Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №916/3906/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3906/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Павленко Н.А.

суддів - Богатиря К.В., Лічмана Л.В

за участю секретаря судового засідання Лещенко Л.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача - Коюда М.А.

позивач - Цвященко О. І.

від відповідача - Дадіверіна Л.І.

відповідач - Орехова Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 про закриття провадження у справі, постановлену суддею Бездолею Ю.С. м. Одеса, повний тест якої складено та підписано 30.06.2026

по справі №916/3906/25

за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни

до відповідача Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни

про стягнення 357 751,66 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви та ухвали суду, що оскаржується в апеляційному порядку:

В провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/3906/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни до Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни про стягнення 200 000 грн.

05.11.2025 відповідач - Фізична особа-підприємець Цвященко Оксана Ігорівна (надалі по тексту ФОП Цвященко О.І., позивач за зустрічним позовом) звернулась до Господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни (надалі по тексту - ФОП Орехова Л.М., відповідач, за зустрічним позовом), в якій просила суд стягнути збитки в сумі 357 751,66 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 прийнято зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни до Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни про стягнення 357 751,66 грн - до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано зустрічний позов в одне провадження з первісним позовом у справі №916/3906/25; постановлено здійснювати розгляд справи №916/3906/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

04.06.2026 ФОП Ореховою Л.М. було подано заяву про залишення позову Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни до Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України без розгляду та повернення судового збору.

У судовому засіданні 04.06.2026 Господарським судом Одеської області у протокольній формі було постановлено повернутися до стадії підготовчого провадження для розгляду заяви про залишення первісного позову Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни без розгляду, у зв`язку з поданням позивачем за первісним позовом заяви про залишення первісного позову без розгляду.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 04.06.2026 на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України, постановив заяву Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни за вх.№19540/26 - задовольнити. Первісний позов Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни до Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни про стягнення у справі №916/3906/25 - залишити без розгляду.

04.06.2026 до Господарського суду Одеської області від Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни надійшло клопотання про закриття провадження у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни до Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни про стягнення 357751,66 грн збитків на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.

У судовому засіданні 25.06.2026 господарським судом першої інстанції у протокольній формі було постановлено повернутися до стадії підготовчого провадження для розгляду клопотання відповідача за зустрічним позовом про закриття провадження у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни до Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни про стягнення 357 751,66 грн збитків на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України, оскільки питання юрисдикційності у даній справі є першочерговим, з урахуванням наявності на розгляді відповідного клопотання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 закрито провадження у справі №916/3906/25 за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни до Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни про стягнення 357 751,66 грн на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу:

Не погодившись з постановленою ухвалою суду, Фізична особа-підприємець Цвященко Оксана Ігорівна звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 про закриття провадження у справі №916/3906/25 та направити матеріали даної справи до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду справи по суті заявлених вимог.

В апеляційній скарзі ФОП Цвященко О.І. також просить суд поновити строк для подання доказів: реєстраційного посвідчення на НОМЕР_3 від 18.09.2024, Акта звірки з ТОВ «Одеська обласна енергетична компанія» від 03.07.2026, копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємці Орехової Л.М серії НОМЕР_2, копію свідоцтва платника єдиного податку Серії НОМЕР_4, долучити до матеріалів справи відповідні докази.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ФОП Цвященко О.І. зазначає, що оскаржувана ухвала Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 року у справі №916/3906/25 постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, скаржник вказує на господарсько-правовий характер спірних правовідносин та наголошує, що на момент укладення Договору оренди від 01.07.2024 та протягом усього розгляду справи обидві сторони спору (Орехова Л.М. та Цвященко О.І.) зареєстровані як фізичні особи-підприємці, а відомості про припинення їх підприємницької діяльності в Єдиному Державному Реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні. Об`єкт оренди передавався та використовувався виключно для здійснення підприємницької діяльності, а саме для розміщення ательє з виготовлення одягу, що відповідає основним видам економічної діяльності апелянта (КВЕД 14.13, 14.11, 14.19). У умовах Договору оренди (зокрема, п.п. 2.2.3, 2.3.1, 2.1.3, 7.4, 7.6) зафіксовано обов`язок орендодавця не перешкоджати господарській діяльності, право орендаря самостійно визначати її умови, а також узгоджено статус обох сторін як платників єдиного податку.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно не застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 07.04.2020 у справі №743/534/16-ц та від 03.07.2019 у справі №916/1261/18, а також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №916/122/20, згідно з якими сам факт незазначення в тексті договору реквізитів ФОП чи здійснення розрахунків готівкою не змінює господарсько-правової природи укладеного правочину, якщо він вчинений у межах підприємницької діяльності. Крім того, первісний позов ФОП Орехової Л.М. та її відзив на зустрічний позов ґрунтувалися саме на факті виконання Договору оренди та передачі приміщення для здійснення підприємницької діяльності, що підтверджувало визнання сторонами господарського характеру відносин.

Поряд із цим апелянт зазначає про істотні порушення норм процесуального права, вчинені місцевим господарським судом. Постановляючи ухвалу про закриття провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, суд першої інстанції, в порушення вимог частин 2 та 4 цієї ж статті, не роз`яснив позивачу за зустрічним позовом, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, а також не вирішив питання щодо розподілу судових витрат і повернення судового збору з бюджету.

Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання від 25.06.2026 та розглянув справу за відсутності представника апелянта, який брав участь у заздалегідь призначеному засіданні Закарпатського апеляційного суду, чим порушив право на правничу допомогу, гарантоване ст.ст. 16, 202 ГПК України та ст. 59 Конституції України. Суд першої інстанції також порушив принципи рівності та змагальності сторін (ст.ст. 2, 13, 42 ГПК України), оскільки прийняв від відповідача за зустрічним позовом значний обсяг письмових доказів (податкові декларації, довідки ДПС) безпосередньо в день судового засідання 25.06.2026 та одразу закрив провадження, не надавши апелянту часу для ознайомлення з ними, надання пояснень та спростовуючих доказів.

Щодо поновлення процесуальних строків на подання доказів, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ч. 1- 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах, зокрема, змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні справедливого балансу між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 ГПК України).

За змістом ч. 2 п. 6 ст. 258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Водночас ч.ч.1, 2, 3 ст. 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності, визначених ст. 269 ГПК України, підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.13 ГПК України).

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів із порушенням встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанова Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №909/965/16).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Південно-західний апеляційний господарський суд звертає увагу, що свідоцтво платника єдиного податку серія НОМЕР_4 та свідоцтво про державну реєстрацію ФОП Орехова Л.М., на подачу яких в якості нових доказів, зокрема, просив поновити строк апелянт, наявні у матеріалах справи.

Беручи до уваги наведе, оскільки подані до апеляційного господарського суду ФОП Цвященко О.І. докази не були предметом дослідження у суді першої інстанції та ФОП Цвященко О.І. не навела переконливих та належних мотивів у суді апеляційної інстанції щодо неможливості вчасного, визначеного процесуальним строком, їх подання до місцевого суду, судова колегія не вбачає за можливе прийняття їх до розгляду, у зв`язку з чим у клопотанні Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни про поновлення строку для подання доказів слід відмовити, а відповідні докази залишити без розгляду, як такі, що подані з порушенням строку.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

20.07.2026 через поштову скриньку Південно-західного апеляційного господарського суду (нарочно) від ФОП Орехової Л.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач за зустрічним позовом проти вимог апеляційної скарги заперечує та просить суд залишити скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач за зустрічним позовом зазначає, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.07.2024 був укладений між ФОП Цвященко О.І. та Ореховою Л.М., як фізичною особою. Жодних даних як ФОП Орехова Л.М. в договорі від 01.07.2024 не має. Банківських реквізитів для сплати орендних платежів як ФОП Орехова Л.М., а також свідоцтво про реєстрацію, як ФОП до договору долучено не було.

Відповідач за зустрічним позовом наголошує, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, що Орехова Л.М. виступає як підприємець і тільки у зустрічній позовній заяві позивач визначає відповідача як підприємця - ФОП Орехову Л.М.

Відповідач за зустрічним позовом зазначає, що реєстрація Орехової Л.М. як підприємця не означає, що всі дії, що вчиняє Орехова Л.М. мають виключно характер фізичної особи-підприємця. Реєстрація Орехової Л.М. в якості ФОП не забороняє вчиняти дії, в тому числі здавати квартиру в оренду саме як фізична особа, що в даному випадку і відбувалось.

У відзиві відповідач за зустрічним позовом вказує, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли внаслідок укладання з фізичною особою Ореховою Л.М. договору оренди квартири, що належить їй на праві власності. Зазначає, що підприємницьку діяльність Орехова Л.М. здійснювала у 2021 році, що підтверджується поданою до Головного управління ДПС в Одеській області, Приморської державної податкової інспекції декларацією за 2021 рік. А починаючи з 2022 року і до сьогодні Орехова Л.М. як ФОП діяльність не здійснювала, що підтверджується довідками ДФС наявними в матеріалах справи.

Відтак, на думку відповідача за зустрічним позовом, спірний правочин у справі №916/3906/25 не є господарським договором та за характером спірних правовідносин не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Рух справи у Південно-західному апеляційному господарському суді:

06.07.2026 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЕСІКС безпосередньо до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 про закриття провадження у справі №916/3906/25.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2026, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді - Павленко Н.А., суддів: Богатиря К.В., Лічмана Л.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження по справі №916/3906/25 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 про закриття провадження у справі №916/3906/25, доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/3906/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Постановлено розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 про закриття провадження у справі №916/3906/25 поза межами строку, встановленого ч. 2 ст. 273 ГПК України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 18.08.2026 о 16:00 год.

У судовому засіданні 18.08.2026 представник апелянтата ФОП Цвященко О.І. надали пояснення по суті спору, підтримали доводи та вимого апеляційної скарги, просили суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати оскаржувану ухвалу, а справу №916/3906/25 направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду справи по суті заявлених вимог.

Представник ФОП Орехової Л.М. у судовому засіданні 18.08.2026 також надав пояснення по суті спору, заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції:

01.07.2024 між Орехова Л.М. (орендодавець) та Цвященко О.І. (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення.

За умовами договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 70 кв.м, розташоване за адресою: Велика Арнаутська, 102 (Утьосова, 16) кв.35 (п.1.1., п.1.1.1.,п.1.1.2. договору).

Відповідно до п.2.2.3. Договору орендодавець зобов`язується не перешкоджати (не вчиняти дії) веденню господарської діяльності орендаря.

Пунктом 2.3.1. Договору оренди сторони узгодили, що Орендар має право самостійно визначати умови здійснення власної господарської діяльності в об`єкті оренди.

За користування орендованим приміщенням орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 400 дол. США за один місяць шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок орендодавця (п.3.1. договору).

Орендодавець є платником єдиного податку. Орендар являється платником єдиного податку (п.7.5., п.7.6. договору).

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку Серія НОМЕР_4 (т.1, а.с.23), місцем провадження господарської діяльності Орехової Л.М., зокрема, є АДРЕСА_1 .

Вид господарської діяльності- 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Ставка єдиного податку -20%.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.2, а.с.68) основними видами економічної діяльності та, відповідно, напрямками підприємницької діяльності Цвященко О.І. є:- 14.13 Виробництво іншого верхнього одягу (основний);- 14.11 Виробництво одягу зі шкіри;- 14.19 Виробництво іншого одягу й аксесуарів.

24.09.2025 Фізична особа-підприємець Орехова Людмила Михайлівна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 200000 грн.

27.10.2025 за вх.№33867/25 до суду від Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни надійшла заява під назвою «уточнена позовна заява» з додатковими документами, в якій заявниця просила суд:

- стягнути з Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни на користь Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни 200000 грн., з яких: заборгованість з орендної плати в розмірі 121811 грн., пеню в розмірі 2317,73 грн., три відсотки річних в розмірі 3643,48 грн., інфляційні втрати в розмірі 6986,40 грн.;

- стягнути з Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни на користь Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни неустойку у вигляді подвійної орендної плати за користування об`єктом оренди після закінчення строку дії договору оренди № від 01.07.2024 в розмірі 38640 грн.

05.11.2025 відповідач - Фізична особа-підприємець Цвященко Оксана Ігорівна звернулась до Господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни, в якій просила суд стягнути збитки в сумі 357 751,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом зазначала, що під час укладення договору оренди від 01.07.2024 відповідач ввела її в оману, передавши під виглядом нежитлового приміщення квартиру (без складання акта приймання-передачі). Перебуваючи під впливом оману, ФОП Цвященко О.І. за власні кошти здійснила невід`ємні поліпшення об`єкта оренди (ремонтні роботи та матеріали) на загальну суму 178 875,53 грн, що підтверджується договором підряду № 1/1/07/24 від 04.07.2024.

Враховуючи, що договір укладено під впливом оману, а витрати на ремонт у зазначеній частині не були зараховані в рахунок орендної плати, позивач вважає суму 178 875,53 грн збитками, завданими недобросовісними діями орендодавця, які підлягають стягненню на її користь на підставі ч.2 ст.230 ЦК України у подвійному розмірі.

04.06.2026 до Господарського суду Одеської області від Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни надійшло клопотання про закриття провадження у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни до Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни про стягнення 357751,66 грн. збитків на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.

В обгрунтування клопотання про закриття провадження у справі ФОП Орехова Л.М. вказувала, що укладаючи договір оренди нежитлового приміщення від 01.07.2024 з ФОП Цвященко О.І., діяла як фізична особа, а господарську діяльність не веде з 2022, кошти за договором як підприємець не приймала.

У клопотанні про закриття провадження за зустрічним позовом ФОП Орехова Л.М. також вказувала, що приміщення по договору оренди є квартирою, а в матеріалах справи відсутні докази, що об`єкт оренди є комерційною нерухомістю.

25.06.2026 у судовому засіданні господарським судом першої інстанції у протокольній формі було постановлено повернутися до стадії підготовчого провадження для розгляду клопотання відповідача за зустрічним позовом про закриття провадження у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни до Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни про стягнення 357 751,66 грн. збитків на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України, оскільки питання юрисдикційності у даній справі є першочерговим, з урахуванням наявності на розгляді відповідного клопотання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 закрито провадження у справі №916/3906/25 за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни до Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни про стягнення 357 751,66 грн. на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що у преамбулі договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2024 Орехова Л.М. зазначена саме як фізична особа, без вказівки на наявність у неї статусу фізичної особи-підприємця. Правочин не містить реквізитів суб`єкта господарювання (відомостей про державну реєстрацію ФОП, банківських рахунків), а розрахунки за даним правочином, попри умову про безготівкову форму, фактично проводилися готівкою. Подані до контролюючих органів податкові декларації та відомості з ДРФО за 2021- 2025 роки підтверджують, що ФОП Орехова Л.М. не відображала отримання доходів чи провадження діяльності за вказаним договором як суб`єкт господарювання.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, спір виник між фізичними особами, а відтак має бути вирішеним за правилами цивільного судочинства та не належить до юрисдикції господарських судів.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Об`єктом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 у справі №916/3906/25, якою закрито провадження у справі за зустрічним позовом ФОП Цвященко О.І. на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України та з урахуванням положень ст. 20 ГПК України, оскільки між сторонами виникли цивільно-правові відносини, а відтак даний спір не підлягає розгляду господарським судом за правилами господарського судочинства, а має розглядатись за правилами цивільного судочинства судом загальної юрисдикції згідно зі встановленою законом територіальною підсудністю.

Предметом апеляційного перегляду є застосування норм права, зокрема статті 20 ГПК України, у контексті пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

Вирішуючи питання юрисдикційної приналежності даного спору, суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо загальних критеріїв розмежування юрисдикційної приналежності спорів за участю сторони - ФОП, зокрема у постановах від 25.02.2020 у справі №916/385/19, від 30.06.2020 у справі №235/445/18, а саме: (1) суб`єктний склад правовідносин, (2) предмет спору та (3) характер спірних матеріальних правовідносин; (4) пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим за приписами частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.

Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори за її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, передаючи в оренду нерухоме та рухоме майно.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

За статтею 20 ГПК України господарською діяльністю є діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Комерційною господарською діяльністю (підприємництвом) є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами - підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва платника єдиного податку Серія НОМЕР_4 (т.1, а.с.23), місцем провадження господарської діяльності Орехової Л.М., зокрема, є АДРЕСА_1 . Вид господарської діяльності- 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГПК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Так, в преамбулі укладеного 01.07.2024 між ФОП Орехова Л.М. та ФОП Цвященко О.І. договору оренди нежитлового приміщення, дійсно зазначено, що договір укладається між Орехова Л.М. (орендодавець) та Цвященко О.І. (орендар) без зазначення їх статусу ФОП.

Поряд з цим, відповідно до п.2.2.3. Договору оренди нежитлового приміщення, орендодавець зобов`язується не перешкоджати (не вчиняти дії) веденню господарської діяльності орендаря.

Пунктом 2.3.1. Договору оренди сторони узгодили, що Орендар має право самостійно визначати умови здійснення власної господарської діяльності в об`єкті оренди.

За користування орендованим приміщенням орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 400 дол. США за один місяць шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок орендодавця (п.3.1. договору).

Орендодавець є платником єдиного податку. Орендар являється платником єдиного податку (п.7.5., п.7.6. договору).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.2, а.с.68) основними видами економічної діяльності та відповідно напрямками підприємницької діяльності Цвященко О.І. є:- 14.13 Виробництво іншого верхнього одягу (основний);- 14.11 Виробництво одягу зі шкіри;- 14.19 Виробництво іншого одягу й аксесуарів.

Тобто на момент укладання договору оренди нежитлового приміщення, ФОП Орехова Л.М. та ФОП Цвященко О.І. мали статус фізичних осіб підприємців.

З контекстного змісту договору вбачається, що ФОП Орехова Л.М., основним видом господарської діяльності якої, як платника єдиного податку відповідно до свідоцтва, є саме надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна і саме за адресою АДРЕСА_1 , передала в оренду ФОП Цвященко О.І,. для здійснення останньої в цих приміщеннях господарської діяльності.

При цьому укладаючи договір оренди нежитлового приміщення сторони узгодили, що даний договір є оплатним, тобто ФОП Орехова Л.М. укладаючи договір, мала намір отримати прибуток/плату від надання ФОП Цвященко О.І. в оренду свого приміщення.

Укладаючи договір оренди нежитлових приміщень ФОП Орехова Л.М., діяла саме як суб`єкт підприємницької діяльності, а не як фізична особа, і характер відносин між ФОП Ореховою Л.М. та ФОП Цвященко О.І. носив саме характер господарських, а не цивільних відносин.

Як встановлено апеляційним судом, станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали сторони не припинили підриємницьку діяльність фізичних осіб-підприємців.

Звертаючись до Господарського суду Одеської області у вересні 2025 ФОП Орехова Л.М. у позовній заяві, потім в «уточненій позовній заяві» від 27.10.2025 ідентиифікує себе саме як ФОП Орехова Л.М. у орендних відносинах с ФОП Цвященко О.І., зазначає, що договір оренди нежитлового приміщення було укладено між ФОП Орехова Л.М. та ФОП Цвященко О.І.

Відповідно до рахунків від 31.07.2025 та від 31.08.2025 за послуги водопостачання та послуги водовідведення (т.1, а.с.113), зокрема, за адресою АДРЕСА_1 , вбачається, що рахунок виставлявся саме ФОП Орехова Л.М., а прилад обліку розташований у магазині за цією адресою.

Окрім того, у відзиві на зустрічну позовну заяву від 17.11.2025 (т.2,а.с.162-165) ФОП Орехова Л.М., зазначає, мовою оригіналу: «Алеж матеріали справи містять документи які підтверджують, що ФОП Орехова Тому, перш ніж віддати свою власну нерухомість під потреби бізнесу, а саме уклавши договір оренди дотрималась всіх процедурних вимог, щодо таких змін, а саме: отримані відповідні дозволи; наявне свідоцтво про право власності на нерухомість; є висновок експертизи УНПД ГУМНС України в Одеській області від 28.09.2006 р. №14-1590 всі комунальні рахунки сплачуються як ФОП МАГАЗИН. Тож, дотримуючись усіх вимог законодавства, можна сміливо використовувати свою власну нерухомість у підприємницькій діяльності».

Колегія суддів зауважує, що «фізична особа-підприємець» та «фізична особа» мають різний правовий статус, в тому числі, і у сфері оподаткування.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур, за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізособи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця.

Набуття фізособою правового статусу «фізична особа-підприємець» це не обмеження такої особи у її конституційних правах щодо свободи підприємницької діяльності, а насамперед набуття такого юридичного статусу, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізособи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності. Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб`єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне: при здійсненні фізособою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізособа виступає як підприємець, а в яких - як фізособа.

У даному випадку комплекс послідовних цілеспрямованих дій ФОП Орехова Л.М. при укладанні, виконанні договору оренди нерухомого майна з ФОП Цвященко Л.М. слід кваліфікувати саме як систематичну підприємницьку діяльність.

Південно-західний апеляційний господарський суд звертає увагу, що визначальним критерієм підвідомчості спорів за участю ФОП також є режим використання майна, яке є предметом спору (у підприємницькій діяльності чи ні).

З висновку експертизи правильності і повноти виконання протипожежних вимог (т.1, а.с.9) вбачається, що по вул.Утьосова,16, кв.35 знаходиться нежитлові приміщення магазину.

З рахунків за послуги водопостачання та водовідведення, також вбачається, що по вул.Утьосова,16, кв.35 знаходиться нежитлові приміщення магазину, а рахунки виставлялися Ореховій Л.М. саме як ФОП.

У позовній заяві ФОП Орехова Л.М. вказує, що ФОП Цвященко О.І. за весь строк оренди сплатила 1600 дол.США, в «уточненій позовній заяві» вказує що отримала від ФОМ Цвященко О.І. 1829 дол.США.

Хоч ФОП Орехова Л.М. вказані різні суми, які були отримані нею від ФОП Цвященко О.І., але це суттєвого значення не має для підтвердження того факту, що ФОП Орехова Л,М. отримувала прибуток від надання приміщення апелянту в оренду, що в свою чергу є однією із складових комерційної господарської діяльності.

Водночас лише та обставина, що фізична особа - підприємець не відобразила наявність у неї такого статусу в тексті укладеного договору, не змінює характеру набутих нею прав та обов`язків як таких, що виникли з господарських правовідносин, якщо такі правовідносини мають ознаки здійснення їх у межах господарської діяльності (такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 161/6253/15-ц, від 07.04.2020 у справі № 743/534/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 910/16713/15, від 21.03.2018 у справі № 725/3212/16-ц).

За змістом спірних правовідносин, суб`єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, цей спір є господарським.

З огляду на викладене Господарським судом Одеської області зроблено передчасний висновок про підвідомчість спору суду цивільної юрисдикції та необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

Твердження ФОП Орехова Л.М. про те, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.07.2024 був укладений між ФОП Цвященко О.І. та Ореховою Л.М., як фізичною особою, спростовуються вище наведеними у постанові обставинами.

ФОП Орехова Л.М. вказує, що з 2022 як ФОП діяльність не здійснювала, що за твердженнями ФОП Орехова Л.М. підтверджується довідками ДФС.

Подання податкової декларації з нульовим доходом не означає припинення підприємницької діяльності. Законодавчо статус ФОП та факт ведення діяльності припиняються лише через офіційну державну реєстрацію закриття в Єдиному державному реєстрі, а не через показники у звітності.

Сторони, укладаючи договір, узгодили, що за користування орендованим приміщенням орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 400 дол. США за один місяць шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок орендодавця (п.3.1. договору).

Орендодавець є платником єдиного податку. Орендар являється платником єдиного податку (п.7.5., п.7.6. договору).

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку Серія НОМЕР_4 (т.1, а.с.23), місцем провадження господарської діяльності Орехової Л.М., зокрема, є АДРЕСА_1 .

Вид господарської діяльності- 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Ставка єдиного податку -20%.

Маючи статус фізичної-особи підприємця і подаючи податкову звітність, в якій вказаний нульовий дохід, не свідчить про реальне неотримання прибутку.

Подібна поведінка особи вказує на те, що така особа створює умови, які не можуть мати на меті чогось іншого, крім невиконання вимог податкового законодавства (зокрема, уникнення виконання податкового обов`язку). Відповідні умови можуть створюватися на будь-яких стадіях господарської діяльності. Фактично, особа таким чином штучно створює умови для непоширення на неї вимог ст.177 Податкового кодексу України щодо порядку оподаткування доходів від господарської діяльності ФОП. Такі дії вчиняються цілеспрямовано, їх мета - невиконання податкового обов`язку шляхом мінімізації податкових зобов`язань зі сплати податків.

Формальне не зазначення ФОП у межах спірних правовідносин відповідного правового статусу, за умови існування вказаних сутнісних критеріїв, не може бути підставою для твердження про припинення господарської діяльності.

У позовній заяві ФОП Орехова Л.М. вказує, що ФОП Цвященко О.І. за весь строк оренди сплатила 1600 дол.США, в «уточненій позовній заяві» вказує що отримала від ФОМ Цвященко О.І. 1829 дол.США.

Окрім того, Південно-західний апеляціний господарський суд зазначає на суперечливості поведінки ФОП Орехова Л.М. під час розгляду справи.

Так, доктрина venire contra factum proprium (лат. non concedit venire contra factum proprium - «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці») бере свій початок ще з римського права та є одним із проявів загального принципу добросовісності (bona fides), який вимагає від учасників цивільних правовідносин чесної, послідовної та передбачуваної поведінки.

Нормативною основою застосування цієї доктрини в Україні є, насамперед, пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, відповідно до якого однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність, положення частини третьої статті 13 ЦК України щодо недопустимості зловживання цивільними правами, а також частини третьої статті 509 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Водночас, принцип добросовісності поширюється не лише на матеріальні, а й на процесуальні правовідносини. Так, відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Саме тому особа не може спочатку своїми діями підтверджувати існування певного права чи правовідносин, отримувати від цього відповідні переваги, а згодом, залежно від зміни власних інтересів, посилатися на протилежне лише з метою уникнення виконання обов`язків або отримання процесуальної чи майнової вигоди. Така поведінка суперечить принципам правової визначеності, справедливості та добросовісності.

Аналіз практики Верховного Суду свідчить про те, що недобросовісною у розумінні доктрини venire contra factum proprium є, насамперед, непослідовна та суперечлива поведінка особи, яка не відповідає її попереднім заявам, діям чи бездіяльності, якщо інший учасник правовідносин обґрунтовано покладався на таку поведінку та діяв, виходячи з неї.

Так, Верховний Суд виходить із того, що суперечливою та такою, що не відповідає принципу добросовісності, є поведінка особи, яка спочатку своїми діями підтверджує існування певного права, правочину чи правовідносин, приймає їх виконання, користується отриманими правами або перевагами, а згодом, залежно від зміни власних інтересів, починає заперечувати їх існування, дійсність чи правові наслідки виключно з метою отримання більш вигідного для себе результату.

Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 квітня 2023 року у справі № 910/5172/19 дійшов висновку, що недобросовісною є поведінка особи, яка, будучи безпосереднім учасником правовідносин, схвалюючи укладення, виконання та продовження дії правочинів, а також користуючись їх правовими наслідками, у подальшому заперечує їх дійсність виключно з метою уникнення виконання власних зобов`язань або завдання шкоди іншій стороні.

Зміст зазначеної доктрини полягає у тому, що учасник правовідносин, який своїми заявами, діями або бездіяльністю сформував у іншої особи обґрунтовані очікування щодо певного розвитку правовідносин, не вправі без достатніх правових підстав змінювати власну позицію, якщо така зміна суперечить принципу добросовісності та завдає шкоди іншій стороні.

У відзиві на зустрічну позовну заяву, поданого ФОП Орехова Л.М. до Господарського суду Одеської області 16.11.2025 (т.2, а.с.162-165), ФОП Орехова Л.М. вказує, що ФОП Цвященко О.І. користувалася приміщенням, розмістила у приміщенні обладнання, меблі, матеріали, здійснювала господарську діяльність, отримувала доходи від господарської діяльності в приміщенні. А вже у відзиві на апеляційну скаргу ФОП Орехова Л.М. стверджує, що ФОП Цвященко О.І. не надано доказів здійснення господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім того, як зазначалося вище по тексту постанови, у відзиві на зустрічну позовну заяву від 17.11.2025 (т.2,а.с.162-165) ФОП Орехова Л.М., зазначає, мовою оригіналу: «Алеж матеріали справи містять документи які підтверджують, що ФОП Орехова Тому, перш ніж віддати свою власну нерухомість під потреби бізнесу, а саме уклавши договір оренди дотрималась всіх процедурних вимог, щодо таких змін, а саме: отримані відповідні дозволи; наявне свідоцтво про право власності на нерухомість; є висновок експертизи УНПД ГУМНС України в Одеській області від 28.09.2006 р. №14-1590 всі комунальні рахунки сплачуються як ФОП МАГАЗИН. Тож, дотримуючись усіх вимог законодавства, можна сміливо використовувати свою власну нерухомість у підприємницькій діяльності».

А звертаючись із клопотанням про закриття провадження за зустрічним позовом, та подаючи відзив на апеляційну скаргу ФОП Орехова Л.М. вже вказує, що укладаючи договір оренди з ФОП Цвященко О.І. діяла не як фізична особа підприємець і у спірних правовідносинах виступала саме як фізична особа.

Про зміну ФОП Орехова Л.М. своїх тверджень під час розгляду справи, свідчить і та обставина, що звертаючись до Господарського суду Одеської області у вересні 2025 ФОП Орехова Л.М. у позовній заяві, потім в «уточненій позовній заяві» від 27.10.2025 ідентифікує себе саме як ФОП Орехова Л.М. у орендних відносинах с ФОП Цвященко О.І., зазначає, що договір оренди нежитлового приміщення було укладено між ФОП Орехова Л.М., та ФОП Цвященко О.І., у заявах по суті спору наводить аргументи того, що в оренду передавалась квартира саме в якості нежилого приміщення для здійснення господарської діяльності, а вже подаючи клопотання про закриття провадження, змінює ці свої твердження на протилежні, саме в контексті того, що ФОП Орехова Л.М. у правовідносинах з апелянтом діяла не як фізична -особа підприємець, а об`єктом оренди була саме квартира, яка не використовувалась у підприємницькій діяльності.

Усі інші доводи, обґрунтування та посилання учасників справи судом апеляційної інстанції враховані, проте не є такими, що впливають на висновки суду у даній постанові.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг:

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що спір між сторонами виник із цивільних правовідносин та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом, відповідно судом першої інстанції безпідставно закрито провадження у справі згідно п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції ураховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Південно-західний апеляційний господарський суд висновує, що доводи апеляційної скарги, знайшли своє підтвердження матеріалами справи, з урахуванням саме мотивів даної постанови, а тому, ухвала Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 про закриття провадження по справі №916/3906/25 за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни до Фізичної особи-підприємця Орехової Людмили Михайлівни підлягає скасуванню, а справа направленню до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції:

У зв`язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 255, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 ГПК України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 про закриття провадження у справі №916/3906/25 скасувати.

Справу №916/3906/25 направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду.

Порядок та строк оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду передбачений ст. ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст Постанови складено та підписано 24 серпня 2026 року.

Головуючий суддя Н.А. Павленко

Судді: К.В. Богатир

Л.В. Лічман