Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №308/7258/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/7258/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого судді Хамник М.М., за участі секретаря судового засідання Камілли В.Я., представника позивача – ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача – ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №308/7528/26 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить поділити спільне сумісне майно подружжя, а саме, автомобіль - легковий автомобіль: марка SKODA, тип ВІ, модель OCTAVIA, VIN номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1598, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2009, який зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 шляхом стягнення з останньої грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля в сумі 233 948 грн. та припинивши право спільної сумісної власності на нього (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 12.08.2026).

Свої позовні вимоги мотивує тим, що автомобіль був придбаний у шлюбі, ним фактично користується дружина, відтак просить суд стягнути грошову компенсацію своєї частки у вказаному майні, оскільки добровільно вирішити це питання з відповідачем йому не вдалося.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що автомобіль купувався особисто для неї для роботи торговим представником і позивачеві це достовірно відомо. Факт використання автомобіля в службових цілях для роботи за дорученням роботодавця підтверджується копіями договорів компенсації за використання особистого автомобіля працівника на користь підприємства з ТзОВ «Укрпромінвест-Мукачево» від 01 вересня 2023 р., 02.01,2025 р., 02.01.2026 р.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 Сімейного Кодексу України речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з ч.3 ст. 71 СК речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Тобто згідно сімейного законодавства автомобіль SKODA, тип В1, модель OCTAVIA, VIN номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 має бути присуджено відповідачу, як такий, що використовується для роботи, яка є основним джерелом його доходу. При цьому його вартість має бути врахована при поділі іншого нашого спільного майна. Позивач замовчує про спільний житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , про реконструкцію торговельних приміщень в АДРЕСА_1 , яка проводилась за спільні кошти, про предмети побуту в житловому будинку.

Щодо оцінки вартості автомобіля позивачеві достеменно відомо, що такий купувався значно дешевше. За час використання автомобіля для роботи він дорожчим не став.

Відповідач також зазначає, що з нею проживають і перебувають на її утриманні троє спільних з позивачем доньок: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження НОМЕР_4 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 ,, свідоцтво про народження НОМЕР_5 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження НОМЕР_6 .

Від володіння та користування автомобілем напряму залежить основна робота відповідача в ТзОВ «Укрпромінвест - Мукачево», яка є також основним і єдиним джерелом доходу, а відтак і утримання спільних дочок. Вказує, що позивач ухилявся від утримання дочок, тому відповідач була змушена звернутися до суду за примусовим стягненням аліментів.

Ухвалою суду від 28.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задоволити з урахуванням поданої нею заяви від 12.08.2026.

Відповідач та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечували, разом з тим вказали, що у випадку, якщо суд дійде висновку про необхідність стягнення з відповідача грошової частки автомобіля, врахувати його вартість, яка вказана у довідці ТСЦ МВС від 10.06.2026 -98700грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 30 жовтня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгород реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області, актовий запис № 583, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_7 .

В період шлюбу подружжям придбано легковий автомобіль, який зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 , а саме: транспортний засіб , легковий автомобіль тип ВІ марка SKODA, модель OCTAVIA , VIN номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1598, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2009 року, який відповідачем використовується в її професійній діяльності. Ці обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до звіту про середньо ринкова вартість транспортного засобу, складеного суб`єктом оціночної діяльності оцінювачем ТОВ «Оціночна компанія Шеврон», станом на 05 травня 2026 складає 467 896 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За положеннями ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до вимог ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбаченого ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 Сімейного кодексу.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких суд роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

За правилами ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Судом встановлено, що спірний автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, а частки позивача та відповідачки у ньому є рівними.

Сам по собі факт державної реєстрації транспортного засобу на ім`я відповідачки не змінює правового режиму майна, набутого подружжям під час шлюбу, та не спростовує презумпції його спільності.

Суд вважає такими, що заслуговують на увагу доводи відповідачки про використання спірного автомобіля у її трудовій діяльності. Разом із тим зазначена обставина не є підставою для визнання автомобіля її особистою приватною власністю та не позбавляє позивача права на належну йому частку у спільному майні.

Відповідно до частини четвертої статті 61 СК України речі для професійних занять, придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, навіть у разі встановлення того, що автомобіль придбавався для професійних потреб відповідачки та використовується нею у трудовій діяльності, закон прямо визначає його як об`єкт спільної сумісної власності подружжя.

Водночас відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності, а вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Отже, суд погоджується з відповідачкою в тому, що з огляду на фактичне використання автомобіля у її професійній діяльності та його значення для отримання нею доходу автомобіль доцільно залишити саме їй, проти чого не заперечує і сам позивач.

Крім того, автомобіль за своїми властивостями є неподільною річчю, а тому його поділ у натурі між сторонами відповідно до належних їм часток є неможливим. За таких обставин належним способом поділу є виділення автомобіля одному з подружжя із виплатою іншому грошової компенсації вартості його частки.

Саме такий спосіб вирішення спору щодо неподільного автомобіля визнаний Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21.

Так у пункті 39 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимоги про визнання за відповідачем права власності на автомобіль та стягнення на користь позивача відповідної грошової компенсації слід розглядати як вимогу про поділ неподільної речі шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на автомобіль.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зауважує, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

При цьому як зазначає Велика Палата факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України "Про виконавче провадження"). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо.

Отже, залишення автомобіля у власності відповідачки із одночасним стягненням на користь позивача компенсації вартості його частки є належним способом поділу спільного майна та не потребує згоди відповідачки на таку виплат, внесення коштів на депозит.

Визначаючи розмір компенсації, суд виходить не з первісної ціни придбання автомобіля, а з його дійсної вартості на час розгляду справи.

Тому доводи відповідачки про те, що автомобіль свого часу був придбаний дешевше, самі по собі не спростовують розміру компенсації.

Вартість майна, що підлягає поділу, має визначатися з урахуванням його дійсної вартості на час вирішення спору, оскільки саме ця вартість відображає майновий еквівалент частки кожного зі співвласників на момент її виділення.

У цій справі позивач визначив вартість 1/2 частини автомобіля у розмірі 233 948 грн, що відповідає загальній вартості автомобіля 467 896 грн.

Таким чином, суд виходить із вартості автомобіля у розмірі 467 896 грн, а належна позивачу 1/2 частина його вартості становить 233 948 грн.

Щодо наявності у відповідачки трьох дітей та необхідності утримання сім`ї. Суд також оцінює доводи відповідачки про те, що разом із нею проживають та перебувають на її утриманні троє спільних із позивачем дочок, а від володіння автомобілем залежить її можливість працювати та забезпечувати дітей.

Суд бере до уваги ці обставини при визначенні способу поділу спірного майна та, зокрема, вважає їх такими, що додатково підтверджують доцільність залишення автомобіля саме відповідачці. Разом із тим зазначені обставини не є підставою для безоплатного припинення права позивача на його частку у спільному майні.

Відповідно до частини третьої статті 70 СК України суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. Однак для такого відступу необхідне встановлення конкретних обставин, передбачених законом, які свідчать про істотне порушення майнових інтересів одного з подружжя. Сам факт проживання дітей з одним із батьків та несення ним витрат на їх утримання не означає автоматичного збільшення його частки у кожному окремому об`єкті спільного майна.

Крім того, питання утримання дітей є предметом окремих правовідносин та не звільняє одного з батьків від обов`язку дотримуватися майнових прав іншого з подружжя при поділі спільної власності.

Посилання відповідачки на те, що позивач ухилявся від утримання дітей та у зв`язку з чим вона була змушена звернутися до суду за стягненням аліментів, саме по собі також не є достатньою підставою для відступу від рівності часток у спірному автомобілі, оскільки належних доказів того, що така поведінка позивача спричинила істотне порушення майнових прав відповідачки, суду не надано.

Водночас суд повторно зазначає, що зазначені обставини враховані ним при визначенні способу поділу автомобіля — його залишено відповідачці, а не реалізовано чи передано позивачу.

Щодо іншого майна, на яке посилається відповідачка. Посилання відповідачки на наявність іншого спільного майна — житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , реконструкцію торговельних приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , а також предметів побуту — не є підставою для відмови у цьому позові.

Предметом спору у цій справі є конкретний об`єкт спільного майна — автомобіль. Відповідачка не позбавлена права заявити вимоги про поділ іншого майна подружжя у встановленому процесуальним законом порядку. Однак наявність іншого майна, яке, на думку відповідачки, також є спільною сумісною власністю подружжя, не може бути підставою для відмови позивачу у реалізації його права на поділ окремого об`єкта спільної сумісної власності.

Інше тлумачення призвело б до фактичного позбавлення позивача права розпорядитися своєю часткою у спільному майні лише через те, що між сторонами існує спір щодо інших об`єктів.

З огляду на неподільність автомобіля, фактичне володіння та користування ним відповідачкою, його використання у її професійній діяльності та необхідність забезпечення балансу майнових прав обох сторін, суд вважає належним способом поділу виділення автомобіля відповідачці із стягненням на користь позивача грошової компенсації вартості належної йому 1/2 частки, що становить 233 948 грн.

Такий спосіб поділу прямо відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, провадження №14-182цс21.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2339,40грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 18, 81, 141, 200, 247, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити повністю.

Поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , шлюб між якими 30 жовтня 2015 року зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгород реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області , актовий запис № 583 , автомобіль - легковий автомобіль: марка SKODA, тип ВІ, модель OCTAVIA , VIN номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1598, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2009 , який зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки міста Ужгород Закарпатської області, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_8 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марка SKODA, тип ВІ, модель OCTAVIA, VIN номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1598, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2009 року, в сумі 233 948 (двісті тридцять три тисячі дев`ятсот сорок вісім гривень) грн.

Припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на автомобіль марки SKODA , тип ВІ , модель OCTAVIA, VIN номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1598, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2009 року, та виділити вказаний автомобіль ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки міста Ужгород Закарпатської області, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки міста Ужгород Закарпатської області, яка зареєстрована та проживає за адресою : АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_8 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 суму 2339 (дві тисячі триста тридцять дев`ять гривень),40грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 24.08.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області М.М.Хамник