Рішення від 03 листопада 2025 р. у справі №376/2786/20 — Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/2786/20

Провадження № 2/376/26/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2025 року Сквирський районний суд Київської області в складі:

Головуючого судді - Коваленка О.М.,

за участю секретаря - Щур Л.А.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та виділ в натурі частки майна,

Встановив:

10.12.2020 року до Сквирського районного суду Київської області звернувся позивач ОСОБА_1 з вищевказаним позовом.

В обґрунтування своєї позовної заяви позивач вказав наступне.

В період з 07.06.2008 року по 24.10.2014 року позивач ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується копією рішення Сквирського районного суду Київської області про розірвання шлюбу по справі № 376/1805/14-ц від 13.10.2014 року (після укладення другого шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_4 ).

Під час перебування у шлюбі із відповідачем у спільну сумісну власність за кошти подружжя було придбано нежитлове приміщення, зазначене в поетажному плані на будівлю за № 15 (площею 8,6 кв.м.), № 16 (площею 19,8 кв.м.), № 17 (площею 35,4 кв.м.), що знаходиться в частині нежитлової будівлі, зазначеної у поетажному плані літ. "А" (надалі - Приміщення) за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 280 000,00 (двісті вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок, що підтверджується Договором купівлі-продажу нежитлового приміщення з розстрочкою платежу, посвідченого Шелудченко О.В., приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області, за реєстр. № 40 від 30.01.2013 року.

Відповідно до умов вищезгаданого Договору купівлі-продажу, п.8 - Покупець (відповідач) набуває право власності на означене нежитлове приміщення з моменту здійснення державної реєстрації права в установленому законом порядку.

Право власності зареєстроване Шелудченко О.В., приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області 30.01.2013 року, номер запису про право власності 62566, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 160 768 662 від 24.03.2019 року.

Відповідно до п.1,2 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до п. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Отже, враховуючи вищезазначені положення Сімейного кодексу України, нежитлове приміщення, зазначене в поетажному плані на будівлю за АДРЕСА_4 (площею 19,8 кв. м.), №17 (площею 35,4 кв. м.), що знаходиться в частині нежитлової будівлі, зазначеної у поетажному плані літ. "А" (надалі - Приміщення) за адресою: АДРЕСА_3 , є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вищезазначене нежитлове приміщення загальною площею 63,60 кв. м. складається відповідно до Експлікації згідно Технічного паспорту з: коридору площею 3,20 кв. м.; зали площею 47,20 кв. м.; кладової площею 4,60 кв. м.; кладової площею 6,70 кв. м.; санвузлу площею 1,9 кв.м.

Оскільки з 21.01.2004 року по 28.08.2017 року позивач був зареєстрований як фізична особа - підприємець, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, після придбання спірного приміщення у спільну власність подружжя, разом із відповідачем було спільно прийняте рішення здійснювати підприємницьку діяльність у власному нежитловому приміщенні та відкрити магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що підтверджується в тому числі статтею у регіональному щотижневику «Провінція» від 28.02.2013 року за № 8 (781).

14.02.2013 року між позивачем та відповідачем був укладений Договір безоплатного користування майном, відповідно до умов якого відповідач передає позивачу у користування майно - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . На виконання умов Договору, між позивачем та відповідачем був підписаний Акт прийому-передачі майна від 14.02.2013 року, за яким спірне нежитлове приміщення було передане позивачу відповідно до п. 6.1. Договору у користування строком до 14.02.2062 року.

Після розірвання шлюбу 24.10.2014 року позивач з відповідачем продовжувати підтримували цивілізоване спілкування, оскільки мають спільну дитину - дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане відділом ДРАЦС Сквирського РУЮ у Київській області 22.04.2017 року). Будь-яких суперечок щодо володіння, користування та управління спірним майном у позивача з відповідачем не виникало. За усною домовленістю із відповідачем позивач продовжував фінансово забезпечувати доньку, відповідач обіцяла не чини перешкод у спілкуванні із дитиною.

