Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №927/302/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"24" серпня 2026 р. Справа№ 927/302/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Євсікова О.О.

Андрієнка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику учасників справи) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ніжинський м`ясокомбінат»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2026 (повний текст складено 22.05.2026)

у справі №927/302/26 (суддя Романенко А.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Малиш Інни Сергіївни

до Приватного акціонерного товариства «Ніжинський м`ясокомбінат»

про стягнення 98 508, 36 грн,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Малиш Інна Сергіївна (далі за текстом - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Ніжинський м`ясокомбінат» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 41 500,00 грн заборгованості, 38 815,69 грн пені, 4 150,00 грн штрафу, 10 412,83 грн інфляційних втрат та 3 629,84 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору надання інформаційно-консультативних послуг №05/00444375/18 від 10.04.2018 (далі за текстом - Договір) щодо своєчасної оплати за надані послуги згідно Актів виконаних робіт (наданих послуг) №28 від 31.03.2023, №41 від 18.04.2023, №54 від 18.04.2023 та №67 від 03.05.2023. За неналежне виконання відповідачем умов Договору позивач нарахував 38 815,69 грн пені, 4 150,00 грн штрафу на підставі пунктів 6.6, 6.7 Договору, 10 412,83 грн інфляційних втрат та 3 629,84 грн 3% річних відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).

Господарський суд Чернігівської області рішенням від 18.05.2026 у справі №927/303/26 позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 41 500,00 грн, пеню в сумі 9 512,59 грн, штраф у сумі 4 150,00 грн, 3% річних у сумі 3 627,78 грн, інфляційні втрати у сумі 10 412,83 грн та судовий збір у сумі 1 870,37 грн; в іншій частині позову відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та доведеність позивачем факту порушення відповідачем зобов`язань за Договором.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 9 512,59 грн, обмеживши період її нарахування шестимісячним строком, перебіг якого починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане, з 01.04.2023 по 01.12.2023 (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України, чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин), та штрафу в сумі 4 150,00 грн, з огляду на підтвердження наявними доказами порушення відповідачем договірних зобов`язань по оплаті вартості спожитих послуг за Договором.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 10 412,83 грн за період з квітня 2023 року по лютий 2026 року та в частині 3% річних у сумі 3 627,78 грн за період з 01.04.2023 по 30.03.2026, в іншій частині вимог щодо стягнення 3% річних у сумі 2,05 грн, суд першої інстанції відмовив у їх стягненні, враховуючи, що позивачем невірно визначено дату, з якої зобов`язання по розрахунку за послуги, спожиті в квітні 2023 року, є простроченими (не враховано правила обчислення граничних строків, визначених частиною 5 статті 254 ЦК України).

Не погодившись із ухваленим рішенням, 11.06.2026 відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2026 у справі №927/302/26 в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 4 150, 00 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на надмірний розмір неустойки (штрафу) відносно суми основного боргу; порушення принципу пропорційності, оскільки стягнення штрафу понад стягнуті пеню, інфляційні втрати та 3% річних не переслідує жодної мети, окрім покарання боржника; порушення принципу заборони подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення (стаття 61 Конституції України).

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ніжинський м`ясокомбінат» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2026 у справі №927/302/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. головуючий, Євсіков О.О., Андрієнко В.В.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.06.2026 у справі №927/303/26 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ніжинський м`ясокомбінат» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2026 у справі №927/302/26 залишив без руху.

Після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.06.2026 відкрив апеляційне провадження у справі №927/302/26; призначив до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ніжинський м`ясокомбінат» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2026 у справі №927/302/26 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Матеріали справи №927/302/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 13.07.2026.

Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечує проти її задоволення, посилаючись на штучне намагання апелянта поширити дію частини 6 статті 232 ГК України на самостійний та відмінний за правовою природою вид відповідальності - штраф. При цьому апелянт не спростовує ані факту, ані розміру, ані підстав нарахування штрафу, та не доводить виняткових обставин у розумінні частини 3 статті 551 ЦК України для її зменшення.

Згідно із частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина 10 статті 270 ГПК України).

За правилами пункту 1 частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 13 статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною 1 статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

10.04.2018 між позивачем (Виконавець) та ПАТ «Ніжинський м`ясокомбінат», організаційно-правову форму якого згодом змінено на ПрАТ (відповідач, Замовник), укладено Договір (а.с. 8-10).

28.02.2023 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, в якій виклали вказаний Договір у новій редакції (а.с. 11-14), відповідно до пункту 1.1 якої Виконавець зобов`язався надати Замовнику інформаційно-консультаційні послуги (далі - послуги), а Замовник, в свою чергу, прийняти надані послуги та оплатити їх своєчасно і в повному обсязі згідно з умовами Договору. Орієнтовний перелік послуг, що можуть бути надані за цим Договором, наведений в пункті 1.2.

Згідно пунктів 2.1., 2.2 Договору надання виконавцем послуг, зазначених у пункті 1.2. розділу 1 цього Договору, відбувається за фактом звернення, який може бути вчинений як у письмовій (електронній), так і в усній формах. Виконавець готує та надає Замовнику для оплати рахунки-фактури на підставі погодженого сторонами обсягу замовлених послуг. Вартість послуги за цим Договором встановлюється за домовленістю сторін, враховуючи обсяг послуг, що надаються Виконавцем.

Пунктом 2.3. Договору погодили, що оплата послуг, визначених цим Договором, здійснюється не пізніше останнього дня календарного місяця, в якому замовлено послуги та в якому Замовник отримав рахунок-фактуру від виконавця.

Згідно з пунктами 4.1. - 4.3. Договору по завершенні надання послуг, обумовлених цим Договором, Сторони підписують Акт приймання-передачі наданих послуг у вигляді електронного документу, що скріплюється електронними підписами та печатками сторін (у разі їх використання). Обов`язок щодо складання Акта приймання-передачі наданих послуг та надання його на підпис Замовнику шляхом надсилання електронною поштою на адресу, зазначену в реквізитах цього Договору, покладається на Виконавця. Замовник зобов`язаний підписати Акт приймання-передачі наданих послуг протягом 10 (десяти) робочих днів з дня його отримання. Сторони також домовились, що в разі коли протягом 10 робочих днів, з дня отримання Акта приймання-передачі наданих послуг, Замовник не підпише акт приймання-передачі наданих послуг або в той же строк не надасть Виконавцю мотивовану відмову від його підписання, то акт приймання-передачі наданих послуг вважається таким, що належним чином складений, підписаний та погоджений обома сторонами. Послуги вважаються наданими виконавцем у повному обсязі та належної якості, якщо до останнього числа місяця, наступного за звітним, від Замовника не отримано обґрунтованих заперечень щодо обсягу та якості послуг, наданих Виконавцем та відображених в акті приймання-передачі наданих послуг за звітний місяць.

Цей Договір набув чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2028, а в частині зобов`язань, що виникли в період дії цього Договору та відповідальності за їх виконання, до повного виконання, проведеного належним чином (пункт 11.1 Договору).

На підтвердження факту надання послуг за Договором загальною вартістю 41 500,00 грн позивач надав суду Акти виконаних робіт (наданих послуг): від 31.03.2023 № 28 на суму 8 500,00 грн, від 18.04.2023 № 41, № 54 на суму 15 000,00 грн та 10 000,00 грн (відповідно), від 03.05.2023 № 67 на суму 8 000,00 грн (а.с. 21-32).

Відповідач гарантійним листом №1 від 21.04.2023 (а.с. 36-37) запевним позивача про виконання зобов`язання з оплати заборгованості на суму 33 500,00 грн у строк до 01.05.2023.

Позивач звертався до відповідача з претензіями-вимогами від 04.07.2023 № 2, від 18.08.2023 № 6, від 02.10.2023 № 6 про погашення наявного боргу за Договором у розмірі 41 500,00 за перерахованими документами первинного бухгалтерського обліку (поштові відправлення: 0504588784345; 0504598113953; 0505119216669) (а.с. 45-53).

Доказів оплати заборгованості, як і реагування на претензії-вимоги від 04.07.2023 № 2, від 18.08.2023 № 6, від 02.10.2023 № 6, матеріали даної справи не містять.

Спір виник через порушення відповідачем умов Договору в частині сплати за надані позивачем послуги.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

За договором про надання послуг відповідно до статті 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно приписів статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині нарахування йому 4 150,00 грн штрафу, а тому рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2026 у справі №927/302/26 в іншій частині не підлягає апеляційному перегляду відповідно до положень статті 269 ГПК України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частини 1 та 2).

Пунктом 6.6 Договору сторони домовились, що у разі порушення строків виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг Виконавця понад один календарний рік з останнього дня місяця, в якому Виконавцем надавались, а Замовником мали бути оплачені - додатково стягується штраф у розмірі 10% від суми невиконаної частини зобов`язання.

Судом встановлено, що останнім днем місяця, в якому надавались послуги є 31.05.2023, отже один календарний рік з вказаної дати сплив, а тому для відповідача настала відповідальність у вигляді сплати 4 150,00 грн штрафу - 10% від суми невиконаної частини зобов`язання (41 500,00 грн).

За приписами частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України, чинної на дату виникнення спірних правовідносин, також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Аналогічні правові позиції викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.

У постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки (штрафу) порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

Визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним у судовій практиці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та зазначила: « 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.».

Відповідач ані у суді першої інстанції, ані у суді апеляційної інстанції не навів та не довів суду наявності виняткових обставин, за яких можливе зменшення штрафу. Сторони, укладаючи Договір, добровільно визначили вид відповідальності за порушення строків виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг Виконавця понад один календарний рік з останнього дня місяця, в якому Виконавцем надавались, у вигляді штрафу у розмірі 10% від суми невиконаної частини зобов`язання.

Розмір штрафу у порівняні з сумою основного боргу не є надмірним, що має наслідком невиправдано обтяжливих наслідків для відповідача, є розумним та пропорційним з порушенням, яке має місце, оскільки відповідач вже третій рік не виконує свого зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг за Договором, завлений до стягнення штраф не порушує балансу інтересів сторін.

Доводи апелянта про надмірний розмір та порушення принципу пропорційно з посиланням на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: «З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Як вже зазначалось вище, Сторони, укладаючи Договір, добровільно визначили вид відповідальності за порушення строків виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг Виконавця понад один календарний рік з останнього дня місяця, в якому Виконавцем надавались, у вигляді штрафу у розмірі 10% від суми невиконаної частини зобов`язання.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а сама відповідальність має індивідуальний характер.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, на яку слушно послався позивач.

Тоді як правові висновки, які містяться у постановах Верховного Суду України від 12.12.2021 у справі №07/238-10 (провадження №3-132гс11), від 24.12.2023 у справі №8/5025/1402/12 (провадження №3-37гс13), від 01.07.2014 у справі №5010/1575/2012-20/83 (провадження №3-32гс14), від 01.07.2014 у справі №11/5026/1925/2012 (провадження №3-31гс14), на які посилається апелянт, не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції, оскільки справи не релевантні.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно стягнув з відповідача на користь позивача 4 150,00 грн штрафу.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2026 у справі №927/302/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ніжинський м`ясокомбінат» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2026 у справі №927/302/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2026 у справі №927/302/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство «Ніжинський м`ясокомбінат».

4. Матеріали справи №927/302/26 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді О.О. Євсіков

В.В. Андрієнко