагалі не підлягає судовому контролю, а превентивна функція недійсності правочину нівелюється, що особливо неприйнятно в екологічних правовідносинах, де наслідки виконання є незворотними.

8. Через повернення справи головне питання залишилося без відповіді: коли оцінюється законність правочину, на момент його вчинення (ч.1 ст.215 ЦК) чи лише після того, як почнеться заборонена діяльність. Від відповіді залежить, чи можна взагалі зупинити дію незаконного дозволу до настання екологічної шкоди. Для довкілля це вирішальне питання, адже коли видобуток у зоні питного водозабору вже почнеться, негативні наслідки не відвернути.

9. Повернувши справу колегії суддів, Об`єднана палата залишила чинним помилкове поширення висновку Верховного Суду у справі №910/5314/24 на ситуацію безумовної законодавчої заборони видобутку корисних копалин (за відсутності земельного спору як такого).

10. Водночас колегія суддів, якій повернуто справу через неподібність та відсутність висновків щодо застосування норми права, не позбавлена можливості зробити протилежний правовий висновок, вже обґрунтований нею в ухвалі про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати, а отже, два протилежні підходи продовжуватимуть існувати одночасно, до наступної передачі іншої справи на розгляд Об`єднаної палати з тих самих питань (як вже неодноразово відбувалося з іншими правовими питаннями).

Окрему думку складено відповідно до ч.3 ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О. Кібенко