Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №404/5379/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/5379/25

провадження № 22-ц/4809/1258/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Шумейком Ярославом Віталійовичем, на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 28 квітня 2026 року у складі головуючого судді Кулінки Л. Д.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути із відповідачки на свою користь безпідставно набуті кошти в розмірі 110000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 14 вересня 2022 року ОСОБА_1 перевела на картку АТ «Ощадбанк» ОСОБА_2 грошові кошти на суму 190000,00 грн.

Починаючи з 09 березня 2023 року по 02 травня 2024 року відповідачка частково повернула кошти позивачці.

Так, згідно виписки по картковому рахунку позивачки, 09 березня 2023 року відповідачка повернула їй суму в 10 000,00 грн; 17 квітня 2023 року відповідачка повернула їй суму в 50 000,00 грн; 17 липня 2023 року відповідач повернула їй суму в 10 000 грн; 01 травня 2024 року відповідачка повернула суму в 5000,00 грн + 5000,00 грн, в цілому - 10000,00 грн.

Вказує, що станом на момент подання позову відповідачка повернула ОСОБА_1 суму в розмірі 80000,00 грн.

З урахуванням повернення відповідачкою грошових коштів у сумі 80 000,00 грн на рахунок позивачки, розмір не повернутої суми складає 110 000,00 грн, яку і просить стягнути позивачка, зазначаючи при цьому, що такі кошти безпідставно набуті відповідачкою.

Рішенням Фортечного районного суду міста Кропивницького від 28 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд зазначав про те, що як на підставу своїх вимог, позивачка посилалась на договірні відносини, що виникають з договору позики. Суд вказав, що в матеріалах справи міститься платіжна інструкція АТ «Ощадбанк» НОМЕР_1 (а.с.21), згідно якої 14 вересня 2022 року ОСОБА_1 перевела на картку АТ «Ощадбанк» ОСОБА_2 грошові кошти на суму 190000,00 грн, призначення платежу: «переказ на автомобіль», статус операції: «очікує обробки». Тобто, статус операції не підтверджує здійснення платежу, оскільки такий платіж міг бути відкликаний позивачкою.

Крім того, місцевий суд зазначив про те, що відповідно до платіжної інструкції №2738934606 від 14 вересня 2022 року на суму 190000,00 грн, платником/фактичним платником є ОСОБА_1 , отримувачем/фактичним отримувачем є ОСОБА_2 (а.с. 22). Однак, позивачкою не наведено обставин, щодо її права вимоги за таким переказом.

Суд також вказав, що згідно виписок по картковому рахунку ОСОБА_4 дійсно 09 березня 2023 року було зарахування коштів на суму 10000,00 грн (а.с. 27); 17 квітня 2023 року було зарахування коштів на суму 50000,00 грн (а.с. 23-24); 17 липня 2023 року було зарахування коштів на суму 10000 грн (а.с. 28); 01 травня 2024 року було зарахування коштів на суму 5000,00 грн + 5000,00 грн, в цілому - 10000,00 грн (а.с. 25-26). При цьому, доводи про часткове виконання договору позики позивачкою не наведені.

Суд першої інстанції зазначив, що зі змісту позову і доданих до нього доказів, не встановлено наявність договірних зобов`язань між сторонами, що виникають з договору позики. Більш того, не встановлено інших будь-яких зобов`язань.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шумейко Ярослав Віталійович, подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 28 квітня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Представник зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що статус операції «очікує обробки» в квитанції від 14 вересня 2022 року свідчить про непідтвердженість платежу. Вказує, що суд проігнорував наявність у матеріалах справи іншого документа - платіжної інструкції (МО) 2738934606 (#1062738934606) (додаток 11 до позову - квитанції про переказ 190 000 грн), яка підтверджує фактичне виконання платежу.

Звертає увагу, що суд не врахував, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 - це одна і та ж особа: позивачка змінила прізвище ( ОСОБА_1 ) на прізвище чоловіка ( ОСОБА_1 ) після укладення шлюбу. РНОКПП НОМЕР_2 в обох документах є однаковим, що підтверджує тотожність особи. Представник вважає, що суд мав можливість з`ясувати це питання, зобов`язавши позивача надати відповідні документи (свідоцтво про шлюб, паспорт), проте не вжив таких заходів, що є порушенням принципу повноти судового розгляду.

Вказує, що в позовній заяві як правову підставу для стягнення коштів вказано ст. 1212 ЦК України - безпідставне набуття майна. Ця підстава не вимагає доведення договірних відносин, а навпаки поширюється на випадки, коли правова підстава для отримання коштів відсутня.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачкою не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Участь учасників справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання, призначене у цій справі на 13 серпня 2026 року до Кропивницького апеляційного суду не з`явилась, у відповідності до п.3 ч.8 статті 128 ЦПК України належним чином повідомлена про дату, час та місце слухання справи (а.с.110).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивачки адвоката Шумейка Я.В., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 28 квітня 2026 року необхідно залишити без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

В матеріалах справи міститься долучена позивачкою як доказ платіжна інструкція АТ «Ощадбанк» (МО) 2738934606, згідно якої 14 вересня 2022 року ОСОБА_1 перевела на картку АТ «Ощадбанк» ОСОБА_2 грошові кошти на суму 190 000,00 грн, призначення платежу: «переказ на автомобіль», статус операції: «очікує обробки» (а.с.21).

Відповідно до платіжної інструкції № 2738934606 від 14 вересня 2022 року на суму 190000,00 грн, платником/фактичним платником є ОСОБА_1 , отримувачем/фактичним отримувачем є ОСОБА_2 (а.с. 22).

Згідно виписок по картковому рахунку ОСОБА_4 09 березня 2023 року зафіксовано зарахування коштів на суму 10000,00 грн (а.с. 27); 17 квітня 2023 року -зарахування коштів на суму 50000,00 грн (а.с. 23-24); 17 липня 2023 року - зарахування коштів на суму 10000 грн (а.с. 28); 01 травня 2024 року - зарахування коштів 5000,00 грн + 5000,00 грн, в сумі - 10000,00 грн (а.с. 25-26).

05 травня 2025 року представник позивачки адвокат Шумейко Я.В. направив ОСОБА_2 вимогу про повернення коштів у сумі 110 000 грн (а.с.18-20).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд зазначав про те, що як на підставу своїх вимог, позивачка посилалась на договірні відносини, що виникають з договору позики. Суд вказав, що в матеріалах справи міститься платіжна інструкція АТ «Ощадбанк» (МО) 2738934606 (а.с.21), згідно якої 14 вересня 2022 року ОСОБА_1 перевела на картку АТ «Ощадбанк» ОСОБА_2 грошові кошти на суму 190000,00 грн, призначення платежу: «переказ на автомобіль», статус операції: «очікує обробки». Тобто, статус операції не підтверджує здійснення платежу, оскільки такий платіж міг бути відкликаний позивачкою. Крім того, місцевий суд зазначив про те, що відповідно до платіжної інструкції №2738934606 від 14 вересня 2022 року на суму 190000,00 грн, платником/фактичним платником є ОСОБА_1 , отримувачем/фактичним отримувачем є ОСОБА_2 (а.с. 22). Однак, позивачкою не наведено обставин, щодо її права вимоги за таким переказом.

Згідно виписок по картковому рахунку ОСОБА_4 дійсно 09 березня 2023 року було зарахування коштів на суму 10000,00 грн (а.с. 27); 17 квітня 2023 року було зарахування коштів на суму 50000,00 грн (а.с. 23-24); 17 липня 2023 року було зарахування коштів на суму 10000 грн (а.с. 28); 01 травня 2024 року було зарахування коштів на суму 5000,00 грн + 5000,00 грн, в цілому - 10000,00 грн (а.с. 25-26). При цьому, доводи про часткове виконання договору позики позивачкою не наведені.

Суд першої інстанції виснував, що зі змісту позову і доданих до нього доказів, не встановлено наявність договірних зобов`язань між сторонами, що виникають з договору позики. Більш того, не встановлено інших будь-яких зобов`язань.

Висновок суду про відмову у задоволенні позову є правильним, проте на думку апеляційного суду потребує доповненню мотивування такої відмови.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги до відповідачки, позивачка посилалась на норми статті 1212 ЦК України, а також на норми статей 1046, 1049 ЦК України. Зазначала, що 14 вересня 2022 року вона перевела на картку відповідачки грошові кошти в сумі 190 000 грн. Починаючи з 09 березня 2023 року по 02 травня 2024 року відповідачка частково повернула кошти позивачці в загальному розмірі 80 000 грн. Однак ОСОБА_2 не повернула 110 000 грн, відтак позивачка вважає, що такі кошти підлягають стягненню із відповідачки як безпідставно набуті.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 653 ЦК України).

У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що «кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) вказано, що «відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зазначено, що «кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61-29056св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17 (провадження № 61-15499св19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі №201/9127/21 (провадження № 14-33цс24) щодо інституту кондикції сформулювала наступні правові висновки: кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача. Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Таким чином, для застосування статті 1212 ЦК України необхідною умовою є доведення того факту, що набуття майна відбулося без будь-якої правової підстави або підстава, яка існувала, згодом відпала. Наявність між сторонами договірних правовідносин виключає кваліфікацію набутого за ними майна як безпідставного.

У справі, що переглядається, 14 вересня 2022 року ОСОБА_7 перерахувала на картковий рахунок ОСОБА_2 190 000 грн, призначення платежу «перевод на автомобиль».

Вказане підтверджується копією платіжної інструкції від 14 вересня 2022 року (а.с.22).

При цьому, апеляційний суд уважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що статус операції не підтверджує здійснення платежу, оскільки такий платіж міг бути відкликаний позивачкою, у зв`язку із зазначенням «ожидает обробки» у платіжній інструкції (а.с.21).

Зокрема, платіжна інструкція від 14 вересня 2022 року (а.с.22) підтверджує перерахування коштів позивачкою на рахунок відповідачки.

