Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №641/1581/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 641/1581/25 Головуючий суддя І інстанції Василенко О. Я.

Провадження № 22-ц/818/3416/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Харківської міської ради про стягнення коштів за договором позики та визнання правочину недійсним,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом, в якому просить:

-визнати недійсним договір дарування від 09.10.2009, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лавіндою Н.О., предметом якого є квартира АДРЕСА_1 ; застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення сторін у стан, який передував укладенню цього правочину, та поновити попередній запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер 11484437 від 09.10.2009, згідно з яким квартира АДРЕСА_1 , належала на праві приватної власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.10.2009, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Лавіндою Н.О. за реєстровим №3637;

-стягнути солідарно з ОСОБА_4 та Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 05.08.2009 у сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_6 з заявою про видачу грошового займу у сумі 160 000,00 грн на придбання квартири АДРЕСА_1 (далі - Квартира). Згідно з заявою ОСОБА_5 зобов`язувався передати придбану Квартиру в іпотеку.

05.08.2009 сторони уклали договір позики (далів - Договір позики), на підставі якого ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_6 позику в сумі 20 000 доларів США (еквівалент 160 000 грн на той час) зі строком погашення до 05.08.2022.

Згідно з Договором позики позикодавець має право на отримання процентів від суми позики, у випадку порушення умов договору позичальник зобов`язаний виконати усі свої зобов`язання перед позикодавцем в десятиденний строк.

08.10.2009 ОСОБА_5 придбав Квартиру у приватну власність та наступного дня після покупки (09.10.2009) подарував її своїй сестрі - ОСОБА_2 .

Позивач розцінює це як спробу приховати майно від кредитора.

22.01.2016 ОСОБА_6 передав право вимоги за договором позики позивачеві - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, дізнавшись про це, позивач звернувся 06.03.2023 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Васикової Ю.В. з претензією-повідомленням, яким сповістив спадкоємців ОСОБА_5 про необхідність сплатити борг у розмірі 20000,00 доларів США, та на підставі чого нотаріусом відкрито спадкову справу. Позивач згодом дізнався, що до смерті ОСОБА_5 мешкав однією сім`єю з ОСОБА_4 (відповідач 3), яка звернулася до приватного нотаріуса про прийняття спадщини. Квартира була перепродана кілька разів: спочатку ОСОБА_7 , а згодом - ОСОБА_3 .

Позивач обґрунтовує право на стягнення коштів нормами ЦК України (ст. 1046, 1049) щодо обов`язку повернення позики та можливості стягнення боргу в іноземній валюті. Крім того, стверджує, що договір дарування був фіктивним і вчиненим зі зловживанням правом для уникнення виконання зобов`язань. Позивач посилається на практику Верховного Суду щодо «фраудаторних правочинів» (договорів, що шкодять кредитору).

Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати, новим рішенням задовольнити позов.

Скарга не містить доводів щодо незаконності рішення, зазначено що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимоги закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч.1,5 ст.203 ЦК України, що за правилами ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ХМР просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.

Вказує, що ХМР не має жодного відношення до договору позики від 05.08.2009 року, цей договір укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_5

ХМР не є ані стороною зазначеного договору позики, ані іншим учасником відповідних правовідносин.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. рішення залишити без змін.

Вказує, що апелянт намагається приховати, що у нього відсутнє порушене право на момент звернення до суду. У даній справі не має рішення про стягнення боргу, не має виконавчого провадження, встановленого факту неповернення позики.

Зауважує, що апеляційна скарга не містить нових доказів, а лише повторює позицію позову та спрямована на іншу оцінку доказам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи скарги та матеріали цивільної справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене рішення суду відповідає.

Суд своє рішення мотивував наступним.

Щодо визнання недійсним договору дарування

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що договір дарування від 09.10.2009 є фраудаторним, оскільки вчинений з метою завдати шкоду кредитору, уникнувши можливого звернення стягнення на майно у випадку невиконання зобов`язання. В обґрунтування вказує на укладення ОСОБА_5 спірного договору дарування з близьким родичем - сестрою ОСОБА_2 , а також на невиконання ОСОБА_5 зобов`язань за Договором позики від 05.08.2009.

Позивач посилається на усталену практику Верховного суду щодо фраудаторних правочинів, зокрема Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19). Так, у даній постанові зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України». Тобто, Велика Палата Верховного Суду у цій справі сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, у позовній заяві ОСОБА_1 вказує на норми ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою реалізації договору дарування відповідач ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на спірну квартиру у КП «Харківське МБТІ». В подальшому ОСОБА_2 розпорядилася своїм правом та майже через десять років відчужила належну їй на праві власності Квартиру ОСОБА_7 . Потім Квартира була відчужена відповідачу 2 - ОСОБА_3 . Як пояснила у судовому засіданні ОСОБА_3 , на момент придбання Квартири, вона була заселена квартирантами, усі особові рахунки на обслуговування Квартири були оформлені на ОСОБА_2 . Отже, усе зазначене вище свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Крім того, сам Договір позики від 05.08.2009 не містив будь-яких умов щодо забезпечення позики, в тому числі і шляхом передачі майна в іпотеку.

Водночас, суд зауважує, що наведена позивачем практика Верховного Суду не є релевантною, зокрема, за моментом укладення спірних правочинів, а саме: укладення договору дарування вже після видачі судом виконавчого листа про стягнення боргу та відкриття виконавчого провадження (постанова ВП ВС від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц); на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов`язання вже вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося та вже виникло право вимоги поручителя основного боржника у зв`язку з його неплатоспроможністю (постанова КЦС ВС від 24.07.2019 у справі №405/1820/17); оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений вже після ухвалення судом рішення про стягнення боргу за договором позики (постанова КЦС ВС від 07.10.2020 у справі №755/17944/18); спірні договори купівлі-продажу укладені під час судового провадження зі стягнення грошових коштів (постанова КЦС ВС від 19.05.2021 у справі №693/624/19). Натомість доказів існування судового процесу або виконавчого провадження на час укладення спірного договору дарування квартири від 09.10.2009, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , не надано.

Окрім цього, щодо набуття права власності на Квартиру ОСОБА_8 , суд зазначає таке. Відповідач 3 - ОСОБА_8 придбала Квартиру за оплатним договором - договором купівлі- продажу квартири від 25.05.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Гавриловою С.А., зареєстрованого в реєстрі за № 549. На момент укладення вказаного договору відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно попередній власник ( ОСОБА_7 ) набув право власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06.02.2019, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 30172222, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1724708663101. Відомостей про права інших осіб та обтяжень на Квартиру не було зазначено. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №925/1351/19 від 02.11.2021, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Щодо вимоги про стягнення солідарно з ОСОБА_4 та Харківської міської ради на користь позивача грошових коштів за Договором позики.

Як встановлено судом, Договір позики був укладений 05.08.2009 між ОСОБА_6 (позикодавцець) та ОСОБА_5 (позичальник). За договором про відступлення права вимоги (цесії) від 22.01.2016 ОСОБА_6 відступив « ОСОБА_9 » право вимоги за Договором позики від 05.08.2009, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Отже, Харківська міська рада не є стороною ані Договору позики, ані договору про відступлення права вимоги за ним. Також матеріали справи не містять доказів визнання спадщини відумерлою за заяою органу місцевого самоврядування та переходу права власності на відумерле майно після смерті ОСОБА_5 до територіальної громади, тобто до Харківської міської ради.

За таких обставин Харківська міська рада не є належним відповідачем (співвідповідачем) за даними позовними вимогами, що є підставою для відмови у їх задоволенні.

Аналогічних висновків суд дійшов також щодо позовних вимог про стягнення коштів за Договором позики зі співвідповідача - ОСОБА_4 .

Так, позивач вказує, що ОСОБА_4 проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 та вважає себе спадкоємцем майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_5 , а тому звернулася до приватного нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини. Так, дійсно, надана суду спадкова справа містить заяву ОСОБА_4 від 13.03.2023 (яка подана через 8 років після смерті ОСОБА_5 ) про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , а саме щодо спірної Квартири. Водночас, як встановлено судом, в матеріалах спадкової справи відсутнє відповідне свідоцтво про право на спадщину, що видане ОСОБА_4 , як і не надано інших доказів прийняття нею спадщини.

Не надано також доказів перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі або встановленого рішенням суду факту проживання однією сім`єю.

Сама по собі обставина визнання у відзиві на позовну заяву ОСОБА_4 позовних вимог, за умови отримання майна у спадщину, і лише в межах цього спадкового майна, - не свідчить про те, що ОСОБА_4 прийняла спадщину та є спадкоємцем боржника за Договором позики ОСОБА_5 . А відтак позовні вимоги у частині стягнення з неї грошових коштів за Договором позики не підлягають задоволенню.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_6 з заявою від 05.08.2009 з проханням видати йому в якості займу грошові кошти у сумі 160000,00 грн на придбання квартири АДРЕСА_1 . Після укладання договору займу та купівлі-продажу зазначеної квартири зобов`язувався передати придбану квартиру в іпотеку.

05.08.2009 між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір позики, відповідно до якого отримав у позику грошові кошти у сумі 160 000 грн, в якості еквівалента сторони прийняли 20000 доларів США. Строк повного погашення боргу не пізніше 05.08.2012 («2012» виправлено на «2022» - п.2, п.4 Договору позики). Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.

08.10.2009 ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1 (Квартира) у ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., зареєстровано в реєстрі за №3637.

09.10.2009 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 . Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О. за реєстровим № 3656. Право власності на квартиру 12.10.2009 зареєстровано за ОСОБА_2 у КП «Харківське МБТІ».

07.02.2015 ОСОБА_5 видана довіреність на ОСОБА_11 (що посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Купровською Я.М., зареєстровано в реєстрі за №38) на представництво його інтересів перед фізичними/юридичними особами на всій території України при вирішенні будь-яких питань, що його стосуватимуться, в тому числі вести справи в усіх без винятку судових інстанціях з усіма правами, наданими законом позивачу, заявнику, скаржнику, відповідачу, третій особі, потерпілому. Як слідує з показань допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_11 , довіреність була видана для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири від 09.10.2009, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

В подальшому Квартира була відчужена відповідачем 1 за договором купівлі продажу від 06.02.2019 ОСОБА_7 . Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 30172222, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1724708663101

На підставі договору купівлі продажу квартири від 25.05.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А., зареєстрованого в реєстрі за № 549, Квартиру придбала у власність відповідач 2 - ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, номер витягу 00038747522 .

В матеріалах справи також міститься договір відступлення права вимоги (цесії) від 22.01.2016 (тобто укладений вже після смерті ОСОБА_5 ), відповідно до якого ОСОБА_6 відступив а ОСОБА_12 набув право вимоги за Договором позики від 05.08.2009, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Крім того суду надано повідомлення боржнику - ОСОБА_5 від 23.01.2016 про відступлення права вимоги за Договором позики. Докази направлення вказаного повідомлення суду не надані.

Відповідно до матеріалів спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Ю.В., ОСОБА_1 23.02.2023 звернувся до нотаріуса з претензією-повідомленням, в якому повідомив, що після смерті ОСОБА_5 фактично спадщину прийняла його цивільна дружина ОСОБА_4 , а ОСОБА_12 повідомляє спадкоємців про необхідність сплатити борг у розмірі 20000,00 доларів США.

13.03.2023 відповідач 3 - ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса ХМНО Васікової Ю.В. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , а саме щодо спірної Квартири.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора.

У постанові від 05.02.2025 у справі № 757/52379/21-ц Верховний Суд звертав увагу на те, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, як відбувався розрахунок).

У постанові від 18.12.2024 у справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків: «…у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин».

