Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №334/1398/14-ц — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 20.08.2026

Справа № 334/1398/14-ц

Провадження № 2/334/2/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2026 року

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя в складі:

Головуючого судді Гнатюка О.М.

При секретарі судового засідання Якущенко Е.Р.

За участі позивача ОСОБА_1

Представника позивача ОСОБА_2

Представника відповідача Бродецької О.М.

Представника відповідача ОСОБА_3 .

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Куропятнікова Тетяна Михайлівна, про визнання договору відчуження земельної ділянки та дачного будинку недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулася ОСОБА_6 з позовом до ОСОБА_5 , приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Куропятнікова Тетяна Михайлівна, про визнання договору відчуження земельної ділянки та дачного будинку недійсним.

31.07.2014 року позовна заява була уточнена.

Позов обґрунтований наступним.

В обґрунтування позову зазначала, що 07.08.1959 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 , з яким проживала однією сім`єю до його смерті.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час спільного проживання вони придбали земельну ділянку в дачному кооперативі "Гіпроелектро" та побудували на ній будинок.

Приблизно у 2004 році вони продали свою земельну ділянку з будинком, а натомість придбали земельну ділянку по АДРЕСА_1 та будинок, що був на ній розташований.

В 2013 році ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на дачний будинок, який розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 .

Після смерті чоловіка їй стало відомо, що за ОСОБА_7 право власності на зазначену земельну ділянку та дачний будинок не зареєстровано, а власником є їхня онука - відповідач по справі ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу від 30.09.2013 року, укладених між ОСОБА_7 та ОСОБА_7 .

Вважає, вказані договори таким, що повинні бути визнані недійсними, оскільки при укладанні вказаних договорів не було отримано її згоди на відчуження спільно набутого майна.

При укладенні угод нотаріус не врахував, що спірне майно було придбано у шлюбі між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , оскільки рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.1972 року про розірвання шлюбу між ними було зареєстроване в відділі ЗАГС лише 18.09.2013 року.

Враховуючи вищевикладене просять суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0459 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дачно-будівельне товариство «Гіпроелектро», від 30.09.2013 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу дачного будинку,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , від 30.09.2013 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 21.01.2015 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 4.11.2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.07.2015 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_8 та скасовано рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 4.11.2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 21.01.2015 року, справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

30.07.2015 року цивільна справа відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи передано у провадження судді Нікітенко Н.П.

3.10.2016 року цивільна справа відповідно до розпорядження керівника апарату суду №918 в зв`язку із виходом у відставку судді Нікітенко Н.П. розподілена у провадження судді Ісакова Д.О.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.

1.11.2018 року цивільна справа відповідно до розпорядження керівника апарату суду №86 в зв`язку із припиненням повноважень судді Ісакова Д.О. розподілена у провадження судді Гнатюка О.М.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.06.2019 року в порядку правонаступництва до участі у справі як позивачів залучено замість померлої ОСОБА_6 її спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_4

2.03.2023 року провадження у справі було зупинене через мобілізацію ОСОБА_1 у лави ЗСУ.

25.02.2026 року провадження у справі поновлене.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_2 підтримали позовну заяву, навівши пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник позивачів вказав, що померлі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 7.08.1959 року по 18.09.2013 року. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Ніколаєвською Л.Б. 26.07.2004 року №1058 придбав земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0459 га, цільове призначення6 для дачного будівництва, кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:04:043:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дачно-будівельне товариство «Гіпроелектро». На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , виданого Реєстраційною службою Запорізького управління юстиції 27.08.2013 року на ім`я ОСОБА_7 було оформлений дачний будинок, розташований на вказаній земельній ділянці. Відповідно до даних технічного паспорту вказаний будинок та ряд споруд було побудовано у 1987 році попереднім власником. Оскільки цей будинок було набуто разом із земельною ділянкою, то він та споруди добудовувалися у 2006 році. Цей будинок ОСОБА_7 не купував за особисті кошти, він не був йому подарований чи успадкований, а оформлений як раніше побудований. Фактично цей будинок був придбаний в процесу обміну на дачний будинок на земельній ділянці АДРЕСА_3 , який було побудовано за спільні кошти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а потім добудовано під час шлюбу та за спільні кошти. Таким чином, земельна ділянка та дачний будинок були спільною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та після реєстрації розлучення залишилися у спільній власності вказаних осіб. Таким чином при реєстрації оскаржуваних договорів нотаріус припустилася помилки, не отримавши згоду ОСОБА_6 на укладання договорів. Таким чином є підстави для визнання вказаних договорів недійсними.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечувала можливість задоволення позову.

Представник відповідача ОСОБА_3 просила відмовити в задоволені позову. Вказала, що спірні земельна ділянка та дачний будинок не перебували у сумісні власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №106/46 від 25.03.2004 року «Про передачу у власність земельних ділянок по АДРЕСА_1 дачно-будівельному товариству «Гіпроелектро», передачу у власність та оренду земельних ділянок членам дачно-будівельного товариства для дачного будівництва» передано членам ДБТ «Гіпроелектро», згідно з додатком, у власність земельні ділянки, в тому числі ОСОБА_7 земельну ділянку № НОМЕР_3 площею 0,0450 га. Безоплатна передача у приватну власність комунальної власності члену кооперативу є приватизацією та такі об`єкти не є сумісною власністю подружжя. Вказана земельна ділянка АДРЕСА_3 у подальшому була продана ОСОБА_9 26.07.2004 року та за кошти, отримані від продажу земельної ділянки, в той же день ОСОБА_7 було придбано земельну ділянку АДРЕСА_1 . Спірний будинок був побудований разом із спорудами у 1987 році, а в 2006 році був побудований лише душ. Таким чином спірні земельна ділянка та будинок не є об`єктами спільної сумісної власності. Окрім того, відсутність згоди одного з подружжя не можуть бути підставою для визнання недійсним договору.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників суд приходить наступного.

Відповідно до свідоцтва про одруження ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 7 серпня 1959 року.

Згідно з рішенням №2-2315 народного суду Орджонікідзевського району м. Запоріжжя від 21.12.1972 року розірвано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .

Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №106/46 від 25.03.2004 року «Про передачу у власність земельних ділянок по АДРЕСА_1 дачно-будівельному товариству «Гіпроелектро», передачу у власність та оренду земельних ділянок членам дачно-будівельного товариства для дачного будівництва» передано членам ДБТ «Гіпроелектро», згідно з додатком, у власність земельні ділянки, в тому числі ОСОБА_7 земельну ділянку № НОМЕР_3 площею 0,0450 га.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.07.2004 року ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_9 купила земельну ділянку АДРЕСА_3 , дачно-будівельне товариство «Гіпроелектро».

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.07.2004 року ОСОБА_10 , який діяв від імені ОСОБА_11 , продав, а ОСОБА_7 купив земельну ділянку АДРЕСА_1 , дачно-будівельне товариство «Гіпроелектро». На підставі зазначеного договору ОСОБА_7 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗП №088018 від 6.09.2004 року.

Згідно із листом Орджонікідзевського ВДРАЦС від 15.04.2014 року №326/02-04/5-24 на підставі рішення №2-2315 Народного суду Орджонікідзевського району м. Запоріжжя від 21.12.1972 року реєстрація розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відбулася 18.09.2013 року, актовий запис №86.

Відповідно до договору купівлі-продажу дачного будинку від 30.09.2013 року ОСОБА_7 продав та ОСОБА_5 купила дачний будинок за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до договору купівлі-продажу дачного будинку від 30.09.2013 року ОСОБА_7 продав та ОСОБА_5 купила земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0459 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дачно-будівельне товариство «Гіпроелектро».

Відповідно до інвентарної справи ТОВ «ЗМБТІ» № 1517 на дачний будинок АДРЕСА_1 , ДБТ «Гіпроелектро» станом на 08.07.2004 року на земельній ділянці вже був побудований дачний будинок 1987 року побудови.

5.01.2007 року техніком БТІ складений акт поточних змін, відповідно до якого встановлено зміну зовнішніх меж земельної ділянки, побудовано душ «Г», навіс «Д», паркан №№4, 5, 6, 7, водопровід №8, яма зливна №9, замощення І, паркан №№10,11

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 57 СК України (в редакції, що діяла станом на 26.07.2004 року) встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що стороною відповідача не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на спірні земельну ділянку та дачний будинок, оскільки отримання ОСОБА_7 грошових коштів від продажу земельної ділянки № НОМЕР_3 не виключає придбання земельної ділянки АДРЕСА_1 за спільні кошти подружжя.

Окрім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 після придбання спірного майна продовжували проживати разом тривалий час і після проведення реєстрації розлучення, що відбулося 18.09.2013 року, що визнається та не заперечується сторонами у справі.

За час спільного проживання відбувалися поліпшення придбаних дачного будинку та земельної ділянки, що було відображено у технічному паспорті дачного будинку.

В той же час суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем.

При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (див. постанову Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 233/3516/18-ц (провадження № 61-4805св20)).

Первинний позивач ОСОБА_6 (а у подальшому її правонаступники ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ) у позові посилалися на порушення свого майнового права, пов`язаного з відчуженням без згоди співвласника майна, яке вважають спільною сумісною власністю подружжя, і способом захисту такого порушеного права стороною позивача обрано визнання недійсним договорів купівлі-продажу без пред`явлення інших вимог, які б у разі задоволення відновили права сторони позивача.

Відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 року у справі №125/2157/19 виснує, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).

Задоволення вимог позову у пред`явленому вигляді не забезпечить захисту прав позивачів оскільки залишить правову невизначеність спірного майна, зважуючи, що позивачі не просять визнати за ними право власності на таке майно, компенсувати його вартість, визначити спосіб користування майном.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80 гс 20).

Зважуючи, що обраний стороною позивача спосіб захисту порушеного права не є ефективним, оскільки у випадку задоволення позову за вимогами жодним чином не поновляться жодні права позивачів. Позивачі (первісний позивач) не були стороною оспорюваних угод, а тому визнання угод недійсними не повертає майно у власність позивачів, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову.

Керуючись статтями 12, 79-81, 133, 141, 161, 264- 268ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Куропятнікова Тетяна Михайлівна, про визнання договору відчуження земельної ділянки та дачного будинку недійсним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Гнатюк О. М.