Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №953/8491/26 — Київський районний суд м. Харкова

Суд: Київський районний суд м. Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 18 серпня 2026 р.

Справа: №953/8491/26

Суддя: Бородіна Н. М.

Справа № 953/8491/26

н/п 2/953/4764/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Бородіної Н.М.,

за участю секретаря Кіпеть Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Позивач, ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» , звернулось до суду з позовом, до відповідача, ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останнього на свою користь заборгованість за кредитним договором №283845 від 02.06.2025 року у розмірі 7592,00 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.06.2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір №283845 про надання коштів на умовах фінансового кредиту який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатору що вважається даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Згідно умов кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором на наступних умовах: Сума виданого кредиту: 4000,00 грн Дата надання кредиту: 02.06.2025 року Строк кредиту : 90 днів Валюта кредиту: UAH Відсоткова ставка 0,72 % (процентів) на добу. Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 20.02.2026 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 7592,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000,00 грн; простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 2592,00 грн., послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п. 1.4 Договору в розмірі 1000,00 грн. На підтвердження видачі Первісним кредитором кредитних коштів позивач надає інформаційну довідку, відповідно до якої 02.06.2025 року на картковий рахунок Відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 4000,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що, у свою чергу, є доказом видачі кредитних коштів. Умовами Договору передбачено що Датою укладення цього Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта тобто 02.06.2025. 19.12.2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу №19122025/1 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від «19» грудня 2025 року до договору факторингу №19122025/1, ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Оскільки відповідач добровільно не сплачує заборгованість, то позивач просить стягнути борг в судовому порядку.

Ухвалою суду від провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач- ОСОБА_1 у поданому відзиві проти заявлених вимог заперечував, зазначаючи, що відсутні докази надання йому кредитних коштів, проценти нараховані не вірно, встановлення комісії суперечить ЗУ «Про захист прав споживачів», а також зазначив про не співмірність заявлених судових витрат.

Суд дослідивши надані докази, приходить до наступного.

02.06.2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 283845 про надання коштів на умовах фінансового кредиту який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатору що вважається даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до пунктів 1.1. -1.5 Договору Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 4000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Тип кредиту - кредит.

Кредит надається строком на 90 днів, тобто до 30.08.2025. Строк дії договору 90 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання Сторонами. Клієнт не має права ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених договором. За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 262,8 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів.

За послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення Клієнт сплачує Товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання Клієнтом свої зобов`язань за цим Договором. Протягом строку дії договору, комісія зазначена в цьому пункті, залишається незмінною. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом.

Відповідно до п.1.5 Договору 1.5 Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом.

За п.1.6. Договору датою укладання цього договору є дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта.

У договорі вказані ПІБ позичальника, дата народження, РНОКПП, паспортні дані, місце реєстрації, телефон, електронна пошта і рахунок № НОМЕР_1 .

Також ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора KL9378 підписано договір, графік розрахунків та орієнтовна сукупна вартість кредиту, що є додатком № 1 до договору, згідно якого кредит у розмірі загалом 7592 грн мав бути повернутий 30.08.2025р.

З довідки про ідентифікацію ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» убачається, що ОСОБА_1 підписав договір про надання фінансового кредиту № 283845 від 02.06.2025р. аналогом електронно-цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора KL9378 , якій був йому відправлений на номер телефону НОМЕР_2 .

За даними інформаційної довідки ТОВ "Платежі Онлайн", яке є технологічним оператором платіжних послуг, 02.06.2025р. о 19:58 була проведена успішна транзакція № 44884-74872-90844 на суму 4000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 ., емітовану MONOBANK, код авторизації 450787, опис транзакції: видача кредиту #283845.

19.12.2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу №19122025/1 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників від «19» грудня 2025 року до договору факторингу №19122025/1, ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Згідно виписки з особового рахунку здійсненого за Кредитним договором № 283845 від 02.06.2025р.. ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» , наявна заборгованість в розмірі 7592,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000 грн; простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 2592,00 грн.; послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п. 1.4 Договору в розмірі 1000,00 грн.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до положень частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Частиною першою статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З договору № 283845 від 02.06.2025р., укладеного ОСОБА_1 з ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ», вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Отже, відповідач уклав електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Судовим розглядом встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, та відповідач не факту його підписання, суд приходить до висновку, що остання погодилася з його умовами та зобов`язалася виконувати їх.

Факт видачі кредитних коштів позичальнику підтверджується довідкою ТОВ "Платежі Онлайн", відповідно до якої вбачається що : 02.06.2025р. о 19:58 була проведена успішна транзакція № 44884-74872-90844 на суму 4000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану MONOBANK, код авторизації 450787, опис транзакції: видача кредиту #283845.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Доводи сторони відповідача щодо не підтвердження належними та допустимими доказами факт отримання відповідачем кредитних коштів, судом до уваги не приймається оскільки зазначене суперечить наявним в матеріалам справи доказам, за відсутності доказів, що відповідачу платіжна картка № НОМЕР_1 не належить.

Крім того суд зазначає що відповідно до п.1.5 кредитного договору визначено що кошти надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну карту вказану споживачем і у договорі ОСОБА_1 вказаний номер карти № НОМЕР_1 . Тобто у суду немає сумнівів щодо належності вказаної карти відповідачу оскільки він сам вказала такий платіжний засіб під час укладення кредитного договору. Матеріали справи не містять доказі того що відносно ОСОБА_1 вчинялись шахрайські дія, докази звернень до правоохоронних органів відповідача відсутні так і відсутні докази того що зазначені персональні дані відповідача були використані третіми особами.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Суд вважає доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором № 283845 від 02.06.2025 року що підтверджується, зокрема: копією договору факторингу № 19122025/1 від 19.12.2025 року та копією витягу з реєстру боржників.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу № 19122025/1 від 19.12.2025.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачяться проти того, хто їх написав).

З матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_1 за кредитним договором № 283845 від 02.06.2025 обліковується заборгованість, яка узгоджується із графіком платежів, який є додатком до договору та складається з тіла кредиту - 4000 грн та відсотків - 2592 грн. Тобто первісний кредитор здійснював нарахування відсотків в межах, передбаченого умовами договору, строку кредитування та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» не здійснював нарахування процентів після відступлення права вимоги.

Нараховані відсотки, відповідають приписам ч.5 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» , що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Також, договором передбачена одноразова комісія, що сплачується Клієнтом за підготовку, організацію та надання Товариством фінансової послуги (кредиту), та встановлена в п.1.4 цього Договору.

Пунктом 1.4. договору передбачено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення Клієнт сплачує Товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання Клієнтом свої зобов`язань за цим Договором. Протягом строку дії договору, комісія зазначена в цьому пункті, залишається незмінною.

У графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною договору, передбачена одноразова сплата комісії в розмірі 1000 грн., що узгоджується з положеннями ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» .

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

Враховуючи викладені обставини, суд прийшов до висновку про необхідність задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно платіжної інструкції №1179 від 21.04.2026 при пред`явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, позивачем заявлені до стягнення витрати на правову допомогу адвоката в сумі 15500 грн.

Відповідач у поданому відзиві зазначав про не співмірність витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду:

- договір про надання правничої допомоги №09/04/2026 від 09.04.2026, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» та АДВОКАТСЬКИМ БЮРО «ПАРХОМЧУК ТА ПАОТНЕРИ», в особі - адвоката Пархомчука С.В., відповідно до умов якого Клієнт доручає, а АБ приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим цим договором. Відповідно до п. 3.1 Договору сума гонорару встановлюється 3000 грн. на годину. Факт надання послуг підтверджується атом приймання-передачі виконаних робіт - п.3.4.;

- довіреність від 09.04.2026 року, видана директором ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» на ім`я адвоката Пархомчука С.В;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії №8096/10 на ім`я Пархомчука С.В;

- акт про отримання правової допомоги від 10.08.2026 та квитанцією про оплату зазначеної правової допомоги від 10.08.2026 в сумі 15500 грн.

В акті зазначений перелік наданих послуг та їх вартість, зокрема: зустріч та консультація - 0,5 год, складання та подання позову 3 години, інші клопотання та заяви до суду 1,5 годин, канцелярські витрати.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Така заява була зроблена представником позивача зокрема у позовній заяві.

Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/WestAllianceLimited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищевикладене та категорію справи, яка не є складною, розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, з урахуванням виконаної адвокатом роботи (позов поданий дистанційно через систему Електронний суд, представник позивача участі у судових засіданнях не приймав), застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за можливе стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 258-259, 263-265, 284, 285 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (адреса 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, офіс 703 ЄДРПОУ 43561872)до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» заборгованість за договором №283845 від 02.06.2025 року у розмірі 7592,00 грн., а також судові витрати в загальній сумі 6422 грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається через суд першої інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Бородіна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua