Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №910/10741/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2026 р. Справа№ 910/10741/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Крижного О.М.

Чапляна С.Є.

за участю секретаря судового засідання Ліщук М. Ю.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 27.07.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 (повний текст складено та підписано 09.04.2026) у справі № 910/10741/25 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом ОСОБА_1

до Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Десенка"

про скасування рішення загальних зборів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Десенка" (далі - Товариство, відповідач, ГО ТІЗ "Десенка") про:

-скасування пункту другого рішення загальних зборів ГО ТІЗ "Десенка" від 10.07.2025 про надання згоди про передачу ПрАт "ДТЕК Київські електромережі" РУ-0,4 (панель ЩО - 90 - 1116УЗ-1; панель ЩО - 90-1407УЗ-2);

-стягнення з Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Десенка" 1 765 000,00 грн внесків;

-стягнення з Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Десенка" 1 765 000,00 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий орган відповідача діючи всупереч статутним положенням та в інтересах окремої групи власників забудови в межах ГО ТІЗ "Десенка", забезпечив вибіркове підключення до внутрішньої та зовнішньої електричної мережі. На думку позивача існують обставини на право повернення членських внесків, як таких, які були витрачені не за призначенням і проти волі власника частки активу внаслідок змови та порушення організаційно-господарського зобов`язання. Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 765 000,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у задоволені позову про скасування рішення загальних зборів відмовлено.

Суд виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог з огляду на відсутність між ОСОБА_1 та Товариством будь-яких матеріально-правових відносин починаючи із 19.11.2013 (виключення його із складу членів та прийняттям замість нього нового власника земельної ділянки - ОСОБА_2 ). Крім того, позивач не навів підстав для обґрунтування позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки позовна заява не містить елементів, які мають бути доведені останнім при зверненні із позовною вимогою про стягнення матеріальної шкоди, а саме: наявність моральної шкоди, протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою, вини особи, яка завдала моральної шкоди.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 , позивач у справі, не погодився з рішенням суду першої інстанції та звернувся з апеляційною скаргою б/н від 05.05.2026 (вх. № 3000/26 від 06.05.2026) до Північного апеляційного господарського суду, за змістом якої скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Крижного О.М.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.05.2026 залишив без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі № 910/10741/25 та запропонував скаржникові усунути допущені останнім при поданні апеляційної скарги недоліки протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

25.05.2026 на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарський суду від 11.05.2026 про залишення апеляційної скарги без руху, від скаржника надійшла заява б/н від 25.05.2026 (вх. № 1892/26 від 25.05.2026) про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 постановлено поновити ОСОБА_1 пропущений строк на подання апеляційної скарги та відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі № 910/10741/25

15.06.2026 до суду через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява про прийняття доказів, які не були подані до суду першої інстанції.

16.06.2026 до суду через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшли пояснення на підтримку заявленої апеляційної скарги.

20.07.2026 до суду через підсистему «Електронний суд» від ГО ТІЗ «Десенка» надійшли заперечення проти заяви про прийняття доказів, які не були подані до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, в якій відповідач зазначив, що наведені апелянтом обставини щодо неможливості подання доказів до суду першої інстанції не підтверджуються належними та допустимими доказами, а наведені у заяві апелянта додаткові доводи виходять за межі вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 15.06.2026 про прийняття доказів, які не були подані до суду першої інстанції, дійшла висновку про відмову у її задоволенні з огляду на таке. Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У поданій заяві скаржник не навів переконливих та документально підтверджених доводів щодо об`єктивної неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції; наведені ним обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, як вірно зазначив відповідач у своїх запереченнях, наведені у заяві додаткові доводи виходять за межі предмета та підстав позову, заявлених у суді першої інстанції, а відповідно до частини п`ятої статті 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Крім того, всупереч частині дев`ятій статті 80 ГПК України матеріали справи не містять підтвердження надсилання (надання) скаржником копій відповідних доказів іншим учасникам справи, що є самостійною підставою для того, щоб суд не брав такі докази до уваги.

