Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №296/4856/23 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 296/4856/23 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О.М.

Категорія 68 Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/4856/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна об`єктами права спільної сумісної власності,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Левчук Тетяна Василівна

на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 13 травня 2026 року,

встановив:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 з вказаним позовом, просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період з травня 2005 року по 09.01.2014; визнати за нею право власності на частину: земельної ділянки для будівництва об`єктів сервісного обслуговування населення за кадастровим номером 1822083200:01:000:0327 загальною площею 3,94 га, що розташована за адресою: Житомирська обл., Житомирський р-н., с/рада Кам`янська; житлової квартири загальною площею 81,03 кв.м. (житловою площею 48,50 кв.м.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; житлового будинку АДРЕСА_2 ; земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером 181013363300:03:023:0007 загальною площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером 181013363300:03:023:0008 загальною площею 0,0431 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину: житлової квартири загальною площею 58,90 кв.м. (житловою площею 25,20 кв.м.), що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; житлової квартири загальною площею 59,00 кв.м. (житловою площею 25,50 кв.м.), що розташована за адресою: АДРЕСА_5 ; земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822080600:02:001:0162 загальною площею 0,09 га, що розташована за адресою: Житомирська обл., Житомирський р-н., с. Буки; від частини житлової квартири АДРЕСА_6 ; машино-місця АДРЕСА_7 ; машино-місця АДРЕСА_8 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частки в розмірі 11 246 189, 20 грн у наступному майні: земельної ділянки для будівництва об`єктів сервісного обслуговування населення за кадастровим номером 1822083200:01:000:0327 загальною площею 3,94 га, що розташована за адресою: Житомирська обл., Житомирський р-н., с/рада Кам`янська; BMW Х5 2998, 2019 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 ; LAND ROVER DEFENDER, 2020 року випуску, номер кузову НОМЕР_2 ; JEEP RENEGADE 1368, 2016 року випуску, номер кузову НОМЕР_3 ; LAND ROVER RANGE ROVER 2993, 2015 року випуску, номер кузову НОМЕР_4 ; MERCEDES-BENZ S 550, 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_5 ; RENAULT MASTER, 2009 року випуску, номер кузову НОМЕР_6 ; виділити у власність ОСОБА_1 майно на суму 7 895 463, 00 грн: житлову квартиру загальною площею 81,03 кв.м. (житловою площею 48,50 кв.м.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; житлову квартиру загальною площею 58,90 кв.м. (житловою площею 25,20 кв.м.), що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; житлову квартиру загальною площею 59,00 кв.м. (житловою площею 25,50 кв.м.), що розташована за адресою: АДРЕСА_5 ; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822080600:02:001:0162, загальною площею 0,09 га, що розташована за адресою: Житомирська обл., Житомирський р-н., с. Буки; частину житлової квартири АДРЕСА_6 ; земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером 181013363300:03:023:0008 загальною площею 0,0431 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; машино-місце № НОМЕР_7 загальною площею 25,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 ; машино-місце № НОМЕР_8 загальною площею 17,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 ; виділити у власність ОСОБА_1 майно на суму 8 630 520, 00 грн: житловий будинок АДРЕСА_3 загальною площею 232,4 кв.м. (житловою 85,7 кв.м.); земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером 181013363300:03:023:0007, загальною площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; MERCEDES-BENZ S 550, 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_5 .

11 травня 2026 року позивач подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:03:023:0008, площею 0,0431 га та автомобіль "Mersedes-Benz S550" з VIN-код НОМЕР_9 , а також заборонити відповідачу та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження зазначеного майна, у зв`язку з тим, що існує реальна загроза відчуження вказаного майна відповідачем до вирішення справи по суті, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду; наголосила, що інші об`єкти майна, що є предметом спору у вказаній цивільній справі, вже були відчужені відповідачем.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 13 травня 2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,03 кв.м., яка на праві власності належить ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 661006218101; земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:03:023:0008, площею 0,0431 га, яка на праві власності належить ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2081533218101; автомобіля марки "Mersedes-Benz S550 5462" з VIN-код НОМЕР_9 , 2007 року випуску, чорного кольору, заборонивши реєстрацію, перереєстрацію, видачу свідоцтва про реєстрацію та номерних знаків, зняття з обліку вказаного транспортного засобу. Ухвалу допущено до негайного виконання з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Левчук Тетяна Василівна подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ухвала є незаконною в частині вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони на відчуження майна.

Зазначає, що суд вийшов за межі заявлених вимог, оскільки ОСОБА_1 просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на спірне майно, тоді як суд застосував інший захід - заборону його відчуження, про застосування якого належним чином оформлена заява не подавалася. Усне висловлювання позивачки в судовому засіданні про відсутність заперечень щодо заборони відчуження, на думку апелянта, не може вважатися заявою про забезпечення позову в розумінні статті 151 ЦПК України. Також заперечує висновок суду про те, що представник відповідача не заперечувала проти такого виду забезпечення, наголошуючи, що вона заперечувала проти задоволення заяви в повному обсязі.

Вказує, що позивачка не довела існування реальної загрози відчуження спірного майна або інших обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду. Звертає увагу, що справа розглядається з 2023 року, однак протягом цього часу відповідач не вчиняв дій щодо відчуження майна, на яке поширено заборону.

Крім того, апелянт стверджує про неспівмірність застосованих заходів забезпечення позову, посилаючись на те, що в квартирі зареєстровані неповнолітні діти, земельна ділянка була набута відповідачем у порядку безоплатної приватизації та є його особистою приватною власністю, а автомобіль придбаний за його особисті кошти. Вважає, що застосовані обмеження без належного обґрунтування втручаються у право відповідача мирно володіти своїм майном.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 18 червня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 13:30 год 20 серпня 2026 року.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник апелянта апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі та просила її задовольнити.

Представник позивача за первісним позовом просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову в частині, дійшов висновку щодо доведеності наявності між сторонами спору та реальної загрози утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, у зв`язку з чим вважав за потрібне забезпечити позов шляхом заборони вчинення будь-яких дій щодо відчуження вказаних заявницею об`єктів нерухомого та рухомого майна, оскільки саме такі заходи є співмірними та відповідають виду забезпечення позову.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Згідно ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Заява позивача обґрунтована тим, що існує реальна загроза відчуження вказаного майна відповідачем до вирішення справи по суті, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, зазначила, що інші об`єкти майна, які є предметом спору та належали відповідачу, вже були ним відчужені.

Як убачається з матеріалів справи, предметом первісного позову ОСОБА_1 є, зокрема, визнання майна спільною сумісною власністю сторін та його поділ. Позивачка обґрунтовує свої вимоги тим, що сторони з травня 2005 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, мали спільних дітей та під час спільного проживання набували рухоме і нерухоме майно; шлюб між ними було зареєстровано лише у січні 2014 року, а у травні 2022 року розірвано.

До складу майна, яке позивачка вважає спільною сумісною власністю та просить поділити, включено, серед іншого, квартиру АДРЕСА_10 , земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:03:023:0008 та автомобіль MERCEDES-BENZ S 550, 2007 року випуску, тобто саме ті об`єкти, щодо яких оскаржуваною ухвалою вжито заходів забезпечення позову.

Вказане майно належить відповідачу ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів (а.с.4-12).

При цьому позивачка посилається на те, що інше рухоме та нерухоме майно, яке вона також вважає спільним майном сторін, уже було відчужене відповідачем без її згоди, у зв`язку з чим заявила вимоги про стягнення відповідної грошової компенсації. Зокрема, у позові зазначено про відчуження відповідачем транспортних засобів, тоді як автомобіль MERCEDES-BENZ S 550 залишився у власності відповідача.

Отже, застосований судом захід забезпечення позову безпосередньо пов`язаний із предметом заявлених позовних вимог, оскільки спрямований на збереження майна, щодо якого між сторонами існує спір про право та яке позивачка просить поділити в натурі, у власності відповідача до вирішення спору по суті.

Виходячи з предмета та підстав позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, оцінки відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересів сторін, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом накладення заборони на відчуження.

Відчуження такого майна третім особам до вирішення справи по суті може призвести до зміни його правового статусу, виникнення прав третіх осіб та, як наслідок, істотно ускладнити ефективний захист прав сторони, на користь якої буде ухвалено судове рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що протягом тривалого часу розгляду справи відповідач не вчиняв дій щодо відчуження саме квартири, земельної ділянки та автомобіля, не спростовують існування відповідного ризику, оскільки для застосування заходів забезпечення позову не вимагається доведення того, що відчуження майна неодмінно відбудеться.

Достатнім є обґрунтоване припущення про можливість настання таких обставин, яке у цій справі підтверджується, зокрема, відчуженням відповідачем під час існування спору іншого майна, яке позивачка також вважає спільною сумісною власністю сторін.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що окремі об`єкти є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , оскільки вирішення питання про правовий режим спірного майна, джерело його набуття та належність до особистої чи спільної сумісної власності стосується суті заявленого спору. На стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не вправі встановлювати обставини, які мають бути предметом дослідження та оцінки під час розгляду справи по суті.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених вимог та з власної ініціативи застосував не заявлений позивачкою захід забезпечення позову, спростовуються матеріалами справи. Як убачається зі змісту заяви про забезпечення позову від 11 травня 2026 року, ОСОБА_1 просила не лише накласти арешт на спірне майно, а й заборонити відповідачу та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо його відчуження.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для заборони відчуження спірного майна, оскільки між сторонами існує реальний спір щодо належності та поділу зазначеного майна, а встановлена поведінка відповідача щодо розпорядження іншим майном, яке позивачка вважає спільним, обґрунтовано свідчить про ризик відчуження майна, що залишилося у його власності.

Отже, суд першої інстанції діяв у межах заявлених вимог та, врахувавши предмет спору, характер позовних вимог і необхідність дотримання балансу інтересів сторін, обрав менш обтяжливий порівняно з арештом захід забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що застосований захід забезпечення позову не становить непропорційного обмеження прав відповідача ОСОБА_1 , оскільки має тимчасовий характер, не позбавляє його права володіння та користування майном, а лише обмежує можливість розпорядження ним до вирішення спору по суті.

Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав відповідача ОСОБА_1 на період спору унеможливлює відчуження спірного майна, має запобіжний характер, є співмірним позовним вимогам, достатнім і спрямоване на забезпечення можливості виконання рішення суду, недопущення порушень прав осіб, інтересів яких стосується спір, а також прав третіх осіб.

Отже, суд першої інстанції, частково задовольнивши заяву та застосувавши замість арешту менш обтяжливий захід у вигляді заборони відчуження спірного майна, дійшов правильного висновку про необхідність забезпечення позову, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують. Підстав для скасування оскаржуваної ухвали колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про порушення судом норм процесуального права, яке могло б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Згідно ст.375 ЦПК України апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом першої інстанції додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому ухвалу суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Левчук Тетяна Василівна залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 13 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич

Повне судове рішення складено 24 серпня 2026 року.