Під час апеляційного перегляду справи судом прийнято та долучено до матеріалів справи копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 28 грудня 2022 року, яким підтверджується, що ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 , у зв`язку з укладенням шлюбу (а.с.79).

Місцевий суд не з`ясував вказані обставини, відтак помилково вважав, що позичкою не наведено обставин, щодо її права вимоги за таким грошовим переказом.

Посилаючись на вимоги ст. 1212 ЦК України в своєму позові, та в апеляційній скарзі, позивачка все ж таки зазначає про те, що між нею та відповідачкою існували договірні правовідносини. Зокрема, представник позивачки в судовому засіданні зазначав, що такі відносини виникли з купівлі автомобіля. Крім того, в позові є посилання на норми права, які регулюють відповідальність за невиконання умов договору позики.

Апеляційний суд вважає, що визначальним у цій справі є те, що за змістом позовної заяви і з пояснень представника позивачки вбачаєьбся, що між сторонами між сторонами виникли правовідносини, які мають договірний характер.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21: " стаття 1212 ЦК України застосовується лише за умови «абсолютної» безпідставності набуття майна. Оскільки у даному випадку перерахування коштів відбулося на підставі домовленості сторін (правочину), наявність якої визнається обома сторонами (хоч і трактується ними по-різному), правові підстави для застосування механізму повернення безпідставно набутого майна відсутні".

Позивачка, звертаючись з позовом про стягнення коштів як безпідставно набутих, фактично намагається підмінити один спосіб захисту (договірний - стягнення боргу за договором позики, чи інше) іншим (кондикційним), що є недопустимим за наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин.

У свою чергу, добровільність виключає безпідставність, як зазначено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в справі №127/12240/22. Якщо особа здійснила сплату грошових коштів, знаючи, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для їх сплати, а згодом вимагає повернення сплачених грошових коштів, то така особа поводиться суперечливо й безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст.1212 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №390/34/17 зроблений висновок, що «доктрина заборони суперечливої поведінки», базується на римській максимумі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». В основі доктрини знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, кошти не підлягають поверненню як безпідставно набуті, якщо особа знала, що у неї відсутнє зобов`язання їх сплачувати (не було боргу, договору чи судового рішення), але все одно здійснила оплату добровільно.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, договір позики є реальним правочином і вважається укладеним з моменту передання грошей. Таким чином, стверджуючи про надання позики, позивач фактично підтверджує, що кошти були передані ним не помилково і не безпідставно, а на виконання конкретного зобов`язання (надання позики), тобто на підставі правочину.

Недотримання сторонами письмової форми правочину (стаття 1047 ЦК України) не свідчить про відсутність самої домовленості (правочину) як такої, а лише обмежує сторони у засобах доказування, але не перетворює отримані кошти на безпідставно набуте майно в розумінні статті 1212 ЦК України.

Посилаючись на те, що кошти у розмірі 190 000 грн були перераховані відповідачці з метою подальшої купівлі автомобіля, позивачка не надала суду будь-яких доказів на підтвердження домовленостей чи намірів сторін укласти письмовий договір у майбутньому, а також доказів того, що після отримання коштів відповідачка ухилялалась від укладення такого договору.

Також в позовній заяві вказано про ухилення відповідачки від повернення отриманої суми позики. Разом з тим, відсутність письмової форми договору позики, із зазначенням того, що відповідачка бере на себе обов`язок повернути такі кошти, не дає суду можливості кваліфікувати спірні правовідносини як такі, що виникли із зобов`язальних правовідносин.

Колегія суддів не бере до уваги доводи позивачки про те, що відповідачка у різні періоди перераховувала на її рахунок кошти в загальному розмірі 80 000 грн, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази, що саме відповідачка здійснювала такі перекази і ці кошти були перераховані в рахунок повернення саме 190 000 грн.

Суд звертає увагу на те, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, відтак, вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Оскільки за встановленими у справі обставинами позивачка не була зобов`язана перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачкою, а також будь-яких інших зобов`язань, проте вона здійснила цей платіж, її поведінка щодо вимоги повернення цих коштів як безпідставно набутих на підставі ст. 1212 ЦК України є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Отже, враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів зазначає про те, що в межах розгляду цього позову відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 1212 ЦК України та стягнення з відповідачки на користь позивачки грошових коштів як безпідставно отрмианих, оскільки спірні кошти позивачка внесла добровільно, наявність помилки матеріалами справи не доведено.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20).

Відповідно до статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням зазначеного, розглянувши спір у цій справі у межах позовних вимог, предмета та підстав позову, які викладені позивачкою в позовній заяві, суд вважає правильним висновок про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю.

Суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, однак помилився з мотивами відмови, тому рішення місцевого суду належить змінити в частині мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 4 статті 376 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, але допустив помилку при мотивуванні судового рішення, колегія суддів Кропивницького апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, зміну рішення суду першої інстанції й викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови; у решті оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Шумейком Ярославом Віталійовичем, задовольнити частково.

Рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 28 квітня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 28 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 24.08.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді С. І. Мурашко

О. І. Чельник