Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №904/3185/26 — Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.08.2026м. ДніпроСправа № 904/3185/26

за позовом Фізичної особи - підприємця Гріщенко Дарини Юріївни, м. Київ

до Гляненко Анастасії Сергіївни , м. Кам`янське, Дніпропетровська область

про стягнення 54 074,00 грн., -

Суддя Бажанова Ю.А.

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець Гріщенко Дарина Юріївна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Гляненко Анастасії Сергіївни попередньої оплати у розмірі 54 074,00 грн.

Судові витрати просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання товару від 12.03.2026 в частині поставки товару.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2026 на підставі статті 176 Господарського процесуального кодексу України господарським судом витребувана інформація про зареєстроване місце проживання фізичної особи - відповідача у справі.

Згідно з інформацією, наданою на запит суду місце реєстрації фізичних осіб - відповідача у справі (Гляненко Анастасії Сергіївни) відповідає адресі, зазначеній позивачем у позові.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 позовну заяву залишено без руху; Позивачу постановлено протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали, усунути недоліки позовної заяви.

19.06.2026 від представника позивача до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, з доказами їх усунення.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Копія ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі №904/3185/26 направлена на адресу Гляненко Анастасії Сергіївни: АДРЕСА_1 (номер поштового трекінгу R067207523523) повернулася за зворотною адресою з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з інформацією яка міститься в реєстрі Кам`янської міської територіальної громади, наданої на запит суду, місцем проживання Гляненко Анастасії Сергіївни є: АДРЕСА_1 .

Тобто, поштову кореспонденцію було направлено судом за місцем державної реєстрації.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Так, ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З огляду на правильність наявної в матеріалах справи адреси відповідача, враховуючи вищевикладені обставини, а також термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку і її повернення до суду "адресат відсутній за вказаною адресою" суд дійшов висновку, що строк для подання відзиву на позов є таким, що настав.

Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску наведеного строку суду також не повідомлено.

Станом на дату ухвалення рішення відповідач відзив на позов не надав.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ВСТАНОВИВ:

Фізичною особою-підприємцем Гляненко Анастасією Сергіївною було виписано Фізичній особі - підприємцю Гріщенко Дарині Юріївні Рахунок на оплату № 1718 від 11.03.2026 на суму 54 074, 00 грн., відповідно до якої товари (роботи, послуги): Цегла Жашків М100 "рядова" кількість 9120 шт, сума 47 424,00 грн., доставка рейс (2 машини) сума 6650,00 грн. Рахунок дійсний до сплати до 12.03.2026 включно.

Фізичною особою - підприємцем Гріщенко Дариною Юріївною було перераховано Фізичній особі - підприємцю Гляненко Анастасії Сергіївні грошові кошти у сумі 54 074, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 37 від 12.03.2026 на суму 54 074, 00 грн., із призначенням платежу "Сплата за Цегла Жашків, згідно рах. № 1718 від 11 березня 2026 р. Без ПДВ.".

Фізична особа - підприємець Гріщенко Дарина Юріївна звернулась до Фізичної особи - підприємця Гляненко Анастасії Сергіївни із вимогою щодо повернення суми попередньої оплати вих № 23/04 від 23.04.2026 якою повідомила, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару згідно умов договору, позивач відмовляється від договору та просить їй попередню оплату у розмірі 54 074,00 грн. грн. в термін до 06.05.2026, шляхом перерахування на банківські реквізити.

Вказана вимога була повернута відправнику у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання (11.05.2026), що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 0813800243565.

Фізична особа - підприємець Гріщенко Дарина Юріївна посилається на непоставку оплаченого згідно рахунку № 1718 від 11.03.2026 товару Фізичною особою - підприємцем Гляненко Анастасією Сергіївною у сумі 54 074, 00 грн. на підставі домовленостей (договору поставки), що і є причиною виникнення спору.

Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача 54 074, 00 грн суми попередньої оплати.

Предметом доказування у справі є обставини укладання договору поставки, факт поставки товару, строк оплати, строк дії договору, наявність /відсутність прострочення поставки товару, наявність / відсутність підстав для повернення попередньої оплати.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання цього правочину позивачем 12.03.2026 здійснено оплату у сумі 54 074, 00 грн., із призначенням платежу: "Сплата за Цегла Жашків, згідно рах. № 1718 від 11 березня 2026 р. Без ПДВ.", однак такий товар від відповідача на суму попередньої оплати позивач не отримав.

При цьому, судом визначено правову природу сплаченої суми коштів у розмірі 54 074, 00 грн. саме як оплату згідно рахунку № 1718 від 11 березня 2026 за товар: Цегла Жашків М100 "рядова" кількість 9120 шт, сума 47 424,00 грн., та послугу доставка рейс (2 машини) сума 6650,00 грн, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Про належне виконання позивачем своїх грошових зобов`язань за договором зі здійснення попередньої оплати вищенаведеного товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення покупцем своїх зобов`язань.

Фізична особа - підприємець Гріщенко Дарина Юріївна зазначає, що Фізична особа-підприємець Гляненко Анастасія Сергіївна не виконала зобов`язання з поставки товару на загальну суму 54 074,00 грн.

Доказів поставки товару в обумовлений сторонами строк Гляненко Анастасія Сергіївна до суду не надала.

Стаття 693 Цивільного кодексу України регулює питання "попередньої оплати" товару, з якої вбачається, що "попередньою оплатою" визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.

Відповідно до частин другої та третьої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки, законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №922/2131/19, від 27.11.2019 у справі №924/277/19, від 20.02.2019 у справі № 912/2275/17, від 30.07.2019 у справі № 904/4899/18.

Фізична особа - підприємець Гріщенко Дарина Юріївна звернулась до Фізичної особи - підприємця Гляненко Анастасії Сергіївни із вимогою щодо повернення суми попередньої оплати вих № 23/04 від 23.04.2026 якою повідомила, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару згідно умов договору, позивач відмовляється від договору та просить їй попередню оплату у розмірі 54 074,00 грн. грн. в термін до 06.05.2026 року, шляхом перерахування на банківські реквізити.

Вказана вимога була повернута відправнику у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання (11.05.2026), що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 0813800243565.

Таким чином, строк повернення попередньої оплати є таким, що настав.

Доказів повернення попередньої оплати відповідач не надав, доводи, наведені позивачем в обґрунтування позову, не спростував.

Відповідач доказів поставки товару, повернення попередньої оплати у розмірі 54 074,00 грн до суду не надав, доводи наведені позивачем в обґрунтування позову у цій частині не спростував.

За викладеного позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача на користь позивача 54 074,00 грн попередньої оплати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 Господарського кодексу України).

З аналізу вказаних норм прав убачається, що фізичні особи, які на час звернення з позовом не є підприємцями, можуть звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Припинення підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору поставки, укладеного між суб`єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 760/13915/18 від 26.06.2019.

Відкриваючи провадження у даній справі між товариством (юридичною особою) та фізичною особою суд врахував, що за змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Оскільки на час виникнення спірних правовідносин Гляненко Анастасія Сергіївна була фізичною-особою підприємцем, а на момент подачі позовної заяви припинила діяльність як фізична особа-підприємець, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (12.02.2026 - запис про реєстрацію, 07.03.2026 - запис про припинення), вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Отже позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/8729/18 від 13.02.2019.

За таких обставин є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 54 074,00 грн попередньої оплати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на відповідача у розмірі 3 3328,00 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Фізична особа - підприємець Гріщенко Дарина Юріївна просить стягнути з Гляненко Анастасії Сергіївни витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що 20.04.2026 між Фізичною особою - підприємцем Гріщенко Дариною Юріївною (клієнт) та Адвокатським бюро А.С. "ГРАНД-ПРАВО" (адвокатське бюро) укладено договір № 04-26/2 про надання правової допомоги від 20.04.2026.

Відповідно до пункту 1.1 договору адвокатське бюро зобов`язується за дорученням клієнта надавати останньому юридичну допомогу (послуги, роботи) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а клієнт зобов`язується приймати надану юридичну допомогу (послуги, роботи) та оплатити її вартість згідно з умовами цього договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору для надання юридичної (правової) допомоги клієнту Адвокатське Бюро призначає адвоката Абакумову Аліну Сергіївну, яка діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5008/10, виданого на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 23.08.2012 року №248 (в подальшому "адвокат").

Відповідно до пункту 2.1 договору Адвокатське Бюро (Адвокат) на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з надання наступної юридичної допомоги (послуг, робіт).

Відповідно до пункту 2.1.1 договору Адвокатське Бюро (адвокат) перевіряє відповідність вимогам українського законодавства внутрішніх документів клієнта, візує їх, а також надає допомогу клієнту при підготовці та правильному оформленні вказаних документів.

Відповідно до пункту 2.1.2 договору Адвокатське Бюро (адвокат) представляє інтереси клієнта перед фізичними та юридичними особами і здійснює ведення переговорів в інтересах клієнта з третіми особами щодо питань, які є предметом цього договору.

Відповідно до пункту 2.1.3 договору Адвокатське Бюро (Адвокат) представляє та захищає у встановленому порядку інтереси клієнта в судах всіх інстанцій (під час вирішення господарських, адміністративних та цивільних спорів, а також за необхідності в кримінальних провадженнях), правоохоронних органах, а також в інших державних та недержавних органах, установах та організаціях тощо під час розгляду правових спорів.

Відповідно до пункту 2.1.4 договору Адвокатське Бюро (Адвокат) складає процесуальні (позовні заяви, клопотання, заперечення, скарги тощо) та інші документи правового характеру.

Відповідно до пункту 2.1.5 договору адвокат (виступаючи як захисник) здійснює у встановленому законом порядку захист прав та законних інтересів клієнта (його співробітників) у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законодавством та законодавством про адміністративні правопорушення України.

Відповідно до пункту 2.1.6 договору Адвокатське Бюро (Адвокат) надає іншу правову допомогу, необхідну для захисту інтересів клієнта.

Відповідно до пункту 3.4. договору клієнт приймає на себе зобов`язання оплачувати юридичну допомогу (послуги, роботи) у відповідності до умов розділу 4 договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору за надання юридичної допомоги (послуг, робіт) клієнт сплачує на користь Адвокатського Бюро Гонорар, який поверненню не підлягає.

Відповідно до пункту 4.2 договору клієнт оплачує Гонорар на підставі рахунку, виставленого Адвокатським Бюро.

Відповідно до пункту 4.3 договору клієнт здійснює оплату гонорару/витрат шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Адвокатського Бюро, на підставі отриманого рахунку.

Відповідно до пункту 4.4 договору Гонорар за даним договором клієнт зобов`язується оплатити в повному обсязі не пізніше десяти банківських днів з моменту підписання Сторонами Акта приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до пункту 4.5 договору при розрахунку вартості юридичної допомоги (послуг, робіт), враховується час, витрачений Адвокатським Бюро (Адвокатом).

Відповідно до пункту 4.6 договору співробітники Адвокатського Бюро надають юридичну допомогу (послуги, роботи) передбачену умовами даного договору, клієнту в робочий час.

Відповідно до пункту 4.7 договору за результатами надання юридичної допомоги (послуг, робіт) складається Акт, що підписується представиками кожної зі сторін; в Акті вказується обсяг та перелік наданої Адвокатським Бюро (Адвокатом) юридичної допомоги (послуг, робіт) із ідентифікацією, кількість витрачених годин, її вартість; Акт надсилається клієнту Адвокатського Бюро факсимільним зв`язком або поштою.

Відповідно до пункту 4.8 договору у випадку надання правової допомоги шляхом представництва у розгляді судових справ, Акт про надання правової допомоги підписується сторонами не пізніше 5 (п`яти) робочих днів після проголошення судового рішення по справі у якій надавалась правова допомога.

Відповідно до пункту 4.9 договору Акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 (п`яти) днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав Адвокатському Бюро письмові аргументовані заперечення на Акт.

Відповідно до пункту 4.10 договору юридична допомога (послуги, роботи) за цим договором вважаються наданими з моменту підписання сторонами Акта про надання юридичної допомоги.

Відповідно до пункту 4.11 договору в Акті, зазначеному в п. 4.8 договору сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість юридичної допомоги (послуг, робіт); в цьому випадку Сторони керуються умовами Акта.

Відповідно до пункту 7.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2027 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від належного виконання ними зобов`язань, ідо виникли під час його дії.

Між Фізичною особою - підприємцем Гріщенко Дариною Юріївною та Адвокатським бюро А.С. "ГРАНД-ПРАВО" було підписано Акт надання послуг № 9 від 20.05.2026 на суму 15 000, 00 грн., відповідно до якого найменування робіт, послуг: Аналіз документів наданих клієнтом, написання вимоги щодо повернення суми попередньої оплати (досудове врегулювання), написання позовної заяви про стягнення з Гляненко А.С. грошових коштів, сплачених за товар, який не був поставлений, оформлення повного пакету документів для подачі в Господарський суд Дніпропетровської області., кількість 10 годин, ціна 1 500,00 грн., сума 15 000, 00 грн.

Адвокатським бюро А.С. "ГРАНД-ПРАВО" було виставлено Фізичній особі - підприємцю Гріщенко Дарині Юріївні Рахунок на оплату № 3 від 23 квітня 2026 року за надання правової допомоги на суму 15 000, 00 грн.

Фізичною особою - підприємцем Гріщенко Дариною Юріївною було сплачено Адвокатському бюро А.С. "ГРАНД-ПРАВО" грошові кошти на суму 15 000, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 60 від 25.06.2026 на суму 15 000, 00 грн із призначенням платежу "Сплата за надання правової допомоги, згiдно рах. 3 вiд 23.04.2026р. Без ПДВ".

Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 5 названої статті передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв`язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права - принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення Господарського процесуального кодексу України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст. 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовувати.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.

Господарський суд зазначає, що позовна заява у справі підписана представником позивача адвокатом Абакумовою Аліною Сергіївною, під час розгляду справи до суду надходили клопотання від представника позивача адвоката Абакумової Аліни Сергіївни.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується надання послуг на правничу допомогу у справі №904/3185/26 Фізичній особі - підприємцю Гріщенко Дарині Юріївні адвокатом Абакумовою Аліною Сергіївною.

Господарський суд, здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі під час розгляду справи, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу; відсутність заперечень відповідача щодо заявленої до стягнення суми (відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов), господарський суд дійшов до висновку, що прийнятною сумою за надання адвокатом у цій справі професійної правничої допомоги у суді першої інстанції є 10 000,00 грн.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача у справі).

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особи - підприємця Гріщенко Дарини Юріївни до Гляненко Анастасії Сергіївни про стягнення 54 074,00 грн. задовольнити.

Стягнути з Гляненко Анастасії Сергіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Гріщенко Дарини Юріївни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 54 074,00 грн попередньої оплати, 3 328,00 грн витрат по сплаті судового збору, 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.08.2026

Суддя Ю.А. Бажанова