Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №916/1131/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1131/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.06.2026 (суддя В.С. Петров, м.Одеса, повну ухвалу складено 22.06.2026) про зупинення провадження

у справі №916/1131/26

за позовом керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону

в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії"

про визнання додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії недійсними та стягнення безпідставно одержаних коштів у розмірі 272108,09 грн,

В С Т А Н О В И В :

Коротка історія справи

Керівник Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії", в якому просив:

-визнати недійсними додаткові угоди від 25.08.2022 №1, від 18.10.2022 №3-22 та №4-22 до договору від 17.05.2022 №126-22 про закупівлю електричної енергії, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії";

-стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" на користь Адміністрації Державної прикордонної служби України в особі Військової частини НОМЕР_1 безпідставно одержані грошові кошти у розмірі 272108,09 грн.

31.03.2026 за вказаною позовною заявою Господарським судом Одеської області відкрито провадження у справі №916/1131/26, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

08.05.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" до Господарського суду Одеської області надійшло клопотання про зупинення провадження (вх.№16045/26), відповідно до якого відповідач просив суд зупинити провадження у справі №916/1131/26 до набрання законної сили судовим рішенням Конституційного Суду України в рамках відкритого конституційного провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.06.2026 зупинено провадження у справі №916/1131/26 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026(178/26) та оприлюднення повного тексту рішення.

Вказана ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що визнання Конституційним Судом України нормативного акта чи його окремих положень неконституційними виключає можливість їх подальшого застосування та відтворення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, окрім випадків, коли положення Конституції України, через невідповідність яким відповідний акт було визнано неконституційним, у подальшому змінені у порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України.

Відтак, оскільки вирішення Конституційним Судом України справи №3-78/2026(178/26) щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" може мати істотне значення для правильного вирішення даного спору, зокрема, щодо правомірності застосування встановленого вказаною нормою 10-відсоткового обмеження при зміні ціни за одиницю товару, господарський суд першої інстанції, з метою забезпечення принципу правової визначеності та єдності судової практики, дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі № 916/1131/26 до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №3-78/2026(178/26) та оприлюднення його повного тексту.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.06.2026, керівник Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Мотивуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначив, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, перешкоджає подальшому провадженню у справі, через що підлягає скасуванню.

Прокурор зазначає, що оскаржувана ухвала не містить мотивів, які обґрунтовували б неможливість ухвалення судового рішення та вплив рішення Конституційного Суду України на можливість оцінки доказів, котрі стосуються розгляду спору по суті. До того ж, прокурором надано докази та наведено аргументи, які в сукупності підтверджують, що спірні додаткові угоди укладено з порушенням норм законодавства, а тому висновки суду про неможливість розгляду справи №916/1131/26 та зупинення провадження є передчасними. Відкриття конституційного провадження, на думку скаржника, не зупиняє дії закону та не позбавляє суд можливості надати оцінку спірним правовідносинам на підставі чинного законодавства і наявної судової практики. Відтак, суд першої інстанції у даному випадку не позбавлений можливості самостійно встановити обставини та факти, які мають значення для даної справи, а тому необхідність зупинення даної справи до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо конституційності п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» відсутня.

Окремо скаржник вказує, що у даній справі правовідносини виникли з моменту укладення спірного договору, зокрема ще 17.05.2022, а спірні правовідносини щодо оскаржуваних додаткових угод виникли з серпня по жовтень 2022 року, а відтак, навіть у разі теоретичного задоволення скарги товариства Конституційним Судом України, його рішення не матиме ретроспективної (зворотньої) дії в часі, тобто не буде поширюватися на відносини, що виникли до ухвалення такого рішення.

Позиція Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо апеляційної скарги

У додаткових поясненнях, які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, Адміністрація Державної прикордонної служби України просить задовольнити апеляційну скаргу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позивач зазначає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, встановленим статтею 236 Господарського процесуального кодексу України. Суд першої інстанції не навів належних мотивів, які б підтверджували існування об`єктивної неможливості продовження розгляду справи до ухвалення рішення Конституційним Судом України. Крім того, в ухвалі відсутнє будь-яке обґрунтування того, які саме обставини не можуть бути встановлені господарським судом самостійно, а також яким чином майбутнє рішення Конституційного Суду України вплине на оцінку наявних у справі доказів або можливість ухвалення судового рішення по суті спору. За таких обставин, висновок суду про необхідність зупинення провадження є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Позиція Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Так, відповідач вказує, що предметом конституційного провадження у справі №3-78/2026(178/26) є конституційність п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» тієї самої норми, яка становить правову основу позовних вимог прокурора. Тому об`єктивна неможливість розгляду справи в цьому випадку полягає не у відсутності доказів, а у принциповій невизначеності правової норми, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Товариство звертає увагу суду, що докази у справі №916/1131/26 не зібрані та не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. При цьому сама лише наявність у матеріалах справи певних доказів не свідчить про можливість повного, всебічного й об`єктивного встановлення всіх обставин спору, якщо юридична оцінка таких обставин залежить від вирішення іншої справи.

На думку відповідача, доводи апелянта про те, що можливе рішення Конституційного Суду України у справі №3-78/2026(178/26) не матиме значення для вирішення справи №916/1131/216 виключно через те, що договір та спірні додаткові угоди були укладені у 2022 році, ґрунтуються на помилковому ототожненні зворотної дії рішення Конституційного Суду України із необхідністю врахування такого рішення під час розгляду справи, яка на момент його ухвалення ще не завершена. Саме по собі зупинення провадження не свідчить про порушення розумного строку. Для такого висновку необхідно встановити загальну тривалість провадження, складність справи, поведінку учасників, поведінку відповідних державних органів, значення предмета спору для учасників, а також конкретні періоди бездіяльності, які можуть бути поставлені у провину суду.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 02.07.2026 за вх.№2735/26.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.06.2026 у справі №916/1131/26. Встановлено учасникам справи строк до 23.07.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 23.07.2026 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути апеляційну скаргу керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.06.2026 у справі №916/1131/26 поза межами строку, встановленого у частині другій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи №916/1131/26.

Згідно із частинами першою та другою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею; апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

З огляду на те, що прокуратурою оскаржується ухвала про зупинення провадження у справі (пункт 12 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України), перегляд оскаржуваної ухвали постановлено проводити в порядку письмового позовного провадження без повідомлення учасників справи.

13.07.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №916/1131/26.

16.07.2026 від Адміністрації Державної прикордонної служби України надійшли додаткові пояснення, які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу.

23.07.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України не скористалась своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України та не надала суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Щодо строку розгляду апеляційної скарги.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судова колегія розглядала вказану апеляційну скаргу у розумний строк.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, апеляційна інстанція дійшла до наступних висновків.

Предметом апеляційного оскарження у даній справі є ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі.

Так, керівник Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону у даній справі звернувся з позовом, в якому просив:

- визнати недійсними додаткові угоди від 25.08.2022 № 1, від 18.10.2022 № 3-22 та № 4-22 до договору від 17.05.2022 № 126-22 про закупівлю електричної енергії, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" на користь Адміністрації Державної прикордонної служби України в особі Військової частини НОМЕР_1 безпідставно одержані грошові кошти у розмірі 272108,09 гривень.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що 17 травня 2022 року між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" було укладено договір №126-22 про закупівлю електричної енергії загальним обсягом 457142000 кВт*год, загальною вартістю 1599997,00 грн. з ПДВ. При цьому прокурор вказує, що у подальшому, між Військовою частиною та ТОВ "Оператор енергії" було укладено додаткові угоди до договору, на підставі яких здійснено перегляд ціни та обсягів електричної енергії, коригування загальної суми договору, а саме: додаткову угоду № 1 від 25.08.2022, якою з 01.07.2022 було підвищено ціну електричної енергії до 3,84 грн за 1 кВт*год, що становить збільшення вартості на 9,71%, обсяг електричної енергії було зменшено та встановлено на рівні 421311,308072 кВт*год.; додаткову угоду № 3-22 від 18.10.2022, якою з 01.08.2022 підвищено ціну електричної енергії до 4,20 грн за 1 кВт*год, що відповідає зростанню на 20% та зменшено обсяг електричної енергії, який після коригування склав 395316,619047 кВт*год.; додаткову угоду № 4-22 від 18.10.2022, відповідно до якої з 01.09.2022 ціна електричної енергії зросла до 4,60 грн за 1 кВт*год, що становить збільшення на 31,43%, обсяг електроенергії було зменшено до 379396,821739 кВт*год.

Під час розгляду справи Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" до господарського суду подано клопотання про зупинення провадження, відповідно до якого відповідач просив суд зупинити провадження у справі №916/1131/26 за позовом керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" про визнання додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії недійсними та стягнення безпідставно одержаних коштів у розмірі 272108,09 грн. до набрання законної сили судовим рішенням Конституційного Суду України в рамках відкритого конституційного провадження за скаргою ТОВ "Укр Газ Ресурс" щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Місцевий господарський суд вказане клопотання задовольнив, зазначивши, що вирішення Конституційним Судом України справи №3-78/2026(178/26) щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" може мати істотне значення для правильного вирішення даного спору, зокрема, щодо правомірності застосування встановленого вказаною нормою 10-відсоткового обмеження при зміні ціни за одиницю товару.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За змістом пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунуті.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 виснував, що:

-по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього;

-по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо;

-по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Вказаний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду узгоджується із постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі №357/10397/19.

Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 вказав, що за приписами пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що господарський суд не має права самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин (пункт 8.56.2 постанови Верховного Суду від 28.04.2026 у справі №910/8362/24).

Так, як вбачається з матеріалів справи, за змістом заявленого відповідачем клопотання про зупинення провадження, заявник не наводить мотивів необхідності зупинення провадження у справі №916/1131/26 в частині об`єктивної неможливості розгляду цієї справи в контексті того, що зібрані у цій справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У заявленому клопотанні відповідача не йдеться про необхідність додаткового збирання доказів і про неможливість встановити фактичні обставини справи, а зазначається про наявність невирішеного питання конституційності норми права, яка підлягає застосуванню судом при вирішенні спору по суті.

При цьому, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач з однієї сторони зазначає про те, що докази у справі №916/1131/26 не зібрані та не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), а з іншої сторони про те, що об`єктивна неможливість розгляду справи в цьому випадку полягає не у відсутності доказів, а у принциповій невизначеності правової норми, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Колегія суддів також зазначає, що положення п.5 ч.1 ст.227 ГПК щодо обов`язку суду зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є ідентичними положенням п.3 ч.1 ст.236 Кодексу адміністративного судочинства України та п.6 ч.1 ст.251 Цивільного процесуального кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.04.2018 у справі №800/235/17 (провадження №11-271сап18) сформулювала висновок щодо застосування п.3 ч.1 ст.236 КАС у питанні зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження. Скасовуючи ухвалу про зупинення провадження як передчасну, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що суд повинен мотивувати зв`язок між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції та предметом спору, конкретизувати, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу без попереднього розгляду справи в порядку конституційного судочинства, та зазначити, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Отже, Велика Палата Верховного Суду не встановила абсолютної заборони зупиняти провадження до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак визначила обов`язковий стандарт обґрунтування такого зупинення, за яким сам лише факт розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності норми, яка підлягає застосуванню у справі, не є достатнім.

Розвиваючи наведений підхід, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.12.2019 у справі №826/25204/15 сформулювала висновок щодо застосування тотожної норми п.3 ч.1 ст.236 КАС, за яким: під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій іншій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи (п.35 постанови); зупинення провадження з підстав неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акта, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи, тоді як в інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акта не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України (п.37 постанови); вирішуючи питання щодо зупинення провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі (п.38 постанови).

Наведений підхід Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду з огляду на тотожність зазначених норм процесуального права є релевантним для застосування п.5 ч.1 ст.227 ГПК незалежно від того, що його сформульовано в іншій юрисдикції. За цим підходом практика Верховного Суду є усталеною: закони та інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю (Рішення Конституційного Суду України від 24.12.1997 №8-зп/1997), тому за загальним правилом суд розглядає справу на підставі чинного законодавства і не зупиняє провадження до вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності норми, яка підлягає застосуванню; сам лише факт відкриття конституційного провадження щодо такої норми не створює об`єктивної неможливості розгляду справи. Зупинення провадження є винятком, який можливий лише тоді, коли суд обґрунтує у своїй ухвалі зв`язок між очікуваним рішенням Конституційного Суду України та предметом спору, конкретизує, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду справи, та пояснить, чому зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Водночас зупинення провадження до вирішення справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, може бути виправданим у випадках, коли рішення Конституційного Суду України здатне вплинути на вирішення спору. Насамперед це справи, у яких предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми, якими врегульовано питання юридичної відповідальності фізичної особи, оскільки саме у разі пом`якшення або скасування такої відповідальності закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі (ч.1 ст.58 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99). Вплив рішення Конституційного Суду України на вирішення спору не виключається також тоді, коли спірні правовідносини тривають і правове регулювання прав та обов`язків їх учасників на майбутнє безпосередньо залежить від чинності норми, конституційність якої перевіряється (ч.2 ст.152 Конституції України). Проте і в цих випадках суд повинен обґрунтувати зупинення провадження за наведеними вище критеріями.

Так, відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Стаття 58 передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 дійшов висновку, що положення ч.1 ст.58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

У цій справі відповідачем є юридична особа, а не фізична особа. Окрім цього предметом спору є вимога про стягнення безпідставно одержаних коштів, що не є заходом відповідальності за порушення законодавства, а є наслідком недійсності правочину та безпідставного набуття майна. Більше того, спірні правовідносини, що виникли з виконання договору, завершені у 2022 році, відповідно, майбутнє рішення Конституційного Суду України на їх правове регулювання не вплине.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2026 №910/11553/25.

Відтак, на переконання колегії суддів, вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону «Про публічні закупівлі», із застосуванням якої, як вказує відповідач, безпосередньо пов`язані позовні вимоги у цій справі, не є підставою для зупинення провадження у розумінні пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зупинення провадження у справі із підстав, наведених судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, є безпідставним.

Відтак, доводи прокурора про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, під час прийняття оскаржуваного процесуального документу, знайшли своє підтвердження.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Однак оскаржуване судове рішення таким вимогам процесуального закону не відповідає.

Відповідно до статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Частиною третьою статті 271 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Отже, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини відсутності підстав для зупинення провадження у справі, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду Одеської області від 16.06.2026 є необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а справа направленню на розгляд суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції спір по суті не розглядався, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 269-271, 277, 281, 282, 284 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.06.2026 про зупинення провадження у справі №916/1131/26 скасувати.

Справу №916/1131/26 направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню у касаційному порядку відповідно до ч.1 ст.287 ГПК України.

Повну постанову складено 24.08.2026.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

Суддя С.В. Таран