Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №335/2835/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 21.08.2026 Справа № 335/2835/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/2835/26

Провадження №22-ц/807/1627/26

Головуючий в 1-й інстанції – Крамаренко І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Кочеткова І.В., Мінгазов Р.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 22 травня 2026 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року через систему «Електронний суд» до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», в особі представника – Романенка М.Е., до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що 25.05.2013 між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2000994816. Відповідно до умов кредитного договору, Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит, в розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в Правилах надання і повернення кредиту, що розміщені на офіційному веб-сайті Кредитодавця. Відповідачем отримані кредитні кошти, відповідно до умов кредитного договору, однак кредитні зобов`язання належним чином не виконані, внаслідок чого, утворилася заборгованість у розмірі 80 267,34 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 56 978,40 грн.; заборгованості за відсотками – 23 288,94 грн. 15.03.2024 між АТ «ОТП БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу № 15/03/24, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 2000994816 від 25.05.2013. На підставі вищевикладеного, позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 80 267,34 грн., судові витрати у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Заочним рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2026 року, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду прийнявши нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що висновок суду про відсутність доказів переходу права вимоги фактично побудовано на припущенні про існування іншого кредитного договору, що не відповідає дійсності. 28.09.2012 між АТ «ОПТ Банк» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту на придбання товару та про надання кредиту шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії до карткового рахунку, який почав свою дію з 25.05.2013 року.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн. (3328,00 грн. Х 30 = 99840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.09.2012 між ТОВ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 2000994816. Відповідно до умов кредитного договору загальний розмір кредиту 6 134,40 грн., який складається з: 5 112,00 грн. - на придбання товару у продавця 1; 1 022,40 грн. - на придбання послуг у продавця 2. Строк кредиту - 20 місяців. Розмір процентної ставки – 0,01% річних.

Відповідно до п.п. 2.2.1. Договору, Банк відкриває Держателю Картковий рахунок в гривнях та випускає Кредитну картку типу MasterСard Standard, а також виконує розрахункове обслуговування Платіжних операцій, здійснених з використанням Кредитної картки, її реквізитів чи без використання Картки.

Документи, які складалися та підписувалися вказаними сторонами, у ході укладення вищевказаного Договору, датовані 28.09.2012.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість здійснена за кредитним договором № 2000994816 від 25.05.2013 станом на 15.03.2024, та складає загальну суму заборгованості 80267,34 грн.

15.03.2024 між АТ «ОТП БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу № 15/03/24, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 2000994816 від 25.05.2013, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до Договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024.

Так, з досліджених судом матеріалів встановлено, що за договором факторингу (первісний кредитор АТ «ОТП БАНК») позивач набув право вимоги за кредитним договором № 2000994816 від 25.05.2013, боржник – ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості 80267,34 грн.

Отже, виходячи із досліджених судом доказів, встановлено, що Договір про споживче кредитування № 2000994816 з додатками, було укладено між ТОВ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , 28.09.2012.

Позивач позиваючись до суду, посилається на набуття права вимоги за кредитним договором № 2000994816 від 25.05.2013 (як зазначено у позові: укладений між відповідачем та АТ «ОТП БАНК»), згідно Договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024 та витягу з реєстру боржників до Договору факторингу.

Однак, доказів що кредитний договір № 2000994816 від 25.05.2013 укладений між відповідачем та АТ «ОТП БАНК», позивачем суду не надано.

Відмовляючи у задоволенні вимог позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження набуття права вимоги за кредитним договором № 2000994816 від 28.09.2012 укладеним між відповідачем та ТОВ «ОТП БАНК», який долучений до матеріалів справи, оскільки матеріали справи свідчать про набуття права вимоги за кредитним договором № 2000994816 від 25.05.2013 укладеним між відповідачем та АТ «ОТП БАНК», який до матеріалів справи позивачем не долучався. Таким чином, ТОВ «Діджи Фінанс» не доведено наявність у товариства права вимоги до відповідача за спірним кредитним договором № 2000994816 від 28.09.2012.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Отже, для підтвердження набуття права вимоги позивач має надати докази, які дають можливість ідентифікувати конкретне зобов`язання, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора.

Так, із матеріалів справи убачається, що договір про надання споживчого кредиту № 2000994816 укладений 28 вересня 2012 року між ТОВ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 . Водночас у позовній заяві та договорі факторингу № 15/03/24 від 15 березня 2024 року, а також у витягу з Реєстру боржників до цього договору зазначено кредитний договір № 2000994816 від 25 травня 2013 року, укладений між відповідачем та АТ «ОТП БАНК». При цьому кредитний договір № 2000994816 від 25 травня 2013 року до матеріалів справи позивачем не долучено.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не довело наявність у нього права вимоги до ОСОБА_1 саме за кредитним договором № 2000994816 від 28 вересня 2012 року, який долучений до матеріалів справи.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив розбіжність у датах із існуванням іншого кредитного договору, колегія суддів відхиляє. Суд першої інстанції не встановлював факту існування іншого кредитного договору, а виходив із недоведеності позивачем набуття права вимоги саме за кредитним договором № 2000994816 від 28 вересня 2012 року, який наданий до матеріалів справи. При цьому у позовній заяві, договорі факторингу та витягу з Реєстру боржників право вимоги визначено за кредитним договором № 2000994816 від 25 травня 2013 року. Відтак саме на позивача покладався обов`язок надати належні та допустимі докази, які б дозволяли встановити, що право вимоги, набуте ним за договором факторингу, стосується саме кредитного зобов`язання, оформленого договором від 28 вересня 2012 року. Натомість посилання апелянта на те, що дата 25 травня 2013 року є датою початку користування відновлювальною кредитною лінією, саме по собі не усуває розбіжності між датою кредитного договору, долученого до матеріалів справи, та датою кредитного договору, за яким відповідно до договору факторингу та Реєстру боржників позивач набув право вимоги.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що однаковий номер кредитного договору у наданих документах, а також відображення у виписці операцій з 25 травня 2013 року підтверджують існування одного кредитного зобов`язання, а зазначена дата є лише датою початку користування кредитною лінією. Таке тлумачення змісту наданих документів не підтверджено належними та допустимими доказами, які б дозволяли встановити, що кредитний договір № 2000994816 від 28 вересня 2012 року та кредитний договір № 2000994816 від 25 травня 2013 року, зазначений у договорі факторингу та Реєстрі боржників, є одним і тим самим кредитним зобов`язанням. Сам по собі однаковий номер договору та здійснення операцій за рахунком не доводять, що саме право вимоги за договором від 28 вересня 2012 року було відступлене позивачу.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги, зокрема щодо фактичного користування відповідачкою кредитними коштами, здійснення нею платежів, доказового значення виписки з рахунку та розрахунку заборгованості, відсутності відзиву та заперечень відповідачки, а також неналежної, на думку апелянта, оцінки судом першої інстанції наданих доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи та можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-80, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив в оскаржуваній частині законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення.

Заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 21 серпня 2026 року.

Головуючий, суддя-доповідач: С. В. Кухар

Судді: І. В. Кочеткова

Р. В. Мінгазов