Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №591/8355/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/8355/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Ковтун О.М.

Номер провадження 33/816/1456/26 Суддя-доповідач Клімашевська І. В.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Клімашевська І.В.,

в присутності захисника особи, що притягається до адміністративної відповідальності – адвоката Козак О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Козак Олени Вікторівни на постанову судді Зарічного районного суду м.Суми від 27 липня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, РНОКПП: НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,-

притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,-

У С Т А Н О В И Л А:

Постановою судді Зарічного районного суду м.Суми від 27 липня 2026 року ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП і на нього було накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік за те, що він 04.07.2026 о 08-45 год. керував транспортним засобом Honda Dio29, без д.н.з., з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився. Своїми діями порушив п. 2.5 ПДР.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, захисник Козак О.В. подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову Зарічного районного суду м.Суми від 27 липня 2026 року скасувати, а провадження по справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Вимоги поданої апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що судом було порушено право ОСОБА_1 на доступ до судочинства та справедливий суд, так як розгляд справи відбувався без його участі, що позбавило останнього особисто надати суду пояснення та надати оригінал медичного висновку про тверезість. Висновки оскаржуваної постанови містять внутрішні суперечності. Спростування вини ОСОБА_1 повністю підтверджується медичним висновком, який було отримано ним самостійно, проте необґрунтовано не взято судом до уваги. На відеозаписі, що доданий до матеріалів справи не зафіксовано факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду і така «відмова» не була зафіксована в присутності двох свідків. Працівниками поліції було порушено межі дискреційних повноважень під час складання протоколу. А судом було неправильно застосовано практику Верховного суду та застосовано аналогію закону, що заборонено чинним КУпАП. Окрім того, просила врахувати, що позбавлення права керування ОСОБА_1 є несправедливим, непропорційним та прямо шкодить боєздатності його підрозділу та Збройним Силам України.

В судовому засіданні захисник вимоги поданої апеляційної скарги підтримала в повному обсязі.

ОСОБА_1 в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не з`явився, його захисник просила слухати справу без його участі.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Так, у відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення в межах поданої захисником апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що розглядаючи вказану справу, суддя суду першої інстанції дотримався вимог вищезазначеного закону та дійшов вірного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що факт вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення суддею суду першої інстанції було встановлено з врахуванням наявних у матеріалах справи доказів, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд ОСОБА_1 не проводився; направленням на огляд водія транспортного засобу, згідно якого огляд ОСОБА_1 не проводився; відеозаписами, які надійшли разом з протоколом.

Вказані докази зібрані у передбаченому законом порядку і обставин, за яких можливо було б дійти висновку про їх неналежність чи недопустимість, апеляційним судом не встановлено.

Щодо доводів апелянта, що розгляд справи відбувався у відсутність ОСОБА_1 , що позбавило останнього особисто надати суду пояснення та надати оригінал медичного висновку про тверезість, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, а згідно ст. 248 цього Кодексу розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і судом, який розглядає справу.

Згідно вимог п. п. 2, 3 ст. 278 цього Кодексу, суддя при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує, крім іншого, такі питання: чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення та чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, досліджених відеозаписів, ОСОБА_1 під час складання матеріалів був повідомлений про дату та час розгляду справи у суді – 27.07.2026. Суддя першої інстанції розглянув справу 27.07.2026, тобто саме у той день та час, про якій ОСОБА_1 було повідомлено працівниками поліції. В судовому засіданні участь приймав його захисник, який завчасно ознайомився з матеріалами справи та який висловлював свою позицію щодо закриття провадження по справі.

Крім того, апеляційним судом у повній мірі забезпечено процесуальні права ОСОБА_1 , зокрема надано можливість обґрунтувати свою правову позицію в суді апеляційної інстанції, тому формальне недотримання суддею суду першої інстанції вимог статті 277-2 КУпАП, за встановлених у даній справі обставин, не є істотним порушенням норми процесуального закону, оскільки не потягло за собою порушення його прав і законних інтересів на доступ до суду настільки, що він об`єктивно не володів інформацією про дату і місце розгляду справи та очікував на судову повістку.

Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі була забезпечена можливість ОСОБА_1 реалізації права на доступ до правосуддя, а тому доводи про порушення його прав в суді першої інстанції, апеляційний суд визнає неспроможними.

До того ж, не заслуговують на увагу доводи апелянта з приводу порушення процедури огляду на стан сп`яніння, яка відбувалась у відсутність двох свідків.

Ч.2 ст. 266 КУпАП передбачено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

П.6 Розділу 2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції передбачено, що огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться поліцейським із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

В даному випадку фіксація технічними засобами процедури огляду здійснювалась працівниками поліції та матеріали відеозапису долучено до протоколу про адміністративне правопорушення. Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження та суб`єктивного ставлення, має безсторонніх характер, на такому відеозаписі зафіксовані усі ті відомості, які необхідні для оцінки дій водія.

За таких обставин, в даному випадку дії поліцейських під час проведення огляду відповідають вимогам ст.266 КУпАП.

В апеляційний скарзі захисник також зазначала, що на відеозаписі відсутній факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду, а процедура огляду була штучно перервана самими працівниками поліції.

На вказане апеляційний суд зазначає, що з дослідженого відеозапису вбачається, що працівники поліції, спілкуючись з ОСОБА_1 як з водієм (і вказаний факт не заперечувався останнім) виявляють у нього ознаки сп`яніння. У зв`язку із цим, йому було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння, проте останній спочатку просить почекати командира (приблизно 10 хв). Потім, коли через 10 хв командир не приїхав, просить почекати ще трохи. Після приїзду командира (приблизно через 25 хв після початку бесіди з ОСОБА_1 ), працівники поліції в черговий раз пропонують ОСОБА_1 пройти огляд, проте той починає казати, що тепер йому треба дочекатись поради юриста з військової частини по телефону. Останньому роз`яснюють, що така його поведінка буде розцінена як ухилення від проходження огляду і на нього буде складено протокол за ст. 130 КУпАП. І в черговий раз (вже через 35 хв після зупинки і початку спілкування) запитують щодо проходження огляду. Проте, ОСОБА_1 так і не відповідає і продовжує казати, що чекає поради. Тому, працівниками поліції цілком правомірно була розцінена така продемонстрована поведінка, як відмова від проходження огляду на стан сп`яніння як на місці зупинки, так і у закладі охорони здоров`я. І суд вважає, що останньому було надано достатньо часу ( 35 хв), щоб прийняти рішення щодо проходження огляду.

При цьому, не заслуговують твердження апелянта, що працівники поліції порушили межі дискреційних повноважень, штучно припинивши комунікацію, розцінивши очікування поради військового юриста, як ухилення і поспіхом склали «відмову», адже вони повністю спростовуються відеозаписом, про який було зазначено вище. А твердження про неправомірність дій працівників поліції не відповідають дійсності та є суб`єктивними, тому не можуть розглядатись як підстави для скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження по справі.

До того ж, апелянтом зазначалось, що спростування вини ОСОБА_1 повністю підтверджується медичним висновком, який необґрунтовано не взято судом до уваги, адже вказаний огляд проводився протягом 2 год після зупинки транспортного засобу, а тому було дотримано часові ліміти.

Апеляційний суд зазначає, що суддя першої інстанції правильно не взяв до уваги доводи сторони захисту про те, що за вказаних у протоколі обставин ОСОБА_1 не перебував у стані алкогольного сп`яніння, оскільки цього ж дня ( протягом 2 годин) він пройшов огляд за направленням військової частини, за результатами якого у нього ознак сп`яніння не виявлено.

Так, ОСОБА_1 ставиться у провину саме відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, тобто порушення п. 2.5 ПДР України, а не керування автомобілем у стані такого сп`яніння, тобто порушення п. 2.9.а ПДР України, що є різними порушеннями.

Посилання на те, що ОСОБА_1 самостійно за направленням військової частини пройшов огляд, за результатами якого у нього не виявлено ознак алкогольного сп`яніння, апеляційний суд до уваги не бере, враховуючи наступне.

Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в Порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України від 17.12.2008 N 1103 (далі - Порядку N 1103) та відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 N 1452/735 (далі Інструкція № 1452/735).

Отже, вимогами Інструкції № 1452/735 та Порядку № 1103 визначено, що саме поліцейський забезпечує доставку водіїв транспортних засобів до закладу охорони здоров`я, за результатами такого огляду складається висновок лікаря.

Відповідно до вимог абз. 4, 5 ст. 266 КУпАП, огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського.

Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Як вбачається з долученої копії висновку щодо результатів медичного огляду №1697 від 04 липня 2026 року, ОСОБА_1 пройшов огляд 04.07.2026 об 11:10 год (що перевищує 2 години, встановлені для проведення огляду).

В той же час, ОСОБА_1 на місці зупинки огляд на стан сп`яніння не проходив, до закладу охорони здоров`я поліцейським не доставлявся і не направлявся, огляд на стан сп`яніння та оформлення його результатів проводилось за відсутності поліцейського.

Відповідно до вищенаведених положень такий огляд, який ОСОБА_1 пройшов самостійно, є недійсним, а тому суд першої інстанції вірно не прийняв його до уваги.

Також апелянтом зазначалось, що суд першої інстанції безпідставно та протиправно застосував аналогію з кримінальним законом.

Так, при вирішенні справи по аналогії закону чи аналогії права, обов`язковим є дотримання декількох умов, одна з яких встановлює, що аналогія допустима у випадку повної чи часткової відсутності правових норм, що регламентують конкретні правовідносини.

Суд першої інстанції при призначенні стягнення особі не виходив за межі санкції статті 130 КУпАП, яка безальтернативно у виді основного стягнення встановлює штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а тільки додатково обґрунтував своє рішення в частині накладення такого стягнення, при цьому чітко зазначивши, що прийняв таке рішення із системного аналізу норм законодавства України, усталеної судової практики, зокрема, і ЄСПЛ. За таких обставин, не має підстав вважати, що суд першої інстанції неправильно застосував практику Верхового Суду.

В свої скарзі апелянт також просила врахувати, що позбавлення права керування є несправедливим, непропорційним та прямо шкодить боєздатності ЗСУ.

Як зазначалось вище, санкція ст. 130 КУпАП є безальтернативною. Вочевидь таке стягнення свідчить про підвищену суспільну небезпеку діяння, визначеного частиною першою статті 130 КУпАП, а тому законодавець установив, що виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так і іншими особами, неможливе в інший спосіб, незалежно від наявності чи відсутності обставин, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.

У частині другій статті 33 КУпАП зазначено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», убачається, що позбавлення права керування транспортними засобами можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених частиною третьою статті 121, частиною четвертою статті 122, статтею 1222, частиною третьою статті 123, статтями 124, 130 КУпАП. Можливості накладати на винну особу таке стягнення як додаткове КУпАП не надає.

До того ж, з наданих суду матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 взагалі не отримував посвідчення водія, а також є особою, яка позбавлена права керування, тобто він і так не має права виконувати функції водія, проте, вочевидь, продовжує керувати транспортними засобами незважаючи на це.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для скасування судового рішення та не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Апеляційним судом не встановлено у діях працівників поліції порушень вимог ч.2 ст. 266 КУпАП та п.п. 6, 7, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», а інших доводів, які б вказували на безпідставність складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, в апеляційній скарзі апелянтом не наведено.

Таким чином, враховуючи вказані обставини, всупереч доводам апеляційної скарги, апеляційний суд вважає оскаржуване рішення законним, обґрунтованим та вмотивованим, підстав для його скасування під час апеляційного перегляду не встановлено, а тому, постанову судді суду першої інстанції слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП України, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Постанову Зарічного районного суду м.Суми від 27 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 – без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Сумського апеляційного судуКлімашевська І. В.