В порядку п. 1 ст. 63 Сімейного кодексу України «Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними» та п. 1 ст. 65 Сімейного кодексу України «Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою», орієнтовно у червні 2014 року позивач з відповідачем усно домовились про те, що у спірному приміщенні відповідач буде здійснювати підприємницьку діяльність самостійно, одноособово, для чого її рідна тітка - ОСОБА_6 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , за даною ж адресою зареєстрована і проживає і відповідач) зареєструвалась як фізична особа - підприємець, оскільки відповідач до 2017 року працювала у Сквирському районному відділенні державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Київській областіголовним спеціалістом та, відповідно до вимог чинного законодавства, будучи службовою особою, не мала правових підстав для здійснення підприємницької діяльності

Для підтвердження вищезазначеного, позивач зазначає, що види діяльності ФОП ОСОБА_6 повністю ідентичні його видам діяльності як ФОПа - Код КВЕД 95.11 Ремонт комп`ютерів і переферійного устаткування;Код КВЕД 95.12 Ремонт обладнання зв`язку; Код ЕД 95.21 Ремонт електронної апаратури побутового призначення для приймання, запису, відтворення звуку й зображення; Код КВЕД 95.22 Ремонт побутових приладів, домашнього та садового обладнання; Код КВЕД 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспецифікованих магазинах (основний); Код КВЕД 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; Код КВЕД 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; Код КВЕД 62.01 Комп`ютерне програмування; Код КВЕД 62.02 Консультування з питань інформатизації; Код КВЕД 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем; Код КВЕД 63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність; Код КВЕД 73.11 Рекламні агентства; Код КВЕД 74.10 Спеціалізована діяльність із дизайну; Код КВЕД 74.20 Діяльність у сфері фотографії; Код КВЕД 74.30 Надання послуг перекладу; Код КВЕД 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; Код КВЕД 33.14 Ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування.

Проте, укладений Договір безоплатного користування майном від 14.02.2013 року позивач з відповідачем не розривали, Акт про повернення майна не підписували, що підтверджувало відсутність між ними спору щодо володінням, користуванням та управлінням спільного майна подружжя - спірного нежитлового приміщення та той факт, що приміщенням позивач мав можливість користуватись як співвласник майна, яке придбано подружжям, так і як сторона за договором безоплатного користування майном.

Після того, як відповідач у вересні 2016 року вийшла заміж за ОСОБА_7 , орієнтовно з 2017 року будь-які домовленості, які тривали та виконувались сторонами спору, в тому числі щодо володіння, користування та управління спірним приміщенням, припинились в односторонньому порядку з боку відповідача. Відповідач почала чинити перешкоди у спілкуванні позивача із дитиною, також почала безпідставно стверджувати про те, що саме вона здійснила повну оплату власними коштами за спірне приміщення, тому таке приміщення є її особистою приватною власністю.

Крім того, після майже 3 років після розлучення, всупереч тому, що позивач фінансово утримував власну дочку, приймав участь у її житті, відповідач вирішила звернулись до суду із позовом про стягнення аліментів, що підтверджується копією рішення Сквирський районний суд Київської області по справі №376/1918/17 від 04.09.2017 року. Зазначене вище свідчить виключно про те, що зміни у сімейному статусі відповідача спровокували її до порушення прав позивача у володінні, користуванні спільним майном подружжя - спірним нежитловим приміщенням.

У жовтні 2017 року позивач звернувся до Сквирського районного суду Київської області із позовною заявою про встановлення факту сплати повної вартості нежитлового приміщення та визнання за собою права особистої приватної власності на нежитлове приміщення №3 за адресою: АДРЕСА_3 .

13.12.2017 року відповідач подав зустрічну позовну заяву про визнання майна таким, що є особистою приватною власністю.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 16.07.2018 року по справі № 376/2480/17 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Сквирської міської ради Київської області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог: ОСОБА_8 про встановлення факту, який має юридичне значення, визнання права власності на майно та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно постановлено - відмовити в повному обсязі. Задовольнити позовну вимогу за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна таким, що є особисто приватною власністю - в повному обсязі. Визнати за ОСОБА_3 власність на нежитлове приміщення зазначене в поетажному плані на будівлю за АДРЕСА_4 (площею 19,8 кв.м.), АДРЕСА_6 .

Не погоджуючись із даним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, за результатами розгляду якої Постановою від 24.01.2019 року рішення Сквирського районного суду Київської області від 16 липня 2018 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна таким, що є особистою приватною власністю, - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Додатково позивач вказує, що 11.01.2019 року, до винесення рішення Київським апеляційним судом на його апеляційну скаргу, адвокат Старенький С.Є. відправив відповідачу чергову пропозицію щодо мирового врегулювання спору, запропонувавши в інтересах власної доньки відмовитись від належних колишньому подружжю прав на 1/2частину спірного приміщення кожного на користь спільної дитини ОСОБА_5 . Дану пропозицію відповідач отримала 15.01.2019 року, що підтверджується інформацією з сайту Укрпошти по відправленню 0411200019911, проте станом на сьогодні жодної відповіді або іншої пропозиції від відповідача позивач не отримав.

Відповідно до п. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач зазначає, що відповідно до Постанови Київського апеляційного суду від 24.01.2019 року по справі № 376/2480/17. провадження № 22-ц/824/1309/2019, яка набрала законної сили з дня її прийняття, судом встановлено, що «розписки ОСОБА_9 від 27.11.2014 року, 08.12.2014 року, 24.12.2014 року, 30.01.2015 року та від 07.02.2015 року (том 2, а.с.14, 15, 16, 22, 24) підтверджують лише факт наявності між нею та ОСОБА_10 боргових відносин, і жодної інформації про витрачання ОСОБА_11 позичених коштів саме для здійснення розрахунків за придбане нею на підставі договору купівлі-продажу нежитлове приміщення не містять.При цьому, колегія суддів зауважує також і на тому, що дати написання ОСОБА_12 боргових розписок не співпадають із зазначеними в Акті прийому-передачі коштів від 02.02.2015 року (том 2, а.с.22) датами повернення нею ОСОБА_8 грошових коштів за придбане нежитлове приміщення, на що не звернув увагу суд першої інстанції при ухваленні рішення. Враховуючи викладене, боргові розписки ОСОБА_11 не є належними доказами, оскільки не містять інформацію про предмет доказування за її зустрічними позовними вимогами.

Щодо Акту прийому-передачі коштів від 02.02.2015 року та нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_8 від 09.02.2015 року про отримання від ОСОБА_11 грошових коштів в сумі 92 000 та 100 000 гривень на виконання умов Договору, а також нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_8 від 10.07.2015 року, у якій остання стверджує, що ОСОБА_4 до реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 09.02.2015 року сплатила їй грошові кошти в сумі 192 000 грн., у зв`язку з чим розрахунок проведено в повному обсязі, колегія суддів зауважує на тому, що ці письмові докази суперечать іншим матеріалам справи, в зв`язку із чим не є достатніми в розумінні ст. 80 ЦПК України дня висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_11 про визнання спірного нежитлового приміщення особистою власністю.

Зокрема, свідок ОСОБА_1 в судовому засіданні показав, що в лютому 2015 року був присутній при тому, як його син ОСОБА_1 передавав гроші ОСОБА_13 . Свідок ОСОБА_14 в суді показав, що підтримує дружні відносини з ОСОБА_1 і декілька разів був присутнім при передачі ним грошових коштів приватному нотаріусу Корнійчук А.А. в приміщенні АДРЕСА_7 . Вказаним показам свідків суд першої інстанції не дав жодної правової оцінки у своєму рішенні.

Крім того, в матеріалах справи наявні пояснення третьої особи ОСОБА_8 (том 1, а.с.172), датовані 26.12.2017 року, в яких остання зазначає, що кошти за продане нею нежитлове приміщення вона отримувала від ОСОБА_1 , зазначаючи ті ж самі дати та суми які вказані в Акті прийому-передачі коштів від 02.02.2015 року. Щодо самого Акту зазначає, що він був переданий ОСОБА_1 для підписання ОСОБА_9 , також зазначає в поясненнях, що 09.02.2015 року в приміщенні по АДРЕСА_8 ОСОБА_1 в рахунок виконання вказаного договору передав їй 92 000 грн. і 100 000 грн. готівкою.

Фактом, який ставить під сумнів висновок суду про сплату коштів за придбане нежитлове приміщення саме ОСОБА_15 є і наявність на руках у ОСОБА_1 копій Акту прийому-передачі коштів від 02.02.2015 року, заяв ОСОБА_8 від 09.02.2015 року про отримання коштів в розмірі 92 000 та 100 000 грн., а також заяви останньої про відсутність претензій до ОСОБА_3 в зв`язку із виконанням зобов`язань за договором від 30.01.2013 року (том 1, а. с.50-53), що підтверджує пояснення ОСОБА_9 та пояснення третьої особи ОСОБА_8 в тій частині, що вищевказані документи передавались продавцем саме ОСОБА_1 для подальшої передачі ОСОБА_3 . Вищенаведена обставина викликає «розумний сумнів» у сплаті ОСОБА_11 , особистих коштів за придбане нежитлове приміщення, оскільки в цьому разі вищевказані документи передавались би продавцем безпосередньо їй, а не бувшому чоловіку ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що покладені в основу рішення про задоволення зустрічного позову письмові докази суперечать іншим матеріалам справи, ці докази не відповідають критерію достатності (ч. 1 ст. 80 ЦПК України) для обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_11 »

Таким чином, Київський апеляційний суд Постановою від 24.01.2019 року по справі № 376/2480/17, відмовивши ОСОБА_3 у задоволенні зустрічної позовної заяви до ОСОБА_1 про визнання майна - нежитлового приміщення № 3 за адресою: АДРЕСА_3 таким, що є особистою приватною власністю, фактично визнав те, що дане приміщення с спільним майном подружжя відповідно до положень ст. 60 Сімейного кодексу України.

Оскільки з грудня 2017 року відповідач не визнає його право на спірне майно, на пропозицію щодо спільного його використання або переоформлення цього майна на їх спільну дитину не відповідає або відмовляє, домовитись з відповідачем про поділ частки майна в натурі - неможливо.

У зв`язку з чим позивач звернувся до судового експерта Тарасовської В.В. з метою визначення технічної можливості виконати розподіл спірного нежитлового приміщення. Відповідно до Висновку експерта № 03-45/20 від 09.10.2020 року вбачається, що дослідженням встановлено технічна можливість розподілу нежитлового приміщення «А-1», що розташоване за адресою: АДРЕСА_9 . Єдиний найдоцільніший варіант розподілу наданий у дослідницькій частині висновку.

Відповідно до Висновку експерта, для автономного користування системами опалення, водопостачання, каналізації, електропостачання та газопостачання у житловому будинку, співвласниками необхідно розробити проект на влаштування відокремлених інженерних систем житлового будинку.

Вартість ремонтно - будівельних робіт по переобладнанню систем опалення та електропостачання залежить від прийнятих інженерних рішень, які обумовлюються розробленню і погодженню у встановленому порядку проектно - кошторисною документацією.

Перелік ремонтно - будівельних робіт, які необхідно виконата для забезпечення ізольованого користування частками, що пропонується виділити співвласниками у нежитловому приміщенні, показаний в кошторисі додаток № 5 до Висновку. Вартість ремонтно - будівельних робіт по даному варіанті розподілу становить 55 658 грн.

26 жовтня 2020 року позивач відправив відповідачу листа із черговою пропозицією щодо визначення порядку користування спільним майном, у якому зазначив про технічну можливість розподілу нежитлового приміщення та просив відповідача протягом 5 - ти календарних днів від дати отримання даної пропозиції повідомити про згоду на розподіл нежитлового приміщення та проведення відповідних ремонтно - будівельних робіт. Відповідно до повідомлення про вручення, відповідач отримала пропозицію 29.10.2020 року, проте , станом на дату звернення до суду жодної відповіді не надала.

Отже, з боку позивача були вчинені всі дії для можливого мирного вирішення процесу поділу спірного приміщення, проте, відповідач не має наміру та бажання вести діалог.

Тому, на підставі вищевикладеного позивач ОСОБА_1 звертається з даним позовом та просить суд:

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення загальною площею 63,6 кв.м., зазначеного в поетажному плані на будівлю за № 15 (площею 8,6 квм) № 16 (площею 19,8 кв.м.), № 17 (площею 35,4 кв.м.), що знаходиться в частині нежитлової будівлі, зазначеної у поетажному плані літ. "А" за адресою: АДРЕСА_3 , в порядку поділу спільно набутого майна подружжя.

Виділити в натурі із спільної сумісної власності подружжя та визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право приватної власності на частину нежитлового приміщення, що знаходиться в частині нежитлової будівлі, зазначеної у поетажному плані літ. "А" за адресою: АДРЕСА_3 , площею 31,8 кв.м, та складається кладової 3-3 площею 4,6 кв.м, частина залу 3-2 площею 27,20 та визнати виділену частину окремим об`єктом нерухомого майна, припинивши право спільної часткової власності між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Виділити в натурі із спільної сумісної власності подружжя та визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , право приватної власності на 1/2 частину нежитлового приміщення, що знаходиться в частині нежитлової будівлі, зазначеної у поетажному плані літ. "А" за адресою: АДРЕСА_3 , площею 31,8 кв.м., та складається з коридору 3-1 площею 3,20 кв.м., кладової 3-4 пощею 6,70 кв.м., санвузлу 3-5 площею 1,90, частиною залу 3-2 площею 20,11 кв.м. та визнати виділену частину окремим об`єктом нерухомого майна, припинивши право спільної часткової власності між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 27 829,00 (двадцять сім тисяч вісімсот двадцять дев`ять) гривень 00 копійок, що становить 50% від вартості ремонтно-будівельних робіт по розподілу спірного приміщення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму понесені ним судові витрати у розмірі 17 577 (сімнадцять тисяч п`ятсот сімдесят сім) грн. 82 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму понесені ним судові витрати на правничу допомогу.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 18.07.2023 року позов підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити та надав пояснення аналогічні викладеним в позові.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Старенький Сергій Євгенійович в судовому засіданні також позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 03.03.2021 року подала до суду відзив в якому вказала наступне.

13.12.2017 року вона звернулась до Сквирського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю приміщення площею 63,6 кв.м. розташованого в м. Сквира на площі Героїв Небесної сотні, 21 приміщення 3. Позов був об`єднаний з позовом ОСОБА_1 від 13.10.2017 року в одне провадження - справа № 376/2480/17.

16 липня 2018 року Рішенням Сквирського районного суду Київської області справа № 376/2480/17 позов ОСОБА_3 задоволено, а ОСОБА_1 в позові відмовлено. Рішення в частині відмови в позові ОСОБА_1 в апеляції не оспорювалось - визнане ним.

Постановою Київського апеляційного суду від 24.01.2019 року справа № 376/2480/17 (провадження №22-ц/824/1309/2019) ОСОБА_3 в позові відмовлено з наступних підстав: «З матеріалів справи вбачається, що право власності ОСОБА_3 на спірне нежитлове приміщення зареєстроване у встановленому законом порядку, шо підтверджується наявними в справі письмовими доказами та було визнано сторонами під час розгляду справи.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що право власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення виникло на підставі договору купівлі-продажу і держава офіційно визнала за нею це право шляхом здійснення його державної реєстрації компетентними органами, підстав для підтвердження наявного в неї права власності на спірне нежитлове приміщення ще і в судовому порядку немає».

З наведеної позиції Київського апеляційного суду вбачається, що ОСОБА_3 відмовлено в позові, оскільки її право власності не потребує підтвердження в судовому порядку. Тобто вказане вище приміщення є її особистою приватною власністю.

З викладеного вище слідує, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

У разі, якщо суд прийде до висновку, що позов ОСОБА_1 обґрунтований та підлягає задоволенню, то відповідачка ОСОБА_3 просить застосувати строк позовної давності.

03.07.2017 року Позивач надіслав на її адресу пропозицію щодо поділу майна бувшого подружжя, а саме нежитлове приміщення площею 63,6 кв.м. розташоване в АДРЕСА_3 .

В даній пропозиції Позивач вказує про поділ майна по 1/2 кожному, а також зазначає, що у разі якщо відповідачка протягом п`яти днів починаючи з дня отримання даної пропозиції не надасть відповіді він вважатиме, що є спір про розподіл майна подружжя.

12.07.2017 року ОСОБА_3 надіслала ОСОБА_1 відповідь на пропозицію і він 13.10.2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання нежитлового приміщення площею 63,6 кв.м. розташоване в АДРЕСА_11 його особистою власністю.

16.07.2018 року ОСОБА_1 рішенням Сквирського районного суду Київської області справа №376/2480/17 відмовлено в задоволенні позову.

20.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головні про поділ спільного майна подружжя, а саме нежитлове приміщення площею 63,6 кв.м. розташоване в м. Сквира на площі Героїв Небесної сотні, 21.

03.07.2017 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_3 пропозицію про поділ майна подружжя, в кінці липня 2017 року він отримав її відповідь на пропозицію, в якій вона не прийняла його пропозицій.

Тобто з моменту отримання відповіді на пропозицію про поділ майна подружжя з кінця липня 2017 року до подання позову про поділ майна подружжя - 20 листопада 2020 року пройшло більше трьох років.

За таких обставин відповідачка ОСОБА_3 вважає, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає в зв`язку з закінченням строку позовної давності.

07.05.2021 року відповідачка ОСОБА_3 подала до канцелярії суду доповнення до відзиву, в якому вказала, що 24.03.2021 року Верховним Судом розглянуто її касаційну скаргу і Постановою у справі № 376/2480/17 вирішено спір між нею та Позивачем.

Верховний Суд частково задовольнив її касацію та скасував постанову Київського апеляційного суду від 24.01.2019 року справа № 376/2480/17, а резолютивну частину рішення Сквирського районного суду Київської області за позовом до ОСОБА_1 про визнання її особистою приватною власністю приміщення площею 63,6 кв.м. розташованого в м. Сквира на площі Героїв Небесної сотні, 21 приміщення 3 залишено без змін. Таким чином визнано її особистою приватною власністю приміщення площею 63,6 кв.м. розташованого в м. Сквира на площі Героїв Небесної сотні, 21, приміщення 3.

Тому вважає, що за таких обставин позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає в зв`язку з вирішенням спору Верховним Судом.

На підставі викладеного просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Карпішин Сергій Володимирович 18.07.2023 року в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні відмовити та надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві, а також ще раз звернув увагу на рішення Верховного Суду, яким цей спір вже було вирішено.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_4 , актовий запис № 441, видано Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області (том 1 а. с.11).

10.12.2020 року ОСОБА_16 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на частини нежитлового приміщення загальною площею 63, 6 м.кв. зазначеного в поетажному плані на будівлю за № 15 (площею 8,6 кв.м.), № 16 (площею 19,8 кв.м.), № 17 (площею 35,4 кв.м.), що знаходиться в частині нежитлової будівлі, зазначеної в поетажному плані літ. «А» за адресою: АДРЕСА_3 .

30.01.2013 року ОСОБА_17 перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_1 уклала за його згодою з ОСОБА_8 (Продавець) договір купівлі - продажу нежитлового приміщення з розстрочкою платежу зазначеного в поетажному плані на будівлю за № 15 (площею 8,6 кв.м.), № 16 (площею 19,8 кв.м.), № 17 (площею 35,4 кв.м.), що знаходиться в частині нежитлової будівлі, зазначеної в поетажному плані літ. «А» за адресою: АДРЕСА_3 (том 1 а. с. 12).

Відповідно до п.3 цього договору продаж зазначеного нежитлового приміщення вчиняється за 280 000,00 гривень, які ОСОБА_3 мала сплатити Продавцю протягом 3-х років, про що сторони підписують акт прийому - передачі коштів. Після повного розрахунку, Продавець зобов`язаний видати заяву про повний розрахунок, підпис на якій засвідчується нотаріально (т.1, а.с. 12).

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта Номер інформаційної довідки: 160 768 662 власником вищевказаного майна є ОСОБА_9 (том 1 а. с. 13,14).

Судом встановлено, що 24.10.2014 року набрало законної сили рішення Сквирського районного суду Київської області від 13.10.2014 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т.1, а.с. 56).

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 в жовтні 2017 року звернувся до Сквирського районного суду Київської області з позовом, відповідно до якого просив суд визнати його особистою приватною власністю - нежитлове приміщення, загальною площею 63,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а. с. 55).

В грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Сквирського районного суду Київської області з позовом, відповідно до якого просила суд визнати її особистою приватною власністю - нежитлове приміщення, загальною площею 63,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с. 55).

16 липня 2018 року Сквирський районний суд Київської області розглянув первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 та прийняв рішення у справі № 376/2480/17, яким відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позову та задовольнив зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 визнавши за нею власність на нежитлове приміщення зазначене в поетажному плані на будівлю за № 15 (площею 8.6 м.кв.), №16 (площею 19,8 м.кв.), №17 (площею 35,4 м.кв.), що знаходиться в частині нежитлової будівлі зазначеної в етажному плані літ. «А», за адресою: АДРЕСА_3 . Рішення суду набрало законної сили 24.03.2021 року (т.1, а. с. 180-189).

Згідно з вимогами ч. 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив у законну силу.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

(Аналогічні висновки викладені в постановах ВС від 26.11.2019 по справі №922/643/19; від 10.12.2019 по справі №910/6356/19; від 15.10.2019 по справі №813/8801/14; від 19.12.2019 по справі №520/11429/17; від 19.12.2019 по справі №916/1041/17; від 26.11.2019 по справі №902/201/19, від 15.10.2019 по справі №908/1090/18; від 17.12.2019 по справі №641/1793/17; від 11.12.2019 по справі №320/4938/17; від 10.10.2019 по справі №910/2164/18, від 08.07.2019 по справі №908/156/18).

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки право власності на спірне майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 63,6 м. кв., зазначене в поетажному плані на будівлю за № 15 (площею 8.6 м.кв.), №16 (площею 19,8 м.кв.), №17 (площею 35,4 м.кв.), що знаходиться в частині нежитлової будівлі зазначеної в поетажному плані літ. «А», за адресою: АДРЕСА_3 , Сквирським районним судом Київської області від 16 липня 2018 року у справі № 376/2480/17 встановлено за ОСОБА_3 і дане рішення суду набрало законної сили, то дана обставина має преюдиційне значення і додатковому доказуванню не підлягає.

З огляду на викладене не заслуговують на увагу доводи наведені ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 2,4,5,12,13, 19, 76,81, 82,258,259,263-265,351,352,354, 355 ЦПК України, суд

Ухвалив:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та виділ в натурі частки майна - відмовити в повному обсязі.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 24.08.2026 року.

Суддя О.М. Коваленко