Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №753/9038/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/9038/25

провадження № 2/753/1211/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року Дарницький районний суду м. Києва у складі:

головуючої судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

представника позивача за первісним позовом, представника відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_3,

представника відповідача за первісним позовом, представника позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року Київська міська рада (далі - Позивач, КМР) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просить суд:

-усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме мано та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.08.2021, індексний номер: 59676302, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2426459280000.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 01.07.2025. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

12 червня 2025 року представник позивача звернувся до суду з заявою про зміну підстав позову (доповнення), в якій зазначив, що оскільки договір оренди спірної земельної ділянки порушує публічний порядок, то відповідно до частини 1.2 статті 228 ЦК України, він є нікчемним.

16 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив, в якому він проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість. Зазначає, що предметом вказаного позову фактично є вимога про знесення вищевказаної нежитлової будівлі. Позивач безпідставно стверджує, що будівля ніби то є самочинною і побудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Натомість, Відповідач заявляє, що є власником вказаного об`єкта нерухомості з 05.08.2021р. на підставі довідки та технічного паспорту, виданих ТОВ «ЕЮБ «ГРИВНА-ПЛЮС», та відповідної державної реєстрації. Очевидною є внутрішня суперечливість правової позиції Позивача, як єдиного суб`єкта публічного права, який одночасно прагне демонтувати майно, посилаючись на його нібито самочинний характер, і водночас визнає законність його існування, надаючи земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:63:245:0071 площею 0.044 га в оренду для його обслуговування. Така поведінка Позивача не тільки суперечить самій собі, а й прямо порушує фундаментальні принципи права, зокрема, принцип належного урядування та принцип правомірних очікувань, які є невід`ємною частиною верховенства права.

23 вересня 2025 через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся із зустріним позовом про визнання права власності на нерухоме майно. Вказував на те, що починаючи з 05.08.2021 у Позивача за зустрічним позовом є зареєстроване в установленому порядку право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 47,9 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на підставі правовстановлюючих документів: довідки про показники об`єкта нерухомого майна, серія та номер: НБ-2021 № 474/2021, виданої 20.07.2021 ТОВ «ЕЮБ «ГРИВНА ПЛЮС», технічного паспорту, серія та номер: 577/2021, виданого 20.07.2021 ТОВ «ЕЮБ «ГРИВНА ПЛЮС». На підставі вищезазначених документів, відбулась державна реєстрація від 05.08.2021 № 59676302 на вказаний об`єкт нерухомості за Позивачем за зустрічним позовом, що підтверджується інформацією з ДРРПННМ. В подальшому, 04.10.2024 між Київською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки. Вважає, що наявність договору оренди земельної ділянки від 04.10.2024 засвідчує законне походження правового титулу особи, що підтверджується реєстрацією права в офіційному державному реєстрі.

Протокольною ухвалою суду від 30 жовтня 2025 року прийнято заяву про зміну підстав позову (доповнення) від 25 червня 2025 року.

Ухвалою суду від 27 січня 2026 року зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлову будівлю прийнято до спільного розгляду з первісним.

Ухвалою суду від 16 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.06.2026.

У судовому засіданні представниця КМР підтримала позовні вимоги, просила суд позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Представник ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позову, зустрічний позов - задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. прийнято рішення від 05.08.2021, індексний номер: 59676302 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю загальною площею 47,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту 2426459280000).

Підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна площею 47,9 кв. м. став технічний паспорт, серія та номер:577/2021, виданий 20.07.2021, видавник: ТОВ`ЕЮБ «Гривна-плюс»; довідка про показники об`єкта нерухомого майна, серія та номер: НБ-2021 №474/2021, виданий 20.07.2021, видавник: ТОВ «ЕЮБ «Гривна-плюс».

Отже, за ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлову будівлю загальною площею 47,9 кв.м.

Реєстрація права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №419845285 від 27.03.2025, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2426459280000.

Згідно інформаційної довідки Комунального підприємництва Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 05.08.2021 НЖ-2021 №1216 за даними реєстрових книг Бюро нежитлова будівля по АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована.

Відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 09.04.2025 №062/14-5500 за даними реєстрових книг Комунального підприємства реєстрація по нежитловому фонду за адресою: АДРЕСА_2 нерухоме майно на праві власності не реєструвалося.

Крім того, повідомлено, що технічна інвентаризація нежитлової будівлі загальною площею 47,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 не замовлялася та не проводилася.

У листі Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, зокрема про те, що згідно з даними електронної бази документообігу Департаменту, даними Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності "Містобудівний кадастр м. Києва" містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 8000000000:63:245:0071) не надавались.

Повідомлено, що у реєстрі адрес у місті Києві, що ведеться Департаментом відсутні відомості про документи щодо присвоєння адреси будь-яким об`єктам нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:245:0071, зокрема, адреси АДРЕСА_1 .

У листі від 14.04.2025 №073-1211 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що до нього не надходили документи, визначені Законом, Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, щодо об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:63:245:0071). Відповідно, Департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного вище об`єкта.

З Акту обстеження земельних ділянок від 11.04.2025 № ДК/92-АО/2025, складеного Департаментом земельних ресурсів земельна ділянка (кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:63:245:0071) сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 03.08.2023 ФОП ОСОБА_2 . Відповідно до бази даних Міського земельного кадастру земельна ділянка площею 0,0440 га, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:63:245:0071 на АДРЕСА_1 на підставі рішення Київської міської ради від 30.05.2024 № 632/8598 передана в оренду на 10 років ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової забудови (договір оренди від 04.10.2024 № 1071. Термін дії договору оренди до 04.10.2034.

У зв`язку з розміщенням на земельній ділянці комунальної форми власності, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:63:245:0071, самочинного об`єкту нерухомості: нежитлової будівля літ. "В", загальною площею 47,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , КМР звернулася з даним позовом до суду.

Відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК).

Особливості права власності на землю врегульовані ЗК, відповідно до статті 80 якого суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 78 ЗК право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина 1 статті 375 ЦК).

Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проекту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту наведеної норми, об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (подібні висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, від 17.12.2025 у справі №908/2388/21, на які послався прокурор в касаційній скарзі).

Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.

У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 , а саме: нежитлова будівля літ. "В", загальною площею 47,9 кв. м., водночас речові права на земельну ділянку за вищевказаною адресою не зареєстровані.

Крім того, як вже зазначалось, Київською міською радою земельна по АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку у власність чи користування, у тому числі для будівництва чи розміщення зазначеного нерухомого майна, не передавалась, правовстановлюючі документи на земельну ділянку не отримувались, речові права на земельну ділянку не реєструвались.

Таким чином, нерухоме майно по АДРЕСА_1 збудовано на земельній ділянці, яка не була відведена відповідачу, зокрема, для будівництва нерухомого майна.

У статті 90 ЗК наведено перелік прав власників земельних ділянок, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 ЦК. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.

Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.

Стаття 376 ЦК розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (такий висновок наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, на яку послався прокурор в касаційній скарзі).

Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, на яку послався прокурор в касаційній скарзі).

Особливістю об`єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини 2 статті 376 ЦК особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Таким чином, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

З огляду на викладене самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.

При цьому, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або у користування, юридична або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної власності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частинами 1-3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема на землю (частина 1 статті 60 вказаного Закону).

Статтею 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За частинами 1, 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Оскільки земельна ділянка, площею 0,0440 га, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:63:245:0071 розташована у межах міста Києва, і не належить іншим особам на праві приватної або державної власності, тому вона є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, а у відповідності до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Рада є представницьким органом територіальної громади міста Києва, уповноваженою діяти від імені територіальної громади та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання земель комунальної власності.

З наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, листів Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 09.04.2025 №062/14-3684, Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 14.04.2025 №055-5211, Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 14.04.2025 №073-1211, оригіналу акту обстеження земельної ділянки від 11.04.2024 № ДК,92-АО/2025, довідки про показники об`єкта нерухомого майна НБ-2021 №474/2021 від 20.07.2021, технічного паспорту громадського будинку №577/2021 від 20.07.2021, оригіналу інформаційної довідки від 27.03.2025 № 419845285 випливає, що:

- земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:63:245:0071 до моменту реєстрації права власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2426459280000), не передавалася ані у власність, ані у користування ОСОБА_1 ;

- щодо об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:63:245:0071) не видавалися документи, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного вище об`єкта;

- містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:63:245:0071) не надавались.

- відсутні відомості про документи щодо присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:245:0071, зокрема АДРЕСА_1 .

В свою чергу, не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності набуває той, хто має речове право на землю.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі №923/196/20.

Оскільки речові права на земельну ділянку по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:63:245:0071) за відповідачем не реєструвались, правовстановлюючі документи земельну ділянку не були оформлені, отже право на забудову спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 , у порядку встановленому законодавством, не виникало, а тому останній не міг набути право власності на об`єкти нерухомості, що розташовані на вказаній земельній ділянці.

Пунктом 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі Порядок № 1127), передбачено, що він визначає, зокрема, підстави і процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону та цим Порядком.

Пунктом 41 Порядку № 1127 визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подається вичерпний перелік документів, в тому числі документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалась в Єдиному реєстрі документів.

Таким чином, аналізуючи вище вказані норми законодавства, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Так, згідно Інформації з державного реєстру для державної реєстрації об`єкта нерухомого майна було подано технічний паспорт, виданий 20.07.2021 та довідку про показники об`єкта нерухомого майна від 20.07.2021.

Однак, будь-які відомості, а саме: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси в матеріалах вищевказаної реєстраційної справи відсутні.

Крім того, як встановлено вище, вказані документи не видавалися та не реєструвалися уповноваженими органами.

Таким чином, за обставин ненадання ОСОБА_1 документів, що відповідно до вимог законодавства засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів та присвоєння поштової адреси об`єктам нерухомості, реєстрацію права власності нежитлової будівлі загальною площею 47,9 кв.м. по АДРЕСА_1 , яку проведено на підставі лише технічного паспорту та довідки, здійснено у порушення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та за відсутності обов`язкових документів, визначених п. 41 Порядку № 1127.

При цьому слід зазначити, що технічний паспорт є лише документом, яким оформлюється технічна інвентаризація об`єкта, та який свідчить про фактичний стан нерухомості (площу, поверховість тощо) та не є правовстановлюючим документом, а відтак і не може бути самостійною підставою для здійснення державної реєстрації права власності.

Крім того і довідка, складена на підставі проведеної технічної інвентаризації, також не є правовстановлюючим документом чи будь-яким іншим документом, який надає підстави для проведення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомості.

Згідно інформації Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», яке до 2013 року здійснювало реєстрацію права власності, за даними реєстрових книг по нежитловому фонду за адресою: АДРЕСА_1 нерухоме майно на праві власності не реєструвалось.

Таким чином, державна реєстрація права власності за відповідачем на самочинно збудоване майно за відсутності документів, необхідних для такої реєстрації, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що на земельній ділянці площею 0,0440 га, кадастровий номер: 8000000000:63:245:0071, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, здійснено самочинне будівництво, яке порушує права власника земельної ділянки.

Законом встановлено, що власник земельної ділянки, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК).

Згідно із частиною 2 статті 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 2 статті 212 ЗК приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Частиною 2 статті 212 ЗК установлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди.

Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

На об`єкт самочинного будівництва не виникає права власності як на нерухому річ (згідно із частиною 2 статті 376 ЦК особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК.

Частиною 4 статті 376 ЦК встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.

Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється.

Встановлено, що 09.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради із заявою № 471040773 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо можливості поділу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:63:245:0155.

29.02.2024 Київською міською радою розглянуто технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок за клопотанням ОСОБА_1 та вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:63:245:0155 комунальної власності територіальної громади міста Києва для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій на АДРЕСА_1 , якою передбачено формування двох земельних ділянок, а саме площею 0,2338 га та площею 0,0440 га (кадастровий номер: 8000000000:63:245:0071).

29.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до Ради із заявою про передачу земельної ділянки комунальної власності (реєстраційний номер заяви 506444298), в якій просив передати в оренду земельну ділянку, яка утворилась в результаті поділу земельної ділянки, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:245:0071 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

За наслідками розгляду вказаної заяви 30.05.2024 Київська міська рада прийняла рішення № 632/8598 «Про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової забудови на АДРЕСА_1 », згідно з яким вирішила передати ОСОБА_1 в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,0440 га для експлуатації та обслуговування нежитлової забудови на АДРЕСА_1 у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.08.2021, номер відомостей про речове право 43342333).

На підставі цього рішення 04.10.2024 між Київська міська рада (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, предметом якого стало надання орендодавцем орендарю в строкове платне користування земельної ділянки з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (12.08 для розміщення та експлуатації будівель і споруд транспортних послуг та допоміжних операцій), з кадастровим номером 8000000000:63:245:0071, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Сторони погодили, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,0440 га. На земельній ділянці розміщується нежитлова будівля загальною площею 47,9 кв.м., яка належить на праві власності орендарю (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2426459280000). Договір укладено строком на 10 років.

Право оренди за Договором оренди земельної ділянки від 04.10.2024 в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 04.10.2024 державним реєстратором Майоровою А.В.

Посилаючись на наведені обставини ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на нежитлову будівлю загальною площею 47,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:245:0071, площею 0,044, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2426459280000.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Частиною другою статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Стаття 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1). Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ч. 2).

Відповідно до ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

Згідно зі ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

За приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1). Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (ч. 2).

Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20.

Таким чином, особа, яка придбала нерухоме майно, відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України має право на придбання на позаконкурентних засадах (без проведення земельних торгів) прав на земельну ділянку (її частину), з метою розміщення нерухомого майна, право на яку мав попередній власник нерухомості і яке перейшло до цього нового власника нерухомості в силу ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що на час прийняття рішення Київради № 632/8598 від 30.05.2024 на спірній земельній ділянці була розташована нежитлова будівля загальною площею 47,9 кв.м., яка на підставі довідки про показники об`єкта нерухомого майна від 20.07.2021 та технічного паспорту, виготовленого 20.07.2021 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 .

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна підтверджується, що ОСОБА_1 на праві власності належить виключно нежитлова будівля загальною площею 47,9 кв.м. на спірній ділянці.

У матеріалах справи відсутні докази оформлення права власності або права користування земельною ділянкою площею 0,0440 га по АДРЕСА_1 до ініціювання оформлення права оренди ОСОБА_1 .

Однак, рішення Київради було прийнято у тому числі, відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та у зв`язку із набуттям ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на самочинно збудоване майно за відсутності документів, необхідних для такої реєстрації, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у разі, якщо попереднім власником нерухомого майна не було оформлено право користування земельною ділянкою, положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки частиною 11 статті 120 ЗК України передбачено обов`язок оформлення права на землю в загальному порядку відведення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 24.10.2017 у справі № 910/24461/16 та від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, обов`язковим є з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна та розмір земельної ділянки визначається на основі державних будівельних та санітарних норм та правил.

Встановлено, що ОСОБА_1 на підставі довідки про показники об`єкта нерухомого майна НБ-2021 № 474/2021, виданої 20.07.2021 ТОВ «ЕЮБ «ГРИВНА-ПЛЮС» та технічного паспорту, виготовленого 20.07.2021 ТОВ «ЕЮБ «ГРИВНА-ПЛЮС» є власником нерухомого майна площею 47,9 кв.м., яке розташовано на спірній земельній ділянці з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель та споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, в той час як відповідно до рішення органу місцевого самоврядування вирішено передати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0440 га, що майже в 10 разів перевищує площу майна, яке було набуто у власність останнім.

Між тим, в перебігу розгляду справи відповідачем не доведено суду того, що на спірній земельній ділянці перебувають будь-які інші об`єкти нерухомого майна, які б належали відповідачу на праві власності, а також того, що саме вказаний розмір земельної ділянки необхідний для обслуговування та експлуатації нерухомого майна належного йому на праві власності, розташованого на спірній земельній ділянці.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що в силу частини 2 статті 124, частити 1 статті 134 Земельного кодексу України спірна земельна ділянка підлягала виключно продажу на земельних торгах.

Отже, суд приходить до висновку, що рішення Київської міської ради від 30.05.2024 № № 632/«Про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової забудови на АДРЕСА_1 », прийнято з порушенням вимог статей 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України, без проведення земельних торгів, що вказує на незаконність прийнятого Київською міською радою рішення.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до приписів частин першої - другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Оскільки оспорюваний Договір оренди земельної ділянки від 04.10.2024 за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини другої статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22 та близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.

Враховуючи вищевикладене, у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Оцінка відповідності заходу втручання у право на мирне володіння майном гарантіям статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена в другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право власності з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Тобто лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а отже, правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься (постанова Великої Палати Верхового Суду від 03.09.2025 у справі № 911/906/23).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судом не встановлено обставин, за якими ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи, що об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля, загальною площею 47,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2426459280000, є самочинним будівництвом, тому вимога Київської міської ради про їх знесення є належним та ефективним способом захисту, як власника земельної ділянки, на якій розміщений вказаний об`єкт.

У відповідності до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти та обставини, належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Судовий збір у розмірі 3 028 грн. згідно ст.141 ЦПК покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 259, 263-268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Київської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою - задовольнити.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.08.2021, індексний номер: 59676302, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2426459280000.

В задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради судовий збір в сумі 3 028 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: Київська міська рада (код ЄДРПОУ 22883141, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик,36),

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ).

Повне рішення складено 24.08.2026

Суддя Олена ЛУЖЕЦЬКА