За таких обставин колегія суддів залишає без розгляду заяву ОСОБА_1 про прийняття додаткових доказів та переглядає рішення суду першої інстанції за наявними у справі матеріалами.

Наведене узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, за якою єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом апеляційної інстанції доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від учасника справи, тягар доведення яких покладено саме на нього (постанови Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20).

Окремо колегія суддів зазначає, що частина долучених скаржником документів, зокрема повідомлення про відмову від багатостороннього правочину від 12.06.2026, складена після ухвалення оскаржуваного рішення, тобто стосується обставин, які не існували на час вирішення спору судом першої інстанції. Законність і обґрунтованість судового рішення перевіряються апеляційним судом станом на момент його ухвалення, а нові підстави позову відповідно до частини п`ятої статті 269 ГПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються.

Разом з тим, 15.06.2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» від ГО ТІЗ «Десенка» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 відповідачу встановлювався строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційну скаргу надійшов до суду лише 15.06.2026, тобто з пропуском встановленого судом процесуального строку. Клопотання про поновлення пропущеного строку та докази поважності причин його пропуску відповідачем до суду не подавалися. Відповідно до частини четвертої статті 118 ГПК України наслідки пропуску строку, встановленого судом, застосовуються судом і без окремого клопотання іншої сторони, а поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється судом лише за клопотанням учасника справи, який його пропустив, з наданням доказів поважності причин пропуску. З огляду на відсутність такого клопотання з боку відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку та прийняття відзиву на апеляційну скаргу до розгляду, у зв`язку з чим зазначений відзив не приймається судом до уваги при вирішенні спору по суті.

У судове засідання 27.07.2026 з`явився представник відповідача, який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, проте подав до суду клопотання про неможливість бути присутнім в судовому засіданні, призначеному на 27.07.2026, в якому питання щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності в судовому засіданні скаржника залишив на розгляд суду.

Оскільки явка представника позивача у судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі учасники справи про дату, час та місце судового засідання 27.07.2026 повідомлені належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про перерву у розгляді справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті у даному судовому засіданні за наявними матеріалами справи.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч.1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов наступних висновків.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів, встановив такі обставини правовідносин сторін.

Протоколом №6 загальних зборів членів ГО ТІЗ "Десенка" (надалі - відповідач) від 14.11.2007, ОСОБА_1 (надалі - позивач) прийнято у вказане товариство замість ОСОБА_3 .

15.11.2013 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою №4222 про вихід із організації на користь ОСОБА_2 .

Позов обґрунтований тим, що виконавчий орган відповідача діючи всупереч статутним положенням та в інтересах окремої групи власників забудови в межах ГО ТІЗ "Десенка", забезпечив вибіркове підключення до внутрішньої та зовнішньої електричної мережі. На думку позивача існують обставини на право повернення членських внесків, як таких, які були витрачені не за призначенням і проти волі власника частки активу внаслідок змови та порушення організаційно-господарського зобов`язання. Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 765 000,00 грн. моральної шкоди.

Відповідач проти позову заперечив посилаючись на те, що створений для забезпечення реалізації прав його членів, обов`язковою умовою наявності/відсутності матеріального-правового зв`язку, є володіння особою титулом члена Товариства, при цьому Позивач - ОСОБА_1 не є членом ГО ТІЗ "ДЕСЕНКА". Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу та підстав (фактичних обставин та норм чинного законодавства), якими позивач обґрунтовує та підтверджує своє право та можливість на стягнення сплачених членських внесків та або доказів неправомірної поведінки Товариства. Заявлена вимога про стягнення 1 765 000,00 грн моральної шкоди нічим не доведена.

Відповідно до п.2.1 Статуту відповідача, передбачено, що основною метою діяльності Товариства є здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів членів Товариства, як індивідуальних забудовників.

Згідно п. 3.1 Статуту членами Товариства можуть бути працівники Верховного Суду України, працівники інших судів та інші громадяни України, які визнають та виконують його статутні цілі та завдання.

Рішення про прийом у члени Товариства приймається Загальними зборами на підставі письмової заяви (п.3.2 Статуту).

Пунктом 3.3 Статуту закріплено, що члени Товариства мають право: брати участь у діяльності Товариства; обирати і бути обраними до керівних органів Товариства; одержувати допомогу Товариства; вільно виходити з Товариства.

Відповідно до п. 3.4 Статуту закріплено, що члени Товариства зобов`язані: активно сприяти діяльності Товариства; виконувати рішення загальних зборів членів Товариства з усіх питань, віднесених до їх компетенції, в тому числі з питань сплати вступних, членських внесків, необхідних для реалізації завдань Товариства; виконувати обов`язки власників земельних ділянок відповідно до вимог актів земельного законодавства України; дотримуватись вимог Статуту, установлених в Товаристві правил, законів та інших правових актів України.

Спори з питань, що виникають з реалізації прав та обов`язків члена Товариства, а також інших не визначених Статутом вирішуються у встановленому законом порядку (п.3.7 Статуту).

Згідно п.1.5 Статуту передбачено, що Товариство здійснює свою діяльність на підставі Конституції України, Закону України "Про громадські об`єднання" від 22.03.2012 №4572-VI (при зазначенні даного нормативно-правового акту в Статуті допущено описку в найменуванні), чинного законодавства України і цього Статуту.

Організаційно правова форма відповідача є нетиповою та не в повній мірі врегульована законодавцем, наприклад Законом України "Про громадські об`єднання" від 22.03.2012 №4572-VI не передбачено жодної інформації щодо врегулювання прав та обов`язків і способів їх реалізації органами, які створені для управління громадським об`єднанням.

Відповідач вказує, як наслідок, з метою врегулювання вказаної прогалини законодавця, ГО ТІЗ "Десенка" було застосовано аналогію закону та визначено, шляхом закріплення в розділі 4 Статуту інформації про керівні органи: Загальні збори, Правління та Ревізійну комісію, що є фактично притаманними господарським товариствам (зокрема товариству з обмеженою відповідальністю).

Набуваючи право власності на частку в статутному капіталі господарського товариства (наприклад ТОВ) її власник одночасно набуває немайнових корпоративних прав, які передбачають право на участь в управлінні Товариством, право голосу на загальних зборах, право на отримання інформації про діяльність Товариства та інші.

Отже, суд прийшов до висновку, застосовуючи аналогію закону, що стаючи членом ГО ТІЗ "Десенка" його члени набувають немайнових корпоративних прав, аналогічних за змістом до зазначених попередньо.

На право власника частки у статутному капіталі господарської організації на участь в її управлінні, яке є складовою корпоративного права, поширюються гарантії, передбачені ч.4 ст.13, ст.41 Конституції України. Захищеність вказаного права на конституційному рівні означає, що втручання у таке право допускається у виняткових випадках з метою суспільної необхідності, виключно на підставі закону та з дотриманням засад справедливості, пропорційності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що, розглядаючи спори між учасником та господарським товариством, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників також не завжди збігаються. Відтак, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються шляхом прийняття рішень його колективними органами управління, надавати оцінку добросовісності дій сторін спору щодо можливого захисту ними інтересів інших осіб та можливих наслідків у випадку задоволення таких вимог (Постанови від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).

Так, згідно заяви від 15.11.2013 позивач повідомив ГО ТІЗ "ДЕСЕНКА" про відчуження належної йому земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:485:0015 на користь своєї матері ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ); внесення 275 000 (двісті сімдесят п`ять тисяч 00 копійок) гривень внесків на виконання статутних вимог Товариства, які просив перевести на ім`я ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ); необхідність виключення його зі складу учасників Товариства.

Заявою ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) від 19.11.2013, відповідно до якої остання повідомила, що: набула право власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:485:0015; розмір членських внесків, які були внесені на виконання статутних вимог Товариства станом на 19.11.2013 становить 275 000 гривень; просить включити її до складу членів ГО ТІЗ "Десенка".

Відповідно до витягу з Протоколу №1 від 19.11.2013, оформленого за результатом проведення загальних зборів ГО ТІЗ "Десенка", згідно питання 4 порядку денного яких прийнято рішення про виключення ОСОБА_1 із членів Товариства та прийняття ОСОБА_2 (на підставі заяв вказаних осіб).

Інших доказів того, що позивач є членом ГО ТІЗ "Десенка", матеріали справи не містять.

Судом першої інстанції встановлено, що прийняття загальними зборами ГО ТІЗ "Десенка" будь-яких рішень жодним чином не стосується прав та обов`язків ОСОБА_1 , а, відповідно, не призводить до їх порушення, у зв`язку з чим позовна вимога про скасування пункту другого рішення загальних зборів ГО ТІЗ "Десенка" від 10.07.2025 про надання згоди про передачу ПрАт "ДТЕК Київські електромережі" РУ-0,4 (панель ЩО - 90 - 1116УЗ-1; панель ЩО - 90-1407УЗ-2) є необгрунтованою.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позовом у процесуальному сенсі є звернена через суд до відповідача матеріально правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Аналогічна правова позиція зазначена у Постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2021р. у справі №405/3360/17.

Судом першої інстанції встановлено, що позовна заява не містить жодних підстав (юридичних фактів) та будь-якого посилання на порушення порядку прийняття оскаржуваного рішення загальними зборами членів ГО ТІЗ "Десенка" чи норм чинного законодавства.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 27.01.2025 у справі №910/14503/23 та у постанові Верховного Суду від 11.03.2025 у справі №906/370/22, посилання позивача, в якості обґрунтування порушеного права, на порушення порядку скликання загальних зборів, а саме відсутність повідомлення позивача про час та місце проведення зборів та те, що протоколи підписані не ним, а невідомою особою, суди відхиляють, як неналежні, оскільки учасник товариства не може оскаржити будь-яке рішення зборів тільки через відсутність кворуму без обґрунтування, чим саме оспорюване ним рішення органу управління порушує його права та/або законні інтереси. При цьому посилання позивача в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників на порушення його корпоративних прав на участь в управлінні товариством свідчить про загальний, абстрактний характер таких порушень. Такі посилання позивача є недостатніми для висновку про доведеність факту порушення його прав та/або інтересів спірними рішеннями.

Згідно зі ст.14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу.

Отже, заявлена позовна вимога щодо скасування пункту другого рішення загальних зборів ГО ТІЗ "Десенка" від 10.07.2025 про надання згоди про передачу ПРАТ "ДТЕК Київські електромережі" РУ-0,4 (панель ЩО - 90 - 1116УЗ-1; панель ЩО - 90-1407УЗ-2) не підлягає задоволенню.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 765 000,00 грн внесків, суд першої інстанції зазначив наступне.

Одночасно з тим, як зазначено вище, згідно оформленої Заяви від 15.11.2013 позивач повідомив ГО ТІЗ "Десенка" про внесення 275 000 гривень внесків на виконання статутних вимог товариства, які просив перевести на ім`я ОСОБА_2 . Аналогічного розміру сума внесених членських внесків, вказана ОСОБА_2 у заяві від 19.11.2013, яку остання просила перезарахувати як внески, внесені за належну їй ділянку на її ім`я.

Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу та підстав (фактичних обставин та норм чинного законодавства), якими позивач обґрунтовує та підтверджує своє право та можливість стягнення сплачених членських внесків та або доказів неправомірної поведінки Товариства.

Позивач жодним чином не обґрунтовує, яке він має право та відношення до членських внесків сплачених/не сплачених ОСОБА_2 з моменту прийняття її до членів Товариства замість позивача, як і не підтверджує жодними доказами факт сплати ОСОБА_2 членських внесків починаючи з 2013, зокрема у заявленому позивачем розмірі (384 660,00 грн).

Таким чином, заявлена позовна вимога щодо стягнення з ГО ТІЗ "Десенка" 1 765 000,00 грн внесків є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про строк позовної давності щодо заявленої вимоги.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року).

Враховуючи вищевикладене та з огляду на відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення 1 765 000,00 грн, судом першої інстанції позовна давність не застосовувалась.

Щодо позовної вимоги про стягнення 1 765 000,00 грн моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В частині третій статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина 4 статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина 3 статті 23 ЦК України).

При визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вірно встановив суд першої інстанції, між ОСОБА_1 та Товариством відсутні будь-які матеріально-правові відносини починаючи із 19.11.2013 (виключення його зі складу членів та прийняттям замість нього нового власника земельної ділянки - ОСОБА_2 )

З тексту позовної заяви не вбачається, які підстави наводить позивач для обґрунтування позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Суд першої інстанції також вірно зазначив, що позовна заява не містить елементів, які мають бути доведені останнім при зверненні із позовною вимогою про стягнення матеріальної шкоди, а саме: наявність моральної шкоди, протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою, вини особи, яка завдала моральної шкоди.

Водночас звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди, позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про сам факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру у зв`язку з діями (бездіяльністю) відповідача.

У той же час, за висновком суду першої інстанції, розмір моральної шкоди у сумі 1 765 000,00 грн позивачем нічим не обґрунтований та жодними доказами не підтверджується.

Відтак, оскільки позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди, зокрема самого факту заподіяної шкоди, то у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Згідно із ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частинами 1-4 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України.

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно із положеннями статті 15 ЦК України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Так, правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань регламентовані Законом України "Про громадські об`єднання".

Згідно із визначеннями, які міститься у ст. 1 Закону України "Про громадські об`єднання":

Громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/ або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; - позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; відсутність протоколу загальних зборів.

Разом з тим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №914/921/18, від 08.12.2020 у справі №922/1633/18, від 18.05.2021 у справі №903/933/19, від 06.09.2023 у справі № 910/1942/22.

Однак, для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера, члена) товариства.

Підставою для звернення до суду є саме порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів особи. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

З огляду на викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

У зв`язку з цим суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин, обставини щодо наявності у позивача відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №924/645/18).

Оцінка колегією суддів доводів апеляційної скарги

Апелянт в обґрунтування апеляційної скарги посилається на обставини, пов`язані з діяльністю виконавчого органу Товариства протягом 2007-2025 років, зокрема на порушення при скликанні та проведенні загальних зборів, недопуск його до участі в управлінні Товариством, а також на те, що перехід права на членство до ОСОБА_2 відбувся під впливом протиправних дій третіх осіб, у зв`язку з чим позовна давність щодо вимог про скасування рішення загальних зборів, на його думку, не повинна застосовуватися з посиланням на частину другу статті 261 ЦК України.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, починаючи з 19.11.2013 ОСОБА_1 на підставі власної письмової заяви від 15.11.2013 вибув зі складу членів Товариства, а до складу членів Товариства на підставі власної заяви та рішення загальних зборів (Протокол №1 від 19.11.2013) прийнято ОСОБА_2 .

Апелянт не надав жодних доказів, які б спростовували добровільний характер поданої ним заяви про вихід з Товариства або підтверджували вчинення щодо нього насильства чи іншого протиправного впливу у розумінні частини другої статті 261 Цивільного кодексу України. Посилання на обставини, що мали місце після 2013 року, зокрема на діяльність виконавчого органу Товариства у 2017-2025 роках, не спростовують встановленого судом факту відсутності в апелянта, як особи, що не є членом Товариства, суб`єктивного права, яке могло би бути порушене оскаржуваним рішенням загальних зборів від 10.07.2025.

Доводи апелянта про порушення процедури скликання та проведення загальних зборів, відсутність кворуму, а також про сфальсифікованість результатів голосування та не підтверджені жодними належними й допустимими доказами, а тому, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.01.2025 у справі №910/14503/23 та від 11.03.2025 у справі №906/370/22, не можуть бути самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки учасник товариства не може оскаржити рішення зборів лише через формальні порушення процедури без доведення того, яким чином це порушує саме його права та законні інтереси.

Посилання апелянта на статус учасника бойових дій, на кримінальні провадження щодо посадових осіб Товариства, а також на обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок відмови у задоволенні клопотань про зупинення провадження у справі, про колегіальний розгляд справи та заяви про відвід судді колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Зазначені клопотання та заява були розглянуті місцевим господарським судом із постановленням відповідних мотивованих ухвал (протокольна ухвала від 27.01.2026, ухвали від 10.03.2026 та від 07.04.2026). Колегіальний розгляд справи у суді першої інстанції відповідно до частини першої статті 33 ГПК України є правом, а не обов`язком суду; обставин, які відповідно до статті 35 ГПК України виключають участь судді у розгляді справи, скаржником не наведено ні в заяві про відвід, ні в апеляційній скарзі. При цьому суд першої інстанції забезпечив скаржнику достатні процесуальні можливості для подання доказів та викладення своєї позиції: продовжив строк підготовчого провадження на 30 календарних днів у порядку частини третьої статті 177 ГПК України та неодноразово відкладав розгляд справи. Відповідно до частини другої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення неправильного рішення; таких порушень колегією суддів не встановлено, а обов`язкових підстав для скасування рішення, передбачених частиною першою статті 277 ГПК України, матеріали справи не містять.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно вимог про стягнення членських внесків та моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів наявності в апелянта права на такі кошти, а також доказів заподіяння йому моральної шкоди, а самі доводи апеляційної скарги в цій частині за своїм змістом повністю дублюють доводи, викладені в позовній заяві, та не спростовують мотивів, з яких суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.

При цьому колегія суддів враховує, що нотаріально посвідченою заявою від 15.11.2013 скаржник самостійно розпорядився сплаченими ним внесками у розмірі 275 000,00 грн, просивши перевести (перезарахувати) їх на ім`я ОСОБА_2 , а тому його подальші вимоги про стягнення цих же коштів на власну користь суперечать його попередній поведінці (доктрина venire contra factum proprium; постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17). Заявлений до стягнення розмір 1 765 000,00 грн належними та допустимими доказами не підтверджений: долучені до позовної заяви квитанції до прибуткових касових ордерів за 2007 - 2012 роки складені на загальну суму 185 000,00 грн, а доводи про визначення розміру членських внесків в еквіваленті до долара США не ґрунтуються на жодному рішенні загальних зборів Товариства, доказів існування яких матеріали справи не містять.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди колегія суддів додатково зазначає, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №216/3521/16-ц). Жодного з наведених елементів складу цивільного правопорушення скаржником не доведено, оскільки матеріали справи не містять доказів як самого факту заподіяння скаржникові моральних чи фізичних страждань, так і протиправності поведінки відповідача та причинного зв`язку між ними, а розмір шкоди у сумі 1 765 000,00 грн жодним розрахунком чи обґрунтуванням не підтверджений.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні апелянтом норм матеріального та процесуального права і не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до повторення правової позиції апелянта, наведеної ним під час розгляду справи судом першої інстанції, якій місцевим господарським судом уже було надано належну правову оцінку. При цьому апеляційна скарга не містить нових обставин, доказів чи переконливих аргументів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції фактичні обставини або свідчили про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.

Так, незгода апелянта з висновками суду першої інстанції сама по собі не є підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично є переоцінкою вже досліджених судом першої інстанції обставин та доказів, яким у рішенні надано належну оцінку відповідно до вимог статті 86 ГПК України, тоді як переконливих доводів щодо помилковості такої оцінки апеляційна скарга не містить.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, а лише відображають незгоду апелянта з ухваленим рішенням та повторюють доводи, які були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку, підстав для іншої оцінки яких колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів також враховує, що за усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Ruiz Torija проти Іспанії», «Проніна проти України») пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Інші доводи апеляційної скарги, у тому числі емоційні висловлювання та звинувачення на адресу осіб, які не є учасниками справи, не стосуються предмета та підстав позову, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та не потребують детальної правової оцінки.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 та статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За частиною 2 статті 277 ГПК України правильне по суті і законне рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах статті 269 ГПК України, встановила, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності вирішення спору по суті, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за її подання відповідно до статті 129 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, ст. 275, ст. 276, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі № 910/10741/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі № 910/10741/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи № 910/10741/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено і підписано 21.08.2026 (після виходу суддів з відпустки та відрядження)

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді О.М. Крижний

С.Є. Чаплян