Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №405/6681/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 405/6681/25

провадження № 22-ц/4809/966/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Єгорова С. М.,

за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державна казначейська служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а також апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького (суддя Драний В. В.) від 18.02.2026,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

23.10.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі – ГУНП в Кіровоградській області) та Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності відповідача ГУНП в Кіровоградській області та стягнення грошової компенсації за завдану моральну шкоду у сумі 200 000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказала, що протягом 2021 - 2024 років вона неодноразово зверталася до судів зі скаргами на бездіяльність слідчих та прокурорів щодо незалучення її як потерпілої у кримінальному провадженні № 42021122010000116 від 08.10.2021 за ч. 1 ст. 367 КК України. Окрім того, позивачка неодноразово подавала інші клопотання, скарги, звернення до ГУНП в Кіровоградській області, значну частину яких було проігноровано, що завдало ОСОБА_1 моральних страждань.

Позивачка зазначила, що вона зазнала приниження честі, гідності, престижу та ділової репутації у зв`язку з відвідуванням численних судових засідань, окрім того, вона не може вести усталений спосіб життя так, як майже щодня пише скарги, заяви, клопотання до Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області, прокуратур та судів. Її моральні страждання проявляються у відчуттях відчаю, страху, приниження, неможливості продовжувати активне життя, що загострило її хвороби як особи похилого віку та призвело до необхідності постійного лікування. Душевні страждання, яких вона зазнала внаслідок неналежного досудового розслідування, є наслідком бездіяльності при розгляді її заяв та клопотань по даному кримінальному провадженні. Окрім того, оскільки місцевий центр безоплатної правової допомоги не надав їй правової допомоги, вона консультувалася у платних адвокатів та самостійно подала більше як 100 примірників звернень до прокуратур, управлінь поліції та суду.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати відповідача ГУНП в Кіровоградській області таким, що здійснював бездіяльність при досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні № 42021122010000116 від 08.10.2021, починаючи із серпня 2021 року по теперішній час, та стягнути зі спеціального рахунку Державної казначейської служби України на її користь моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.

2.Короткий зміст рішення суду

18.02.2026 Подільський районний суд м. Кропивницького ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області та Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності та стягнення моральної шкоди задовольнив частково, стягнув із держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачка просила суд про відшкодування моральної шкоди, завданої їй незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури, але свої вимоги висунула лише ГУНП в Кіровоградській області та не залучила як співвідповідача орган прокуратури. У зв`язку із цим суд не взяв до уваги ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.10.2021 у справі № 405/7007/21 та дві ухвали слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04.11.2021 у справі № 404/8144/21, оскільки вони стосуються рішень, дій та бездіяльності працівників органу прокуратури.

Крім того, суд встановив, що з 07.10.2021 (день внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань) і дотепер триває досудове розслідування кримінального провадження № 42021122010000116, в якому ОСОБА_1 є потерпілою. Однак оцінка тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні стосуватиметься, зокрема, рішень, дій та бездіяльності працівників органу прокуратури, якого позивачка до участі у справі як співвідповідача не залучила, що унеможливлює оцінку цієї обставини.

Поряд з цим суд вказав, що незаконність постанови слідчого Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області Ковтун В.Д. від 24.06.2024 про закриття кримінального провадження № 42021122010000116 встановлена ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21.10.2024 у справі № 404/8857/21.

Інші обставини, з якими позивач пов`язує заподіяння їй моральних страждань, суд визнав недоведеними.

Суд дійшов висновку, що оскільки незаконність постанови слідчого Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області Ковтун В.Д. від 24.06.2024 про закриття кримінального провадження № 42021122010000116 доведена належними і допустимими доказами, вина відповідача ним не спростована, а відтак доведеним є факт заподіяння позивачці моральної шкоди, пов`язаної з душевними стражданнями та переживаннями, що полягали у порушенні звичайного укладу життя та проведенні часу позивачкою в суді з метою примушення уповноважених посадових осіб органу досудового розслідування продовжити досудове розслідування, тривалість вимушених змін у житті позивачки. Взявши до уваги глибину душевних страждань, яких зазнала позивачка внаслідок незаконного закриття кримінального провадження, суд виснував про доведеність передбачених законом підстав для відшкодування завданої їй моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн. Саме такий розмір відшкодування, на думку суду, відповідає принципам розумності, виваженості, справедливості та враховує понесені позивачкою моральні страждання.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання відповідача ГУНП в Кіровоградській області таким, що здійснював бездіяльність при досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні № 42021122010000116 від 08.10.2021, починаючи із серпня 2021, суд вказав, що факт такої бездіяльності встановлюється у межах кримінального провадження і не потребує додаткової кваліфікації при визначенні і відшкодуванні моральних збитків потерпілому в цивільному провадженні.

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

3.1.Відповідач ГУНП в Кіровоградській області, від імені якого діє представник за довіреністю – Іванець Дмитро Миколайович, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Кропивницького від 18.02.2026 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своєї вимоги апелянт зазначив про те, що висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. Доведення моральної шкоди має бути аргументованим та відповідати вимогам, визначеним у ч. 3 ст. 23 ЦК України, а сам лише факт скасування процесуального рішення слідчого не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування, оскільки для виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди, відповідно до ст. ст. 1166, 1167, 1176 ЦК України, доведенню підлягає склад усіх елементів деліктного правовідношення. Однак сам по собі факт скасування процесуального рішення ще не доводить заподіяння особі шкоди, зокрема моральної. До того ж не всі негативні емоції людини досягають рівня страждань, які заподіють моральну шкоду, а тому поновлення порушеного права є вже достатньою сатисфакцією, відшкодування шкоди не повинно слугувати способом збагачення особи.

3.2.Позивачка ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу на рішення Подільського районного суду м. Кропивницького від 18.02.2026, просила його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимоги скарги зазначила, що оскаржуване рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права.

ОСОБА_1 звернула увагу на те, що вона звернулася до суду у зв`язку із заподіянням їй моральної шкоди, спричиненої свідомим тривалим затягуванням слідчим ГУНП в Кіровоградській області та прокурорами Кіровоградської окружної прокуратури досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021122010000116 від 08.10.2021, у якому її визнано потерпілою.

Вона вважає, що суд першої інстанції не встановив усі обставини, які мають значення справі, що обумовлено тим, що суд не запросив її у судове засідання 18.02.2026, хоча вона прибула до суду з вільними слухачами.

Суд неправильно оцінив доводи її позовної заяви про глибину душевних страждань та істотність змін у її житті через неправомірну бездіяльність слідчих під час розслідування кримінального провадження. Відтак визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 3 000,00 грн є необґрунтовано малим.

4.Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

4.1.Від позивачки ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу, яку подав відповідач ГУНП в Кіровоградській області, до апеляційного суду не надійшов.

При цьому 02.04.2026 вона отримала копію ухвали Кропивницького апеляційного суду від 25.03.2026 про відкриття провадження у справі, в якій їй роз`яснено право надати до суду відзив на апеляційну скаргу, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № R067133435627 (а. с. 140).

4.2.Від відповідача Державної казначейської служби України відзиви на апеляційні скарги, які подали ОСОБА_1 та ГУНП в Кіровоградській області, на адресу апеляційного суду не надійшли.

При цьому 31.03.2026 відповідач отримав копії ухвал апеляційного суду від 25.03.2026 про відкриття провадження у справі, в якій йому роз`яснено право надати до суду відзив на апеляційні скарги, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа до електронного кабінету 31.03.2026 о 03:54:36 (а. с. 136, 139).

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

4.3.Відповідач ГУНП в Кіровоградській області подав до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому викладено незгоду з вимогами та доводами скарги. При цьому відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

5.Короткий зміст пояснень учасників справи, висловлених у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 10.08.2026

Позивачка ОСОБА_1 та її представник – адвокат Іващенко І. Ю. підтримали доводи, викладені у своїй апеляційній скарзі, та просили ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Стосовно доводів апеляційної скарги ГУНП в Кіровоградській області, то її вони вважали необґрунтованою.

Відповідач, ГУНП в Кіровоградській області, був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, але у судове засідання його представник не з`явився.

Відповідач, Державна казначейська служба України, теж був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, але і його представник у судове засідання не з`явився.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційних скаргза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.

7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

Слідчий відділ Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021122010000116, розпочатому 08.10.2021 Кропивницькою окружною прокуратурою на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07.10.2021 за заявою ОСОБА_1 про неналежне виконання своїх службових обов`язків посадовими особами місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України. Позивачка ОСОБА_1 є потерпілою у даному кримінальному провадженні, про що сторони не заперечують.

Слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда ухвалою від 04.10.2021 у справі № 405/7007/21 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Кропивницької окружної прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, задовольнив та зобов`язав їх внести до ЄРДР відомості, викладені в заяві ОСОБА_1 від 21.09.2021 про вчинення кримінального правопорушення.

Слідчий суддя Кіровського районного суду м. Кіровограда ухвалою від 04.11.2021 у справі № 404/8144/21 скаргу ОСОБА_1 задовольнив та зобов`язав прокурора Кропивницької окружної прокуратури у кримінальному провадженні № 42021122010000116 у триденний строк з дня отримання ухвали розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07.10.2021 та прийняти по ньому процесуальне рішення.

Слідчий суддя Кіровського районного суду м. Кіровограда ухвалою від 04.11.2021 у справі № 404/8857/21 скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, визнав протиправною бездіяльність прокурора Кропивницької окружної прокуратури у кримінальному провадженні № 42021122010000116, пов`язану з несвоєчасним розглядом клопотання ОСОБА_1 від 24.01.2022, та зобов`язав розглянути вказане клопотання протягом трьох днів.

Слідчий суддя Кіровського районного суду м. Кіровограда ухвалою від 21.10.2024 у справі № 404/8857/21 скаргу ОСОБА_1 задовольнив, а постанову слідчого Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області Ковтун В.Д. від 24.06.2024 про закриття кримінального провадження № 42021122010000116 скасував.

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1.Про порушення судом норм процесуального права

9.1.1. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами(п. 1, п. 3, п. 6).

До основних принципів цивільного судочинства, зокрема, належать гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, змагальність сторін, диспозитивність (п. п. 3 – 5 ч. 2 ст. 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).

Будь-який учасник справи має право брати участь у судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України).

Отже, реалізація принципів цивільного судочинства можлива за умови, що учасникам справи фактично забезпечено право на участь у судовому засіданні, за виключенням випадків коли відповідно до закону суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, п 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 18.02.2026, ОСОБА_1 вказала, серед іншого, що суд не запросив її у судове засідання 18.02.2026, хоча вона прибула до суду.

Проте, згідно з ухвалою Подільського районного суду міста Кропивницького від 28.10.2025 про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності та стягнення шкоди серед іншого вирішив здійснювати розгляд справи призначити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами на 18.02.2026.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться (ч. 13 ст. 7 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або звласної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, однією з особливостей розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження є можливість її розгляду судом в порядку письмового провадження, що не передбачає проведення судового засідання як такого та виклику сторін до суду, за виключенням, коли одна із сторін просить про проведення судового засідання. Або коли суд сам виявив відповідну ініціативу.

З матеріалів справи № 405/668/25 вбачається, що ОСОБА_1 не подала до суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За таких обставин форма суд мав розглянути і розглянув справу без участі сторін, що спростовує доводи апеляційної скарги про те, що суд не допустив позивача у судове засідання 18.02.2026.

Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (ч. 4 ст. 19 ЦПК України).

Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом (ч. 5 ст. 19 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями тощо (ст. 11 ЦПК України).

За змістом ч. 1 ст. 274 ЦПК України безальтернативно у порядку спрощеного позовного провадження такі справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на предмет спору та ціну позову, за ознаками пунктів 1, 3 – 5 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справи не належить до категорії малозначних.

Не належить вона до такої категорії і за ознакою п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України так, як ухвала Подільського районного суду міста Кропивницького від 28.10.2025 про відкриття провадження у справі не містить обґрунтованого висновку про малозначність цієї справи (взагалі висновок суду про те, що ця справа є малозначною в ухвалі суду відсутній).

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч. 2 ст. 274 ЦПК України).

Водночас за ознаками імперативної норми ч. ст. 274 ЦПК України ця справа належить до категорії тих, що не можуть бути розглянути в порядку спрощеного позовного провадження.

Отже, з урахуванням положень частин 2, 3 ст. 274 та ч. 1 ст. 276 ЦПК України суд не мав права ухвалити рішення про розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження через те, що ОСОБА_1 ні в позовній заяві, ні в додатках до неї клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не подала.

За таких обставин суд першої інстанції не мав підстав для розгляду з власної ініціативи цього спору за правилами спрощеного позовного провадження, зокрема без проведення судового засідання.

Отже, суд першої інстанції, ухваливши з власної ініціативи рішення про розгляд спору у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження з посиланням на відсутність цієї категорії справ в переліку ч. 4 ст. 274 ЦПК України, за умов відсутності відповідного клопотання ОСОБА_1 , не забезпечив позивачу можливості «бути почутим» під час розгляду судом його справи та представити свою справу, доводити належність, допустимість, переконливість поданих доказів.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України).

Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відтак оскаржене позивачем рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 18.02.2026 підлягає обов`язковому скасуванню з підстав, передбачених п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

9.1.2. Крім того, суд допустив ще одне порушення норм процесуального права.

Предметом позову у цій справі є, зокрема, оскарження дій/бездіяльності відповідача ГУ НП в Кіровоградській області щодо не здійснення ним досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021122010000116, розпочатому 08.10.2021, у якому ОСОБА_1 визнано потерпілою, оскільки підозра нікому не оголошена, обвинувальний акт до суду не направлений, винних осіб не притягнуто до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

ЄСПЛ у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

У ст. 55, ст. 56 Конституції України закріплено гарантоване кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 201/9139/18).

У ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КПК України).

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України)

Згідно із ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Згідно з ч. 1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Конституційний Суд України у Рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

У Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ. Крім того, імперативний припис п. 2 ч. 3 ст. 17 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

При цьому Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 826/13340/15, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 234/18482/18.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Подільський районний суд міста Кропивницького у цій справі вказаного не врахував, розглянув по суті позовну вимогу ОСОБА_1 до ГУ НП в Кіровоградській області провизнання бездіяльності відповідача у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42021122010000116та відмовив у її задоволенні.

При цьому поза увагою суду залишилося те, що за законом розгляду заяв/скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора здійснюється слідчим суддею місцевого суду за нормами КПК України, та відповідно не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Отже, не залежно від доводів та вимог апеляційних скарг, які подали сторони у справі, рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 18.02.2026 підлягає скасуванню з закриттям провадження в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ГУ НП в Кіровоградській області про визнання незаконною бездіяльності органу досудового розслідування.

8.2.Про розгляд справи по суті

8.2.1.Норми права та їх джерела, висновки Верховного Суду щодо їх застосування

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Стаття 1167 ЦК України містить загальні підстави за завдану моральну шкоду.

Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду унормовано ст. 1176 ЦК України.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті Кодексу, яка передбачає: шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Отже, така шкода відшкодовується на загальних підставах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, встановленими ст. 1173, ст. 1174 ЦК України.

Положення вказаних ст. ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Однак цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Крім того, за змістом норм ст. 1173, ст. 1174 Кодексу шкода, завдана органом державної влади, або його посадовою чи службовою особою при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою.

У пунктах 32, 60, 61, 63 - 66, 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 зроблено такі висновки, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, а саме:

«32. Застосовуючи стаття 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування [...]

60. Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

61. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

63. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

64. Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (див. mutatis mutandis $. 135 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. the UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; $. 95 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

65. ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження єте, чи може заявникподати цюскаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (див. mutatis mutandis § 59 рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).

66. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

69. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

70. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір».

Висновок про можливість відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження викладений у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 646/7015/19 та підтриманий Верховним Судом у постановах від 01.12.2021 у справі № 308/14232/18, від 23.02.2022 у справі № 646/5368/19 та інших.

8.2.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції по суті спору

Частково задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачка довела бездіяльність органу досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42021122010000116, у якому вона є потерпілою, що є правовою підставою для відшкодування їй моральної шкоди.

Факт бездіяльності підтверджується тим, що 08.10.2021 Кропивницькою окружною прокуратурою на виконання ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07.10.2021 за заявою ОСОБА_1 про неналежне виконання своїх службових обов`язків посадовими особами місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, до ЄРДР внесено відомості про кримінальне провадження № 42021122010000116.

Відповідно до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 1 ст. 367 цього ж Кодексу, належить до категорії нетяжких.

Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда (нині – Фортечний районний суд міста Кропивницького) у справі № 404/8857/21 задоволено скаргу ОСОБА_1 , постанову слідчого Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області Ковтун В. Д. від 24.06.2024 про закриття кримінального провадження № 42021122010000116 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а. с. 12).

На час звернення ОСОБА_1 з позовом у справі № 405/6681/25 про відшкодування моральної шкоди досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021122010000116 не завершено, тобто триває 4 роки, нікому повідомлення про підозру не вручено, обвинувальний акт або клопотання про звільнення особи (осіб) від кримінальної відповідальності до суду не скеровано. При цьому дані про зупинення досудового розслідування відсутні.

Оскільки ОСОБА_1 є потерпілою у кримінальному провадженні № 42021122010000116, а тому суд першої інстанції правильно виснував, що відсутність результатів досудового розслідування та його необґрунтована тривалість, яку жодним чином відповідач ГУ НП в Кіровоградській області не виправдав, поза розумним сумнівом негативно впливає на моральний стан позивачки, завдаючи їй моральної шкоди.

Відповідач не довів відсутність своєї вини у заподіянні позивачці моральних страждань, а тому доводи його апеляційної скарги про недоведеність факту заподіяння шкоди є безпідставними.

Доводи ГУ НП в Кіровоградській області про те, що задоволення слідчим суддею скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження рішення у розумінні ст. 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи, необґрунтовані, так як у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі собою факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість (чотири роки) та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.

Водночас колегія суддів апеляційного суду констатує, що інших доказів неправомірних рішень, дій чи бездіяльності слідчого (слідчих) у кримінальному провадженні № 42021122010000116, які могли б бути самостійною підставою для відшкодування шкоди або впливати на оцінку глибини страждань потерпілої, позивачка до суду не надала.

При цьому ухвалами слідчих суддів від 22.10.2024 (а. с. 16), від 17.01.2025 (а. с. 17), які позивачка надала до суду з позовною заявою, у задоволенні відводу слідчого та в задоволенні скарги на його бездіяльність відмовлено.

Інші ухвали слідчих суддів від 04.10.2021 (а. с. 7), від 25.10.2021 (а. с. 8), 04.11.2021 (а. с. 9), від 22.02.2022 (а. с. 10), від 29.07.2027 (а. с. 12), від 14.10.2024 (а. с. 13) та від 18.10.2024 (а. с. 14) стосуються розгляду скарг ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність прокурорів у кримінальному провадженні. Проте встановлені в частині з них факти бездіяльності прокурорів не є самостійною підставою для відшкодування моральної шкоди позивачці, оскільки вони не містять даних про інші обставини заподіяння моральних страждань, а лише додатково підтверджують факт бездіяльності та необґрунтованої тривалості досудового розслідування.

Інших доказів неправомірних рішень, дій та бездіяльності у діяльності органу досудового розслідування позивачка до суду не надала.

За таких обставин суд правильно виснував, що завдана ОСОБА_1 тривалістю досудового розслідування та відсутністю його результату моральна шкода підлягає відшкодуванню державою в грошовій формі.

Такий висновок загалом відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, про яку вже згадувала колегія суддів апеляційного суду.

Обговорюючи питання розміру відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, колегія суддів апеляційного суду виходить із характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнала позивачка, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), з урахуванням наявності і тяжкості вимушених змін у її життєвих стосунках, а також виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Зокрема, суд вже вказав на тривалість та безрезультатність досудового розслідування, наявність негативних наслідків психологічного характеру для позивачки, які виявилися у триваючий, продовж чотирьох років, невизначеності, що спричинило виникнення відчуття підвищеної тривоги, емоційної напруги, імовірного стресу, особливо з огляду на її вік ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а також необхідність докладати додаткових зусиль для логічного завершення досудового розслідування, наприклад, оскарження постанови слідчого від 24.06.2024 про закриття кримінального провадження № 42021122010000116, звертатися з іншими скаргами а бездіяльність прокурорів, які зобов`язані здійснювати нагляд за досудовим розслідуванням.

Стосовно доводів ОСОБА_1 про негативний вплив моральних страждань на стан її здоров`я, то колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що позивачка до суду першої інстанції не надала будь-яких доказів про стан свого здоров`я.

Надані нею до суду апеляційної інстанції консультативний висновок лікаря від 06.05.2026 та довідку лікаря від 13.05.2026 колегія суддів апеляційного суду не прийняла, оскільки ці докази стосуються обставин, що виникли після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Стосовно прийнятих апеляційним судом нових доказів: консультаційного висновку спеціаліста КНП «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради» від 24.01.2026 згідно з яким ОСОБА_1 встановлено діагноз ЗЧМТ, струс головного мозку, забої м`яких тканин; довідки лікаря ОСОБА_2 від 04.04.2025 про те, що ОСОБА_1 перебувала на лікуванні у сімейного лікаря з 31.03.2025 по 04.04.2025 без зазначення діагнозу, то ці письмові докази не дають жодних підстав вважати, що погіршення стану здоров`я позивачки перебуває у причино-наслідковому зв`язку з бездіяльністю слідчого чи прокурорів у кримінальному провадженні.

При цьому колегія суддів враховує, що моральні страждання мають загальний негативний вплив на самопочуття людини, проте спричинення цим будь-яких захворювань чи травм у позивачки не доведено.

Відтак колегія суддів апеляційного суду погоджується з думкою суду першої інстанції, що матеріали справи не містять даних про те, що негативні емоції та переживання позивачки, пов`язані з досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42021122010000116досягли такого рівня страждання або приниження, що суттєво змінило особисте або суспільне життя позивачки.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент усіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20).

Колегія суддів апеляційного суду повертається до того, що предметом позову у цій справі є оскарження бездіяльності щодо неефективного досудового розслідування нетяжкого злочину, потерпілою у якому визнано позивачку.

З огляду на предмет позову, встановлені судом обставини цієї справи, характер завданої шкоди та тривалість страждань позивачки, її особисті обставини та загальний контекст цієї справи, а також з урахуванням вимог розумності і справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції загалом правильно визначив суму грошової компенсації за завдану позивачці моральну шкоду – 3 000,00 грн.

9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення, або скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Вказані вище за текстом цієї постанови порушення судом першої інстанції норм процесуального права, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 376, ч. 1, ч. 2 ст. 377 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

При цьому провадження в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ГУ НП в Кіровоградській області про визнання незаконною бездіяльності підлягає закриттю, а в частині вимоги до ГУ НП в Кіровоградській області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди належить ухвалити нове рішення, яким цю вимогу задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 377, 382 - 384ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 та апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 18.02.2026 скасувати.

Провадження у справі в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про визнання незаконною бездіяльності закрити.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державної казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 3 000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 21.08.2026.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. М. Єгорова

С. І. Мурашко