Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №910/7290/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2026 р. Справа№ 910/7290/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Чапляна С.Є.

Крижного О.М.

за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 21.07.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 (повний текст складено 10.04.2026)

у справі № 910/7290/25 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 426 868,43 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Уманська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" з вимогами про: визнання недійсною Додаткової угоди № 3 від 27.01.2021 до Договору № 1 про закупівлю (постачання) електричної енергії від 23.12.2020; визнання недійсною Додаткової угоди № 4 від 22.02.2021 до Договору № 1 про закупівлю (постачання) електричної енергії від 23.12.2020; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" на користь Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради грошових коштів в сумі 426 868,43 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що додаткові угоди укладено з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що є підставою для визнання їх недійсними на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Крім того, з відповідача підлягають стягненню 426 868,43 грн на підставі ст. 1212 Цивільного Кодексу України, що становить різницю між сумою, що фактично перераховано відповідачу та сумою, що підлягала сплаті за електроенергію за ціною договору.

На думку відповідача, рішення суду першої інстанції є незаконними та необґрунтованими, оскільки прийняті внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, не доведення обставин, які мають значення для справи, грубого порушення процесуальних прав позивача, що призвело до необґрунтованих висновків у справі, внаслідок чого висновки, викладені в рішеннях, не відповідають обставинам справи.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/7290/25 позовні вимоги Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 426 868,43 грн задоволено повністю, ухвалено:

- визнати недійсними додаткові угоди: № 3 від 27.01.2021 та № 4 від 22.02.2021 до Договору № 1 про закупівлю (постачання) електричної енергії від 23.12.2020 укладені між Відділом освіти Уманської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс".

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" на користь Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради 426 868,43 грн безпідставно одержаних коштів.

Суд першої інстанції дійшов висновків про те, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами у справі щодо ціни за одиницю товару мали регулюватись договором, тому внаслідок виконання позивачем своїх зобов`язань фінансового характеру за додатковими угодами відповідачем безпідставно отримало грошові кошти у розмірі 426 868,43 грн, а тому відповідно до вимог ст.ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України з відповідача на користь позивача піддягає стягненню 426 868,43 грн безпідставно одержаних коштів, а позов в цій частині вимог також підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" (далі - ТОВ "Енерго Збут Транс", відповідач), відповідач у справі, не погодилось з рішенням суду першої інстанції та звернулось з апеляційною скаргою б/н від 28.04.2026 (вх. № 2767/26 від 29.04.2026) до Північного апеляційного господарського суду, за змістом якої скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про повну відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не досліджено належним чином обставини щодо внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» в частині зміни ціни договору не більше ніж на 10% протягом усього періоду дії договору передбачені ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції 2015 року, оскільки редакціями цього закону 2019 та 2021 року, на думку скаржника, передбачалось внесення змін в частині ціни не більше 10% не частіше, ніж один раз на 90 днів з моменту укладання договору, тому додаткові угоди укладали у відповідності до вимог закону, а позовні вимоги не підлягали задоволенню.

Крім того, в обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на спільне розуміння сторонами спірної норми як такої, що дозволяє неодноразове збільшення ціни в межах 10 % за кожним окремим випадком, підтверджене, зокрема, листом Мінекономіки від 24.11.2020 № 3304-04/69987-06; відсутність на момент укладення договору та додаткових угод усталеної судової практики щодо тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та непередбачуваність застосованого судом тлумачення у світлі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Stretch v. the United Kingdom», «Сєрков проти України», «ТОВ «Укркава» проти України»); окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду до постанови від 21.11.2025 у справі № 920/19/24; укладення додаткових угод № 3 та № 4 на виконання пункту 12.4.2 Договору, а не з метою зміни його істотних умов, і неприпустимість тлумачення договору прокурором (стаття 213 Цивільного кодексу України); недоведеність прокурором відсутності зростання ринкової ціни електричної енергії та помилковість здійснених ним порівнянь середньозважених цін на ринку «на добу наперед»; те, що додаткова угода № 7 від 28.05.2021 не оскаржується, у зв`язку з чим кошти за поставлену в березні 2021 року електричну енергію стягненню не підлягають; збитковість подальшого постачання електричної енергії внаслідок зростання ринкових цін у серпні - листопаді 2021 року.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, в зв`язку з чим справу було розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2026 матеріали апеляційної скарги ТОВ "Енерго Збут Транс" у судовій справі № 910/7290/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.05.2026 залишив без руху апеляційну скаргу ТОВ "Енерго Збут Транс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/7290/25 та запропонував скаржникові усунути допущені останнім при поданні апеляційної скарги недоліки протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

07.05.2026 через підсистему "Електронний суд", на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, від скаржника надійшла заява про усунення недоліків б/н від 06.05.2026 (вх. № 10940/26 від 07.05.2026), з якої вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" виконало вимоги ухвали від 04.05.2026.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/249/26 від 13.05.2026, відповідно до підпунктів 2.3.44 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/7290/25.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Крижного О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Енерго Збут Транс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі №910/7290/25.

16.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Енерго Збут Транс» надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги у зв`язку зі зміною законодавства, в яких апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу.

Явка представників у судове засідання

У судове засідання 21.07.2026 з`явився представник відповідача, який підтримав апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про поважність причин неявки не повідомив суд належним чином.

Оскільки явка представника позивача у судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі учасники справи про дату, час та місце судового засідання 21.07.2026 повідомлені належним чином: копію ухвали Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 про оголошення перерви в судовому засіданні доставлено до електронних кабінетів учасників справи у підсистемі «Електронний суд», що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 01.07.2026, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті у даному судовому засіданні за наявними матеріалами справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відділом освіти Уманської міської ради 30.09.2020 в електронній системі закупівель оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів за номером UA-2020-09-30-001786-с із предметом закупівлі: електрична енергія.

За результатами проведення відкритих торгів переможцем визначено ТОВ "Енерго Збут Транс", враховуючи найнижчу цінову пропозицію.

23.12.2020 між Відділом освіти Уманської міської ради та ТОВ "Енерго Збут Транс" укладено Договір № 1 про закупівлю (постачання) електричної енергії, відповідно до умов якого учасник (ТОВ "Енерго Збут Транс") зобов`язується здійснювати постачання обсягу фактичного споживання електричної енергії ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія за об`єктом (об`єктами) Замовника, зазначеним в листі повідомленні з 0 год 00 хв 01 секунди до 24 год. 00 хв. доби впродовж всього строку дії Договору відповідно до умов комерційної пропозиції та цього Договору, а Замовник зобов`язується прийняти товар, оплатити його та здійснювати інші платежі згідно умов цього Договору.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2. Договору Замовник розраховується з Учасником за електричну енергію за ціною (тарифом), що визначаються відповідно до способу визначення ціни (тарифу) на електричну енергію, згідно з комерційною пропозицією, яка є додатком до цього Договору. Загальна сума розрахунків за цим Договором становить 3 700 233 грн з ПДВ.

Пунктом 5.3. Договору визначено загальний обсяг споживання електричної енергії Замовником за цим Договором становить 2 250 750 кВт.год.

Пунктом 12.1. Договору передбачено, що умови цього Договору не можуть змінюватись, крім випадків передбачених Законом України "Про публічні закупівлі".

Згідно пункту 12.2. Договору Учасник повідомляє Замовника про внесення змін до будь яких умов Договору не пізніше ніж за 20 днів до внесення таких змін.

Пунктом 12.4. Договору визначено, що умови Договору про закупівлю не повинні відрізнятись від змісту тендерної документації за результатами аукціону (у тому числі за одиницю товару) Переможця процедури закупівлі. Істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань в повному обсязі, крім випадків: серед іншого п.12.4.2. зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі, не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання Договору. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Додатком 1 до Договору є Комерційна пропозиція, якою визначено - Ціна (тариф) за 1 кВт.год електричної енергії складає 1,37 грн, крім того ПДВ 0,274 грн, всього з ПДВ 1,644 грн.

У подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди.

Зокрема, 11.01.2021 укладено Додаткову угоду № 2, якою на підставі Постанови НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 збільшено ціну за одиницю товару. Ціна за 1 кВт.год електричної енергії складає 1,4237 грн, крім того ПДВ 0,28474 грн, всього 1,70844 грн з ПДВ. Загальний обсяг споживання електричної енергії Замовником за цим Договором становить 2 165 854,814 кВт.год.

27.01.2021 укладено Додаткову угоду № 3, якою визначено ціну за 1 кВт.год з 27.01.2021 1,56592763 грн, крім того ПДВ 0,313185526 грн, всього з ПДВ 1,879113156 грн, а обсяг зменшено - до 1 985 681,70102 кВт/год. Укладенням Додаткової угоди № 3 збільшено ціну на 14,3% від первісної ціни згідно Договору.

22.02.2021 укладено Додаткову угоду № 4, якою визначено ціну за 1 кВт.год з 22.02.2021 1,69121939 грн, крім того ПДВ 0,338243878 грн, всього з ПДВ 2,029463268 грн, а обсяг зменшено - до 1 870 934,10001532 кВт/год. Укладенням Додаткової угоди № 4 збільшено ціну на 18,79 % від ціни Додаткової угоди № 2.

Як вбачається з матеріалів справи, передавання товару здійснювалося за актами/накладними згідно яких:

254 643 кВт (накладна №307 від 11.02.2021 - 35 109 кВт + накладна № 354 від 02.03.2021 - 219 534 кВт) за ціною 1,57 без ПДВ, а 1,879113156 грн з ПДВ на суму 478 503,01 грн з ПДВ.

964 330 кВт (накладна №665 від 10.03.2021 - 36 360 кВт + накладна №1410 від 11.05.2021 - 186 832 кВт + накладна №1427 від 28.05.2021 - 249 010 кВт + накладна №1729 від 07.06.2021 - 145 617 кВт + накладна №2106 від 12.07.2021 - 114 282 кВт +накладна №2190 від 09.08.2021 - 45 818 кВт + накладна №2884 від 15.09.2021 - 69 497 кВт + накладна №2963 від 22.10.2021 - 116 914 кВт) за ціною 1,69 грн без ПДВ, а 2,0294633 грн з ПДВ на суму 1 957 072,30 грн з ПДВ. 230 000 кВт за ціною 1,69 грн без ПДВ, а 2,0294633 грн з ПДВ на суму 466 776,55 грн з ПДВ.

Загалом поставлено 1 448 973 кВт та сплачено 2 902 351,86 грн.

Вказані обставини підтверджуються відповідними платіжними дорученнями, оприлюдненими на офіційному вебсайті "Е-дата", актами/накладними, оприлюдненими на офіційному державному вебпорталі Spending.

Прокурор зазначає, що ціна поставки електричної енергії мала би бути 1,70844 грн з ПДВ кВт/год, тобто мало би бути сплачено 2 475 483, 43212 грн (1 448 973 кВт *1,70844 грн з ПДВ кВт/год).

Таким чином, різниця між фактично сплаченими коштами та коштами, які підлягали сплаті становить 426 868,42788 грн (2 902 351,86 грн - 2 475 483,43212 грн).

Як вказав прокурор, позивачем за електричну енергію переплачено бюджетних коштів на суму 426 868,43 грн по відношенню до початкової ціни, закріпленої договором, а тому ним заявлені вимоги про визнання недійсними додаткових угод, оскільки останні укладені всупереч Закону України "Про публічні закупівлі", та просив стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 426 868,43 грн на підставі ст. 1212 Цивільного Кодексу України, що становить різницю між сумою бюджетних коштів, які фактично перераховано відповідачу, та сумою, що підлягала сплаті за електроенергію за ціною договору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами спору договір за своєю правовою природою є договором поставки, який укладений за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі" (тут і надалі у редакції, чинній станом на дату укладення договору та додаткових угод до нього).

Матеріали справи свідчать про те, що сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою зазначеного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

За пунктами 6, 11 та 22 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі":

- договір про закупівлю це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару;

- замовники це суб`єкти, визначені згідно із ст. 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону;

- предмет закупівлі це товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку.

За приписами ч. 4 ст. 41 вказаного Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно п. 1, 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

В абзаці 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, за якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно в випадках, визначених ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за п. 2 - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Метою регулювання, передбаченого ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 927/1058/21, від 22.06.2022 року у справі № 917/1062/21, від 07.12.2022 року у справі 927/189/22, прийнятих у подібних правовідносинах, за наслідками розгляду спорів про визнання недійсними додаткових угод, що були укладені під час дії нової редакції Закону України "Про публічні закупівлі", яка вступила в законну силу 20.12.2020 року та застосовується до спірних правовідносин.

У п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22 суд також дійшов наступного правового висновку: "У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.".

Спірний договір про постачання електричної енергії укладений між позивачем та відповідачем за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", і на момент підписання договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог частини 3 статті 180 ГК України та Закону України "Про публічні закупівлі".

Суд першої інстанції зазначив, що необхідність внесення зазначених змін до ціни договору не можна вважати обґрунтованою та такою, що підтверджена документально.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Перемога в тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше необґрунтоване підвищення шляхом укладення відповідних додаткових угод є недобросовісною діловою практикою з боку продавця. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі".

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (стаття 13 Цивільного кодексу України).

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, підприємець гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Продавець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. В силу особливостей ціна на електричну енергію є динамічною, про що не міг не знати та не враховувати відповідач, проводячи свою діяльність на ринку та формуючи тендерну пропозицію щодо спірної закупівлі.

Покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Позивач мав право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному договорі, однак, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо необґрунтованих пропозицій відповідача про збільшення ціни, підписав спірні додаткові угоди, як наслідок, ціна одиниці товару значно збільшилась.

Укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар, за відсутності для цього визначених Законом України "Про публічні закупівлі" підстав, спотворює результати торгів та нівелює економію, яка була отримана під час підписання договору.

Більш того, як уже наголошувалось, Законом України "Про публічні закупівлі" (в редакції, що діяла на момент укладення договору) прямо передбачена імперативна вимога для зміни істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару), а саме: ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%, тобто обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в первинному договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Шляхом укладення спірних додаткових угод відбулося збільшення ціни товару більше, ніж дозволено Законом - більше 10%.

Крім того, Законом № 1530-ІХ внесено зміни до Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону в такій редакції: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії". Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного". Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10% залишилося незмінним і застосовується й надалі.

На відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIIIу редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10% значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Аналізуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст додаткових угод № 3 від 27.01.2021 та № 4 від 22.02.2021 до Договору № 1 про закупівлю (постачання) електричної енергії від 23.12.2020 суперечить вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що зумовлює підстави для визнання додаткових угод недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України у випадку, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22 зазначила, що грошові кошти (різниця між ціною за одиницю товару передбачена договором і додатковою угодою) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем не отримана електрична енергія, або надмірно сплачені кошти складають 426 868,43 грн.

Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами у справі щодо ціни за одиницю товару мали регулюватись договором, то внаслідок виконання позивачем своїх зобов`язань фінансового характеру за додатковими угодами відповідачем безпідставно отримало грошові кошти у розмірі 426 868,43 грн, а тому відповідно до вимог ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України з відповідача на користь позивача піддягає стягненню 426 868,43 грн безпідставно одержаних коштів, а позов в цій частині вимог також підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, апеляційний господарський суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Разом із тим, надаючи відповідно до вимог статей 269, 282 ГПК України оцінку кожному з ключових доводів апеляційної скарги окремо, колегія суддів зазначає таке.

