Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №552/3658/25 — Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/3658/25

Провадження №2/552/120/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2026 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Самсонової О.А.,

секретар судового засідання – Хрипунова Т.В.,

учасники справи та їх представники:

позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача – адвокат Кобрись Олександр Миколайович,

відповідач – ОСОБА_2 ,

представник відповідача – адвокат Ткаченко Світлана Василівна,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Київського районного суду м.Полтави перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 липня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна задоволено. В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості автомобіля марки Ford моделі FUSION, 2015 року випуску, VIN № шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 в розмірі 207500,00 грн. (двісті сім тисяч п`ятсот гривень 00 коп.) В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна відмовлено.

Сторони звернулися до суду з заявами про відшкодування на їх користь за рахунок іншої сторони судових витрат (а.с. 64-65, 186-188).

Але при ухваленні рішення судом не вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.4 ст.270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

В матеріалах справи наявні докази судових витрат сторін.

Тому суд не вважає за необхідне викликати сторони в судове засідання для вирішення питання щодо ухвалення додаткового рішення.

Суд, дослідивши матеріали заяви та справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У позовній заяві позивач зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які вона планує понести при розгляді справи в суді першої інстанції, а саме: судовий збір у розмірі 1660,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Питання про розподіл зазначених витрат судом при ухваленні рішення не вирішувалось.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що судові витрати позивача на сплату судового збору складають 1660 грн., що підтверджується долученою до справи квитанцією (а.с. 4).

Вказаний розмір судових витрат відповідає попередньому розрахунку розміру судових витрат, які позивач очікувала понести у зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом первісний позов задоволено в повному обсязі, судовий збір за розгляд справи покладається на відповідача.

Тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1660,00 грн на відшкодування понесених нею судових витрат зі сплати судового збору.

При цьому клопотання відповідача про повернення позивачу на підставі ст.142 ЦПК України 50 відсотків сплаченого судового збору з бюджету у зв`язку з визнанням позовних вимог задоволенню не підлягає, оскільки позивач позов визнавав частково, лише в сумі 172318,50 грн.

Часткове визнання позову не надає підстав для застосування правил, визначених ст. 142 ЦПК України.

Судові витрати позивача на професійну правничу допомогу склали 20000,00 грн, що підтверджується квитанцією №7 від 30.07.2025 року, актом прийом-передачі виконаних робіт та договором про надання правничої допомоги (а.с. 68-71).

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн заперечив, вважаючи такий розмір витрат завищеним та таким, що не відповідає засадам розумності їх розміру, з урахуванням складності справи і наданих послуг.

Враховуючи обсяг позову з додатками, оцінюючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, відповідач вважає, що стягненню на користь позивача, у разі задоволення позову підлягають витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141ЦПКУкраїни можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №925/1545/20 від 18.02.2022.

У постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №824/9/22 зазначено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Відтак, відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, що узгоджується із позицією Верховного Суду у справі №127/9918/14ц.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц, від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21, від 11 січня 2023 року у справі № № 479/475/21.

Відповідач скористався своїм правом на подання до суду першої інстанції заяви про зменшення суми витрат на правничу допомогу до 3000 грн , зазначивши що такий розмір відповідатиме обставинам справи її складності та обсягу виконаної адвокатом роботи.

Зважаючи на наведене, враховуючи характер правовідносин у цій справі, наявність заяви відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , проаналізувавши обсяг наданих послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що вартість наданих послуг у розмірі 20000 грн є надмірною, а отже підлягає зменшенню до 7000,00 грн., що відповідатиме принципу пропорційності, критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Судові витрати відповідача складаються з судового збору за зустрічною позовною заявою у розмірі 2000,00 грн (а.с.53), витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16200,00 грн (а.с.189-193), витрат на послуги експерта в сумі 6000,00 грн (а.с.194).

Оскільки судом первісні позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено, на підставі ч. 1 та 2 ст. 141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати покладаються на нього та не підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 270, 141 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Постановити додаткове рішення в частині розподілу судових витрат сторін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат зі сплати судового збору 1660,00 грн, на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 7000,00 грн, а всього стягнути на відшкодування понесених позивачем судових витрат 8660,00 грн (вісім тисяч шістсот шістдесят гривень нуль копійок).

В задоволенні вимог відповідача ОСОБА_2 про стягнення з позивача ОСОБА_1 на його користь судових витрат відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , проживаюча: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ,

відповідач – ОСОБА_2 , проживаючий: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено 21.08.2026.

Головуючий О.А.Самсонова