Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №363/2612/26 — Вишгородський районний суд Київської області

17.08.2026 Справа № 363/2612/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Рудюка О.Д.,

за участю секретаря Воронюк А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

встановив:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Ніколаєвої Г.Г. звернулась до Вишгородського районного суду Київської області з даним позовом, посилаючись на те, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час перебування в шлюбі у сторін народилася троє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак, з серпня 2024 року сторони разом не проживають, не виконують сімейні та подружні обов`язки, спільного господарства не ведуть. Вважаючи збереження сім`ї неможливим, просить шлюб розірвати. Примирення сторін не можливе. Крім того, позивачка просить залишити проживати сина ОСОБА_3 та доньку ОСОБА_4 разом з нею, оскільки неповнолітні діти проживають разом з матір`ю, яка наданий час забезпечує їх утримання, догляд та належні умови для життя.

Ухвалою суду від 30.04.2026 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання позивач не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. В просильній часті позовної заяви просить здійснити розгляд справи без участі позивач та представника позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, до суду подав про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Подавши заяву про визнання позовних вимог в частині розірвання шлюбу. В той же час заперечує проти залишення проживання неповнолітніх дітей разом з матерію.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню приходить до наступного.

Сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 20.05.2005 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (повторне) серія НОМЕР_1 виданого 27.11.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві.

Спільне життя у подружжя не склалось через несумісність характерів та відсутність взаєморозуміння між ними. Сторони мають різні погляди на сімейне життя, втратили почуття любові, взаємної поваги та підтримки. Сторони не підтримують подружніх стосунків, не ведуть спільного господарства та мають різний сімейний бюджет. Вказані обставини сторони по справі не заперечую.

Згідно ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття. Мають право без будь-якої обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 10 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

За таких обставин та враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що шлюб між сторонами по справі підлягає розірванню, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка та подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них.

Крім того, позивач просить залишити проживати неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 та доньку ОСОБА_4 разом з нею, суд зазначає наступне.

Від шлюбу сторони мають спільних неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 20.02.2013 року; доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 03.08.2018 року.

На даний час сторони проживають окремо та неповнолітні діти проживають разом матерію, що підтверджено матеріалами справи: тимчасова посвідка нам проживання позивача та неповнолітніх дітей, рішення про надання місця навчання дітям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у школі Бйорнслетта.

Також суд бере до уваги заяву відповідача, у якій він зазначив, що дійсно шлюб між ними та позивачем розпався, сімейні відносини припинені. Зокрема відповідач надав згоду на вивіз дітей тільки на час військового стану в Україні.

Частиною першою статті 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Фактичне проживання дитини з матерію та відсутність заперечень з боку батька щодо місця проживання неповнолітньої дитини не свідчать про порушення прав мати та наявність підстав для звернення останнього до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.07.2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24).

У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, яка розглядається, предметом спору є залишення проживання неповнолітніх дітей з матір`ю.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України).

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Судом встановлено, що за час перебування у шлюбі у сторін народились син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Неповнолітні діти проживають разом із матерію, яка їх утримує та займається вихованням, батько дітей не заперечує проти цього, що підтверджується поданою до суду заявою, з чого вбачається, що сторони дійшли домовленості щодо проживання неповнолітніх дітей саме з позивачем на час військового стану в Україні. Таким чином, судом встановлено відсутність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини у розумінні статті 161 СК України. При цьому суд враховує, що право на звернення до суду підлягає реалізації лише у разі наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу. У даному випадку таких обставин судом не встановлено, оскільки сторони дійшли згоди щодо місця проживання неповнолітніх дітей, а відповідач не заперечує проти проживання дітей разом із позивачем.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати неповнолітні діти, суд вважає, що задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним і таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.

Суд також враховує, що визначення місця проживання дитини у судовому порядку за відсутності спору між батьками не є необхідним для забезпечення прав та інтересів дитини, оскільки такі права фактично реалізовані, а стабільне середовище проживання дитини вже забезпечене. Аналогічних висновків у схожих правовідносинах дійшов ВС у складі КЦС у постанові від 15.01.2025 року у справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24).

За встановлених обставин суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про залишення проживання неповнолітньої дитини з позивачкою слід відмовити, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що між сторонами у справі на час звернення з даним позовом існує спір щодо визначення місця проживання дітей, відтак позов є передчасним.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 24, 110, 112, 114 СК України, статтями 4, 12, 13, 77, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

позов задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 травня 2005 році, Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 679 - розірвати.

В інший частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 331,20грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ).

Повний текст судового рішення складено 21.08.2026 року.

Суддя О.Д. Рудюк