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що договір дарування від 09.10.2009 є фраудаторним, оскільки вчинений з метою завдати шкоду кредитору, уникнувши можливого звернення стягнення на майно у випадку невиконання зобов`язання. В обґрунтування вказує на укладення ОСОБА_5 спірного договору дарування з близьким родичем - сестрою ОСОБА_2 , а також на невиконання ОСОБА_5 зобов`язань за Договором позики від 05.08.2009.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою реалізації договору дарування відповідач ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на спірну квартиру у КП «Харківське МБТІ». В подальшому ОСОБА_2 розпорядилася своїм правом та майже через десять років відчужила належну їй на праві власності Квартиру ОСОБА_7 . Потім Квартира була відчужена відповідачу 2 - ОСОБА_3 .

Як пояснила у судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_3 , на момент придбання Квартири, вона була заселена квартирантами, усі особові рахунки на обслуговування Квартири були оформлені на ОСОБА_2 . Отже, усе зазначене вище свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Крім того, сам Договір позики від 05.08.2009 не містив будь-яких умов щодо забезпечення позики, в тому числі і шляхом передачі майна в іпотеку.

Відповідач 3 - ОСОБА_8 придбала Квартиру за оплатним договором - договором купівлі- продажу квартири від 25.05.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Гавриловою С.А., зареєстрованого в реєстрі за № 549.

На момент укладення вказаного договору відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно попередній власник ( ОСОБА_7 ) набув право власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06.02.2019, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 30172222, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1724708663101.

Відомостей про права інших осіб та обтяжень на Квартиру не було зазначено.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №925/1351/19 від 02.11.2021, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Таким чином у цій справі, судом не встановлено інших обставин, які б свідчили про недобросовісність дій сторін оспорюваних договорів купівлі-продажу.

Верховний Суд у постановах від 05.02.2025 у справі № 453/208/22, від 19.11.2025 у справі № 953/7213/21 звертав увагу, що на відміну від безоплатних правочинів, укладення яких вже може вказувати на недобросовісність сторін такого правочину, у випадку відчуження майна за оплатним правочином момент його укладення сам по собі не є достатньою підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Окрім цього, як встановлено судом, Договір позики був укладений 05.08.2009 між ОСОБА_6 (позикодавцець) та ОСОБА_5 (позичальник). За договором про відступлення права вимоги (цесії) від 22.01.2016 ОСОБА_6 відступив « ОСОБА_9 » право вимоги за Договором позики від 05.08.2009, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Отже, Харківська міська рада не є стороною ані Договору позики, ані договору про відступлення права вимоги за ним.

Також матеріали справи не містять доказів визнання спадщини відумерлою за заяою органу місцевого самоврядування та переходу права власності на відумерлею майно після смерті ОСОБА_5 до територіальної громади, тобто до Харківської міської ради.

Позивач вказує, що ОСОБА_4 проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 та вважає себе спадкоємцем майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_5 , а тому звернулася до приватного нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини.

Так, дійсно, надана суду спадкова справа містить заяву ОСОБА_4 від 13.03.2023 (яка подана через 8 років після смерті ОСОБА_5 ) про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , а саме щодо спірної Квартири.

Водночас, як встановлено судом, в матеріалах спадкової справи відсутнє відповідне свідоцтво про право на спадщину, що видане ОСОБА_4 , як і не надано інших доказів прийняття нею спадщини.

Не надано також доказів перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі або встановленого рішенням суду факту проживання однією сім`єю.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Нормами ст. 1281 ЦК встановлено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до ч.1 ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Положення статті 1282 ЦК України забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, водночас у нього виникає обов`язок сплатити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у сплаті йому заборгованості позичальника у разі його смерті за рахунок спадкового майна, яке прийняли спадкоємці боржника. Задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що позивач не довів ознак фраудаторності оспорюваного договору, та не довів стягнення солідарно з ОСОБА_4 та Харківської міської ради на користь позивача грошових коштів за Договором позики тому відсутні підстави для задоволення позову.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 05 серпня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді - Ю.М.Мальований.

О.В.Маміна.