Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №752/14380/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/14380/26

Провадження № 2/752/12054/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.08.2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Данілової Т.М.

з участю секретаря Веселовської А.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Зараз» про захист прав споживачів та визнання недійсними пункту 1.2 і пункту 11.5.1 кредитного договору, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом про про захист прав споживачів та визнання недійсними пункту 1.2 і пункту 11.5.1 кредитного договору.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 29 квітня 2021 року між сторонами укладено кредитний договір, за пунктом 1.1 якого кредитодавець надав позичальнику фінансовий кредит у формі кредитної лінії з лімітом 547 150,00 грн. Пунктом 1.2 договору визначено цільове призначення кредиту - створення, початок, розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності позичальника, а пунктом 11.5.1 позичальник визнав, що правовідносини сторін не підлягають врегулюванню положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», оскільки кредит є неспоживчим.

На переконання позивача, зазначені умови мають формальний, недостовірний та удаваний характер, не відповідають фактичним обставинам укладення договору і її внутрішній волі, оскільки кредит було отримано фізичною особою, яка станом на 29 квітня 2021 року не мала чинної державної реєстрації як фізична особа-підприємець (підприємницьку діяльність припинено 28 березня 2017 року), не отримувала доходів від підприємницької діяльності, що підтверджується довідками Пенсійного фонду України форм ОК-5 та ОК-7 від 30 жовтня 2025 року, а кредитні кошти фактично були спрямовані на оплату медичних послуг, пов"язаних із лікуванням її доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка у 2021-2022 роках проходила тривале лікування у зв"язку з тяжким захворюванням та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 08 червня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що позивачем оспорюється правочин (частина), стороною якого він не є та який не порушує прав і законних інтересів позивача.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24 серпня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 29 квітня 2021 року між Кредитною спілкою «Зараз» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 2 № КВ-00065/04-21/1412, за пунктом 1.1 якого кредитодавець надає позичальнику фінансовий кредит у формі кредитної лінії з лімітом 547 150,00 грн, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

Пунктом 1.2 договору визначено цільове призначення кредиту - створення, початок, розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності позичальника.

Пунктом 11.5.1 договору сторони погодили, що позичальник визнає, що правовідносини, які виникли між сторонами на підставі укладеного договору, не підлягають врегулюванню положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».

Того ж дня - 29 квітня 2021 року - позивачем подано заяву на отримання фінансового кредиту, укладено додатковий договір до кредитного договору, договір іпотеки та погоджено графік розрахунку. Зазначені документи підписані позивачем особисто, що нею не заперечується.

Факт укладення договору та отримання кредитних коштів позивач не оспорює; договір сторонами виконувався.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ОСОБА_1 припинено 28 березня 2017 року.

Згідно з довідками Пенсійного фонду України форм ОК-5 та ОК-7 від 30 жовтня 2025 року у період з 01 січня 2021 року по 30 жовтня 2025 року у Реєстрі застрахованих осіб відображено доходи ОСОБА_1 , нараховані іншими страхувальниками (ТОВ «ГАП Україна», ОСОБА_3 ), та відсутні відомості про доходи від власної підприємницької діяльності.

Позивачем надано медичну документацію щодо обстеження та лікування ОСОБА_2 у період з 31 жовтня 2020 року по 11 липня 2022 року, а також копію свідоцтва про її смерть від 20 листопада 2022 року.

Водночас позивачем не надано банківської виписки про рух кредитних коштів, платіжних документів про оплату медичних послуг за рахунок цих коштів, а також будь- яких інших доказів фактичного напряму витрачання отриманої суми.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає, що обов"язок доказування наявності підстав

недійсності покладається на особу, яка її стверджує.

За змістом статей 6, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п"ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, відповідність правочину вимогам закону оцінюється станом на момент його вчинення, а не з огляду на подальшу поведінку сторін чи подальшу зміну обставин.

Щодо пункту 1.2 кредитного договору (цільове призначення кредиту)

Умова про цільове призначення кредиту не належить до умов, зміст яких імперативно визначений законом; вона формується сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов"язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а стаття 1056-1 ЦК України та стаття 1052 ЦК України визначають лише наслідки порушення умови про цільове використання, а не її нікчемність.

Судом встановлено, що мета кредитування, зазначена у пункті 1.2 договору, відповідає меті, вказаній у поданій самою позивачем заяві на отримання фінансового кредиту від 29 квітня 2021 року. Позивач не довела, що на момент підписання договору її внутрішня воля була іншою, ніж та, що зафіксована у власноруч підписаних нею документах. Доказів того, що текст заяви складено не позивачем або підписано під впливом обману, насильства чи тяжкої обставини, до суду не подано.

Аргумент позивача про те, що станом на 29 квітня 2021 року вона не мала чинного статусу фізичної особи-підприємця, сам по собі не спростовує узгодженої сторонами мети кредиту. Пункт 1.2 договору визначає мету, зокрема, як «створення, початок» приватної підприємницької діяльності. За своїм змістом така мета передбачає, що на момент отримання кредиту відповідна діяльність ще не здійснюється; саме тому відсутність у позивача статусу підприємця та відсутність підприємницьких доходів у 2021 році не суперечать змісту спірної умови, а узгоджуються з нею.

Довідки Пенсійного фонду України форм ОК-5 та ОК-7 підтверджують лише відомості Реєстру застрахованих осіб про нарахування страхувальниками доходу та сплату єдиного внеску. Ці документи не є доказом мети отримання кредиту, не відображають напрямів витрачання коштів і не спростовують змісту волевиявлення сторін, зафіксованого у договорі.

Наступне (після укладення договору) використання кредитних коштів на цілі, відмінні від передбачених договором, за загальним правилом є питанням належного виконання зобов"язання і може мати наслідком настання відповідальності позичальника, передбаченої статтею 1052 ЦК України, але не свідчить про невідповідність самої договірної умови вимогам закону на момент її погодження. Інакше кажучи, порушення умови договору не є підставою для визнання цієї умови недійсною.

Щодо посилання позивача на фактичне спрямування коштів на лікування доньки суд зазначає таке. Надана медична документація підтверджує факт тяжкої хвороби та смерті ОСОБА_2 . Водночас ця документація не підтверджує зв"язку між отриманими 29 квітня 2021 року кредитними коштами у сумі 547 150,00 грн та оплатою конкретних медичних послуг: до матеріалів справи не долучено ані виписки з рахунку, на який зараховано кредитні кошти, ані платіжних документів на користь закладів охорони здоров"я, ані розрахунку вартості лікування. З наданої хронології вбачається, що після обстеження 31 жовтня 2020 року наступне звернення за медичною допомогою мало місце 12 липня 2021 року, тобто більш ніж через два місяці після отримання кредиту, а оперативне втручання - у серпні 2021 року.

Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Станом на час ухвалення рішення відповідні докази до суду не надійшли, клопотання в порядку статті 84 ЦПК України не заявлялося, а тому відповідні твердження позивача залишилися недоведеними.

Щодо пункту 11.5.1 кредитного договору та обраного способу захисту.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України та статті 5 ЦПК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес, а обраний спосіб захисту має бути ефективним, тобто таким, застосування якого призводить до поновлення відповідного права. Формальне заявлення вимоги, задоволення якої не змінює правового

становища позивача, не є належним способом захисту.

Позивач стверджує, що пункт 11.5.1 договору позбавляє її статусу споживача та гарантій, встановлених Законом України «Про захист прав споживачів» і Законом України «Про споживче кредитування».

Суд із цим доводом не погоджується з таких підстав.

По-перше, правова кваліфікація спірних правовідносин, у тому числі вирішення питання про поширення на них законодавства про захист прав споживачів, належить до виключної компетенції суду і здійснюється на підставі встановлених фактичних обставин, а не на підставі формулювань, включених до тексту договору. Умова договору, якою сторона «визнає» непоширення на правовідносини певного закону, не має і не може мати преюдиційного значення для суду та не позбавляє позивача права посилатися на свій споживчий статус у будь-якому спорі з кредитодавцем, зокрема у спорі про стягнення

заборгованості чи про звернення стягнення на предмет іпотеки.

По-друге, імперативні норми законодавства застосовуються незалежно від волі сторін договору. Якщо певні правовідносини за своїм змістом є споживчими, спеціальне законодавство поширюється на них у силу закону, а не в силу згоди сторін; відповідно, пункт 11.5.1 договору жодного правового наслідку у вигляді втрати позивачем гарантій не

породжує. Правове становище позивача після визнання цього пункту недійсним залишиться тотожним її становищу за наявності такого пункту, що свідчить про неефективність обраного способу захисту.

По-третє, позивач одночасно посилається на нікчемність спірних умов (частина п"ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», частина друга статті 215 ЦК України) і на необхідність визнання їх недійсними судом як оспорюваних. Ці правові

конструкції є взаємовиключними: відповідно до частини другої статті 215 ЦК України у разі, якщо недійсність правочину встановлена законом, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Вимога про визнання недійсною умови, яка, за твердженням самого позивача, є нікчемною, є неналежним способом захисту.

Крім того, суд враховує, що спірні пункти 1.2 та 11.5.1 договору не встановлюють для позивача жодних додаткових платежів, комісій, санкцій чи обов"язків, не змінюють розміру кредиту, процентної ставки, строку кредитування або графіка платежів, а отже, самі по собі не створюють того «істотного дисбалансу договірних прав та обов"язків на шкоду споживача», з яким стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» пов"язує несправедливість умови договору.

Щодо посилань на статті 229, 230, 235 ЦК України

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов"язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням; помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Позивач не помилялася щодо природи правочину: вона отримувала саме кредит, розуміла обов"язок його повернути та надала іпотечне забезпечення. Її доводи фактично стосуються мотивів отримання коштів, які істотного значення в розумінні наведеної норми не мають.

Відповідно до статті 230 ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їх існування; наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману підлягають доведенню особою, яка діяла під впливом обману. Доказів умисного введення позивача в оману з боку відповідача суду не надано. Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Позивач не зазначила, який саме інший правочин приховувався сторонами; навпаки, з матеріалів справи вбачається, що сторони вчинили та виконували саме кредитний договір, настання правових наслідків якого вони бажали. Крім того, за змістом статті 235 ЦК України удаваним може бути визнаний правочин у цілому, а не окрема його умова.

Щодо посилань на Положення про фінансові послуги та членство у кредитній спілці

Невідповідність окремої умови договору внутрішньому документу фінансової установи не віднесена законом до підстав недійсності правочину, визначених статтями 203, 215 ЦК України. Положення про фінансові послуги Кредитної спілки «Зараз» є внутрішнім документом відповідача, а не актом цивільного законодавства у розумінні статті 4 ЦК України.

Доводи щодо недоведеності набуття позивачем статусу члена кредитної спілки виходять за межі предмета цього позову: відповідних вимог позивачем не заявлено, а обставини членства не є елементом підстав недійсності пунктів 1.2 та 11.5.1 договору.

Водночас суд зазначає, що позивач особисто підписала кредитний договір із кредитною спілкою, отримала кредитні кошти та не оспорює факту виникнення кредитних правовідносин у цілому.

Таким чином, суд вважає, що позивач не довела наявності передбачених статтями 203, 215, 229, 230, 235 ЦК України підстав для визнання недійсними пункту 1.2 та пункту 11.5.1 Кредитного договору № КВ-00065/04-21/1412 від 29 квітня 2021 року, а обраний нею спосіб захисту не є ефективним, оскільки його застосування не призводить до поновлення будь-якого порушеного права позивача.

За таких обставин у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 3, 4, 6, 15, 16, 203, 204, 215, 217, 229, 230, 235, 257, 261, 267, 627, 628, 1052, 1054 Цивільного кодексу України, суд -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Зараз» про захист прав споживачів та визнання недійсними пункту 1.2 і пункту 11.5.1 кредитного договору - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: