Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №917/310/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Харків Справа №917/310/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача – Дубчак С.Є. (адвокат), свідоцтво №5059 від 27.06.2012 року, довіреність №01/01/07-207/0 від 04.06.2026 року;

відповідача – Криворучко Р.В.( адвокат), свідоцтво №3412 від 26.05.2020 року, ордер серія ВІ №1419689 від 11.08.2026 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції матеріали апеляційної скарги позивача – Акціонерного товариства «Укрнафта» (вх.№1418Х/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 року у справі №917/310/26,

за позовом Акціонерного товариства «Укрнафта», пров. Несторівський, 3-5, м. Київ, 04053,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лтава Капітал Груп», вул. Новоселів, 1, с.Говтвянчик, Полтавського району, Полтавської області, 38714,

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лтава Капітал Груп» про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору №13/699-МТР/25 від 11.02.2025 року, а саме: 4497617,38 грн пені та 2279760,00 грн 10% штрафу.

Відповідач надав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому вказував, що заявлений розмір пені та штрафу є надмірним та таким, що не відповідає принципам справедливості, розумності та співмірності відповідальності, у зв`язку з чим просив суд зменшити їх розмір до 3%.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 року у справі №917/310/26 (повне рішення складено 15.06.2026 року, суддя Семчук О.С.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лтава Капітал Груп» (вул. Новоселів, 1, с. Говтвянчик, Полтавського району, Полтавської області, 38714, код ЄДРПОУ 41490365) на користь Акціонерного товариство «Укрнафта» (пров. Несторівський, 3-5, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 00135390) 899 523,47 грн пені, 455952,00 грн штрафу, а також судовий збір у розмірі 81328,53 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 року у справі №917/310/26 в частині відмови у стягнені штрафу у розмірі 1823808,00 грн, пені в розмірі 3598093,91 грн;

- ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі;

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що обставини які заявлялись відповідачем як такі, що «пом`якшують» відповідальність, не є винятковими та не можуть бути підставою для зменшення заявленого до стягнення штрафу на 80%. За твердженням позивача, суд першої інстанції не врахував, що відповідач визнав позов, погодився з простроченням та розміром нарахувань. При цьому позивач зазначає, що відповідач до судового розгляду просив розстрочити сплату нарахувань у розмірі 6777377,38 грн на підставі листа відповідача від 10.12.2025 року №10.12-1.

На думку позивача, стягнення штрафних санкцій, передбачених у договорі сторонами, не потребують додаткових обґрунтувань чи наявності обставин, які б визначали право їх застосування та їх розмір. Позивач також зазначає, що якщо сторони чітко зафіксували у договорі розмір та право застосування штрафних санкцій, то ці умови є обов`язковими і кредитор не повинен додатково доводити факт понесення збитків для того, щоб вимагати їх сплати.

АТ «Укрнафта» також зазначало про те, що є підприємством критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливим для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період.

Позивач зазначає, що у період з 26.07.2025 року до 11.08.2025 року через відсутність бурильного інструменту, в тому числі труб бурильних діаметром буріння 127,0 мм (предмет договору за яким зобов`язання порушено), буріння не проводилося та такі труби були змушені орендувати (на підставі договору оренди бурильних труб від 04.09.2025 року №13/4274-Р/25 з «Енергофінанс») та введенні в експлуатацію. Послуги з оренди бурильних труб становили 445797,00 грн та були повністю оплачені. Тому, на думку позивача, при належному виконанні договору відповідачем, АТ «Укрнафта» не понесло б витрат на оренду бурильних труб у розмірі 445797,00 грн. Позивач стверджує, що відповідна інформація не відображалась в позовній заяві, оскільки АТ «Укрнафта» не розраховувало на реалізацію судом дискреційних повноважень на зменшення розміру неустойки, АТ «Укрнафта» в даному судовому процесі також не заявляло про стягнення збитків з відповідача.

На думку позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України та як наслідок повного задоволення клопотання відповідача про зменшення нарахованої позивачем суми штрафних санкцій на 80%, що нівелює інститут застосування неустойки у господарських правовідносинах, оскільки є неспівмірним зменшення відповідальності порушника та ігноруванням спонукальної функції штрафних санкцій.

До апеляційної скарги позивачем долучено копії: акту про ліквідацію аварії на свердловині №146 Великобубнівського родовища від 24.06.2026 року, акту на простій через очікування бурильного інструменту на майданчику свердловини №146 Великобубнівського родовища із розрахунком витрат, актів введення в експлуатацію орендованих бурильних труб від 07.09.2025 року, від 09.09.2025 року, від 18.09.2025 року, акту надання послуг №62 від 18.09.2025 року із розрахунком та рахунок на оплату №138 від 18.09.2025 року, договору про надання послуг №13/4274-Р/25 від 04.09.2025 року із додатками, платіжних інструкцій щодо оплати оренди труб від 12.11.2025 року, від 18.12.2025 року, від 02.01.2026 року.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача - Акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 року у справі №917/310/26. Відповідачу встановлено строк до 22.07.2026 року протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. Встановлено, що учасники справи мають право до 24.07.2026 року подати до апеляційного господарського суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі з відповідним мотивуванням їх подання. Призначено справу №917/310/26 за апеляційною скаргою позивача – Акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 року до розгляду на 13.08.2026 року на 11:30 год. Повідомлено учасників справи про дату, час та місце розгляду справи в судовому засіданні. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/310/26.

Вказана ухвала суду від 06.07.2026 року була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлені їм 06.07.2026 року.

17.07.2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лтава Капітал Груп» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 року у справі №917/310/26 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 року у справі №917/310/26 залишити без змін.

21.07.2026 року матеріали справи №917/310/26 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

29.07.2026 року від Акціонерного товариства «Укрнафта» надійшли додаткові пояснення, в яких позивач зазначає, що укладення договору оренди у вересні 2025 року є безпосереднім наслідком дефіциту бурильного інструменту, що виник після аварії та був поглиблений несвоєчасним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань щодо поставки бурильних труб, і тому орендовані у ТОВ «Енергофінанс» бурильні труби використовувалися як вимушена заміна відсутніх труб, поставка яких мала бути здійснена ТОВ «Лтава Капітал Груп», з метою забезпечення безперервності виробничого процесу та недопущення подальших простоїв бурових бригад. У додаткових поясненнях позивач просить рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 року у справі №917/310/26 в частині відмови стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лтава Капітал Груп» на користь Акціонерного товариства «Укрнафта» штрафу в розмірі 1823808,00 грн та пені в розмірі 3598093,91 грн, а разом 5421901,91 грн – скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і просив її задовольнити, представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо наданих до апеляційної скарги нових доказів колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до положень статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач мав, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, подати усі докази суду першої інстанції, зокрема разом з позовною заявою чи до моменту закінчення підготовчого провадження.

Положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі №909/722/14.

Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 року у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 року у справі №909/965/16, від 26.02.2019 року у справі №913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 вказаного Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Судова колегія наголошує, що усі докази мали бути подані сторонами суду першої інстанції; належних та допустимих доказів неможливості подання до суду першої інстанції доданих апелянтом до апеляційної скарги додаткових доказів з причин, що об`єктивно не залежали від нього - не надано. Посилання скаржника, що позивач «не розраховував на реалізацію судом дискреційних повноважень на зменшення розміру неустойки», не є поважною причиною чи виключним випадком.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про здійснення розгляду апеляційної скарги за наявними і поданими суду першої інстанції доказами без урахування наданих до суду апеляційної інстанції нових доказів.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила таке.

11.02.2025 року між Акціонерним товариством «Укрнафта» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лтава Капітал Груп» (постачальник) було укладено договір від №13/699-МТР/25 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язувався передати у власність покупця у погоджені сторонами строки труби бурильні, ДК 021:2015 44160000-9 Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби, а покупець зобов`язувався прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору номенклатура, кількість, ціна, строк та умови поставки товару, інформація про технічні, якісні та кількісні характеристики, умови гарантії, місце поставки товару визначені у специфікації до даного договору, що є додатком №1 до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Пунктом 3.2 договору визначено, що загальна ціна договору становить 22797600,00 грн (двадцять два мільйони сімсот дев`яносто сім тисяч шістсот гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ (20%) - 3799600,00 грн (три мільйони сімсот дев`яносто дев`ять тисяч шістсот гривень 00 копійок).

Згідно п. 4.2 договору перший авансовий платіж в розмірі 30 (тридцяти) % вартості товару здійснюється покупцем протягом 30 (тридцяти) календарних днів після надання постачальником банківської гарантії повернення першого авансового платежу. Банківська гарантія повернення першого авансового платежу надається постачальником протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання постачальником письмового повідомлення покупця про початок виконання договору. Другий авансовий платіж в розмірі 70 (сімдесят) % вартості товару здійснюється покупцем протягом 30 (тридцяти) календарних днів після надання постачальником банківської гарантії повернення другого авансового платежу, позитивного звіту незалежної інспекційної компанії та сертифікату (-ів) якості або аналогічного (-их) документу (ів) на готовий виріб (товар). Банківська гарантія повернення другого авансового платежу надається постачальником разом з повідомленням про готовність товару до відвантаження.

Пунктом 5.1 договору визначено, що умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «ІНКОТЕРМС-2020», місце, умови та строки поставки визначаються в Специфікації до даного договору. Адреса (місце поставки), зазначена у Специфікації цього договору, є орієнтовною. Фактична адреса (місце поставки) буде повідомлено покупцем постачальнику додатково, шляхом надсилання листа готовності до прийняття товару на електронну адресу/-си, вказані у розділі 14 цього договору. При зміні адреси у покупця не виникають додаткові зобов`язання з оплати.

Постачальник зобов`язаний за 3 (три) календарні дні до дати поставки, письмово сповістити покупця про дату та час надходження товару до місця поставки, а також надати інформацію про вантажоперевізника та іншу інформацію, що необхідна покупцю для прийняття товару (п. 5.2. договору).

Відповідно до п. 5.3. договору приймання товару покупцем (в тому числі кожної частини/партії товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).

Датою поставки товару та моментом отримання покупцем товару від постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень), для кожної окремої частини товару, яка була поставлена (п. 5.4 договору).

Згідно пункту 7.1 договору, при недотриманні постачальником передбачених цим договором строків поставки товару та/або надання супровідних послуг, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,3% від вартості товару не поставленого вчасно, за кожний день прострочення не обмежуючись строком нарахування штрафних санкцій, що передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та іншим законодавством України, а також постачальник відшкодовує всі збитки, які поніс покупець в зв`язку з порушенням вимог валютного законодавства України. У разі прострочення поставки товару більше ніж 30 календарних днів постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості товару не поставленого вчасно.

Відповідно до п.11.1. договору договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін (шляхом проставлення власноручного підпису або накладання електронних підписів, у залежності від форми складання договору: паперовій чи у формі електронного документу відповідно) та діє до 31.12.2025 року.

Відповідно до специфікації на товар, що поставляється ТОВ «ЛКГ» для ПАТ «Укранафта» (додаток №1 до договору) найменування товару - 112 тон труб бурильних з приварними замками, виготовлені у відповідності до вимог АРІ 5DP, PSL-1; 5 (діаметром 127,0 мм); товщина стінки 9,19 мм; тип висадки IEU (комбінована); категорія міцності G-105, виробник HEBEI LONGWAY PETROLEUM EQUIPMENT CO., LTD, країна походження – Китай, ціна за одиницю – 169625,00 грн без ПДВ, сума – 18998000,00 грн без ПДВ, загальна вартість товару, що поставляється по цьому додатку складає 22797600,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) – 3799600,00 грн.

Відповідно до п. 1.2 додатку №1 до договору строк поставки товару: 150 календарних днів з отримання попередньої оплати при укладанні договору з правом дострокової поставки.

Пунктом 1.3 додатку №1 до договору визначено реквізити вантажоодержувача: ГСЛ Прилуки НГВУ «Чернігівнафатогаз`ПАТ «Укрнафта»: Україна, Чернігівська обл., м.Прилуки, вул. Дружби Народів, 28.

Відповідно до платіжної інструкції №16400УГ25 від 20.02.2025 року АТ «Укрнафта» сплатило ТОВ «ЛКГ» 6839280,00 грн із призначенням платежу «аванс 30% за труби бурильні, зг. Дог. №13/699-МТР/25 від 11.02.2025., АУ, &1.2.08.02 & в т.ч. ПДВ 1139880.00ГРН.,UA-2024-11-27-016863-a».

Матеріали справи містять лист АТ «Укрнафта» 01/01/12/16/02-02/01/663 від 29.08.2025 року до відповідача з проханням про здійснення зміни адреси поставки товару у зв`язку з виробничою ситуацією та необхідністю проведення буріння свердловин у поточному 2025 році в Західному регіоні України, а саме: з ГСЛ Прилуки НГВУ «Чернігівнафтогаз» АТ «Укрнафта» (Україна, Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Дружби Народів, 28) на ГСЛ Надвірна НГВУ «Надвірнанафтогаз» АТ «Укрнафта» (Україна, Івано-Франківській обл., м. Надвірна, вул. Майданська, 4).

03.09.2025 року відповідачем листом №03.09-1 погоджено зміну адреси поставки та повідомлено про підготовчі роботи по відвантаженню трубної продукції відповідно до умов договору № 13/699-МТР/25.

Листом №01/01/13/10/28/02-02/01/14806 від 12.09.2025 року позивач повідомив відповідача про готовність вантажоотримувача приймати товар вже за іншою, відмінною від узгодженого сторонами місця поставки адресою, а саме: НГВУ «Чернігівнафтогаз» АТ «Укрнафта» Чернігівська обл., Прилуцький р-н, м. Прилуки, вул. Кільцева, 28.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, товар був поставлений з простроченням:

- товар на суму 3641305,96 грн (з ПДВ), згідно з видатковою накладною №104 від 18.09.2025 року, поставлено 19.09.2025 року (акт №19300 приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю (на відповідальне зберігання від 19.09.2025 року);

- товар на суму 3641305,96 грн (з ПДВ), згідно з видатковою накладною №105 від 18.09.2025, поставлено 19.09.2025 року (акт №19301 приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю (на відповідальне зберігання від 19.09.2025 року);

- товар на суму 3641305,96 грн (з ПДВ), згідно з видатковою накладною №106 від 18.09.2025 року, поставлено 19.09.2025 року (акт №19342 приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю (на відповідальне зберігання від 19.09.2025 року);

- товар на суму 4248088,50 грн (з ПДВ), згідно з видатковою накладною №107 від 18.09.2025 року, поставлено 19.09.2025 року (акт №19302 приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю (на відповідальне зберігання від 19.09.2025 року);

- товар на суму 4112524,20 грн (з ПДВ), згідно з видатковою накладною №119 від 03.10.2025 року, поставлено 03.10.2025 року (акт №20305 приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю (на відповідальне зберігання від 03.10.2025 року);

- товар на суму 3513069,42 грн (з ПДВ), згідно з видатковою накладною №121 від 10.10.2025 року, поставлено 10.10.2025 року (акт №20543 приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю (на відповідальне зберігання від 10.10.2025 року).

АТ «Укрнафта» листом від 21.10.2025 року №01/01/13/10/28/02-02/01/17146 звернулося до ТОВ «ЛКГ» про сплату неустойки у розмірі 6777377,39 грн, яка складається з 4497617,38 грн пені та 2279760,00 грн штрафу, що нарахована у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору щодо строків поставки товару, на підставі п. 7.1 договору.

Листом від 10.12.2025 року №10.12-1 ТОВ «ЛКГ» просило позивача надати відстрочку оплати штрафних санкцій за договором №13/699-МТР/25 до січня 2026 року. Як вбачається зі змісту листа, відповідач не відмовляється від сплати штрафних санкцій і гарантує їх повне погашення.

Місцевий господарський суд, перевіривши наведені позивачем розрахунки штрафу та пені, дійшов висновку щодо їх обґрунтованості.

Суд першої інстанції, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, зважаючи на добросовісну поведінку відповідача, період прострочення, відсутність збитків, майновий стан сторін, тривалі договірні взаємовідносини, суд дійшов висновку, що справедливим, доцільним, та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права є часткове задоволення зменшення розміру неустойки на 80%, пені до 899523,47 грн та штрафу до 455952,00 грн.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 цього Кодексу).

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже зазначалось, згідно пункту 7.1 договору, при недотриманні постачальником передбачених цим договором строків поставки товару та/або надання супровідних послуг, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,3 % від вартості товару не поставленого вчасно, за кожний день прострочення не обмежуючись строком нарахування штрафних санкцій, що передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та іншим законодавством України, а також постачальник відшкодовує всі збитки, які поніс покупець в зв`язку з порушенням вимог валютного законодавства України. У разі прострочення поставки товару більше ніж 30 календарних днів постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості товару не поставленого вчасно.

Враховуючи, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання належним чином та порушив строки поставки, а саме: за видатковою накладною №104 від 18.09.2025 року, термін прострочення складає 60 днів; за видатковою накладною №105 від 18.09.2025 року термін прострочення складає 60 днів; за видатковою накладною №106 від 18.09.2025 року термін прострочення складає 60 днів; за видатковою накладною №107 від 18.09.2025 року термін прострочення складає 60 днів; за видатковою накладною №119 від 03.10.2025 року термін прострочення складає 74 дні; за видатковою накладною №21 від 10.10.2025 року термін прострочення складає 81 день, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Зміст доводів апеляційної скарги зводиться до тверджень щодо помилковості висновку суду першої інстанції стосовно зменшення неустойки, з урахуванням чого суд апеляційної інстанції зважає на таке.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ЦК України.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26.08.2021 року у справі №911/378/17 (911/2223/20).

Тож, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 року у справі №904/3551/18).

Верховний Суд у постанові від 23.02.2023 року у справі №905/1677/16 констатував, що застосоване у ст.551 ЦК України словосполучення «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.

Крім того, у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2019 року у справі №910/11733/18 та від 04.06.2019 року у справі №904/3551/18).

