Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №554/6129/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 24.08.2026Справа № 554/6129/26

Провадження № 2/554/3644/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді - Михайлової І.М.,

за участю секретаря – Станкевич Н.О.,

відповідача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – адвоката Шелудько О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

В С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №16811-07/2023 від 12.07.2023, в якому прохав стягнути заборгованість у розмірі 67775 грн а також 2662,4 грн судового збору та 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову вказав, що між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 16811-07/2023 від 12.07.2023 року, відповідно до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» надало відповідачу грошові кошти у сумі 7000 грн строком на 360 днів (п.1.2 Договору), із процентною ставкою, що становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредитування (п.1.4.1 Договору), а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором (п.1.1 Договору).

ТОВ «Аванс Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.

Однак, Відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору. У порушення вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач не виконав свої зобов`язання не вносила платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку із відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору прохали позов задовольнити.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 08.06.2026 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Цією ж ухвалою суду було задоволено клопотання позивача про витребування доказів в порядку статті 84 КПК України.

28.07.2026 року до суду через систему ЄСІТС «Електронний суд» представник відповідача надіслала відзив на позову, у якому заперечувала проти позову, оскільки наявна у матеріалах справи копія кредитного договору не може вважатися електронним документом, бо не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та не може вважати я належним доказом укладення такого договору. Додані до позову документи не містять електронних підписів кредитодавця та позичальника, що б свідчило про оферту пропозиції щодо укладення кредитного договору, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало довідку ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» про ідентифікацію ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору № 16811-07/2023 від 12.07.2023, однак надана довідка була сформована попереднім кредитодавцем ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» і не може вважатись безспірним доказом проведення ідентифікації відповідача при укладенні договору.

У матеріалах справи відсутні документи, що підтвердили б особу відповідача та верифікували її, а також відсутні належні докази відступлення права вимоги від первісного кредитора, реєстр договорів; не надано доказів факту перерахування грошових коштів відповідачеві; відсотки за користування кредитом нараховано поза межами строку кредитування; що за своєю суттю є неустойкою та не підлягають стягненню з відповідача під час воєнного стану; розмір нарахованих відсотків за користування кредитом не відповідає вимогам законодавства про захист прав споживачів та не мав би перевищувати 3500 грн. Відповідачкою було здійснено часткове погашення заборгованості у розмірі 2225 грн, яка була зарахована в погашення заборгованості з відсотків за користування кредитом. Надала контррозрахунок: 7000 грн. (тіло кредиту) + 3500 грн. (відсотки за користування кредитом у розмірі 50 % від тіла кредиту) = 10 500 грн. 10 500 грн - 2225 (часткова оплата) грн = 8275 грн Отже, у загальний розмір заборгованості не може перевищувати 8275 грн. Зазначила про завищений розмір витрат на правничу допомогу позивача, зауважила, що відповідач понесла 6000 грн витрат на правничу допомогу та очікується 8000 грн витрат через участь її представника в судовому засіданні. Просила позов задовольнити частково.

Представник позивача до суду не з`явився, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі, не заперечував проти винесення заочного рішення.

Відповідач та представник відповідача – адвокат Шелудько О.О. в судовому засіданні позов визнала частково, зазначила про неспівмірний та несправедливий спосіб нарахування відсотків за користування кредитом.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінюючи докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 16811-07/2023 від 12.07.2023 року, відповідно до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» надало відповідачу грошові кошти у сумі 7000 грн строком на 360 днів (п.1.2 Договору), із процентною ставкою, що становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредитування (п.1.4.1 Договору), а Відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором (п.1.1 Договору).

Згідно з п. 3.1. кредитного договору Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Також варто зазначити що відповідно до п.2.1. Кредитного договору перед укладенням цього Договору Товариство здійснило ідентифікацію та верифікацію Клієнта з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу, одним із наступних способів: - отримання через Систему BankID НБУ ідентифікаційних даних; - отримання ідентифікаційних даних та фінансового номера телефону з бюро кредитних історій (за умови, що джерелом таких даних є банк) та коректного введення особою, верифікація якої здійснюється, otp-пароля, надісланого установою на такий фінансовий номер телефону, та фотофіксації особи із використанням методу розпізнавання реальності особи та особи з власним ідентифікаційним документом, а саме сторінки/сторони, що містить фото власника, з подальшим накладенням КЕП уповноваженим працівником установи та кваліфікованої електронної позначки часу на отриманий електронний документ, що містить фото.

У сукупності такі обставини, як подання заявки на отримання кредитних коштів, проходження попередньої ідентифікації та верифікації відповідно до вимог НБУ, що підтверджує намір саме цієї особи укласти договір, підписання договору шляхом використання одноразового ідентифікатора, а також вчинення всіх зазначених дій у межах однієї сесії та з однієї IP-адреси, свідчать про укладення договору саме відповідачем.

На підтвердження укладення кредитного договору надано: Договір про надання фінансового кредиту №16811-07/2023 від 12.07.2023 року; Додаток №1 до Договору про надання фінансового кредиту №16811-07/2023 від 12.07.2023 року; Довідку про ідентифікацію позичальника ОСОБА_1 (одноразовий ідентифікатор - 0442); Лист-повідомлення про успішне перерахування коштів згідно умов договору.

Згідно п. 1.6 кредитного договору Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту.

На підтвердження виконання позивачем зобов`язань щодо перерахування коштів за кредитним договором надано лист-повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 30.06.2025 про перерахування коштів в сумі 7000 грн.

Відповідно до інформації АТ «Універсал Банк» на імя ОСОБА_1 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 12.07.2023 року успішно зараховано платіж в розмірі 7000 грн.

Оскільки позичальник не виконав зобов`язання за кредитним договором у встановлені строки, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (далі Позивач) звертається до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів шляхом стягнення заборгованості.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача щодо недопустимості наданих позивачем доказів та відсутності належного підтвердження факту укладення кредитного договору, з огляду на таке.

Відповідно до статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом прийняття (акцепту) пропозиції його укладення та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. При цьому одним із способів підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Із досліджених судом кредитного договору № 16811-07/2023 від 12.07.2023 року, анкети-заяви та графіка платежів вбачається, що зазначені документи містять відомості про їх підписання позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора W0442. Наявність такої відмітки свідчить про застосування сторонами передбаченого Законом України «Про електронну комерцію» способу підписання електронного правочину.

Посилання представника відповідача на відсутність електронного підпису у пункті 8 кредитного договору суд вважає безпідставними, оскільки саме у розділі «Реквізити» міститься відповідна відмітка про підписання даної угоди шляхом одноразового ідентифікатора W0442. Визначальним є встановлення факту підписання електронного документа способом, погодженим сторонами та передбаченим законом.

Також суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що подана позивачем копія кредитного договору не є належним доказом через відсутність електронного цифрового підпису.

Відповідно до статті 100 ЦПК України електронні докази можуть подаватися до суду, зокрема, у паперових копіях, а оцінка їх належності, допустимості, достовірності та достатності здійснюється судом у сукупності з іншими доказами у справі. Сам по собі факт подання паперової копії електронного документа не свідчить про її недопустимість як доказу.

Доводи представника відповідача про відсутність доказів направлення відповідачу одноразового ідентифікатора W0442, а також відсутність довідок мобільного оператора чи інших технічних журналів, суд також не приймає до уваги.

Норми Закону України «Про електронну комерцію» не покладають на кредитодавця обов`язку підтверджувати факт направлення одноразового ідентифікатора виключно документами оператора мобільного зв`язку або іншими технічними засобами. Закон не містить вичерпного переліку доказів, якими має підтверджуватися факт використання одноразового ідентифікатора, а тому такі обставини підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Матеріали справи містять кредитний договір, анкету-заяву, графік платежів, відомості про підписання документів відповідачем із використанням одноразового ідентифікатора W0442, а також довідку про проведення ідентифікації позичальника. Наведені докази у своїй сукупності узгоджуються між собою та підтверджують факт укладення сторонами кредитного договору.

Твердження представника відповідача про відсутність належної ідентифікації та верифікації відповідача ґрунтуються на припущеннях. При цьому відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що кредитний договір укладено іншою особою, персональні дані відповідача були використані без її відома, або що відповідач зверталася до правоохоронних органів із заявами щодо вчинення стосовно неї шахрайських дій.

Не заслуговують на увагу і доводи представника відповідача про відсутність фото-, відеофіксації, матеріалів проходження процедури BankID чи інших технічних даних, оскільки чинне законодавство не встановлює обов`язковості застосування саме таких способів ідентифікації при укладенні електронних договорів споживчого кредитування (а являється лише одним із способів ідентифікації особи).

12.12.2023 року ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №№12122023.

Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «АВАНС КРЕДИТ», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №16811-07/2023 від 12.07.2023 року.

Посилання представника відповідача на відсутність доказів переходу права вимоги до позивача також спростовуються матеріалами справи.

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно із ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним. Така позиція викладена також Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року № 6-979цс15.

Так, позивачем надано договір факторингу № 12122023 від 12.12.2023 року, а також витяг з Реєстру боржників до зазначеного договору, у якому містяться відомості про боржника ОСОБА_1 , номер кредитного договору та розмір переданої заборгованості. Зазначений витяг є документом, який конкретизує перелік переданих прав вимоги відповідно до умов договору факторингу, а тому підтверджує набуття позивачем статусу нового кредитора у спірному зобов`язанні.

Доводи представника відповідача про те, що витяг з Реєстру боржників не підтверджує існування заборгованості, не спростовують правомірності переходу права вимоги, оскільки зазначений документ підтверджує саме факт відступлення права вимоги, тоді як наявність та розмір заборгованості підтверджуються іншими дослідженими судом доказами, зокрема кредитним договором, розрахунком заборгованості та іншими документами кредитної справи.

Оцінюючи надані сторонами докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що доводи представника відповідача фактично зводяться до незгоди з доказами, наданими позивачем, однак не підтверджуються належними та допустимими доказами у розумінні статей 76–81 ЦПК України. Натомість надані позивачем докази є взаємопов`язаними, узгоджуються між собою, у своїй сукупності підтверджують факт укладення кредитного договору в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора W0442, а також перехід до позивача права вимоги за вказаним договором на підставі договору факторингу № 12122023 від 12.12.2023 року.

Отже, підстав для визнання поданих позивачем доказів неналежними чи недопустимими, а також для висновку про не укладення сторонами кредитного договору або не підтвердження переходу права вимоги, суд не вбачає.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 205 ЦК України - Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У п. 6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію», визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ст. 11Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. ст.526, 1054 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу; за кредитним договором позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Щодо нарахованих відсотків за користування ОСОБА_1 кредитом в розмірі 60775 грн суд зазначає наступне.

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на підтвердження розміру невиконаного ОСОБА_1 зобов`язання за Договіром про надання фінансового кредиту №16811-07/2023 від 12.07.2023 року, укладеного ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 , надано розрахунок заборгованості, за яким не виконано зобов`язання з повернення кредиту в сумі 67775 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року в справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) в пунктах 95-108, щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16 (пункт 6.28));

Позивач нарахував відповідачу відсотки за ставкою 2,50% у день за 360 днів строку кредитування, що становить 60775 грн.

Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, запроваджено поетапне обмеження максимальної денної процентної ставки за мікрокредитами з фінальним значенням не більше ніж 1% на день.

Застосовуючи принципи справедливості, розумності та недопущення надмірного боргового навантаження, суд зменшує розмір договірних відсотків до допустимого законом рівня - 1% у день.

Розрахунок правомірних відсотків: 7000 грн * 1% = 70 грн у день. За 360 днів кредитування сума відсотків становить 25200 грн.

Разом з тим, суд ураховує, що сплачені відповідачем платежі в рахунок виконання кредитного зобов`язання у серпні 2023 року в розмірі 2225 грн, зараховані первинним кредитором в рахунок сплати штрафних санкцій неустойки, а тому підлягають врахуванню у сплату відсотків за кредитом.

Отже, за користування кредитом ОСОБА_1 підлягає сплатити 22975 грн

У стягненні решти суми відсотків в розмірі 35575 грн, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Суд враховує, що під час судового розгляду відповідач частково визнав позовні вимоги, не заперечуючи факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та наявності заборгованості за основною сумою кредиту, водночас заперечуючи проти стягнення заявлених позивачем процентів у наведеному розмірі. Зазначена процесуальна позиція відповідача узгоджується з дослідженими судом доказами та не суперечить вимогам закону.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 7000 грн, відсотків за користування кредитом у розмірі 22975 грн, а всього 29975 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» судовий збір в розмірі 1177,6 грн, оскільки позовні вимоги задоволено на 44,23 %, а також витрати на правничу допомогу – в розмірі 3538,4 грн.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 223, 259, 263-265, 277-279, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 16811-07/2023 від 12.07.2023 року у розмірі 29975 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір в сумі 1177,6 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3538,4 грн.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження юридичної особи: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 .

Суддя І.М. Михайлова