Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №591/2486/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/2486/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Ковтун О. М.

Номер провадження 33/816/207/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 126 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 липня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., з участю секретаря судового засідання Кислої Ю. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 591/2486/25 за апеляційною скаргою захисника ТУРЧАК М. В. на постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 20.03.2025, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

захисника – адвоката Максименко Ю. П.,

установив:

В поданій апеляційній скарзі захисник ТУРЧАК М. В. просить скасувати постанову судді, а провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністю події і складу правопорушення, оскільки прийняте суддею рішення є незаконним та необґрунтованим.

Постановою судді Зарічного районного суду м. Суми від 20.03.2025 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу на користь держави в сумі 40800 грн з позбавленням права керування т/з строком на 5 років без оплатного вилучення т/з. Стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 605,60 грн.

Згідно постанови судді, ОСОБА_2 07.03.2025 о 02 год. 53 хв. по вул. І. Сірка, 37 в м. Суми керував т/з Audi A4 Avant, д. н. з. НОМЕР_1 , не маючи права керування т/з, правопорушення вчинене повторно протягом року.

Вислухавши доводи захисника Максименко Ю. П., яка підтримала апеляційну скаргу, просила скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити, перевіривши матеріали даної справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 264346 від 07.03.2025, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 повторно протягом року керував т/з, не маючи права на керування таким т/з, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано та, окрім протоколу, об`єктивно підтверджується наявними у справі доказами, а саме:

- постановою поліцейського серії ЕНА № 3777883 від 03.01.2025 про накладення стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно якої ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП (а. с. 5);

- відеозаписами події правопорушення з технічних засобів поліцейських, якими зафіксовані обставини керування ОСОБА_2 т/з Audi A4 Avant та зупинки його поліцейськими, встановлення особи останнього і його пояснення щодо відсутності посвідчення водія на право керування т/з (а. с. 6);

- довідкою Департаменту патрульної поліції від 10.03.2025, згідно якої ОСОБА_2 за правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП притягувався 03.01.2025, інформація про отримання ОСОБА_2 посвідчення водія відсутня (а. с. 4).

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.

Відеозаписи події правопорушення є об`єктивними доказами у справі і не залежать від суб`єктивного сприйняття будь-якою особою певної обставини, а засвідчують, що у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм дій поліцейських, а із самих відеозаписів є очевидним, що вони здійснювалися поліцейськими, які оформлювали матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , а той факт, що зафіксовані на них події за участю останнього мали місце у реальності та стосуються саме цієї справи, ніким не оспорюється.

Ці відеозаписи розкривають повну картину події, яка відбулась 07.03.2025 о 02 год. 53 хв. по вул. І. Сірка, 37 в м. Суми за участі ОСОБА_2 , та містять усі суттєві обставини, що підлягають з`ясуванню і встановленню під час розгляду справи в суді (ст. 280 КУпАП), зокрема: 1) факт керування особою т/з; 2) вимога поліцейського пред`явити для перевірки; 3) відсутність у особи, яка керувала т/з, посвідчення водія.

Необхідно зауважити, що лише Правила дорожнього руху України відповідно ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил; учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3), оскільки керування т/з означає не тільки виконання водієм технічних дій для приведення т/з в рух та зміни його напрямку або швидкості, але й включає також усі дії, пов`язані з наданням, зупиненням та маневруванням т/з. Тобто, керуванням т/з є процес управління та експлуатації будь-якого т/з, який використовується для пересування людей або вантажів, із дотримання правил дорожнього руху (у тому числі і дотримання вимог п. 2.1а ПДР) та забезпечення безпеки, ураховуючи мету поїздки, її особливості, термін, маршрут руху, дорожні умови, швидкісний режим на різних ділянках, зупинки. При цьому «керування т/з необхідно розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа т/з, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування» (абз. 3 і 4 п. 27 постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами).

Так, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність т/з; в) дати можливість оглянути т/з відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану т/з, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю (п. 2.4 ПДР), тому вимога поліцейських до ОСОБА_2 про зупинку т/з і пред`явлення необхідних документів для огляду відповідає легітимній меті та завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а застосування уповноваженими на те посадовими особами Національної поліції заходів адміністративного впливу провадилось в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП).

Тобто, особі забороняється керувати т/з у будь-якому випадку, коли вона не має при собі посвідчення водія на право керування т/з відповідної категорії, оскільки водій – це особа, яка керує т/з і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування т/з, тимчасовий талон на право керування т/з) відповідної категорії; водієм також є особа, яка навчає керуванню т/з, перебуваючи безпосередньо в т/з.

У свою чергу, посвідчення водія (водійське посвідчення) – це не тільки офіційний документ, що підтверджує право фізичної особи керувати т/з відповідної категорії, а ще й документ, що засвідчує спеціальний статус водія, який видається виключно після проходження навчання, успішної здачі теоретичних і практичних іспитів у сервісних центрах МВС та є дійсним в Україні і, згідно з міжнародними угодами, за її межами.

Адміністративна відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП настає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених ч. 2-4 цієї статті (керування т/з особою, яка не має права керування таким т/з, або передача керування т/з особі, яка не має права керування таким т/з; керування т/з особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування т/з; керування т/з особою, позбавленою права керування т/з). Оскільки зазначена норма матеріального закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколі поліцейського присутнє посилання на порушення ОСОБА_2 вимог п. 2.1а ПДР, згідно яких водій механічного т/з повинен мати при собі посвідчення водія на право керування т/з відповідної категорії.

З огляду на викладене, саме недотримання ОСОБА_2 імперативних вимог ПДР призвело до складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 264346 від 07.03.2025, які містить всі обов`язкові елементи, які закон встановлює до його змісту (ст. 256 КУпАП), зокрема суть правопорушення (об`єктивна сторона) – керування особою т/з без посвідчення водія відповідної категорії, не маючи права керувати т/з, повторно протягом року; конкретний пункт ПДР – п. 2.1а і нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за невиконання певного обов`язку – ч. 5 ст. 126 КУпАП, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що поліцейським при складанні цього протоколу дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси ОСОБА_2 як учасника дорожнього руху.

Вищенаведене підтверджує не лише факт керування ОСОБА_2 т/з, а й відсутність у нього посвідчення водія відповідної категорії, повторно протягом року, хоч «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП), тому послідовність викладення в диспозиціях наведених вище правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків.

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень на доказове значення отриманих у межах даної справи відомостей чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суддя повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Здійснене апеляційним судом дослідження зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколах про адміністративні правопорушення та в постанові судді обставин саме ОСОБА_2 керував т/з без посвідчення водія відповідної категорії, вчинивши ті самі дії повторно протягом року, так як будь-який обґрунтований сумнів у справі був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.

Що стосується клопотання захисника Максименко Ю. П. про закриття провадження у справі через сплив строку накладення адміністративного стягнення, то апеляційний суд вважає його необґрунтованим і таким, що задоволенню не підлягає, оскільки це клопотання не відповідає положенням законодавства України про адміністративні правопорушення.

Так, згідно п. 7 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу, а відповідно приписів ч. 2 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ст. 126 цього Кодексу, може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.

Тобто, законодавець визначив, що закриття провадження у справі на підставі ч. 2 ст. 38 і п. 7 ст. 247 КУпАП можливе тільки за одночасної наявності таких умов: 1) вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого конкретною нормою КУпАП; 2) сплив встановленого законом процесуального строку, перебіг якого розпочинається з дня вчинення адміністративного правопорушення і закінчується накладенням передбаченого санкцією цього правопорушення стягнення.

Під строком розуміють тривалість часу, з початком перебігу або із спливом якого правові норми пов`язують настання певних юридичних наслідків. При цьому строк розглядається у двох формах існування: позитивній (коли юридичні наслідки пов`язуються із спливом строку) і негативній (коли юридичне значення має саме перебіг строку).

Законодавець розглядає встановлений трьохмісячний строк у його позитивній формі, адже передбачає такі правові наслідки його спливу як закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. При визначенні початку перебігу вказаного строку законодавець використовує суб`єктивні та об`єктивні критерії. Використання об`єктивного критерію передбачає обчислення строку з моменту вчинення правопорушення, суб`єктивного з моменту, коли уповноважена особа отримала чи повинна була отримати інформацію щодо порушення належного йому права, свободи чи охоронюваного законом інтересу. Для обчислення встановленого законом строку для накладення стягнення та закриття провадження в справі у зв`язку з його спливом необхідним є встановлення факту вчинення правопорушення протиправної, винної дії чи бездіяльності.

Таким чином, закриття провадження у справі за п. 7 ст. 247 КУпАП можливе лише за умови встановлення судом факту вчинення особою винної протиправної дії чи допущення винної протиправної бездіяльності, що підпадає під ознаки правопорушення. Наявність можливого правопорушення, не доведеного та не підтвердженого належними та допустимими доказами, не може бути достатньою підставою для закриття провадження у справі з цих підстав.

Як убачається з матеріалів справи, правопорушення було вчинене ОСОБА_2 07.03.2025, а стягнення за його вчинення було накладене суддею суду першої інстанції 20.03.2025, тобто в межах трьохмісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 38 КУпАП для правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення – ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Куруючись ст. 294 КУпАП,

постановив:

Постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 20.03.2025 відносно ОСОБА_3 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ТУРЧАК М. В. на цю постанову – без задоволення.

Відмовити захиснику МАКСИМЕНКО Ю. П. в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов