Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №606/679/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/679/25Головуючий у 1-й інстанції Малярчук В.В.

Провадження № 22-ц/817/745/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Хоміцька С.О.

з участю ОСОБА_1 та його представника - адвоката Созанської Т.І., представника ПП "Євробуд" - адвоката Шегинського Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — адвоката Созанської Тетяни Іванівни на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року, ухвалене суддею Малярчуком В.В. у цивільній справі №606/679/25 за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства “Євробуд” про відшкодування доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП «Євробуд» про відшкодування доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи-підприємця, за період з 02 липня 2022 року до 01 травня 2025 року в розмірі 1 235 305,51 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 17 жовтня 2014 року в с. Зелена Бучацького району Тернопільської області сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Вироком Монастириського районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2015 року винним у вчиненні цієї ДТП визнано працівника ПП «Євробуд» ОСОБА_2 , який, керуючи автомобілем «Mercedes-Benz 814» з причепом, порушив Правила дорожнього руху України та був визнаний винним за частиною першою статті 286 КК України.

Зазначав, що внаслідок отриманих травм він втратив працездатність та йому було встановлено III групу інвалідності довічно. До ДТП позивач здійснював підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець та у 2014 році отримав дохід у розмірі 59 400 грн, у зв`язку із чим його середньомісячний дохід становив 5 940 грн.

Посилався на те, що питання відшкодування втраченого ним доходу вже було предметом судового розгляду. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24 січня 2022 року, з ПП «Євробуд» на його користь стягнуто 314 820 грн втраченого доходу за попередній період.

Також вказував, що висновком судово-медичної експертизи від 02 грудня 2020 року №84 встановлено втрату позивачем професійної працездатності у розмірі 60 %, яка перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з травмами, отриманими внаслідок ДТП.

З 26 березня 2024 року ОСОБА_1 довічно встановлено II групу інвалідності. В індивідуальній програмі реабілітації зазначено про наявність обмежень до самообслуговування, пересування та трудової діяльності, необхідність використання засобів пересування та проведення реабілітаційних заходів довічно.

Наведені обставини підтверджують стійкий та невідновний характер ушкодження його здоров`я, втрату професійної працездатності та, як наслідок, право на відшкодування втраченого доходу за заявлений період.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПП «Євробуд» на користь ОСОБА_1 201 960 грн. доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи-підприємця за період з 02 липня 2022 року по 01 травня 2025 року.

У решті позову відмовлено у зв`язку з безпідставністю.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Созанська Т.І. просить рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Вказує, що суд першої інстанції, встановивши наявність передбачених статтями 1195, 1198 ЦК України підстав для відшкодування ОСОБА_1 втраченого доходу та його базовий розмір у сумі 5 940 грн на місяць, безпідставно відмовив у збільшенні такого відшкодування відповідно до частини другої статті 1208 ЦК України. Вважає помилковим висновок суду про те, що поданий розрахунок є неналежним доказом через відсутність бухгалтерського розрахунку чи висновку експерта, оскільки такий перерахунок ґрунтується на встановленому судом розмірі щомісячного доходу, законодавчо визначених розмірах мінімальної заробітної плати та не потребує спеціальних знань.

Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07 травня 2018 року у справі №476/72/17, від 04 листопада 2019 року у справі №676/1570/17 та від 16 січня 2020 року у справі №709/323/17, відповідно до яких у разі збільшення мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди підлягає відповідному збільшенню шляхом застосування коефіцієнта кратності зростання мінімальної заробітної плати.

Зазначає, що при здійсненні розрахунку виходила із базового середньомісячного доходу позивача у розмірі 5 940 грн та коефіцієнта, визначеного як співвідношення мінімальної заробітної плати у відповідному періоді до її розміру у 2014 році - 1 218 грн. За наведеним у скарзі розрахунком сума втраченого доходу за період з 02 липня 2022 року до 30 квітня 2025 року становить 1 235 305,51 грн.

Також вказує, що стаття 1198 ЦК України визначає порядок обчислення втраченого доходу фізичної особи-підприємця, тоді як стаття 1208 ЦК України регулює його подальше збільшення у зв`язку зі зростанням мінімальної заробітної плати, а тому статус позивача як фізичної особи-підприємця не виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 1208 ЦК України.

Наголошує, що навіть у разі неправильності поданого стороною розрахунку суд не позбавлений можливості самостійно визначити належну до стягнення суму в межах заявленого періоду та розміру позовних вимог, а тому відмова у задоволенні позову лише з мотивів відсутності бухгалтерського розрахунку або експертного висновку є безпідставною.

У відзиві ПП «Євробуд» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Вказує, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах та не отримував заробітної плати, а здійснював підприємницьку діяльність у сфері автомобільного вантажного транспорту. За десять місяців 2014 року його дохід становив 59 400 грн, а середньомісячний дохід - 5 940 грн. Вважає, що саме ця сума відповідно до статті 1198 ЦК України є базою для визначення втраченого доходу фізичної особи-підприємця.

Зазначає, що порядок визначення втраченого ОСОБА_1 доходу вже був предметом судового розгляду у справах №606/1226/19 та №606/989/22, у яких розмір відшкодування визначався шляхом множення середньомісячного доходу позивача у сумі 5 940 грн на кількість місяців, протягом яких він був позбавлений можливості здійснювати підприємницьку діяльність. Вказані судові рішення набрали законної сили, позивач визначений судами порядок розрахунку не оскаржував, а ПП «Євробуд» присуджені суми сплатило.

Посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19, відповідно до яких розмір втраченого доходу фізичної особи-підприємця визначається за правилами статті 1198 ЦК України, виходячи із середньомісячного доходу за попередній господарський рік та кількості місяців, протягом яких такий дохід був відсутній у зв`язку з непрацездатністю. Вважає, що наведений позивачем розрахунок із застосуванням коефіцієнтів зростання мінімальної заробітної плати цим правилам не відповідає.

Заперечує також проти посилання ОСОБА_1 на постанови Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі №476/72/17, від 04 листопада 2019 року у справі №676/1570/17 та від 16 січня 2020 року у справі №709/323/17, зазначаючи, що обставини цих справ відрізняються від обставин справи, яка переглядається, зокрема у справі №476/72/17 потерпілий до заподіяння шкоди не працював та підприємницької діяльності не здійснював.

Крім того, вважає безпідставним посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №906/1318/19, оскільки в тій справі розмір втраченого заробітку визначався за правилами статті 1197 ЦК України щодо особи, яка працювала за трудовим договором, з урахуванням ступеня втрати професійної працездатності та п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, тоді як до правовідносин із ОСОБА_1 підлягає застосуванню спеціальна норма статті 1198 ЦК України щодо втраченого доходу фізичної особи-підприємця.

Вважає, що запропонований позивачем спосіб розрахунку не ґрунтується на нормах матеріального права, а тому суд першої інстанції правильно визначив розмір належного до відшкодування доходу виходячи із середньомісячного доходу 5 940 грн та кількості місяців спірного періоду.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника — адвоката Созанської Т.І., які доводи апеляційної скарги підтримали, пояснення представника ПП “Євробуд” - адвоката Шегинського Р.А., який проти задоволення апеляційної скарги заперечив, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Обставини справи.

17 жовтня 2014 року в с. Зелена Бучацького району Тернопільської області сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вироком Монастириського районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2015 року у справі №595/27/15-к ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.

На час ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із ПП «Євробуд» та виконував трудові обов`язки водія.

До ДТП ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець у сфері автомобільних вантажних перевезень. За десять місяців 2014 року він отримав дохід у розмірі 59 400 грн, у зв`язку із чим його середньомісячний дохід становив 5 940 грн. 29 жовтня 2014 року державним реєстратором внесено запис про припинення його підприємницької діяльності.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від 02 грудня 2020 року №84 загальна працездатність ОСОБА_1 втрачена на 50 %, а професійна працездатність як водія — на 60 %.

Втрата професійної працездатності є наслідком травм, отриманих у ДТП. ОСОБА_1 було довічно встановлено III групу інвалідності, а з 26 березня 2024 року — II групу інвалідності внаслідок загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату. В індивідуальній програмі реабілітації зазначено про наявність у нього обмежень до самообслуговування, пересування та трудової діяльності.

Правовідносини сторін щодо відшкодування втраченого ОСОБА_1 доходу вже були предметом судового розгляду. Так, постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у справі №606/1226/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24 січня 2022 року, з ПП «Євробуд» на користь ОСОБА_1 стягнуто 314 820 грн втраченого доходу за період з 01 січня 2015 року до 01 травня 2019 року. При визначенні цієї суми суд виходив із середньомісячного доходу позивача у розмірі 5 940 грн.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 10 листопада 2022 року з ПП «Євробуд» на користь ОСОБА_1 стягнуто 225 720 грн втраченого доходу за період з 01 травня 2019 року до 01 липня 2022 року, також виходячи із середньомісячного доходу у розмірі 5 940 грн.

У період, який є предметом розгляду в цій справі, — з 02 липня 2022 року до 01 травня 2025 року — працездатність ОСОБА_1 не відновилася, трудову та підприємницьку діяльність він не здійснював, інших доходів, крім пенсії по інвалідності, не отримував.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на зміст апеляційної скарги та відсутність оскарження рішення в частині встановлення права ОСОБА_1 на відшкодування втраченого доходу за період з 02 липня 2022 року до 01 травня 2025 року, колегія суддів перевіряє рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, а саме щодо незастосування до визначеного розміру відшкодування положень частини другої статті 1208 ЦК України та правильності визначення суми, яка підлягає стягненню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що наданий представником позивача розрахунок суми 1 235 305,51 грн є необґрунтованим, не є бухгалтерським розрахунком чи висновком експерта, а тому не може бути належним і допустимим доказом розміру заявлених вимог. У зв`язку з цим суд визначив відшкодування без застосування частини другої статті 1208 ЦК України, виходячи із незмінного середньомісячного доходу 5 940 грн, та стягнув за 34 місяці 201 960 грн.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Стаття 1198 ЦК України встановлює спеціальний порядок визначення доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем унаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Такий дохід визначається з доходу потерпілого від підприємницької діяльності на підставі даних податкового органу та обчислюється виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до ушкодження здоров`я.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 зазначено, що при визначенні розміру неотриманого фізичною особою-підприємцем доходу внаслідок втрати працездатності застосуванню підлягають приписи статті 1198 ЦК України. За цими правилами розмір втраченого доходу фізичної особи-підприємця визначається виходячи з її середньомісячного доходу за відповідний період до ушкодження здоров`я.

Разом із тим стаття 1198 ЦК України визначає порядок первісного обчислення втраченого доходу фізичної особи-підприємця та не містить положень, які б виключали подальше застосування до визначеного розміру відшкодування статті 1208 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, здійснюється щомісячними платежами.

За змістом частини другої статті 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.

Отже, положення статей 1198 та 1208 ЦК України регулюють різні етапи визначення належного потерпілому відшкодування: стаття 1198 ЦК України визначає базовий розмір втраченого доходу фізичної особи-підприємця, тоді як частина друга статті 1208 ЦК України передбачає механізм подальшого збільшення вже визначеного розміру відшкодування у зв`язку зі збільшенням мінімальної заробітної плати.

Статус потерпілого як фізичної особи-підприємця сам по собі не виключає застосування частини другої статті 1208 ЦК України.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №203/108/15-ц (провадження №61-6854св18), відповідно до якої частина друга статті 1208 ЦК України спрямована на забезпечення реальності захисту інтересів потерпілого та повноти відшкодування шкоди, оскільки її відшкодування є тривалим у часі процесом. Верховний Суд зазначив, що з моменту прийняття судом рішення про відшкодування шкоди особа має право на його збільшення у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, а перерахунок здійснюється шляхом визначення коефіцієнта кратності такого збільшення — ділення нового розміру мінімальної заробітної плати на попередній — з подальшим застосуванням цього коефіцієнта до розміру відшкодування.

У цій же постанові Верховний Суд відхилив підхід, за яким частина друга статті 1208 ЦК України не застосовується лише тому, що первісний розмір відшкодування був визначений виходячи з фактичного заробітку, а не безпосередньо з мінімальної заробітної плати. Аналогічні висновки щодо механізму збільшення відшкодування викладені у постановах Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі №476/72/17, від 04 листопада 2019 року у справі №676/1570/17 та від 16 січня 2020 року у справі №709/323/17.

Цей підхід послідовно підтверджено й у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2025 року у справі №759/20593/21 (провадження №61-13245св24), у якій зазначено, що коефіцієнт кратності збільшення мінімальної заробітної плати визначається шляхом ділення нового її розміру на попередній та застосовується до раніше визначеного розміру відшкодування.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування втраченого доходу та визначивши його базовий розмір у сумі 5 940 грн на місяць, повинен був перевірити наявність передбачених частиною другою статті 1208 ЦК України підстав для відповідного збільшення цієї суми, а не залишати її незмінною протягом усього спірного періоду.

При цьому, висновок суду про необхідність підтвердження такого перерахунку бухгалтерським розрахунком або висновком експерта є помилковим.

Визначення належної до стягнення суми у цій частині не потребує спеціальних знань, оскільки ґрунтується на встановленому судом розмірі щомісячного відшкодування, законодавчо визначених розмірах мінімальної заробітної плати та арифметичному застосуванні коефіцієнтів їх збільшення.

Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2024 року у справі №559/1622/19, посилаючись на висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19, зазначив, що у разі неправильності здійсненого позивачем розрахунку суд, з урахуванням установлених обставин, самостійно визначає суму, яка підлягає стягненню, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду та максимального розміру заявлених вимог.

Отже, неправильність запропонованого позивачем способу обчислення не є підставою для відмови у застосуванні належної норми матеріального права, якщо необхідні для розрахунку вихідні дані встановлені судом.

Судами у справі №606/1226/19 встановлено, що середньомісячний дохід ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця до ушкодження здоров`я становив 5 940 грн. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24 січня 2022 року, цей розмір покладено в основу визначення втраченого доходу та стягнуто 314 820 грн за 53 місяці.

На момент судового визначення розміру відшкодування у 2021 році мінімальна заробітна плата становила 6 000 грн. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 року мінімальна заробітна плата була встановлена у розмірі 6 000 грн, а з 01 грудня 2021 року — 6 500 грн.

Тому для цілей застосування частини другої статті 1208 ЦК України вихідною величиною мінімальної заробітної плати є 6 000 грн.

Такий висновок зумовлений не тим, що встановлений дохід ОСОБА_1 у сумі 5 940 грн був розрахований із мінімальної заробітної плати, а моментом, з якого виникло право на його подальше збільшення за статтею 1208 ЦК України. Розмір щомісячного відшкодування 5 940 грн був визначений постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у справі №606/1226/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24 січня 2022 року.

На 10 листопада 2021 року мінімальна заробітна плата становила 6 000 грн, а її наступне збільшення до 6 500 грн відбулося з 01 грудня 2021 року. Отже, саме 6 000 грн є попереднім розміром мінімальної заробітної плати, відносно якого відповідно до частини другої статті 1208 ЦК України має визначатися кратність її подальшого збільшення.

Такий підхід щодо застосування ч. 2 ст. 1208 саме з моменту прийняття судом рішення про відшкодування шкоди зазначений у постанові Верховного Суду від 7 травня 2018 року у справі 476/72/17 та підтверджено у постанові від 3 березня 2020 року у справі №686/7590/18.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 10 листопада 2022 року у справі №606/989/22, яким за наступний період також стягнуто втрачений дохід виходячи із 5 940 грн на місяць, не змінює зазначеної базової величини. У тій справі вимога про збільшення відшкодування на підставі частини другої статті 1208 ЦК України не заявлялася та не вирішувалася, а тому судом не встановлювався новий розмір відшкодування, пов`язаний зі зміною мінімальної заробітної плати.

Водночас запропонований позивачем принцип застосування до суми 5 940 грн коефіцієнта, визначеного як відношення мінімальної заробітної плати у відповідному періоді до певної базової величини, сам по собі відповідає суті механізму, передбаченого частиною другою статті 1208 ЦК України. Помилковою є саме обрана позивачем базова величина 1 218 грн — розмір мінімальної заробітної плати у 2014 році, тобто на момент настання шкоди, а не момент прийняття судом рішення про відшкодування шкоди.

Сума 5 940 грн не визначалася як певна кратність мінімальної заробітної плати у 2014 році. Вона встановлена виходячи з фактично отриманого позивачем підприємницького доходу — 59 400 грн за десять місяців 2014 року. Тому співвідношення 5 940 грн до 1 218 грн не є встановленим законом чи судовим рішенням показником, який повинен зберігатися при наступному збільшенні мінімальної заробітної плати.

Частина друга статті 1208 ЦК України не передбачає осучаснення доходу, отриманого до ушкодження здоров`я, шляхом його співвідношення з мінімальною заробітною платою на дату ДТП. Вона регулює подальше збільшення вже визначеного розміру відшкодування після виникнення відповідного права. Оскільки щомісячне відшкодування у розмірі 5 940 грн було визначене судом 10 листопада 2021 року, коли мінімальна заробітна плата становила 6 000 грн, саме ця величина є належною базою для обчислення сукупного коефіцієнта її подальшого зростання.

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №906/1318/19 не підтверджує правильності застосованої позивачем формули. У тій справі Велика Палата Верховного Суду визначала розмір втраченого заробітку за правилами статті 1197 ЦК України, де п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати безпосередньо передбачений законом як база для обчислення за відповідних умов. Висновку про те, що при застосуванні частини другої статті 1208 ЦК України новий розмір мінімальної заробітної плати необхідно ділити на її розмір на дату ушкодження здоров`я, у цій постанові не сформульовано.

З урахуванням наведеного, належний розмір відшкодування за спірний період визначається шляхом застосування до встановленої суми 5 940 грн коефіцієнта, обчисленого як відношення мінімальної заробітної плати, що діяла у відповідний період, до базової мінімальної заробітної плати 6 000 грн. Такий спосіб обчислення сукупного коефіцієнта є математично тотожним послідовному застосуванню коефіцієнтів кожного підвищення мінімальної заробітної плати та дає той самий результат.

За період з 02 липня 2022 року до 30 вересня 2022 року мінімальна заробітна плата становила 6 500 грн. Коефіцієнт збільшення становить 6 500 / 6 000, а розмір щомісячного відшкодування:

5 940 грн ? 6 500 / 6 000 = 6 435 грн.

За три місяці: 6 435 грн ? 3 = 19 305 грн.

За період з 01 жовтня 2022 року до 31 грудня 2023 року мінімальна заробітна плата становила 6 700 грн. Коефіцієнт збільшення становить 6 700 / 6 000, а розмір щомісячного відшкодування:

5 940 грн ? 6 700 / 6 000 = 6 633 грн.

За 15 місяців: 6 633 грн ? 15 = 99 495 грн.

За період з 01 січня 2024 року до 31 березня 2024 року мінімальна заробітна плата становила 7 100 грн. Коефіцієнт збільшення становить 7 100 / 6 000, а розмір щомісячного відшкодування:

5 940 грн ? 7 100 / 6 000 = 7 029 грн.

За три місяці: 7 029 грн ? 3 = 21 087 грн.

За період з 01 квітня 2024 року до 30 квітня 2025 року мінімальна заробітна плата становила 8 000 грн. Коефіцієнт збільшення становить 8 000 / 6 000, а розмір щомісячного відшкодування:

5 940 грн ? 8 000 / 6 000 = 7 920 грн.

За 13 місяців: 7 920 грн ? 13 = 102 960 грн.

Таким чином, загальний розмір втраченого доходу з урахуванням відповідного збільшення, передбаченого частиною другою статті 1208 ЦК України, за заявлений та визначений судом першої інстанції 34-місячний період становить:

19 305 грн + 99 495 грн + 21 087 грн + 102 960 грн = 242 847 грн.

У розрахунку позивача за останній період з 01 квітня 2024 року до 30 квітня 2025 року також помилково зазначено 14 місяців, тоді як цей період охоплює 13 місяців.

Отже, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для застосування частини другої статті 1208 ЦК України є обґрунтованими, однак наведений позивачем розрахунок суми 1 235 305,51 грн не відповідає встановленому механізму збільшення відшкодування.

Суд першої інстанції правильно встановив право ОСОБА_1 на відшкодування втраченого доходу за спірний період, однак, не застосувавши до спірних правовідносин частину другу статті 1208 ЦК України, яка підлягала застосуванню, неправильно визначив розмір належного позивачу відшкодування.

Оскільки суд першої інстанції відмовив у застосуванні частини другої статті 1208 ЦК України з мотивів, які колегія суддів визнала помилковими, рішення підлягає зміні не лише в частині визначеного до стягнення розміру відшкодування, а й у мотивувальній частині щодо застосування цієї норми матеріального права. Висновки суду першої інстанції в цій частині підлягають заміні висновками, викладеними у цій постанові.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права є, зокрема, незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції — зміні шляхом викладення мотивувальної частини в частині застосування частини другої статті 1208 ЦК України в редакції цієї постанови та збільшення присудженої ОСОБА_1 суми втраченого доходу з 201 960 грн до 242 847 грн.

На підставі наведеного та керуючись статтями 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Созанської Тетяни Іванівни — задовольнити частково.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року — змінити, збільшивши суму стягнення з приватного підприємства “Євробуд” на користь ОСОБА_1 доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи-підприємця за період з 2 липня 2022 року по 1 травня 2025 року з 201 960,00 грн до 242 847,00 грн (двісті сорок дві тисячі вісімсот сорок сім гривень).

Мотивувальну частину рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року викласти в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 серпня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.