Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №646/4512/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/4512/25 Головуючий суддя І інстанції Сіренко Ю. Ю.

Провадження № 33/818/1462/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря - Вакули Н.С.,

захисника - Гафича О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника Гафича О.І., на постанову судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 11 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі, 665 гривень 60 копійок.

Постановою встановлено, що ОСОБА_1 , 09.05.2025 року о 08 годині 08 хвилин, керував транспортним засобом АЗЛК-412, д.н.з. НОМЕР_1 , в Харківській області, Куп`янського району, а/д Чугуїв-Мілове 68 км.+400, з ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, порушення координації рухів). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров`я, відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР. Свідки не залучались. Велась відеофіксація на бодікамеру TESCSAR 181304067/4.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисник Гафич О.І. подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити.

Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, які мають значення для правильного розгляду справи та порушив вимоги норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку апелянта, працівники поліції зупинили автомобіль під керуванням ОСОБА_1 безпідставно. Крім того, сторона захисту вважає, що працівники поліції порушили вимоги ст. 266 КУпАП в частині проведення огляду водія на стан сп`яніння, а також не роз`яснили у належний спосіб особі, яка притягається до адміністративної відповідальності права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Разом з тим, захисник вважає, що відомості відеозапису у цій справі не можна брати до уваги, оскільки за відсутності двох свідків, на думку захисника, суд першої інстанції мав надати оцінки повноті та безперервності відеозапису, долученого до протоколу. На думку апелянта, суд першої інстанції також помилково взяв до уваги пояснення ОСОБА_1 , зазначених у протоколі, оскільки вважає їх такими, що позбавлені волевиявлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім того, захисник вважає висновки суду, щодо обставин правопорушення суперечливими.

Крім того, захисником було подано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження. В обґрунтування поданого клопотання адвокат Гафич А.В. посилалася на те, що копія повного тексту оскаржуваного судового рішення була ним отримана у підсистемі «Електронний суд» у вихідний день, а пропущений строк є незначним та становить два дні. Без отримання копії оскаржуваного судового рішення він був позбавлений можливості подати обґрунтовану апеляційну скаргу.

Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження відомостями матеріалів справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.

В судовому засіданні захисник Гафич О.І. підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити. В обґрунтування апеляційних доводів, надавав аналогічні, зазначеним в апеляційній скарзі, пояснення.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника Гафича О.І. не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД№912498 від 09.05.2025 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 , 09.05.2025 року о 08 годині 08 хвилин, транспортним засобом АЗЛК-412, д.н.з. НОМЕР_1 , в Харківській області, Куп`янського району, а/д Чугуїв-Мілове 68 км.+400, з ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, порушення координації рухів). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров`я, відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР. Свідки не залучались. Велась відеофіксація на бодікамеру TESCSAR 181304067/4.

У графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення зазначено «вчора вживав три чарки горілки, а сьогодні сів за кермо транспортного засобу. З порушенням згоден. В наркоцентр не поїду» (а.с.3), що свідчить про те, що водій використав своє право надати пояснення по суті правопорушення.

Відомостями копії посвідчення водія встановлено, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання водієм вимог Правил дорожнього руху в частині обов`язків водія, є свідомими діями ОСОБА_1 .

Відповідно до відомостей акту огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу не проводився у зв`язку із відмовою водія (а.с. 5).

Відомостями направлення на огляд водія транспортного засобу з метою встановлення стану сп`яніння встановлено, що медичний огляд ОСОБА_1 не проводився у зв`язку із його відмовою (а.с. 4).

Відомостями розписки ОСОБА_2 встановлено, що ОСОБА_1 було відсторонено від керування транспортними засобами.

Копією постанови ББА№636974 від 09.05.2025 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом без застібнутих пасків безпеки, тобто в час правопорушення зазначеного в оспорюваному у цій справі протоколі.

Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу встановлено, що транспортний засіб АЗЛК-412, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 було зупинено в місці контролю (блок-пост). Крім того, підставою для зупинки було керування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності автомобілем без пристебнутих пасків безпеки. Під час проведення процесуальних дій, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, а також громадської безпеки у зонах контролю (блок-пост) у водія було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння, зокрема запах алкоголю з порожнини рота. Водій ОСОБА_1 , особу якого було встановлено за посвідченням водія, відповідаючи на питання працівників поліції, повідомив, що ввечері вживав три чарки горілки. Від виконання законної вимоги працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки так і в закладі охорони здоров`я відмовився шляхом вчинення конклюдентних дій, а саме: рухів головою ліворуч-праворуч, що за у загальноприйнятому розумінні вважається не згодою (відеофайл 0000031_00003120250509080809_0023 00 хв - 02 хв), що надало підстав працівникам поліції зафіксувати відмову водія від проведення огляду у встановленому законом порядку. Після чого, водія було ознайомлено з правами, передбаченими ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та запропоновано пройти в приміщення для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Після складання протоколу ОСОБА_1 було ознайомлено з його змістом, а також надано можливість надати пояснення. Пояснення по суті правопорушення писав власноруч за допомогою працівника поліції який зазначав про можливість зазначення водієм наданих ним раніше в усний спосіб пояснень, а саме: про вживання алкоголю та відмовою від проведення огляду (відеофайл 0000031_00003120250509090311_0034).

При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.

Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи.

Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп`яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.

Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови.

За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок - уникати юридичної відповідальності.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя.

З відомостей відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 фактично відмовився від проведення огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, про що повідомив працівників поліції конклюдентними діями, а саме рухами голови праворуч-ліворуч, що сприймається судом апеляційної інстанції, як відмова.

За таких обставин, наявність неспростованих під час апеляційного перегляду відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави стверджувати, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення медичного огляду водія на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

У зв`язку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими та безпідставними.

Доводи апеляційної скарги щодо не роз`яснення працівниками поліції ОСОБА_1 його прав, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП є безпідставними та спростовуються відомостями відеозапису, долученого до протоколу.

Щодо доводів сторони захисту про безпідставність зупинки транспортного засобу, оскільки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка не порушувала Правил дорожнього руху, апеляційний суд зазначає наступне.

Ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює перелік підстав для зупинки транспортних засобів. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що вимоги норм, зазначених у ній здебільшого спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також на забезпечення норм, визначених Законом.

Однак, законодавець встановлює виключення і не обмежує працівників поліції підставами для зупинки транспортних засобів, визначених ст. 35 Закону «Про Національну поліцію».

Згідно до приписів ст. 31 Закону «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема зупинення транспортних засобів та перевірку документів особи.

Застосування цієї статті працівниками поліції має обумовлюватися зовнішніми чинниками або об`єктивними обставинами, які можуть надавати прав або зобов`язувати поліцейського застосувати певні превентивні заходи.

При цьому належить врахувати те, що згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено режим «воєнний стан», який діяв і на час оспорюваної події. Цей «режим» має на меті забезпечити безпеку громадян, у зв`язку з чим покладає на правоохоронні органи, зокрема на Національну поліцію обов`язки, пов`язані із забезпечення громадської та національної безпеки шляхом застосування необхідних превентивних заходів, передбачених Законом України «Про Національну поліцію».

З відомостей відеозапису вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було зупинено у зоні контролю (блок-пост) у місці наближеним до зони бойових дій, що з урахування ст. 31 Закону України «Про Національну поліції» належить вважати виправданим, оскільки забезпечення безпеки громадян та держави вочевидь є першочерговим пріоритетом в місця наближених до зони проведення бойових дій. Разом з тим, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом без застебнутих пасків безпеки, що є порушенням Правил дорожнього руху, у зв`язку з чим на нього також була складена постанова, копія якої долучена до матеріалів цієї справи.

За таких обставин, апеляційні доводи щодо відсутності безпідставності зупинки транспортного засобу є необґрунтованими, суб`єктивними та розцінюються, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення працівниками поліції вимог ст. 266 КУпАП, а саме щодо недостатності, на думку захисника, кількості виявлених ознак сп`яніння, а також не роз`яснення працівниками поліції порядку проведення огляду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Правовими приписами ч. 2-4 ст. 266 КУпАП зокрема встановлено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення.

Відповідно до п.3 Розділу І «Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція) вбачається, що ознаками алкогольного сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння належить виключно до його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення ААД№912498 від 09.05.2025 року. Зазначене відповідає вимогам ст. 252 КУпАП відповідно до яких орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Враховуючи апеляційні доводи, а також зазначені в цій частині норми права у їх нерозривному взаємозв`язку, суд апеляційної інстанції вважає, що кількість встановлених працівниками поліції у водія ознак сп`яніння не важлива для початку проведення огляду на стан відповідного сп`яніння. Важливим є наявність хоча б однієї об`єктивної ознаки, для початку проведення огляду водія на стан сп`яніння.

З відомостей відеозапису вбачається, що працівники поліції об`єктивно встановили у ОСОБА_1 таку ознаку, як запах алкоголю з порожнини рота, оскільки водій, відповідаючи на питання працівника поліції, особисто без будь-якого примусу зазначив про вживання алкогольних напоїв напередодні ввечері у невеликій кількості. Зазначене вочевидь надавало підстав працівникам поліції запропонувати особі, яка притягається до адміністративної відповідальності пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, від якого ОСОБА_1 відмовився. При цьому належить врахувати, що відмова особи, яка притягається до адміністративної відповідальності вочевидь позбавляла працівників поліції процесуальної необхідності роз`яснювати водію порядок проведення огляду на стан сп`яніння. Крім того, не роз`яснення водію наслідків відмови від проведення огляду не звільняє його від відповідальності, оскільки ОСОБА_1 отримував посвідчення водія та знає правила дорожнього руху та повинен їх дотримуватися, особливо в частині обов`язків, покладених на водіїв чинними Правилами. Крім того, правовими приписами ч. 2 ст. 68 Конституції України встановлено, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є суб`єктивними, безпідставними та розцінюються, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що відомості відеозапису у цій справі не можна брати до уваги суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Приписами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Крім того, слід звернути увагу учасників судового розгляду на особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.

Національний припис закону ст. 251 КУпАП встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.

Враховуючи викладене, а також правові висновки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22 протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкту владних повноважень. На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення, а також в межах тих обставин, яких вимагає обстановка, що склалася. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

З відомостей відеозапису вбачається, що транспортний засіб ОСОБА_1 , було зупинено працівниками поліції у зоні контролю (блок-пост), наближеної до проведення бойових дій. Водій відмовився виконувати законну вимогу поліцейського проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати суб`єктивним, необґрунтованими та вважати їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності зазначались ОСОБА_1 під впливом працівників поліції є суто суб`єктивними з огляду на наступне.

З відомостей доданого до протоколу відеозапису вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 спочатку було зупинено, встановлені ознаки алкогольного сп`яніння, отримано від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності усні пояснення. Після чого, водій відмовився від проведення огляду. Надання ОСОБА_1 пояснень у протоколі відбувалось після ознайомлення водія з його змістом, а працівники поліції лише вказували особі, яка притягається до адміністративної відповідальності на можливість зазначення раніше наданих ОСОБА_1 добровільних пояснень.

Крім того, матеріали справи не містять відомостей, що дають підстави вважати дії працівників поліції незаконними. А від так, доводи сторони захисту в цій частині слід вважати безпідставними.

Оцінюючи відомості усіх доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я.

Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу суду першої інстанції на наявність очевидної описки в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення стосовно кваліфікуючих ознак правопорушення. Так, згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння. Проте, в мотивувальній частині постанови суд першої інстанції помилково зазначив, що водій керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, хоча встановив всі обставини, які свідчать про порушення ОСОБА_1 саме вимог 2.5 Правил дорожнього руху. Зазначена помилка не впливає на суть вчиненого правопорушення та підлягає виправленню судом першої інстанції.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

Клопотання захисника Гафича О.І. про поновлення строку апеляційного оскарження - задовольнити, поновивши строк на апеляційне оскарження постанови судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 11 березня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника Гончарова В.В. залишити без задоволення.

Постанову судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 11 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність виправлення описки в мотивувальній частині судового рішення щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков