Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №501/3897/26 — Чорноморський міський суд Одеської області

21 серпня 2026 року Єдиний унікальний № 501/3897/26 Провадження № 3/501/887/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2026 року м. Чорноморськ

Суддя Чорноморського міського суду Одеської області Тордія Е.Н.,

розглянувши адміністративний матеріал якій надійшов з ВП № 1 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області № 501/3897/26 (3/501/887/26) у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не відомо, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, роз`яснені права, передбачені ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 63 Конституції України, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад правопорушення.

29 липня 2026 року о 20:30 годині ОСОБА_1 , перебуваючи за місцем мешкання, за адресою: АДРЕСА_1 в ході конфлікту вчинив домашнє насильство відносно батька ОСОБА_2 , погрожував вдарити, ображав нецензурною лайкою, бив скляний посуд, чим завдав психологічної травми.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Позиція учасників судового процесу.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, поважної причини своєї неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є обізнаним про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, заходів для явки до суду не вжив, не подав письмових заперечень проти протоколу, тому розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться за відсутності ОСОБА_1 , який про час та місце судового розгляду повідомлений в установленому законом порядку.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено на тому, що особа в розумні інтервали часу має вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.

Також відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини під зловживанням правом, як матеріальним, так і процесуальним, необхідно розуміти таке його використання, яке спрямоване на боротьбу із закладеним у ньому ж позитивним регулятивним потенціалом, в тому числі, що суперечить принципу правової визначеності. Суд звертає увагу на те, що в своєму рішенні по справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що його безпосередньо стосуються, утримуватися від використання методів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, не допускати свідомих маніпуляцій, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суддя вивчивши матеріали справи, вважає можливим продовжити її розгляд за відсутністю ОСОБА_1 на підставі наданих суду доказів.

Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що між ним та його сином ОСОБА_1 стався словесний конфлікт, в ході якого вони один одному висловлювали претензії з побутових питань та способу життя сина. Зазначив, що не схвалює спосіб життя сина, у зв`язку з чим виникають конфліктні ситуації.

Суд вислухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи дійшов наступного висновку.

Мотивувальна частина та застосовані правові норми.

Положеннями ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують адміністративну відповідальність, чи заподіяну майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена відповідальність.

Аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати, що склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов`язковими елементами якого є: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона (вина).

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.

Відтак, доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення є бланкетною та потребує звернення до інших нормативно-правових актів, які визначають поняття домашнього насильства та його форм, зокрема до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вирізняє чотири форми домашнього насильства:економічне,психологічне,сексуальне та фізичне.

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» економічне насильство це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

За приписами п. 14 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Згідно з ч. 17 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

У той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію, що несумісна з інтересами іншої сторони.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Наявний конфлікт між членами сім`ї може, але не обов`язково, з часом трансформуватися та набути ознак домашнього насильства.

У свою чергу домашнє насильство вчиняється шляхом порушення основних прав та свобод іншого члена сім`ї та призводить або може призвести до заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, при якому має місце перевага сил того, хто скоює ці дії, що унеможливлює самозахист особи, котра страждає від цих дій.

У випадку психологічного насильства важливим є наявність спрямованості таких діянь на обмеження волевиявлення особи або контроль у репродуктивній сфері, а також умова, що такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Ці умови не є альтернативними та мають оцінюватися у їх сукупності.

Суд звертає увагу на те, що законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

У протоколі про адміністративне правопорушення не зазначена форма вчинення домашнього насильства. Крім того, зазначено «вчинив домашнє насильство», «завдав психологічної травми» в той час як обов`язковою ознакою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення є настання наслідків у виді завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Крім того, усі елементи складу адміністративного правопорушення не лише повинні бути зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, але, також, їх наявність (зокрема, факт вчинення особою будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, які підпадають під ознаки домашнього насильства, наслідки у виді завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого та причинно-наслідковий зв`язок між діями особи та наслідками для потерпілого) повинна підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, адже не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не доказує співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Має відповідати положенням ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282.

Долучені до протоколу докази вчинення притягуваним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, базуються виключно на заяві та письмових поясненнях потерпілого, які відрізняються від тих пояснень, які він надав у судовому засіданні.

Будь-яких інших доказів на підтвердження зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин матеріали справи не містять.

Обов`язок довести наявність ознак домашнього насильства в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в тому числі заподіяння шкоди фізичному чи психічному здоров`ю потерпілого (наявність в діях особи складу правопорушення, передбаченого ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення) покладається на посадову особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення.

Суд в свою чергу позбавлений можливості самостійно відшукувати докази вини особи і приймає рішення на підставі наданих доказів.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Матеріали справи не містять беззаперечних доказів вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», які б могли бути кваліфіковані як домашнє насильство та містили б склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Норма ст. 62 Конституції України, закріплююча принцип презумпції невинуватості відносно тлумачення всіх сумнівів щодо доведеності вини особи на її користь, підлягає застосуванню до вищевказаних осіб та при вирішенні справи, як норма прямої дії, відповідно до ст. 8 Конституції України.

У відповідності до ст. 248 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу та інших обставин.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Висновки суду щодо застосування адміністративного стягнення.

Таким чином, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення суд дійшов висновку про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33-35, 36, ч. 1 ст. 173-2, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 4 Закону України Про судовий збір, суддя, -

ПОСТАНОВИВ :

Провадження по справі у відношенні ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення - закрити, за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення.

Суддя