Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №722/679/26 — Чернівецький апеляційний суд

Суд: Чернівецький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 20 серпня 2026 р.

Справа: №722/679/26

Суддя: Одинак О. О.

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року

м. Чернівці

справа № 722/679/26

провадження № 22-ц/822/1579/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Литвинюк І. М.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши у порядку письмового провадження з власної ініціативи питання про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 .

Просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання двох спільних дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 усіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до повноліття дітей.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/2 частини усіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 квітня 2026 року і до досягнення дітьми повноліття.

Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Змінено мотивувальну частину рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року відповідно до змісту постанови апеляційного суду.

Змінено резолютивну частини рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 квітня 2026 року і до досягнення дітьми 18-річного віку.

Разом із цим, питання щодо здійснення перерозподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи апеляційним судом не вирішувалося.

Короткий зміст вимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відшкодувати понесені нею витрати з розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 200 гривень.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачка надала суду: копію договору про надання правової допомоги №15/26 від 17 квітня 2026 року, ордер на надання правничої допомоги серії СЕ №1136053, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧЦ № 000613 від 24 лютого 2023 року, розрахунок суми послуг за надану правову допомогу та витрат, які клієнт поніс у зв`язку із розглядом справи, який є додатком №3 від 21 липня 2026 року до договору №15/26, акт прийому-передачі наданих послуг від 21 липня 2026 року та квитанцію № 33 від 21 липня 2026 року.

Інші доводи сторін з приводу розподілу судових витрат

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 не погоджується із розміром стягнутих судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 400 гривень.

Апелянт вважає цей розмір необґрунтованим та неспівмірним із характером справи. Зазначає, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань з викликом сторін. Крім того, апелянт вказує на відсутність необхідності складання складних процесуальних документів, проведення експертиз чи допиту свідків, у зв`язку з чим вважає обсяг робіт адвоката позивачки незначним. З урахуванням свого майнового стану та наявності статусу учасника бойових дій, апелянт просив суд зменшити розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо стягнення судового збору, ОСОБА_2 просить звільнити його від його сплати. Свою вимогу обґрунтовує наявністю статусу учасника бойових дій з 2021 року, що відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» є підставою для звільнення від сплати судового збору. Також наголошує, що сплата судового збору в повному обсязі при його фінансовому навантаженні є обтяжливою та суттєво погіршить його матеріальне становище.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови

Колегія суддів дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшла висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, з огляду на наступне.

Щодо загальних положень про розподіл судових витрат

Згідно з частинами першою, третьою статті 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення – це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Таке відшкодування судових витрат повинно здійснюватися відповідно до умов, підстав та у порядку, передбаченому Главою 8 Розділу I ЦПК України.

Згідно з частинами першою, другою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 134 ЦПК України встановлено правило, за яким разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Згідно з частиною другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року в справі № 372/1561/23 вказав на те, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Указані висновки узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19).

Відповідно до частини першої статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За приписами пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У даній справі, позивачка разом із відзивом на апеляційну скаргу подала попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, заявила про необхідність здійснення розподілу судових витрат у суді апеляційної інстанції та долучила до відзиву докази на підтвердження їх розміру.

Ухвалюючи постанову від 12 серпня 2026 року Чернівецьким апеляційним судом не вирішувалося питання щодо здійснення перерозподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи.

Відтак, колегія суддів доходить висновку, що у даній справі є всі передбачені процесуальним законом підстави для ухвалення з ініціативи суду додаткового рішення щодо розподілу між сторонами понесених ними судових витрат.

Щодо загальних засад визначення розміру понесених сторонами судових витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження N 61-6486св19) зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року («East/West Alliance Limited v. Ukraine», заява № 19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

– має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

– з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21, а також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Підсумовуючи наведене, слід виснувати, що визначення та розподіл витрат на професійну правничу допомогу здійснюється судом на підставі критеріїв їхньої дійсності, необхідності, розумності та співмірності зі складністю справи. Хоча розмір адвокатського гонорару формується за вільною домовленістю сторін договору і суд не втручається у ці правовідносини, відшкодуванню за рахунок іншої сторони підлягають лише ті витрати, які є документально підтвердженими та пропорційними обсягу наданих послуг.

Щодо відшкодування понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції

Ухвалюючи рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 400 гривень суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Однак, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року в справі № 712/4126/22.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у суді першої інстанції не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а відтак у суду першої інстанції були відсутні підстави для зменшення їх розміру з власної ініціативи.

Отже, суд першої інстанції, врахувавши умови договору про надання правової допомоги, детальний опис наданих послуг та за відсутності заперечень відповідача, правомірно визначив до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 400 гривень.

Щодо відшкодування понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції

Визначаючись із розміром понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу, які підлягають компенсації за рахунок відповідача колегія суддів виходить із наступного.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачка надала суду: копію договору про надання правової допомоги №15/26 від 17 квітня 2026 року, ордер на надання правничої допомоги серії СЕ №1136053, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧЦ № 000613 від 24 лютого 2023 року, розрахунок суми послуг за надану правову допомогу та витрат, які клієнт поніс у зв`язку із розглядом справи, який є додатком №3 від 21 липня 2026 року до договору №15/26, акт прийому-передачі наданих послуг від 21 липня 2026 року та квитанцію № 33 від 21 липня 2026 року.

У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

«… не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права».

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що правнича допомога у справі надавалася відповідачу адвокатом Побережною О. Д. на підставі договору про надання правничої допомоги від 17 квітня 2026 року.

Відповідно до умов договору та розрахунку суми послуг за надану правничу допомогу (додаток №3 від 21 липня 2026 року до договору № 15/26 від 14 квітня 2026 року) вбачається, що сторонами погоджено вартість однієї години роботи адвоката на рівні 800 гривень.

З розрахунку суми послуг, які понесла позивачка та акту прийому-передачі наданих послуг вбачається, що зміст правничої допомоги полягав у складанні та оформленні відзиву на апеляційну скаргу (4 години), а отже загальна вартість наданих адвокат послуг у суді апеляційної інстанції становить – 3 200 гривень.

Оцінюючи вказаний розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що заявлена до стягнення сума у розмірі 3 200 гривень доведена позивачем належними та допустимим доказами, а також є співмірною зі складністю цієї справи, обсягом наданих адвокатом послуг та витраченим ним часом.

При цьому апеляційний суд враховує, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року в справі № 712/4126/22).

З матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що відзив на апеляційну скаргу містить заяву позивачки про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на правничу допомогу.

До вказаної заяви долучено докази понесення витрат на правничу допомогу, а також докази їх надсилання іншій стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (апелянт) не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим частинами п`ятою та шостою статті 137 ЦПК України, та не подав до суду належним чином обґрунтованого клопотання про зменшення розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу, а також не надав доказів того, що заявлений розмір гонорару є завищеним або не відповідає ринковим цінам на адвокатські послуги.

За таких обставин, керуючись критеріями реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру та принципом змагальності, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачкою витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанцій у розмірі 3 200 гривень.

Як вже зазначалось вище, визначаючи розмір понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що їх розмір становить 6 400 гривень.

Отже, загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, який понесла позивачка у зв`язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій становить 9 600 гривень (6 400 + 3 200).

Як вбачається зі змісту постанови Чернівецького апеляційного суду від 12 серпня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково на 66,67 % ((59 881,58 х 1/3 х 6) х 100 % / (59 881,58 х 1/2 х 6)).

Отже, з відповідача на користь позивачки пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу понесені у судf[ першої та апеляційної інстанцій у сумі 6 400 гривень 32 копійки (9 600 х 66,67 %).

Щодо стягнення судового збору

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів (пункт 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»).

За приписами пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Питання щодо застосування положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» розглядалось Великою Палатою Верховного Суду в справі № 9901/311/19, за результатами розгляду якої 09 жовтня 2019 року було прийнято постанову.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 545/1149/17 зазначено, що, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Оскільки відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення суду про стягнення аліментів, що не стосується порядку та обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту учасника бойових дій, отже відсутні правові підстави для звільнення заявника від сплати судового збору, тому заявнику необхідно сплатити судовий збір у встановленому порядку і розмірі.

Доводи ОСОБА_2 про звільнення його від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» зводиться до неправильного тлумачення норм права.

Підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, № 3674-VI (далі - Закону) встановлено судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімального прожиткового мінімуму для працездатної особи та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Оскільки позивачка в силу положень пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 174 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

Як встановлено судом апеляційної інстанції у даній справі, середньомісячний дохід ОСОБА_2 за період із січня по травень 2026 року становив 59 881 гривень 58 копійок, а отже, ціна позову у даній справі становить 179 644 гривень 74 копійки (59 881,58 х 1/2 х 6).

Отже, з огляду на зазначене вище, розмір судового збору за подання цього позову становить 1 796 гривень 45 копійок (179 644,74 х 1%)

Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього аліменти у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Тобто, відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього аліментів у розмірі 1/6 частини (1/2 - 1/3) його заробітку (доходу).

Ціна позову у справі складає 179 644 гривень 74 копійки, 1/6 ціни позову становить 29 940 гривень 79 копійок.

З урахуванням того, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині 1/6 ціни позову, а сума судового збору, яка підлягала сплаті відповідно до положень підпункту 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону є меншою від мінімально встановленого Законом № 3674-VI розміру судового збору за подання апеляційної скарги (449,11 = 29 940,79 х 1% х 150%), ОСОБА_2 правильно сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1996 гривень 80 копійок.

З урахуванням викладеного за наслідками перегляду справи у суді апеляційної інстанції із ОСОБА_2 на користь держави, пропорційно до задоволених позовних вимог, підлягають стягненню судові витрати у виді судового збору у сумі 2 528 гривень 96 копійок ((1 796,45+ 1996,8) х 66,67 %).

Колегія суддів також враховує, що за подання апеляційної скарги у цій справі відповідачем у встановленому порядку та розмірі сплачено судовий збір у розмірі 1996 гривень 80 копійок.

За таких обставин, розмір стягненого апеляційним судом з ОСОБА_2 на користь держави судового збору підлягає зменшенню до 532 гривень 16 копійок (2 528,96 – 1 996,8).

Керуючись статтями 141, 270, 381, 382, 384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Ухвалити додаткове рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанції у сумі 6 400 (шість тисяч чотириста) гривень 32 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 16 копійок.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На додаткову постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна додаткова постанова складена 21 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава КУЛЯНДА

Ірина ЛИТВИНЮК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua