Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №509/1100/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/1100/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Пронози І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу № 509/1100/26 за позовною заявою позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

20 лютого 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мартинюка Юрія Михайловича, до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

У позовній заяві позивач просить: Шлюб, укладений 05 лютого 2016 року між нею, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований відділом державної реєстрація актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис №87, - розірвати. Після розірвання шлюбу прізвище позивача залишити « ОСОБА_4 ».

Поділити між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 нерухоме майно, що є їхньою спільною сумісною власністю подружжя, у такий спосіб:

- виділити в її особисту приватну власність та визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- виділити в особисту приватну власність відповідача ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .

Садовий будинок АДРЕСА_3 , громадська організація «Ювілейний», та земельну ділянку на якій розташований зазначений садовий будинок, площею 0.05 га. кадастровий номер 5123755300:02:008:0330, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , - залишити у спільній частковій власності сторін без їх поділу в натурі.

Позов в частині розірвання шлюбу обґрунтувала тим, що шлюб з відповідачем був укладений 05 лютого 2016 року, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 . Втім, майже одразу після народження дитини сторони припинили шлюбні відносини. У сторін втрачено почуття поваги один до одного, внаслідок чого подальше спільне життя із збереженням шлюбу є неможливим. Шлюб з відповідачем носить лише формальний характер, спільне господарство сторони не ведуть. Вважає неможливим в подальшому збереження шлюбу, оскільки таке буде суперечити її інтересам та інтересам дитини.

Позов в частині поділу майна обґрунтовано тим, що вказане в позові нерухоме майно було придбане за рахунок спільних грошових коштів подружжя, однак, питання про поділ спільного майна не було вирішено у позасудовий спосіб та згоди між сторонами щодо його поділу не досягнуто. У зв`язку з цим, позивач змушена звернутись до суду із позовною заявою про поділ майна, яке є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 лютого 2026 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити у порядку загального позовного провадження.

14.05.2026 року представник позивача адвокат Мартинюк Ю.М. звернувся до суду з заявою про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на задоволені наполягає.

Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 травня 2026 року, підготовче провадження у справі закрито. Справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, неодноразово звертався до суду з заявами про розгляд справи за їх відсутності, на задоволені позову наполягає.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання судової повістки за адресою місця реєстрації, поштове повідомлення повернулось на адресу суду з відміткою про вручення з зазначенням дати отримання та підпису особи, яка отримала. Також здійснювався виклик відповідача шляхом надсилання смс повідомлення у вигляді судова повістка на номер мобільного телефонна, про що свідчить довідка про доставку, яка міститься в матеріалах справи. Також здійснювався виклик до суду через оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України відповідача, які були розміщені відповідно приписів ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, тому він вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Відзиву від відповідача на позов до суду не надходило, заяв про розгляд справи у його відсутність до суду останній не подавав.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Мотиви суду щодо позовних вимог позивача про розірвання шлюбу.

Статтею 24 СК України передбачено - шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу - не допускається.

Одночасно, статтею 56 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку допомогою фізичного або психічного насильства - є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до положень ст.ст.104, 105 СК України шлюб може бути припинений шляхом його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу, що має місце у даному випадку.

Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 27 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюбі, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них.

Статтею 111 СК України передбачено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

У відповідності до ч.2 ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу та обставини життя подружжя і постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

05 лютого 2016 року між сторонами – позивачкою ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_2 укладено шлюб, який був зареєстрований відділом державної реєстрація актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис №87, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 05 лютого 2016 року відділом державної реєстрація актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін у цьому шлюбі народився син ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_2 , виданим 10 вересня 2019 року Малиновським районним у місті Одеса відділом державної реєстрація актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

У сторін спільне життя не склалося, кожен з них по різному дивиться на головні критерії шлюбу, на життя та сім`ю в цілому, разом не проживають, не ведуть домашнє господарство та не підтримують подружніх стосунків.

Позивач на розірванні шлюбу наполягає, відновлювати подружні відносини не має наміру, а тому вважає, що їх сім`я розпалась остаточно.

Відповідно до ч. 2 ст.114 Сімейного кодексу України - у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст.113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивача про розлучення є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали не можливими, поновлювати сімейні відносини позивач наміру не має, разом з тим суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, тому позовна заява ОСОБА_1 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Мотиви суду щодо поділу майна.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

В справах про поділ майна подружжя першочергово підлягає встановленню сам факт набуття майна.

Судом встановлено, що 05 лютого 2016 року між сторонами – позивачкою ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_2 укладено шлюб, який був зареєстрований відділом державної реєстрація актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис №87.

Факт укладення сторонами шлюбу підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 05.02.2016 року відділом державної реєстрація актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції.

Судом також встановлено, що під час шлюбу, за спільні кошти, було придбано наступне майно:

- 17 вересня 2019 року двокімнатну квартиру загальною площею 49.9 кв.метра, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 вересня 2019 року №181854785, реєстраційний номер об`єкту 1919299051237, підстава набуття права власності – договір купівлі-продажу майнових прав №11/27.2-41 від 16 травня 2017 року;

- 26 січня 2024 року однокімнатну квартиру площею 34.5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 січня 2024 року №364028574, реєстраційний номер об`єкту 2871602951100, підстава набуття права власності – договір купівлі-продажу майнових прав №16/284А,1-1 від 09 серпня 2024 року;

- 27 травня 2025 року садовий будинок площею 22.3 кв.м. розташований за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 лютого 2025 року №415457667, реєстраційний номер об`єкту 734123351237, підстава набуття права власності – договір купівлі-продажу №158 від 27 лютого 2025 року;

- 27 лютого 2025 року земельну ділянку на якій розташований зазначений садовий будинок, площею 0.05 га. кадастровий номер 5123755300:02:008:0330, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , підстава набуття права власності - договір купівлі-продажу №158 від 27 лютого 2025 року.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок, зокрема, Верховний Суд зробив в постанові від 07 листопада 2018 року, справа №405/2391/15-ц, провадження № 61-21846св18).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 401/1221/16-ц, від 03.12.2018 у справі № 525/511/16-ц, від 24.01.2019 у справі № 728/1170/16-ц, від 31.01.2019 у справі № 686/23104/17.

Відповідно до частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно із статтею 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно на підставі закону вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, про що прямо вказує Верховний Суд в постанові від 27 жовтня 2025 року у справі №199/8806/23.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Судом встановлено, що відповідно до наявних у справі експертних звітів від 26 січня 2026 року вартість квартири площею 49.9 кв. метра, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , складає – 1 340 000 грн.

Вартість квартири площею 34.5 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_6 , складає – 1 165 000 грн.

Вартість садового будинку площею 22.3 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , складає – 400 000 грн.

Вартість земельної ділянки, на якій розташований зазначений садовий будинок, площею 0.05 га. кадастровий номер 5123755300:02:008:0330, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , складає – 140 000 грн.

Позивач просить поділити в натурі між нею та відповідачем ОСОБА_2 нерухоме майно, що є їхньою спільною сумісною власністю подружжя, у такий спосіб:

- виділити в особисту приватну власність позивача та визнати за нею права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- виділити в особисту приватну власність відповідача ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 .

- садовий будинок АДРЕСА_3 , та земельну ділянку на якій розташований зазначений садовий будинок, площею 0.05 га. кадастровий номер 5123755300:02:008:0330, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , громадська організація «Ювілейний», - залишити у спільній частковій власності сторін без їх поділу в натурі.

Верховний Суд в постанові від 21 жовтня 2024 року у справі №757/58282/21 вказав, що поділ майна, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч.1,2 ст.71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої компенсації вартості його частки (ч.2 ст.364 ЦК України).

При цьому, як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.04.2025 року у справі №357/3145/20, у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється.

Поділ майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним з подружжя. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши питання про поді цього майна, власність сторін спору на об`єкт стає спільною частковою (постанови Верховного Суду від 06 квітня 2024 року у справі №755/4429/22 та від 18 жовтня 2024 у справі №592/8227/20).

Через невелику площу житла сторін – 49.9 та 34.5 кв. метри (площі квартир) та 22.3 кв.метрів (площа садового будинку) поділити ці об`єкти нерухомого майна між співвласниками (між сторонами) в натурі не можливо, як і не можливо залишити їх (зокрема квартири) у спільному користуванні, оскільки сторони відносин між собою не підтримують, разом не проживають, позивачка ініціювала розірвання шлюбу з відповідачем в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав суду свої заперечення проти запропонованого позивачем порядку поділу майна.

За таких обставин, з урахуванням встановленої оціночної вартості об`єктів нерухомості та їх співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо вирішення питання судових витрат, суд зазначає.

Позивачем в позові заявлено дві позовні вимоги: про розірвання шлюбу та про поділ спільного майна подружжя.

Відповідно до пп.3. п.1 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви про розірвання шлюбу встановлюється ставка судового збору у ромірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на день подачі позову складає 1331,2 грн., а про поділ майна при розірванні шлюбу - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що з урахуванням ціни позову (3 045 000 грн.) становить максимальний судовий збір у розмірі 9984 грн. (3 х 3328 = 9984). Тобто загальна сума судового збору за даним позовом становить 11315,20 грн. (1331,2 + 9984 = 11315,2).

Даний цивільний позов подано представником позивача адвокатом Мартинюком Ю.М. в електронній формі через систему "Електронний суд".

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, з урахуванням коефіцієнту 0,8 загальний розмір судового збору складає 9 052,16 грн. (11315,20 х 0,8 = 9052,16).

До позовної заяви представником позивача було долучено клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору за подання позову.

Ухвалою судді Овідіопольського районного суду від 25 лютого 2026 року клопотання представника позивача про звільнення позивача від сплати судового задоволено - позивача звільнено від сплати судового збору за подання позову.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У справі відсутні відомості про наявність у відповідача ОСОБА_2 пільг щодо сплати судового збору, тому судовий збір, який підлягає сплаті за подання цього позову, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.60,61,69,70,71,СК України, ст. ст. 368-369, 372 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що зареєстрований 05 лютого 2016 року Відділом державної реєстрація актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 87.

Поділити між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 нерухоме майно, що є їхньою спільною сумісною власністю подружжя, зокрема:

- виділити в особисту приватну власність ОСОБА_1 та визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- виділити в особисту приватну власність відповідача ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 .

Садовий будинок АДРЕСА_3 , громадська організація «Ювілейний», та земельну ділянку на якій розташований зазначений садовий будинок, площею 0.05 га. кадастровий номер 5123755300:02:008:0330, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , громадська організація «Ювілейний», - залишити у спільній частковій власності сторін без їх поділу в натурі.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь держави судовий збір у розмірі 9052 (дев`ять тисяч п`ятдесят дві) грн. 16 коп.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Є.М. Панасенко