Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №646/8844/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/8844/25 Головуючий суддя І інстанції Іщенко О. В.

Провадження № 22-ц/818/4013/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: визнання права власності

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Воронова Олександра Володимировича на заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 13 березня 2026 року, у цивільній справі №646/8844/25, за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Харківської міської ради з вимогою визнати за нею, як членом родини ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року за її чоловіком ОСОБА_2 було визнано право на житлову площу в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2 , житловою площею 12,5 кв. м, загальною площею 25,4 кв. м.

Вказала, що між позивачкою та ОСОБА_2 24 червня 2008 року було укладено шлюб, зареєстрований Безлюдівською селищною радою Харківського району Харківської області за актовим записом № 18.

Після укладення шлюбу у червні 2008 року позивачка, за згодою чоловіка, постійно проживала разом із ним у квартирі АДРЕСА_3 . Подружжя вело спільне господарство, працювало у місті Харкові та спільно проживало у зазначеній квартирі, де позивачка мешкає і донині. Вони разом здійснювали поточні ремонти, сплачували комунальні послуги, а на сьогодні всі витрати позивачка несе самостійно.

13 листопада 2023 року чоловік позивачки ОСОБА_2 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , та який проживав разом з нею за вказаною адресою, помер.

Зазначає, що вона здійснювала догляд за своїм чоловіком, оскільки він був інвалідом 1 групи, здійснила його поховання. Після його смерті продовжує проживати у квартирі, утримувати житло, сплачувати комунальні послуги.

Позивачка працює у місті Харкові, а саме у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Техніком»; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , де наразі відбуваються активні бойові дії, будинок зруйнований.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_3 від 04 квітня 2024 року позивачка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

19 вересня 2024 року позивачка звернулась до Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради з проханням визнати її наймачем квартири АДРЕСА_1 .

У своїй відповіді № Д-9-799/0/88-25.08-31-3486/0/129-25 від 16 квітня 2025 року Департамент житлово-комунального господарства Харківської міської ради запропонував позивачці звернутись за захистом своїх інтересів до суду, оскільки за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстрований лише її померлий чоловік ОСОБА_2 , вона не має реєстрації за цією адресою.

Квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , на теперішній час не приватизована.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила суд визнати за нею, як членом родини ОСОБА_2 , право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 13 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Воронов Олександр Володимирович подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням.

Вказав, що суд помилково не взяв до уваги, що на час вселення позивачки до спірної квартири, у червні 2008 року, попередній наймач ОСОБА_3 помер, і окрім її чоловіка ОСОБА_2 у спірній квартирі ніхто не проживав, тобто були відсутні особи від яких було необхідно отримувати згоду на вселення. ОСОБА_2 та позивачка були подружжям та разом проживали у спірній квартирі, наявність згоди ОСОБА_2 на вселення позивачки до квартири є очевидною.

Зазначив, що реєстрація місця проживання позивачки за іншою адресою та відсутність реєстрації позивачки у спірній квартирі саме по собі не може свідчити про не проживання позивачки у спірній квартири разом з її чоловіком ОСОБА_2 . Про фактичне проживання позивачки в спірній квартирі свідчить сплата нею рахунків за комунальні послуги, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідка ТОВ «ТЕХНОКОМ» згідно якої позивачка працює в цій компанії з 08.10.2008, адреса місцезнаходження компанії м. Харків, проспект Героїв Харкова №199А, що виключає її постійне проживання за місцем реєстрації у м. Куп`янськ враховуючи його віддаленість від м.Харків. Факт постійного проживання позивачки в спірній квартирі разом з ОСОБА_2 може підтвердити позивачка у якості свідка (в порядку ст.92 ЦПК України), а також це можуть підтвердити свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Позивачка не заявила у суді 1-ї інстанції клопотання про допит свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6 оскільки на той час не могла забезпечити їх явку в судове засідання.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки та її представника - адвокатаВоронова О.В., розглянула справу за відсутності представника відповідача, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, який не з`явився у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено законних підстав для задоволення позову.

При цьому суд навів наступні мотиви свого рішення.

Як встановлено з наявних у матеріалах справи доказів, позивачка є дружиною ОСОБА_2 , який за рішенням суду, як член сім`ї наймача - брата, набув право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_4 .

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що наймач у порядку, встановленому Житловим кодексом України, надавав згоду на вселення позивачки.

Окрім того, матеріали справи не містять і доказів того, що ОСОБА_2 у порядку, встановленому законодавством, був визнаний наймачем житлового приміщення, право користування яким позивачка просить за нею визнати.

Отже, наявні у матеріалах справи докази підтверджують лише факт набуття чоловіком позивачки, як членом сім`ї наймача, права користування житловим приміщенням.

Встановлено, що позивачка на момент смерті її чоловіка ОСОБА_2 не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .

Станом на момент звернення до суду зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_5 .

Довідка № НОМЕР_3 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, згідно із якою фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_7 , була видана 04 квітня 2024 року, тобто, вже після смерті її чоловіка.

Позивачкою також не надано належних доказів утримання спірного житла, зокрема, сплати комунальних послуг - долучені до матеріалів справи платіжні квитанції датовані квітнем - червнем 2025 року.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст.9 ЖК України, громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року «признано за ОСОБА_2 право на жилую площадь в однокомнатной квартире АДРЕСА_8 ».

24 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено шлюб, який зареєстровано Безлюдівською селищною радою Харківського району Харківської області за актовим записом № 16, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 24 червня 2008 року Безлюдівською селищною радою Харківського району Харківської області.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 13 листопада 2023 року Безлюдівською селищною радою Харківського району, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_2 02 травня 2024 року приватним нотаріусом Губською В. А. було заведено спадкову справу № 72387810, що підтверджується витягом із Спадкового реєстру № 76835234 від 02 травня 2024 року.

З довідки № 024017 встановлено, що ОСОБА_2 був особою з інвалідністю першої групи.

Згідно із інформацією, наданою 01 жовтня 2024 року Безлюдівською селищною радою Харківського району Харківської області у відповіді № 1588, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно був похований у селищі Безлюдівка Харківського району Харківської області 08 листопада 2023 року . Померлий був інвалідом І групи, його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснювала постійний догляд та поховала за власні кошти.

З відповіді № Д-9-799/0/88-25.08-31-3486/0/129-25, наданої позивачці 16 квітня 2025 року Департаментом житлово-комунального господарства виконавчого комітету Харківської міської ради, встановлено, що Департаментом житлово-комунального господарства виконавчого комітету Харківської міської ради не встановлено законних підстав для визнання ОСОБА_1 членом сім`ї наймача.

Відмова обґрунтована тим, що станом на дату надання відповіді за адресою: АДРЕСА_6 , зареєстрований ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивачка не має реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Як убачається з довідки № НОМЕР_3 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04 квітня 2024 року, ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Позивачка є співробітником Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКОМ» з 08 жовтня 2008 року, займає посаду дозувальника, що підтверджується довідкою № 25, виданою 19 серпня 2025 року уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКОМ».

Відповідно до частин першої та другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції встановивши вказані обставини на підставі наявних у справі доказів правильно покликався на норми матеріального права, які передбачають наступне.

Згідно до статті 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

У відповідності до статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать, зокрема, дружина наймача.

Як зазначено у статті 65 Житлового кодексу України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до правової позиції, яку навів суд у своєму рішенні, яка була висловлена Верховним Судом у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 Житлового кодексу України).

Частиною першою статті 106 Житлового кодексу України передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Разом з тим, суд першої інстанції в межах визначеного вказаними нормами матеріального права та предмету доказування у даній справі, всупереч вимог ст. 89 ЦПК України не з`ясував, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року, згідно до якого чоловік позивачки ОСОБА_2 набув право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_4 , як член сім`ї наймача - ОСОБА_3 , встановлено, що наймач ОСОБА_3 на день ухвалення вказаного рішення у 2005 році вже помер, а тому чоловік позивачки ОСОБА_2 був єдиним користувачем вказаного комунального житла.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Тому для перевірки дотримання передбаченого у ст. 65 Житлового кодексу України порядку вселення до спірної квартири у суду у даній справі не було підстав вимагати від позивачки надати письмову згоду наймача, права якого на підставі вказаного рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року перейшли до чоловіка позивачки - ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції помилково вказав на відсутність у справі належних доказів утримання спірного житла, зокрема, сплати комунальних послуг, та що долучені до матеріалів справи платіжні квитанції датовані квітнем - червнем 2025 року.

Так, згідно до наданих позивачкою до суду копій дублікатів банківських чеків було сплачено за надані за адресою спірної квартири комунальні послуги: 18 жовтня, 18 та 19 вересня, 19 серпня 2023 року, тобто до смерті чоловіка позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . При цьому платником за надані комунальні послуги згідно вказаних документів зазначено лише позивачку ОСОБА_1 , або її чоловіка ОСОБА_2 (а.с. 24-30, 32-33, 34, 35, 36, 41).

Після смерті чоловіка позивачки у копіях дублікатів банківських чеків зазначені такі дати здійснення платіжної операції по сплаті за надані за адресою спірної квартири комунальні послуги та послуги інтернет: 17 квітня, 18 квітня 2025. Згідно копій дублікатів таких банківських чеків - в них платником зазначено лише позивачку ОСОБА_1 (а.с. 31, 37, 38, 39).

З вказаних копій банківських чеків також вбачається, що особовий рахунок за надання послуг за вивіз сміття, за газопостачання та розподіл (доставку) природнього газу, обслуговування ВБС з теплопостачання та за гарячу воду станом на серпень, жовтень 2023 року за адресою спірної квартири були відкриті на ім`я чоловіка позивачки - ОСОБА_2 , та не були переоформлені на іншу особу на день сплати за комунальні послуги позивачкою у квітні 2025 року.

Крім того, як вбачається з копії довідки МСЕК серії ХАР-05 № 024017 від 23.01.2007 чоловік позивачки був особою з інвалідністю І групи та потребував постійно стороннього догляду (а.с. 16), був офіційно зареєстрований за адресою спірної квартири (а.с. 18), а позивачка хоча й мала місце реєстрації в іншому місті - Куп`янську, згідно довідки ТОВ «ЕХНОКОМ» (код ЄДРПОУ 30511780), яке знаходиться у Харкові, з 08.10.2008 року є співробітником цієї компанії, яка знаходиться у місті Харкові (а.с. 21).

У справі відсутні обґрунтовані відомості про те, що чоловік позивачки ОСОБА_2 окрім своєї дружини - позивачки ОСОБА_8 мав іншу можливість отримувати необхідну для нього допомогу, якої за вказаним висновком МСЕК він потребував, або що він заперечував проти цього. Колегія суддів звертає увагу, що така можливість надавати постійну допомогу чоловіку була у позивачки, у якої не було іншого житла у місті Харкові, лише у разі її постійного вселення до спірної квартири.

Колегія суддів також вказує на те, що офіційна реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність сама по собі не є достатньою умовою реалізації прав і свобод щодо вільного пересування та обрання місця проживання, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина друга статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Згідно до наявних у справі доказів у позивачки дійсно існує реєстрація місце проживання у місті Куп`янську, але оскільки вона тривалий час, більше 16 років, постійно працює у місті Харкові, де у 2008 році вона вийшла заміж за ОСОБА_2 , з яким фактично мешкала у спірній квартирі, - колегія суддів вважає, що реєстрація місця проживання в іншому місті за обставин цієї справи має формальний характер.

При цьому також слід врахувати, що місто Куп`янськ з початку вторгнення російський військ до Харківської області 24 лютого 2022 року перебуває у зоні активних бойових дій, і внаслідок чого недоступно для проживання.

Тому колегія суддів вважає достатньо обґрунтованими доводи позову, що позивачка за згоди свого чоловіка обрала місце постійного проживання за адресою спірної квартири.

Оскільки офіційна реєстрація місця проживання позивачки у місті Куп`янську у даному випадку була формальною, за відсутності у неї права користування іншим житлом у місті Харкові, - відповідно до змісту норми ст. 65 ЖК України ця обставина не перешкоджає визнанню судом рівного з її чоловіком права користування жилим приміщенням на умовах найму саме в місті Харкові.

Вказані докази у їх сукупності, за відсутності обґрунтованих даних про інше, для стороннього незацікавленого спостерігача свідчать про те, що позивачка після одруження з чоловіком у 2008 році і до його смерті дійсно мешкала з ним у спірній квартирі у місті Харкові, де вона працювала, та надавала йому необхідну за станом здоров`я допомогу, як це за звичай відбувається між подружжям, сплачувала за надані за адресою спірної квартири комунальні платежі на підставі особистих рахунків, які були відкриті на ім`я її чоловіка, який за рішенням суду був єдиним легальним користувачем спірної квартири.

Тому за відсутності заперечень відповідача щодо цих доказів та даних про те, що на день вселення відповідачки до свого чоловіка у спірній квартирі був інший наймач, або що її чоловік заперечував проти такого вселення, - у суду першої інстанції відповідно до згаданої норми ст. 89 ЦПК України були достатні підстави вважати встановленими обставини, що чоловік позивачки був єдиним законним користувачем спірної квартири, який виконував обов`язки її наймача, за свої життя не заперечував та був згідний з вселенням до нього його дружини - позивачки ОСОБА_1 .

У постанові КЦС ВС від 29 вересня 2021 року у аналогічній за обставинами справі № 751/8693/18 (провадження № 61-6980св20) були висловлені правові висновки, що відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

При цьому колегія суддів зважає на те, що вселення позивачки за таких обставин надало їй легітимні очікування отримання статусу члена сім`я наймача спірної квартири, що позивачка тривалий час, з 2008 року, користується спірною квартирою на правах члена сім`ї особи, яка фактично визначена судом єдиним легальним її користувачем, а тому її право на це житло підлягає захисту відповідно до визначених у ст. 8 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. гарантій.

Колегія суддів також бере до уваги, що залишення ситуації правової невизначеності для позивачки становить реальну загрозу втрати нею єдиного житла у місті Харкові.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи та спростовують висновки суду першої інстанції.

За таких обставин та відповідно до вказаних норм матеріального права та правових висновків касаційного суду колегія суддів вважає його доведеними, а тому вважає за необхідне захистити право позивачки на житло та її позов задовольнити.

Оскільки суд першої інстанції ухвали свої рішення при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого помилився із застосуванням норм матеріального права, то відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з наведених вище підстав колегія суддів скасовує рішення суду повністю та постановляє нове - про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Воронова Олександра Володимировича -задовольнити.

Заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 13 березня 2026 року-скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , як членом родини ОСОБА_2 , право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 03 серпня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії Ю.М. Мальований.

О.В. Маміна.