Щодо доводів скаржника про те, що пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлює обмеження разового, а не сукупного (кумулятивного) збільшення ціни за одиницю товару, колегія суддів зазначає, що це питання було безпосереднім предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (пункт 90) дійшла висновку, що ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, а у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 не знайшла підстав для відступу від цього висновку. Наведені скаржником аргументи історичного, лінгвістичного та функціонального тлумачення спірної норми, у тому числі щодо змісту законодавчих змін 2019 та 2021 років, по суті відтворюють доводи, які вже були предметом оцінки Великої Палати Верховного Суду та не були нею сприйняті. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Внесені Законом № 1530-ІХ зміни стосувалися порядку обчислення 90-денного строку між змінами ціни та не змінювали порогового значення у 10 %, яке застосовується як максимальний сукупний ліміт зміни ціни, визначеної в договорі. Доводи про відсутність у частині п`ятій статті 41 Закону посилань на принципи закупівель не спростовують наведеного, оскільки недійсність спірних додаткових угод зумовлена насамперед недодержанням імперативних приписів пункту 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону.

Посилання скаржника на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду до постанови від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 колегія суддів відхиляє, оскільки окрема думка суддів не є судовим рішенням, ухваленим від імені суду, не містить обов`язкових для врахування висновків щодо застосування норм права у розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України та відображає позицію суддів, яка не була підтримана більшістю складу Великої Палати Верховного Суду під час ухвалення постанови у зазначеній справі.

Щодо доводів про добросовісне покладання сторін договору на роз`яснення, викладене в листі Мінекономіки від 24.11.2020 № 3304-04/69987-06, колегія суддів зазначає, що вказаний лист, як визнає і сам скаржник, не є нормативно-правовим актом, має інформаційний та рекомендаційний характер, не встановлює норм права і не може змінювати чи скасовувати імперативні приписи пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому не міг сформувати у сторін договору правомірних очікувань щодо можливості сукупного збільшення ціни за одиницю товару всупереч встановленому законом обмеженню.

Щодо доводів про відсутність на момент укладення спірних додаткових угод усталеної судової практики та непередбачуваність застосованого судами тлумачення у світлі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Stretch v. the United Kingdom», «Сєрков проти України», «ТОВ «Укркава» проти України»), колегія суддів зазначає, що норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у застосовній редакції була чинною, офіційно опублікованою та доступною для скаржника на момент укладення як договору, так і спірних додаткових угод. Сам факт, що правова норма допускає більш як одне тлумачення, не означає її невідповідності вимозі передбачуваності у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються (рішення ЄСПЛ у справі «Сєрков проти України», пункт 35). Ухвалюючи постанову від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, Велика Палата Верховного Суду не змінювала усталеної на користь скаржника судової практики, а усунула розбіжності у тлумаченні норми, яка від початку містила застереження про те, що зміна ціни не може призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, та що збільшення ціни має бути пропорційним збільшенню ціни товару на ринку. Скаржник є професійним учасником ринку електричної енергії, який, діючи з розумною обачністю, не був позбавлений можливості усвідомлювати ризики іншого тлумачення зазначеної норми. Стягнення з відповідача коштів, одержаних понад встановлений законом ліміт збільшення ціни, не покладає на нього індивідуального надмірного тягаря, оскільки відповідач повертає лише кошти, одержані без достатньої правової підстави, та зберігає оплату поставленої електричної енергії за правомірно визначеною ціною.

Щодо доводів про те, що додаткові угоди № 3 та № 4 укладені «на виконання» умов договору (пункт 12.4.2), а не з метою зміни його істотних умов, і що прокурор не наділений правом тлумачити договір (стаття 213 ЦК України), колегія суддів зазначає, що ціна є істотною умовою договору про закупівлю, а тому будь-яка угода сторін про збільшення ціни за одиницю товару за своєю правовою природою є зміною істотних умов договору незалежно від того, як сторони кваліфікують відповідні угоди. Пункт 12.4.2 Договору відтворює зміст пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та з огляду на абзац другий частини третьої статті 6 ЦК України не може тлумачитися як такий, що надає сторонам ширші права щодо зміни ціни, ніж передбачено імперативною нормою закону. Предметом цього спору є відповідність оспорюваних правочинів вимогам закону (статті 203, 215 ЦК України), а не тлумачення змісту правочину в порядку статті 213 ЦК України, тому відповідні доводи скаржника ґрунтуються на помилковому розумінні предмета доказування у справі.

Щодо доводів про недоведеність прокурором відсутності зростання ринкової ціни електричної енергії та помилковість здійснених ним порівнянь середньозважених цін на ринку «на добу наперед», колегія суддів зазначає, що обов`язок доведення наявності підстав для збільшення ціни за одиницю товару, зокрема факту коливання (зростання) ціни такого товару на ринку, покладається на сторону, яка ініціює відповідну зміну. Судом першої інстанції встановлено, що у спірних додаткових угодах відсутні посилання на збільшення закупівельної ціни електричної енергії на ринку, а підтверджувальних документів до них не додано. Водночас наведені скаржником дані щодо середньозважених цін на ринку «на добу наперед» самі по собі не спростовують висновків суду, оскільки навіть за доведеного коливання ціни товару на ринку сукупне збільшення ціни за одиницю товару понад 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору, законом не допускається, що є самостійною та достатньою підставою для визнання спірних додаткових угод недійсними. При цьому вже додатковою угодою № 3 ціну за одиницю товару було збільшено на 14,3 % від первісної договірної ціни.

Щодо доводів про те, що додаткова угода № 7 від 28.05.2021 не оскаржується, у зв`язку з чим кошти за поставлену в березні 2021 року електричну енергію не підлягають стягненню, колегія суддів зазначає, що предметом стягнення у цій справі є не вартість фактично поставленої електричної енергії як така, а різниця між коштами, фактично сплаченими за цінами, встановленими недійсними додатковими угодами № 3 та № 4, і сумою, що підлягала сплаті за правомірно визначеною ціною (додаткова угода № 2). Додаткова угода № 7 стосується підтвердження зобов`язань позивача як правонаступника Відділу освіти Уманської міської ради та не визначає ціни за одиницю товару, а відтак не легалізує застосування цін, встановлених недійсними правочинами.

Щодо доводів про збитковість подальшого постачання електричної енергії внаслідок зростання ринкових цін у серпні - листопаді 2021 року колегія суддів зазначає, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик, а в разі істотної зміни обставин відповідач не був позбавлений права ініціювати зміну або розірвання договору в порядку статті 652 ЦК України. Наведені обставини стосуються періоду, що настав після укладення спірних додаткових угод, і не можуть легалізувати перевищення встановленого законом обмеження збільшення ціни станом на момент їх укладення.

Окремо колегія суддів надає оцінку доводам відповідача, викладеним у письмових поясненнях від 16.07.2026, поданих у зв`язку зі зміною законодавства, а саме - прийняттям Закону України від 27.05.2026 № 4888-ІХ "Про публічні закупівлі" (далі - Закон № 4888-ІХ), яким, зокрема, викладено в новій редакції пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII "Про публічні закупівлі", так пунктом 7 розділу XIV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4888-ІХ передбачено, що положення зазначеного пункту в новій редакції застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII.

На переконання апелянта, наведена законодавча зміна прямо усуває неоднозначність тлумачення 10-відсоткового обмеження ціни за одиницю товару, встановлюючи, що таке обмеження застосовується до кожного окремого випадку збільшення ціни без обмеження кількості таких змін, а не до сукупного (кумулятивного) зростання ціни за весь період дії договору, а з огляду на пряму вказівку законодавця про поширення нової редакції норми на раніше виниклі правовідносини, ця законодавча зміна підлягає застосуванню апеляційним судом та спростовує правову підставу позову і оскаржуваного рішення.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Частиною другою цієї статті визначено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Аналогічний за змістом припис закріплено у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За змістом статей 203, 215 Цивільного кодексу України відповідність правочину вимогам закону оцінюється судом станом на момент його вчинення.

Оспорювані додаткові угоди № 3 та № 4 укладені сторонами, відповідно, 27.01.2021 та 22.02.2021, тобто до прийняття та набрання чинності Законом № 4888-ІХ (24.06.2026).

Правова кваліфікація такого правочину як такого, що відповідає чи не відповідає імперативним вимогам закону, є оцінкою юридичного факту, який вже відбувся та вичерпав себе в момент вчинення відповідного правочину. За відсутності у Законі № 4888-ІХ прямої та однозначної вказівки законодавця про надання зворотної сили саме інституту недійсності правочинів, вчинених до набрання ним чинності, подальша зміна законодавчого регулювання порядку застосування обмеження ціни за одиницю товару сама по собі не може змінювати правову кваліфікацію правочину, надану виходячи з вимог закону, чинного на момент його вчинення.

Колегія суддів враховує посилання скаржника на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, за яким надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам щодо юридичних осіб може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі. Водночас пункт 7 розділу XIV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4888-ІХ поширює нову редакцію пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII на правовідносини у сфері публічних закупівель, тобто на порядок зміни істотних умов договорів про закупівлю, і не містить прямої вказівки ані про перегляд правової кваліфікації правочинів, які були вчинені та повністю виконані до набрання ним чинності, ані про припинення зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна, які виникли на підставі закону, чинного на момент їх виникнення.

Колегія суддів також звертає увагу, що внаслідок виконання спірних додаткових угод у відповідача виникло зобов`язання з повернення безпідставно одержаних коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), яке є самостійним майновим обов`язком відповідача, що виник до прийняття Закону № 4888-ІХ. Визнання цього обов`язку припиненим внаслідок подальшої зміни законодавства фактично означало б надання новому закону зворотної дії не в частині процедурного регулювання публічних закупівель, а в частині вже виниклих майнових (цивільно-правових) прав та обов`язків сторін, що не охоплюється винятком, передбаченим частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України та частиною першою статті 58 Конституції України, оскільки спрямоване не на пом`якшення чи скасування цивільної відповідальності відповідача у розумінні цих норм, а на звільнення його від обов`язку повернути безпідставно одержані бюджетні кошти.

Крім того, пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції, чинній на момент укладення спірних додаткових угод) є імперативною нормою публічного права, спрямованою на захист публічного інтересу - ефективне та прозоре використання бюджетних коштів, недопущення зловживань у сфері публічних закупівель (стаття 5, преамбула Закону України "Про публічні закупівлі"). Додержання сторонами вимог такої імперативної норми оцінюється судом станом на момент вчинення правочину, а не переглядається ретроспективно в інтересах однієї зі сторін спору внаслідок прийняття законодавчих змін, ухвалених вже після звернення прокурора з позовом та ухвалення рішення суду першої інстанції, оскільки протилежний підхід підривав би стабільність цивільного обороту, стан правової визначеності та передбачуваність наслідків недодержання учасниками процедури закупівлі імперативних вимог закону, чинного на момент вчинення відповідних дій.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що прийняття Закону № 4888-ІХ та викладення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у новій редакції не спростовує та не змінює наведених вище висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для визнання спірних додаткових угод № 3 та № 4 недійсними, а також для стягнення з відповідача безпідставно одержаних коштів, а тому доводи, викладені відповідачем у письмових поясненнях від 16.07.2026, відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи та міркування учасників справи наведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не можуть бути самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим відхиляються судом з мотивів, викладених вище.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для його скасування не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами у справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі №910/7290/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/7290/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/7290/25 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи № 910/7290/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено і підписано 21.08.2026 (після виходу суддів з відпустки та відрядження)

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді С.Є. Чаплян

О.М. Крижний