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Правовий аналіз приписів статті 551 Цивільного кодексу України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду. Відповідний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду України від 04.05.2018 року у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 03.06.2019 року у справі №914/1517/18.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові від 19.01.2024 року у справі №911/2269/22, Верховний Суд України у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які, зокрема, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України). Такий висновок міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі №916/878/20.

Вирішуючи питання про зменшення неустойки на 80%, судом першої інстанції, було правомірно враховано таке: 1) зобов`язання за договором виконані в повному обсязі; 2) порушення зобов`язання з боку відповідача, затримка поставки товару, є незначною; 3) прострочення строку поставки товару виникли не з вини відповідача; 4) відповідач є підприємством критичної інфраструктури (витяг з наказу Міністерства енергетики України від 27.02.2026 року №88); 5) заявлена позивачем неустойка у розмірі 6777377,38 грн складає майже 29,7% від вартості невчасно поставленого товару; 6) існують тривалі договірні відносини між сторонами; 7) порушення зобов`язань не завдало збитків позивачу (під час розгляду справи не було заявлено); 8) добросовісну поведінку відповідача.

Колегія суддів враховує, що згідно зі ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Водночас, додаткові пояснення позивача про необхідність оренди у ТОВ «Енергофінанс» бурильних труб на загальну суму 445797,00 грн, що є збитками позивача, не приймаються до уваги судом, оскільки позивачем не доведено винятковості випадку та не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивачем відповідні обставини не заявлялись та не були покладені в основу як позиції у справі так і судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Апеляційний господарський суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 року від 24.07.2019 року у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 року у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020 року у справі №922/1903/18.

Колегія суддів вважає, що допущення відповідачем порушення договору має розглядатися через таку оціночну категорію як міра позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Матеріали судової справи свідчать, що відповідач виконав зобов`язання за укладеним договором, мав комунікацію з позивачем (сторони перебували в процесі узгодження технічних вимог товару, що мав бути поставлений) шляхом електронного листування, проявляв добросовісність при виконанні договору та намагався врегулювати спірне питання.

Колегія суддів також враховує, що відповідач повідомляв позивача листом №08.08-1 від 08.08.2025 року про причини затримки поставки товару, що була зумовлена необхідністю додаткового погодження інспекційного звіту за результатами приймального контролю.

Враховуючи, що наявність позитивного звіту незалежної інспекційної компанії було однією з обов`язкових умов договору, а експертна установа знаходилась в країні Китай, то очевидним є те, що у вказаних умовах, відповідач був позбавлений можливості своєчасно поставити товар.

Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу на часові проміжки листування між сторонами, яке відбувалось протягом майже двох місяців з червня по серпень 2025 року. При цьому, кінцевою датою виконання зобов`язання по договору є 21.07.2025 року.

Відтак, окремої уваги заслуговують і дії самого позивача, який поза межами строку поставки, листом №01/01/12/16/02-02/01/663 від 29.08.2025 року просив відповідача про здійснення зміни адреси поставки товару у зв`язку з виробничою ситуацією та необхідністю проведення буріння свердловин, а в подальшому листом №01/01/13/10/28/02-02/01/14806 від 12.09.2025 року повідомив відповідача про готовність вантажоотримувача приймати товар.

Оскільки позивач не втратив інтерес до укладеного між сторонами договору після несвоєчасної поставки товару у встановлений строк, колегія суддів доходить висновку, що позивач своїми діями погодив обставини, що зумовили поставку із порушенням строку.

При цьому, колегія зазначає, що зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення штрафних санкцій має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.

Як цілком обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції, заявлена позивачем неустойка у розмірі 6777377,38 грн складає майже 29,7% від вартості невчасно поставленого товару, що є надмірним тягарем для відповідача. Так, відповідачем надано кредитний договір №5227 від 08.04.2024 року, відповідно до умов якого банк надав відповідачу в користування кредит в сумі 1500000,00 грн, та кредитний договір №262-12492/25-РНК від 15.09.2025 року, відповідно до умов якого ліміт кредитування становить 15000000,00 грн, що дає суду можливість оцінити дійсне фінансове становище відповідача та оцінку можливого впливу накладених судом санкцій як «невиправдано обтяжливого» для нього.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання позивача на те, що відповідач визнав позов, погодився з простроченням та розміром нарахувань та до судового розгляду просив їх розстрочити, оскільки питання про зменшення розміру штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду, який на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискреційні повноваження для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Колегія суддів, з урахуванням обставин справи в їх сукупності, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку для зменшення належного до стягнення розміру штрафних санкцій на 80%, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, з урахуванням балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укрнафта» без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 року у справі №917/310/26 – без змін.

З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 року у справі №917/310/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 24.08.2026 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук