Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №404/5273/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

іменем України

12 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/5273/24

провадження № 22-ц/4809/1275/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача -Служба у справах дітей Південноукраїнської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенова Світлана Миколаївна, на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 24 березня 2026 року у складі судді Мохонько В.В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Служба у справах дітей Південноукраїнської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

В обґрунтування позовної заяви посилався на те, що з 09.11.2011 сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.10.2014. За час спільного проживання у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу син залишився проживати з позивачем і перебуває на його утриманні й вихованні. З 2017 року позивач з сином переїхав до м. Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області та на цей час проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Актом про фактичне проживання осіб від 17.05.2024, завіреним головою ОСББ. Вказував, що відповідачка вихованням, утриманням, доглядом дитини не займається, останні роки зовсім припинила брати участь у виховані дитини, матеріально утримувати його не допомагає, тобто повністю самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13.06.2024 та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 24 березня 2026 року у задоволені позовувідмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенова Світлана Миколаївна, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

ОСОБА_2 направила до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 24 березня 2026 рокузалишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенова Світлана Миколаївна, - без задоволення.

У судовому засіданні апеляційного суду адвокат Семенова С.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримала доводи поданої апеляційної скарги, просила її задовольнити. ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Служба у справах дітей Південноукраїнської міської ради у судове засідання свого представника не направила. Про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила. Колегія суддів постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності представника третьої особи на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09.11.2011, який був розірваний рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.10.2014 по справі №404/7327/14-ц (т.1 а.с.11-12).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син ОСОБА_4 (а.с.13).

Як свідчить акт про фактичне проживання від 17 травня 2024 року ОСОБА_1 з 2017 року проживає разом з сином ОСОБА_4 у АДРЕСА_1 (т.1 а.с.18).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 07.03.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний запис Южноукраїнським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (т.1 а.с.14).

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого Южноукраїнським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вознесенському районі Миколаївської міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №146, батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (т.1 а.с.10).

Відповідно до висновку Служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради від 27.08.2024 №402 Орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради, враховуючи рішення комісії захисту прав дитини від 23.08.2024, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_8 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1 а.с.110-114).

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 №789-ХІІ (далі по тексту Конвенція про права дитини), яка є відповідно до статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України, передбачено, що у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини, а також дитині забезпечується такий захист i піклування, які необхiднi для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позивач, як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посилався на п.2 ч.1 ст.164 СК України про те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення вказаної норми права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків та свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Чинне сімейне законодавство передбачає, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Тобто, позбавлення батьківських прав допускається лише у випадку, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови, а саме у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав суд першої інстанції відповідно до ч.6 ст.19 СК України правильно на думку колегії суддів не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав з тих підстав, що він є недостатньо обґрунтованим, складеним без участі відповідача, що дійсно, з урахуванням з`ясованих судом обставин по справі, активним запереченням відповідача про позбавлення батьківських прав, має формальний характер, та може суперечити якнайкращим інтересам дитини.

Крім того, суд першої інстанції правильно вказав на рекомендаційний характер висновку виконавчого комітету.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, слід зазначити, що позбавлення батьківських прав відносно дитини вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, тож слід застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Сама по собі наявність простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та її винної поведінки. Зокрема, відповідачем надані до суду скріншоти переписки з месенджера Viber, які суд вважає належними та допустимими доказами (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 09.01.2026 року по справі №751/4083/24) і які також спростовують зазначені у позовній заяві доводи позивача.

Тому колегія суддів повністю погоджується з висновком місцевого суду про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Мати дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечувала як у суді першої інстанції. так і в апеляційній інстанції, надала до суду докази та пояснення, які спростовують доводи позову про повне і свідоме ухилення від виконання своїх обов`язків. починаючи з 2014 року. Матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що малолітній ОСОБА_3 проживав з матір`ю до 2017 року, знаходився на її утриманні і лише народження іншої дитини у 2017 році змусило відповідачку погодитися на тимчасове проживання сина з позивачем. При цьому зв`язок із сином втрачений не був, відповідачка з ним постійно спілкувалася. Оскільки позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід, що застосовується у виняткових випадках, і лише за наявності винної поведінки відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних підстав для застосування такого заходу. В цій частині рішення суду є законним та обґрунтованим.

Разом з тим. колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні аліментів з відповідача.

Відповідно до вимог ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 СК України визначено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 191 СК України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Виплачуються аліменти до повноліття дитини. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно зі ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину – однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення аліментів, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Проживання батьків окремо від дитини не звільняє їх від обов`язку щодо її утримання (ст. 180 СК України).

Обов`язок утримувати дитину є абсолютним обов`язком батьків. Факт відмови у позбавленні батьківських прав не звільняє матір від обов`язку матеріально брати участь у забезпеченні життєдіяльності сина. Враховуючи те, що малолітній ОСОБА_3 проживає з батьком та перебуває на його утриманні вимога про стягнення аліментів, на думку колегії суддів, є повністю обґрунтованою.

Відмова суду першої інстанції у стягненні аліментів суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Зважаючи на вимоги ст.ст.182, 183 СК України, колегія суддів вважає за необхідне визначити розмір аліментів у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ст.191 СК України аліменти підлягають стягненню з дня подання позовної заяви, тобто з 13.06.2024 та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права, а відтак і помилкового визначення юридичних наслідків цих обставин. Зазначене відповідно до вимог ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення в частині відмовлених позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати пропорційно до задоволених вимог, які було сплачено за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн та подання апеляційної скарги по справі у розмірі 1453,44 грн, а всього 2664,64 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенова Світлана Миколаївна, задовольнити частково.

Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 24 березня 2026 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13.06.2024 та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 2664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) грн 64 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 серпня 2026 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді C.М. Єгорова

С.І. Мурашко