Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №638/3906/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/3906/26 Головуючий суддя І інстанції Подус Г. С.

Провадження № 33/818/1489/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Залишення місця дорожньо-транспортної пригоди

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря - Вакули Н.С.,

захисника - Андрусенка Д.,

потерпілої - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою захисника Андрусенка Д., на постанову судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124, 122-4 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою

ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.122-4, 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення за ст.124 КУпАП - у виді штрафу на користь держави у розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень, за ст.122-4 КУпАП - у виді штрафу на користь держави у розмірі 3400 (три тисячі чотириста) гривень. На підставі ч.2 ст.36 КУпАП на ОСОБА_2 накладено остаточне адміністративне стягнення в межах санкції ст. 122-4 КУпАП у виді штрафу в дохід держави у розмірі 3400 (три тисячі чотириста) гривень.

Оскаржуваною постановою встановлено, 18 лютого 2026 року о 08 годині 20 хвилин ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Hyundai Tucson, державний номерний знак НОМЕР_1 в м.Харкові по вул. Європейська, 4А, не був уважним за кермом, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної швидкості руху перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки або перешкод іншим учасникам руху, внаслідок чого стався наїзд на автомобіль Hyundai elantra д.н.з. НОМЕР_2 , чим спричинив ДТП. При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальної шкоди. Після дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 з невідомих причин залишив місце події.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисником Андрусенко Д. на постанову суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу.

Свої апеляційні вимоги захисник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не з`ясовані усіх обставин, які підлягають з`ясуванню та не надана їм належна оцінка. Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дослідив обставини справи не в повному обсязі: не звернув увагу на особливості дорожніх умов, які були під час події дорожньо-транспортної пригоди, а також не встановив причинно-наслідковий зв`язок щодо порушення ОСОБА_2 правил дорожнього руху які спричинили ДТП. Крім того, захисник вважає відсутнім склад адміністративного правопорушення у цій справі, оскільки ОСОБА_2 є військовослужбовцем та під час події ДТП, на думку захисника, виконував бойове завдання, а тому діяв в стані крайньої необхідності.

У зв`язку з чим просив апеляційну скаргу задовольнити, а справу про адміністраивне правопорушення закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_2 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених 2.10 «а» за, що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 122-4 КУпАП, а також вимог п. 2.3 «б», п. 10.1, п. 12.1 за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_2 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124, 122-4 КУпАП.

Натомість вина ОСОБА_2 підтверджується наявними у справі відомостями, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, а саме: відомостями протоколів про адміністративне правопорушення ЕПР1№596445 та ЕПР1№596456 від 20.02.2026, відповідно до відомостей яких 18 лютого 2026 року о 08 годині 20 хвилин ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Hyundai Tucson, державний номерний знак НОМЕР_1 в м.Харкові по вул. Європейська, 4А, не був уважним за кермом, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної швидкості руху перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки або перешкод іншим учасникам руху, внаслідок чого стався наїзд на автомобіль Hyundai elantra д.н.з. НОМЕР_2 , чим спричинив ДТП. При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальної шкоди. Після дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 з невідомих причин залишив місце події.

Схемою ДТП встановлено остаточне положення транспортного засобу потерпілої після настання події дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки ОСОБА_2 місце дорожньо-транспортної пригоди залишив, то у схемі відсутні відомості стосовно його транспортного засобу. Відомостями схеми також встановлено пошкодження транспортного засобу потерпілої, а саме автомобілю Hyundai elantra д.н.з. НОМЕР_2 : пошкодження заднього бамперу ліворуч, пошкоджено лако-фарбове покриття заднього бамперу. Пошкодження Hyundai Tucson, державний номерний знак НОМЕР_1 становлять зчіс лакофарбового покриття та деформація переднього бамперу ліворуч.

Відповідно до пояснень ОСОБА_2 (а.с.8) 18.02.2026 за адресою вул. Європейська 4 рухаючись провулком в прибудинковій території між припаркованими автомобілями зачепив, бампер одного з них. Дії були не навмисні, була суцільна крига, машина зіскочила в колію, що і стало причиною ДТП. Під час події йшов дощ, на вулиці не було людей. Знаходячись на виконанні бойового завдання тому часу на пошуки потерпілого не мав. Планував ввечері знайти власника пошкодженого транспортного засобу.

З відомостей пояснень потерпілої ОСОБА_1 (а.с4) вбачається, що 18.02.2026 до неї звернулась сусідка ОСОБА_3 та повідомила, що сталося зіткнення з моїм транспортним засобом, який знаходився припаркованим у дворі. Водій, який пошкодив мій транспортний засіб з місця пригоди зник.

Відомостями пояснень свідка ОСОБА_4 (а.с.7). встановлено, 18.02.2026 близько 08 год 20 хв за адресою: м. Харків, вул Європейська, 4А біля шостого під`їзду вона стала свідком ДТП за участю автомобіля, якого встигла сфотографувати та який з місця події зник.

З відомостей копії електронного рапорту вбачається, що 18.02.2026 о 09 год. 49 хв надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що по вул. Європейській 4А у дворі сталося зіткнення з припаркованим автомобілем заявника ОСОБА_1 . Водій іншого транспортного засобу з місця події зник.

При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_2 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Також стороною захисту не надано відомостей про те, що останній звертався до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб - працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, враховуючи, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження їх версії щодо незаконності дій працівників поліції під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення за ст. 124, 122-4 КУпАП суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в протоколі , а також схемі ДТП та інших доказах відповідають дійсності, а тому можуть слугувати доказами у справі.

За таких обставин, відомості, які є наявними у матеріалах цієї справи у своїй сукупності дають підстави стверджувати, що ОСОБА_2 під час руху не був уважним та не стежив за дорожньою обстановкою здійснив зіткнення із припаркованим автомобілем, а також не врахував безпечної швидкості руху, особливості вантажу та при порушив правила перестроювання, чим порушив вимоги п 2.3 «б», п. 10.1, п. 12.1 Правил дорожнього руху, а також зник з місця пригоди, чим порушив вимоги п. 2.10 «а». Правил дорожнього руху.

Стосовно доводів апеляційної скарги про формальність розгляду цієї справи судом першої інстанції, щодо встановлення причинно-наслідкового зв`язку між порушенням особою, яка притягається до адміністративної відповідальності та ДТП належить зазначити наступне.

Правові приписи ст. 283 КУпАП встановлюють основні вимоги змісту постанови у справі про адміністративне правопорушення, зокрема і винесеної судами загальної юрисдикції. Зокрема, постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Постанова суду про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, стосовно якої вона винесена, судового збору.

Статтею 280КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому належить врахувати, що право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», параграфи 29-30). Втім, це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд зазначає, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України»).

Таким чином, аналізом вищезазначених правових вимог, а також практики ЄСПЛ у їх сукупному взаємозв`язку, не встановлений обов`язок суду деталізувати свої рішення. Від суду вимагається викладати своє рішення таким чином, щоб учасники справи розуміли з яких підстав виходив суд у вирішенні їх справи з огляду на всебічність та достатність наявних у справі доказів. При цьому, на думку суду апеляційної інстанції, оцінка доказів у справі може деталізуватися з метою кращого розуміння мотивів суду, який ухвалив рішення у справі, а також з метою дотримання якості судових рішень, як складової принципу всебічності та повноти судового розгляду. Водночас, відсутність детального викладу мотивів судового рішення не може свідчити про неповноту судового розгляду, а також не може слугувати підґрунтям для скасування оскаржуваного судового рішення.

З відомостей мотивувальної частини оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції під час оцінки доказів у справі проводив їх оцінку. Зокрема, суд першої інстанції провадив оцінку відомостей, у їх сукупності та взаємозв`язку, зазначеним зокрема у протоколах про адміністративні правопорушення, а також доданим до них доказах.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що вибір водієм безпечної швидкості руху є основою створення безпечних умов для дорожнього руху взагалі. Під час вибору швидкості Правилами саме на водія покладається відповідальність, яка зобов`язує його контролювати дорожню обстановку. За таких обставин посилання сторони захисту щодо несприятливих дорожніх умов є безпідставними, а порушення ОСОБА_2 вимог ПДР в частині швидкості руху вочевидь знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із подією дорожньо-транспортної пригоди з його вини.

Такі дії суду першої інстанції свідчать про дотримання у цій справі повноти судового розгляду та спростовують доводи апеляційної скарги в цій частині.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо вчинення ОСОБА_2 правопорушень, які ставляться йому у провину в стані крайньої необхідності належить зазначити наступне.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Відповідно до постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Норми Закону щодо крайньої необхідності покликані сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності стану крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Враховуючи викладене, з огляду на апеляційні доводи стосовно виконання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як на підставу вчинення дій в стані крайньої необхідності, суд апеляційної інстанції вважає, що виконання військового обов`язку в умовах воєнного стану не є тотожним безпосередній участі у бойових діях. Належність до військової частини, залучення військовослужбовця до виконання завдань поза районами ведення воєнних (бойових) дій саме по собі не створює правових підстав для крайньої необхідності, передбачених ст. 18 КУпАП. При цьому, доводи щодо стану крайньої необхідності стосовно військовослужбовців підлягають системній правовій оцінці в контексті обставин скоєного конкретною особою (в цій справі щодо ОСОБА_2 ) правопорушення та має бути пов`язаний з виконанням саме ним тих дій, які не можуть бути виконані будь-якою іншою особою, або мають бути пов`язані із врятуванням життя чи забезпечення такої боєздатності підрозділу, що може призвести до непоправних наслідків, пов`язаних із втратою бойових позицій, тощо.

З відомостей матеріалів цієї справи вбачається, що ОСОБА_2 лише залучений до участі у заходах із забезпечення оборони, відсічі та стримуванні збройної агресій російської федерації (форма 12, а.с. 17) та не надає будь-яких доказів на безальтернативність його дій під час події правопорушення, яке ставиться йому у провину. Разом з тим, належить врахувати, що п. 2.10 Правил дорожнього руху передбачена послідовність дій водіїв, які стали учасниками дорожньо-транспортної пригоди. Зокрема п. 2.10 «д» передбачено, що водій, причетний до ДТП зобов`язаний повідомити про таку пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції. Такі дії, на думку суду апеляційної інстанції, не займають значного часу, а саме повідомлення про дтп не обмежується по суті. Таким чином, ОСОБА_2 будучи обізнаним про причетність його до дорожньо-транспортної пригоди, об`єктивно мав змогу повідомити орган Національної поліції про подію дорожньо-транспортної пригоди за його участі, а також про необхідність виконання ним невідкладного бойового завдання, що надало б змогу зафіксувати цю обставину відповідальною особою та в подальшому могло бути підставою для правової оцінки цього повідомлення щодо стану крайньої необхідності. Однак, водій ОСОБА_2 таких дій не вчинив. Натомість про подію дорожньо-транспортної пригоди згідно відомостей копії електронного рапорту повідомила потерпіла ОСОБА_1 , що також свідчить про відсутність в діях ОСОБА_2 стану крайньої необхідності.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати безпідставними, суб`єктивними та розцінювати їх як обраний спосіб захисту ОСОБА_2 .

Належить також врахувати, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до вимог п. 2.3(б) ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі

Відповідно до вимог п. 12.1 ПДР України, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Відповідно до вимог п. 2.10 «а» ПДР, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зокрема зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколів та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_2 п. 2.3 «б», 10.1, 10.9, 12.1 Правил дорожнього руху та притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124, 122-4 КУпАП, а тому доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості судової постанови є безпідставними.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника Андрусенка Д. залишити без задоволення.

Постанову судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124, 122-4 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков